Поняття та фактории економічного зростання

Довгострокове економічне зростання є однією з цілей мак-роекономічної політики держави.

Економічне зростання визначається з двох позицій:

1) як поступальний приріст реального обсягу ВВП, ВНП або національного доходу (НД) за рахунок збільшення обсягів ви­користовуваних ресурсів і (або) кращого їх використання без по­рушення рівноваги у короткострокових періодах;

2) як реальний приріст ВВП (ВНП чи НД) на одну особу. Розрізняють три типи економічного зростання:

— екстенсивний який здійснюється шляхом збільшення обсягів залучених до процесу виробництва ресурсів;

— інтенсивний, який здійснюється шляхом ефективнішого, продуктивнішого використання ресурсів на основі науково-тех­нічного прогресу та кращих форм організації виробництва;

— змішаний який поєднує інтенсивні й екстенсивні типи. Оскільки в економіці, як і в інших системах, чистих форм

майже не існує, то будь-яке економічне зростання можна вва­жати змішаним. Залежно від того, які фактори превалюють, можна говорити про переважно інтенсивний чи екстенсивний типи.

Для вимірювання економічного зростання використовують показники:

абсолютного приросту реального обсягу виробництва, який визначається за формулою

ΔY=Yt-Yt-1

де ΔY — приріст ВВП, ВНП чи НД; Yt — обсяг ВВП, ВНП чи НД у період t; Yt-1 — обсяг ВВП, ВНП чи НД у період, що передує періо­дові t

2) темпу приросту, який визначається за формулою

Yt-Yt-1 ΔY

ΔT= Yt-1 = Yt-1

Умовно всі чинники економічного зростання поділяють на три групи:

1) чинники попиту, які забезпечують зростання сукупних витрат, що сприяє збільшенню обсягів виробництва і доходу;

2) чинники пропозиції, що є визначальними в більшості мо­делей і мають складну структуру, яка включає: природні ресур­си у їх якісному та кількісному вираженні; обсяг і якість капі­талу; чисельність і якість трудових ресурсів; технологічний рі­вень; інституційні чинники; інформаційне забезпечення; орга­нізаційні чинники тощо;

3) чинники розподілу 9 які стосуються як розподілу ресурсів, що суттєво впливає на чинники пропозиції, так і розподілу на­ціонального продукту та доходу, що впливає на сукупний попит.

Джерелами економічного зростання є:

— економічні ресурси, що пропонуються їх власниками;

— зростання продуктивності ресурсів на основі розвитку НТП.

94. Типи та моделі економічного зростання.

Розрізняють три типи економічного зростання: екстенсивний, який здійснюється шляхом збільшення обсягів залучених до процесу виробництва ресурсів; інтенсивний, який здійснюється шляхом ефективнішого, продуктивнішого використання ресурсів на основі науково-технічного прогресу та кращих форм організації виробництва; змішаний, який поєднує інтенсивні й екстенсивні типи. Сучасна макроекономічна теорія спрямована на створення оптимізаціиних економіко-математичних та економетричних моделей економічного зростання. До найпростіших моделей економічного зростання належать моделі, створені на основі кривої виробничих можливостей; і на основі виробничої функції. Крива виробничих можливостей показує комбінації випуску продукції різних видів за наявної кількості природних, трудових, інвестиційних ресурсів і певного технологічного рівня виробництва. Зміщення кривої виробничих можливостей праворуч і вгору означає економічне зростання. Це зміщення відбувається в результаті збільшення обсягів пропозиції ресурсів і технічного прогресу. Створений національною економікою продукт є результатом використання економічних ресурсів: землі, праці, капіталу. Зв'язок між обсягом використаних ресурсів й обсягом вироблених із них продуктів описує виробнича функція Y = f(L,K,A), (3) де L — ресурс праці; К — ресурс капіталу; А — ресурс землі. Модель економічного зростання на основі виробничої функції характеризується: наявністю ресурсів праці (L) та капіталу (К); постійною граничною продуктивністю цих ресурсів; незмінною пропорцією обсягів праці та капіталу; постійною віддачею від масштабу.

95. Грошовий обіг та його закони. Грошовий обіг — це рух грошей у готівковій і безготівковій формах, який обслуговує реалізацію товарів і нетоварні платежі в господарстві. Закон грошового обігу передбачає, що протягом певного періоду в обігу має бути певна, об'єктивно зумовлена грошова маса. Він з'ясовує внутрішні зв'язки між кількістю грошей в обігу і масою товарів, рівнем цін, швидкістю обороту грошей. Згідно з класичним підходом кількість грошей, необхідних для обігу, може бути визначена за такою формулою: , де КГ — кількість грошей, необхідних для обігу; СЦ — сума цін товарів, реалізованих протягом року; К — сума цін товарів, проданих у кредит; П — платежі за кредити минулого року; ВП — платежі, які взаємно погашаються; О — швидкість обороту однієї грошової одиниці за рік. Сутність закону обігу паперових грошей полягає в тому, що їх випуск має дорівнювати тій кількості замінених ними золотих грошей, яка необхідна для забезпечення нормального товарного обігу. Переповнення каналів обігу паперовими грошима неминуче призводить до знецінення їх, тобто веде до інфляції.