Кредит - це економічні відносини між юридичними та фізичними особами і державами з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення і, як правило, з виплатою процента. Рушійним мотивом кредитних відносин є отримання додаткового прибутку (доходу) кожним із суб’єктів кредитних відносин: кредитор отримує його у формі відсотку на кошти, надані у позику, а боржник - у вигляді прибутку на позичені кошти, використані у підприємницькій діяльності, чи на розширення свого власного споживання. Основними суб’єктами кредитної угоди виступають держава, банківські установи, підприємства і організації різних форм власності та громадяни. Найважливішими джерелами кредиту є: засоби, які нагромаджуються в амортизаційному фонді на підприємстві й призначені для відновлення основного капіталу; частина оборотного капіталу, яка звільняється за розбіжності продажу товарів, з одного боку, і купівлі сировини, матеріалів тощо — з іншого;частина тимчасово вільного оборотного капіталу, яка з'являється з часу отримання підприємством коштів від реалізації власної продукції та виплати заробітної плати; частина отриманого прибутку, яка спрямовується на розширення виробництва, тобто частина капіталізованої додаткової вартості; доходи і заощадження населення, які акумулюються на рахунках у банках. Для того щоб тимчасово вільні грошові засоби не переставали виконувати функцію капіталу, вони повинні рухатись, бо тільки рух забезпечує їхнє зростання. Наявність тимчасово вільних грошових засобів, з одного боку, та наявність суспільної потреби в їхньому використанні — з іншого, зумовлюють об'єктивну необхідність існування кредиту
За суб'єктами кредитних відносин, об'єктом позик, сферою поширення та розміром позичкового відсотка розрізняють: комерційний кредит (надається одним підприємцем іншому у вигляді продажу товарів із відстрочкою платежу. Об'єктом комерційного кредиту є товарний капітал. Інструментом комерційного кредиту є вексель. Мета комерційного кредиту — прискорення реалізації товарів та втіленого в них прибутку.); банківський кредит (форма кредиту, за якою банк надає клієнтові у тимчасове використання частину власного або залученого грошового капіталу на умовах повернення та платності у вигляді банківського відсотка. Мета – отримання прибутку з позик. Об’єкт – грошовий капітал. Кредитором є банк, а позичальником — домогосподарства, підприємницький і державний сектор); споживчий кредит (поєднання комерційного і банківського, надається банком приватним особам для придбання предметів особистого споживання довгострокового користування: холодильників, пральних машин, телерадіоапаратури, меблів, автомобілів тощо); іпотечний кредит — довгострокова позика під заставу нерухомого майна (землі, житла, виробничих будівель); лізинговий кредит (відносини між юридичними особами, що виникають з приводу оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди, в якій лізинговою компанією є банк, що на замовлення орендаря купує обладнання і надає його в оренду); ломбардний кредит (короткостроковий кредит під заставу рухомого майна, яке можна швидко реалізувати), сучасною формою ломбардного кредиту є державний кредит (система економічних відносин між державою в особі її органів влади чи управління, з одного боку, та фізичними і юридичними особами — з іншого, за яких держава виступає як позичальник, кредитор чи гарант); міжнародний кредит — це рух міжнародного капіталу, наданого державою, банком, іншою юридичною чи фізичною особою однієї країни іншій країні, банкові, юридичній чи фізичній особі іншої країни на певний строк на умовах повернення та платності. Кредитна система України — це мережа кредитних установ на чолі з Національним банком України та інші організації (наприклад, кредитні спілки, ломбарди). Національний банк України є центральним банком, її емісійним центром, знаходиться у власності Української держави і підзвітний Верховній Раді України, провадить єдину державну грошову та кредитну політику, регулює діяльність банківської системи в цілому, організовує і здійснює міжбанківські розрахунки. Другий рівень банківської системи — комерційні банки, що створюються на акціонерних або пайових засадах. У складі парабанківської системи (небанківських кредитно-фінансових інститутів) виділяють: інвестиційні, страхові, фінансові компанії, пенсійні фонди, ломбарди, установи кредитної кооперації. Стаття 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність» гарантує збереження банками таємниці стосовно операцій, рахунків та вкладів своїх клієнтів. Основними джерелами правових норм, що регулюють відносини, які виникають із діяльності установ кредитної системи, є Конституція, Укази Президента, Цивільний кодекс України, Закон України «Про банки і банківську діяльність», урядові постанови, статути кредитних установ, а також численні інструкції та нормативні листи Національного банку.
