Система ГАТТ ґрунтується на чотирьох принципах

1) ГАТТ — це свого роду «клуб» країн, що тяжіють до розширен­ня торговельних зв'язків одна з одною. Членство в цьому «клубі» добровільне: нікого не примушують приєднуватися до системи ГАТ. Коли якась країна виявляє бажання вступити до «клубу», вона має визнати правила міжнародної торгівлі, які діють у ньому.

2) Країни, які належать до ГАТТ, надають усім іншим країнам статус найбільшого сприяння у взаємній торгівлі.

3) Пом'якшення торговельних бар'єрів між країнами-членами ГАТТ здійснюється переговорами. Система ГАТТ і система вільної торгівлі — не одне й те саме. Навіть держави, що входять до складу ГАТТ, зберігають ряд митних тарифів на імпорт. Проте водночас організація ставить собі за мету сприяти усе більшій лібералізації міжнародної торгівлі, стимулюючи своїх членів до переговорів про взаємне скорочення торгових бар'єрів.

4) Формування правил «.справедливоїторгівлі». Наприклад, країнам-членам ГАТТ не дозволяється збільшувати тарифи після того як вони погодилися на зниження їх під час переговорів. Члени ГАТТ мають право запроваджувати надзвичайні торговельні обмеження лише за виняткових умов, коли іноземний імпорт завдає дуже знач­ної шкоди їхній промисловості. Йдеться про такі обмеження, що можуть здійснюватися лише справедливим і недискримінаційним способом.

Міжнародна торгівля. Розвиток зовнішньої торгівлі історично став першою формою економічних зв'язків між різними народами і країнами. Сьогодні міжнародна торгів­ля — одна зі сфер міжнародних товарно-грошових відносин як сукупність зовнішньої торгівлі усіх країн світу. Розрізняють міжнародну торгівлю товарами і послугами, проте як правило, під міжнародною торгівлею розуміють торгівлю товарами на світовому ринку.

Багато держав, які мають обмежену ресурсну базу і вузький внутрішній ринок просто не в змозі виробляти з достатньою ефективністю (прибутковістю) усі товари, які, по-перше, необхідні для внутрішнього споживання, а по-друге, розраховані на масовий ринок. Для таких країн зовнішня торгівля є вагомим засобом отримання потрібних товарів в обмін на реалізацію своїх. Зовнішньоторговельний оборот може досягати в таких країнах значної частки ВНП.

Загалом міжнародна торгівля є засобом, за допомогою якого країни можуть розви­вати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів і таким чином збільшу­вати загальний обсяг виробництва. В цілому країни так само, як і окремі особи чи регіони їх, мають змогу вигравати за рахунок спеціалізації на товарах, які вони мо­жуть виробляти з найбільшою відносною ефективністю, та наступного їх обміну на това­ри, які вони не в змозі самі ефективно виробляти. В основі більш поглибленого розкрит­тя питання "чому країни торгують?" знаходяться дві обставини. По-перше, економічні ресурси (природні, людські, інвестиційні, товари) розподілені між країнами світу не­рівномірно; країни суттєво різняться щодо своєї забезпеченості економічними ресур­сами. По-друге, ефективне виробництво різноманітних товарів потребує різних техно­логій або комбінацій ресурсів.

Зовнішньоторговельний оборот будь-якої країни складається з експорту та імпорту.

Експорт (вивіз) товарів означає, що їх реалізація відбувається на зовнішньому ринку. Економічна ефективність експорту визначається тим, що дана країна вивозить ту продук­цію, витрати виробництва якої нижчі за світові. Розмір виграшу при цьому залежить ВІД співвідношення національних і світових цін даного товару, від продуктивності праці в країнах, що беруть участь у міжнародному обороті даного товару в цілому.

Імпорт (ввіз) товарів -- за нормальних умов країна купує товари, виробництво яких у цей час економічно не вигідне, тобто купуються вироби з меншими витратами, ніж витрати на виробництво даної продукції в країні. При підрахунку ефективності зовнішньої торгівлі визначається той економічний виграш, який отримує дана країна у зв'язку зі швидким задоволенням своїх потреб у певних товарах через імпорт: вивіль­нення ресурсів, які витрачаються на виробництво подібних товарів в країні.

Загальна сума світового міжнародного товарообороту обчислюється як загальна сума світового експорту. Це випливає з того, що експорт однієї країни є імпортом іншої. Рахунок ведеться за сумою експорту, а не імпорту, оскільки перший відіграє вирішальну роль в активному торговому балансі як співвідношенні експорту та імпорту. Для Украї­ни характерний стійкий пасив торгового балансу насамперед у зв'язку з імпортом енергоносіїв. Розв'язання цієї проблеми знаходиться на шляху структурної трансфор­мації економіки та її державного регулювання.

Основними характеристиками розвитку сучасної міжнародної торгівлі є такі.

1. В сучасних умовах зростаючої інтернаціоналізації господарського життя темпи розвитку світової торгівлі мають тенденцію до випередження зростання виробництва.

2. У міжнародну торговельну сферу щорічно надходить 1 /5 всього, що виробляється, вирощується та добувається на Землі.

3. Участь окремих країн та їх угруповань у світовому обміні залежить від ступеня їх залучення до міжнародного поділу праці та інтеграції у світове господарство.

4. Чітко діє тенденція до різкого збільшення у світовому товарообороті частки продукції обробної промисловості, яка стала перевищувати 3/4, тоді як у 1980 р ї частка становила близько 60 відсотків. Відповідно зменшується частка сировини.

5. Найбільш значною і динамічною групою товарів на світовому ринку є машини та обладнання, частка яких досягла 1 /З обсягу світової торгівлі (у 60-х роках вона стано­вила приблизно 1/5).

Фритредерство полягає в проведенні лібералізації зовнішньої торгівлі та інших зовнішньоекономічних зв'язків країни при мінімальному втручанні держави в при­ватнопідприємницьку діяльність. Політика фритредерства зародилася в Англії в остан­ній третині XVIII ст. і розгорнулася в першій половині XIX ст. Вона була пов'язана з промисловим переворотом, завдяки якому Англія стала "майстернею світу". Країна за таких умов була зацікавлена у знятті перепон, насамперед у вигляді високих мит, на шляху ввезення англійських товарів в інші країни, знижуючи, в свою чергу, бар'єри на шляху ввезення зерна та певних видів сировини на свій ринок (відомі "хлібні закони"). Дешевий хліб ще більше підвищував конкурентоспроможність англійських промисло­вих товарів на зовнішніх ринках, оскільки вів до зниження вартості робочої сили в країні.

Протекціонізм — зовнішньоекономічна політика держави, що спрямована на підтрим­ку розвитку національної економіки і здійснюється за допомогою економіко-політич-них бар'єрів, які захищають внутрішній ринок від певних іноземних товарів (відповідні аналоги національного виробництва, неконтрольований ввіз іноземних капіталів тощо). При цьому інструментарієм зовнішньоекономічної політики держави є: мито, кількісні обмеження і заборона імпорту певних товарів, підтримка через стимулювання націо­нального експорту, валютне регулювання тощо. Для протекціонізму характерне фінан­сове заохочення національної економіки для розвитку конкурентоспроможного вироб­ництва і економічного зростання.

Валютний ринок

1.Валютний ринок та його економічні суб”єкти

2.Валютні операції

3.Ринки золота

Валюта — грошова одиниця, що використовується для вимірювання вартості товарів.

Світова валютна система включає с укупність національних валютних систем і міжнародних валютних відносин, у тому числі і обслуговування цих відносин як національних валютних інститутів і організацій.

Валютні відносини складова частина міжнародних економічних відносин, що виникають у процесі функціонування грошей у сфері економіки обігу між країнами.

Поняття валюти використовується в таких значеннях:

національна валюта — грошова одиниця певної країни (долар США, японська ієна, французький франк) або той чи інший її тип (золота, сріб­на, паперова, електронна);

іноземна валюта — грошові знаки іноземних держав, кредитні та пла­тіжні засоби, виражені в іноземних грошових одиницях, які використову­ються в міжнародних розрахунках;

міжнародна (регіональна) грошова розрахункова одиниця, засіб плате­жу: СДР — спеціальні права запозичення (зресіаі йгашщ гщНіз), ЕКЮ (Еигореап сиггепсу ипії) (згодом — ЄВРО).

При готівкових валютних операціях усі розрахунки у валюті вико­нуються негайно,

при термінових — за домовленістю сторін (видавання іно­земної валюти й оплата еквівалента відбуваються протягом одного—трьох місяців і більше).

«Увоп» об'єднує готівкові й термінові операції, де валютні курси фіксуються на момент угоди валютних операцій.

При арбітражних операціях ініціатор угоди використовує різницю валютних курсів і відсот­кових ставок на різних валютних ринках для отримання прибутку.

перелік суб'єктів валютного ринку:

v фірми, організації та індивідуальні особи, зайняті у різномані­тних сферах зовнішньоекономічної діяльності;

v некомерційні банківські установи, які забезпечують валютне обслуговування зовнішніх зв'язків;

v у функціонуванні валютного ринку особливо велика роль нале­жить брокерським фірмам, конторам і окремим брокерам, які займа­ються посередницькою діяльністю і отримують від цього відповід­ну комісійну винагороду. На окремих валютних ринках на ці струк­тури припадає більш як половина валютних операцій;

v державні установи, основне місце серед яких займають цент­ральні банки та державні скарбниці окремих країн.

У практиці функціонування валютного ринку застосовуються дві групи валютних операцій:

• валютні угоди, які реалізуються на короткостроковій основі — поставка валюти здійснюється протягом 48 год;

• термінові операції, розрахунки за які мають здійснюватися не більш ніж за 2 дні (48 год) після їх укладення.

Валютний кус як економічна категорія являє собою ціну грошової одиниці країни, виражену в грошових одиницях інших країн

Валютний курс встановлюють котирування іноземних валют.

Котирування — це визначення офіційними державними органами (національним банком чи іншою фінансовою установою) ціни іно­земної валюти.

Основними важелями валютного регулювання є такі:

Ø девальвація та ревальвація національної грошової одиниці; валютна інтервенція.

Ревальвація має зворотний зміст. Вона пов'язана з відповідни­ми діями, спрямованими на підвищення курсу національної валюти. Валютна інтервенція передбачає застосування валютних обме­жень і здійснення широкого комплексу заходів з безпосереднього регулювання платіжного балансу.

Валютна інтервенція — досить поширений засіб здійснення по­літики валютного регулювання. її механізм пов'язаний з операціями купівлі та продажу власної валюти на валютному ринку. Такі опе­рації впливають на зміну попиту та пропозиції певної грошової оди­ниці й призводять до відповідної кореляції її обмінного курсу