Тема 2. Економічні потреби і виробничі можливості суспільства. Економічні інтереси

Оскільки основним законом сфери виробництва є закон обмеженості ресурсів, а основним законом сфери споживання – закон неухильного зростання потреб суспільства, то економіка різних суспільств вирішує проблеми виробничих можливостей і економічного вибору в умовах обмеженості ресурсів. Для вирішення цих проблем суспільне виробництво щоденно має розв’язувати фундаментальності питання, а саме: які продукти виробляти і скільки? Як виробляти продукти і для кого? В яких соціально-економічних умовах виробляти продукцію?

Студенти мають знати, що суспільне виробництво являє собою взаємодію чотирьох факторів: робочої сили (праці), засобів виробництва, землі і підприємницького таланту. Від рівня розвитку цих факторів, ефективності їх використання залежить результативність виробництва, можливості задоволення суспільних потреб.

Необхідно зрозуміти, що в системі основних факторів виробництва значення людського фактора унікальне. Це пов’язано з тим, що всі фактори можуть взаємодіяти і здійснювати виробництво завдяки трудовій діяльності людини. Людина, будучи рушійною силою всіх факторів виробництва, виступає як головний творець матеріального і духовного багатства суспільства.

В трудовій діяльності людини значне місце належить мірі праці. Однією з таких мір є робочий день. Суспільство на кожному етапі свого розвитку встановлює тривалість робочого дня. Теоретично суспільство зацікавлене в скороченні робочого дня і збільшенні вільного часу, але цю проблему можна вирішити тільки на основі підвищення продуктивності праці. Україна, як і інші держави світу, у законодавчому порядку регулює робочий час. Але через економічну кризу більшість підприємств нашої держави працюють не повний робочий день або неповний робочий тиждень. А це означає, що потужності факторів виробництва використовуються в Україні на низькому рівні.

Необхідно чітко уявляти, що виробництво – це є не просте механічне поєднання факторів, а складна система їх взаємозв’язку. З розвитком суспільства вдосконалюються фактори виробництва, збільшується їх кількість, з’являються нові фактори виробництва (інформація, енергія і її джерела, організація виробництва і т.ін.). Ускладнення і розвиток факторів виробництва не відміняють того, що найважливішими серед них, загальними для всіх етапів розвитку суспільства залишаються здатності людини, земля, засоби виробництва. Результатом виробництва є продукція, яка може бути проміжною і кінцевою. Кінцевими продуктами вважаються такі товари і послуги, які використовуються для кінцевого користування, а не для подальшої обробки чи перепродажу. Всі інші продукти праці, які підлягають подальшій обробці або ще мають бути доставлені до споживача, є проміжними продуктами. Усі кінцеві продукти, виготовлені суспільством за певний час, утворюють валовий внутрішній продукт – одну із провідних форм суспільного продукту.

В економіці ключовою проблемою є виробничі ресурси і їх обмеженість. Сукупність цих ресурсів, тобто факторів виробництва, з урахуванням обсягу, структури, технічного рівня та якості являє собою виробничий потенціал суспільства. У самій серцевині виробничого потенціалу лежить факт обмеженості ресурсів. У зв’язку з цим обмежені і блага, тоді як потреби людей є безмежними. Звідси випливає, що фундаментальним принципом політичної економії є закон обмеженості ресурсів. Цей закон стверджує, що ресурси є обмеженими, бо немає достатньо ресурсів, щоб виробляти всі блага, що їх люди потребують для споживання.

Вивчаючи цю проблему, студент має зрозуміти, як суспільство вибирає для виробництва набір матеріальних благ й послуг, як різні продукти виробляються; хто має споживати ці продукти, які суспільство виробляє. Політична економія розв’язує названі проблеми з методологічних позицій.

У зв’язку з цим студенти мають вивчити такі взаємопов’язані явища виробничого процесу, як межа виробничих можливостей і проблеми економічного вибору. (Див. [1, с. 35-37]).При цьому особливу увагу слід звернути на досконале розуміння графіка межі виробничих можливостей, оскільки на його основі можна зрозуміти такі дуже важливі категорії політекономії як вмінені витрати і закон зростаючих вмінених витрат.

Вміненими витратами на цьому етапі пізнання слід розуміти кількість інших продуктів, від якої слід відмовитись, щоб одержати певну кількість якогось іншого продукту (Див. 1, табл. 2.2. і рис. 2.2).

Переходячи до вивчення економічних потреб суспільства, слід запам’ятати, що задоволення різноманітних потреб людини як особистості, споживача і виробника є кінцевою метою виробництва. Виникає питання: що таке потреба? Потреба – категорія, що відбиває ставлення людей, а звідси і поведінку, до умов їх життєдіяльності, які дають їм задоволення, насолоду або втіху і спонукають їх до діяльності, до того, щоб мати і володіти такими умовами. Отже, потреби мають об”єктивно-суб”єктивний характер. У зв’язку з цим слід вивчити класифікацію потреб [1, с. 39-41].

Далі слід звернути увагу на те, чому потреби суспільства є безмежними. Політична економія дає таку відповідь: оскільки розвиток людини як продуктивної сили і суспільного багатства є безмежним, то безмежними є й її потреби. Задоволення потреб – це функція і мета виробництва. У зв’язку з цим існує діалектичний взаємозв’язок між виробництвом і потребами людей, тобто між об’єктивними і суб’єктивними факторами.

У кожному суспільстві діє закон зростання потреб. Його суть полягає у тому, що в міру розвитку суспільного виробництва, а разом з тим і людини, як особистості та продуктивної сили, відбувається і поступове зростання її потреб. Цей закон характеризує взаємодію потреб і виробництва у процесі розвитку, коли

… П′ → В′ → П″ → В″ …,

тобто зрослі потреби П′ (П′ = П + ΔП) стимулюють зростання виробництва В′ (В′= В + ΔВ), збільшення якого веде до зростання потреб П″ (П″ = П′ + ΔП′), а це є причиною подальшого зростання виробництва В″ (В″ = В′ + ΔВ′).

Відповідно до закону зростання потреб відбувається стале і якісне їх зростання. Характерною рисою цього закону є його “незворотність”. З тією чи іншою мірою інтенсивності за будь-якої ситуації потреби змінюються, як правило в одному напрямку – у бік зростання. При цьому забезпечення умов для безперервного розвитку потреб є рушійною силою розвитку суспільного виробництва. Цей взаємозв’язок можна виразити такою формулою:

Вр = f(Пу),

де Вр – розвиток суспільного виробництва; Пу – створення умов для безперервного розвитку потреб.

Наступним кроком є вивченя корисності продукту та закону спадної граничної корисності. Вивчаючи корисність, важливо звернути увагу на два моменти, які мають у політичній економії фундаментальне значення: корисність речі взагалі і корисність додаткової речі (послуги) даного виду. Спочатку доцільно зрозуміти явище корисності благ. Корисність – це здатність речі чи послуги задовольняти будь-яку потребу людини. Потреби людини є індивідуальними і суб’єктивними (те, що корисно одному, може не бути корисним іншому). Що стосується корисності, то, з одного боку, вона є об’єктивною (наприклад, різні харчові продукти, необхідні для життя і здоров’я будь-якої людини є об’єктивно корисними), а з іншого боку, корисність є фактором суб’єктивного характеру. Саме це пояснює, чому в загальному плані потреби людини безмежні, а в конкретній ситуації і в конкретному продукті вони можуть бути повністю задоволені. Необхідно також звернути увагу на те, що корисність речей перебуває у прямій залежності від їх природних властивостей. Організуючи виробництво різних благ, люди формують їх корисність, тобто створюють блага з такими якісними властивостями, завдяки яким вони можуть задовольняти особисті чи виробничі потреби. НТП дає змогу постійно вдосконалювати корисність матеріальних благ і створювати безліч нових.

Тепер необхідно звернути увагу на проблему корисності додаткової одиниці даного блага. В економічній теорії корисність благ виражають в умовних одиницях корисності (ОК), при цьому вважається, що кожне благо можна поділити на безліч окремих порцій. Варто звернути увагу і на таке відоме явище, характерне для людської натури: одне й те саме відчуття, повторюючись безперервно, з певного моменту починає доставляти нам все менше і менше задоволення. Саме враховуючи це явище австрійські економісти К.Менгер, Єв.Бем-Баверк, Ф.Візер довели, що в обмежений термін, протягом якого смаки людини залишаються незмінними, споживачі можуть одержати стільки певних продуктів, скільки вони забажають. Чим більшу кількість продукту мають споживачі, тим менше їх бажання щодо одержання додаткових одиниць цього самого продукту. Економісти довели, що певна потреба може бути задоволена одиницями (порціями) продуктів, що йдуть одна за одною, відповідно до закону спадної граничної корисності.

Під граничною корисністю розуміють додаткову корисність (або задоволення), одержуване людиною з однієї додаткової одиниці конкретної продукції. У міру того як людина споживає все нові порції одного й того самого продукту, зростає сукупна корисність, але все меншими темпами у зв’язку з тим, що потреби людини поступово насичуються. Гранична корисність продукту під час збільшення його споживання поступово скорочується. Падіння граничної корисності в міру споживання людиною додаткових одиниць певного продукту прийнято називати законом спадної корисності. Студентам необхідно розуміти велику роль цього закону як для організації виробництва певних товарів, так і для оцінки споживацької поведінки людей.

Необхідно знати, що теорія граничної корисності пов’язує корисність речей з їх рідкістю. Чим більш рідкісним (обмеженим за кількістю) є продукт (наприклад, перли, золото), тим вища їх гранична корисність, хоча вони можуть бути об’єктивно малокорисними речами.

Необхідно зрозуміти, що гранична корисність є дуже важливою і цікавою категорією, вона рухає поведінку людей, управляє мірою задоволення їхніх потреб. Чим ширші та інтенсивніші потреби, і чим менша, з іншого боку, кількість благ для їх задоволення, тим вищою буде гранична корисність, і навпаки. У політичній економії багато економістів використовують теорію граничної корисності для обгрунтування величини мінової вартості і ціни товарів.

Завершується тема вивченням економічних інтересів, їх взаємозв’язку з потребами, споживанням і виробництвом. Варто мати на увазі, що інтерес, по-перше, є похідним від категорії “потреба”, і, по-друге, виступає як форма прояву економічних відносин людей. Інакше кажучи, економічний інтерес є породженням і соціальним проявом потреби, але реалізуються інтереси через господарську діяльність людей, їх економічні відносини.

Економічний інтерес – це реальний, зумовлений економічними відносинами та принципам економічної вигоди мотив і стимул соціальних дій людей щодо задоволення потреб. Виходячи із сутності економічних інтересів стає зрозумілим, чому вони виступають могутнім двигуном економічного прогресу.

Необхідно звернути увагу на об’єктивні фактори, які визначають зміст економічних інтересів (матеріальні умови життя, моральні, політичні, соціальні, класова належність людей і т.ін.). Все це ускладнює структуру економічних інтересів. В такій структурі виділяють індивідуальні інтереси, класові інтереси, інтереси трудових колективів, економічні інтереси держави (загальнонародні інтереси).

Варто усвідомлювати, що існують різні способи впливу на інтереси людей, за допомогою яких забезпечується їх участь у виробництві. Перехід України до ринкових відносин посилює вплив на інтереси людей важелів економічного примусу.

Студенти повинні розуміти, що реалізація економічних інтересів пов’язана з розв’язанням характерних для них суперечностей. Фундаментальним принципом пізнання економічних інтересів та їх ролі в економічній життєдіяльності людей є пояснення їх через властиві їм внутрішні суперечності. Там де відсутня тотожність інтересів – існує суперечність і конфлікт.

Треба розуміти, що суперечності властиві економічним інтересам, мають як суб’єктивну, так і об’єктивну основи. Реальною потребою економічного життя є досягнення єдності інтересів суб’єктів економічних відносин через реалізацію кожного з них на основі взаємодії і консенсусу. Треба мати на увазі, що у суспільстві кожен індивідуальний інтерес органічно пов’язаний з колективним і суспільним інтересом, чим і створюється об’єктивна основа для співробітництва людей в узгодженні економічних інтересів та їх своєчасного розв’язання. Це є важливою умовою для розвитку суспільного виробництва і більш повного задоволення зростаючих потреб. Взагалі суперечності є джерелом економічного і всякого іншого прогресу. Існує два типи суперечностей: антагоністичні і неантагоністичні, прояви яких і методи їх розв’язання студенти повинні добре з’ясувати [1, с. 53-54].

Взагалі в економіці діє безліч економічних суперечностей, значна частина яких розглядається політичною економією. Деякі з них мають особливе значення. Це стосується суперечностей між виробництвом і споживанням, між безмежністю людських потреб і відносно обмеженими можливостями виробництва, між новим і старим в економіці. Ці суперечності і методи їх розв’язання, в тому числі українською економікою, студенти мають зрозуміти і усвідомити. Також необхідно усвідомити, що економічні суперечності є джерелом соціально-економічного прогресу.

Економічні потреби і інтереси реалізуються у споживанні, яке є завершальним моментом і кінцевою метою виробництва. Важливо мати на увазі, що призначення виробництва – служити споживанню, задовольняючи економічні потреби та інтереси людей. Виробництво також породжує нові потреби і визначає рівень фактичного споживання. З іншого боку, споживання не пасивне, воно також впливає на виробництво, регулює його через свої потреби та сукупний попит.

Завершуючи вивчення теми, можна зробити такий висновок: потреби суспільства, його економічні інтереси та економічні суперечності спонукають виробництво до розвитку з метою повнішого задоволення зростаючих потреб і підвищення рівня народного споживання.

Тема 3. Економічна система суспільства.

 

Дана тема в курсі політекономії посідає центральне місце, тому можна сказати, що її вивчення створює можливість засвоїти ключові поняття та категорії всієї дисципліни, її теоретичні основи. [1, тема 3; 2, тема 3]

Вивчення теми необхідно починати з засвоєння сутності такого узагальненого поняття як економічна система. Слід мати на увазі, що це багатогранна єдність закономірно пов’язаних між собою явищ і процесів економічного життя суспільства, усі елементи якої перебувають в органічному взаємозв’язку між собою і не існують поза її межами. Економічна система відрізняється від інших сумативних систем саме своєю органічною цілісністю, а функціонально вона подібна до живого організму.

Політична економія особливу увагу звертає на такі фундаментальні складові економічної системи як:

1. 1) продуктивні сили; 2. 1) власно виробництво;

2) економічні відносини; 2) розподіл;

3) господарський механізм; 3) обмін;

4) споживання.

Далі, необхідно звернути увагу ще на такі складові елементи, що включає економічна система. Це, перш за все, провідний тип власності на ресурси. Також це основні групи суб’єктів суспільного виробництва і відносини між ними, економічна форма результатів виробництва, принципи організації виробництва, розподілу, обміну і споживання. І, зрозуміло, загальні економічні закони. Така структура економічної системи розглядається, як правило, через взаємозв’язок продуктивних сил, виробничих відносин та надбудовних відносин.

Оскільки економічні системи якісно відрізняються і їм притаманні різні властивості, їх можливо і необхідно класифікувати за певними типами.

При вивченні класифікації економічних систем доцільно звернутися до різних джерел (див. список літератури до теми), оскільки в літературі класифікація економічних систем здійснюється по-різному, за різними критеріями. Причому, об’єктивна різноманітність якостей економічних систем обумовлює наявність багатокритеріального поділу в типології систем.

Хоча класифікація економічних систем в економічній літературі різна, що залежить від різних критеріїв, проте в узагальненому вигляді критерії економічних систем можна поділити на структуроутворюючі, соціально-економічні (змістовні), об’ємні і динамічні. Розбираючись у цьому достатньо складному питанні, акцентуйте свою увагу на тому, що за структуроутворюючими критеріями економічні системи класифікуються на основі структурних елементів, що становлять предмет політекономії. За соціально-економічними критеріями класифікація здійснюється на основі виділення ключових змістовних сторін економічної системи. Класифікація за об’єктами і динамічними критеріями здійснюється за ступенем складності систем та їх мінливості (див. 1, тема 3, с.62).

Відповідно, економічні системи розподіляються за цими групами критеріїв на 1) системи виробничих відносин, системи функціональних зв’язків, інституціональні системи; 2) за формами господарювання, за формаційними ознаками, за цивілізаційними ознаками і за типом технологічного розвитку; 3) “чисті” та “змішані”, статичні та такі, що історично розвиваються. При цьому звертаємо увагу на те, що в реальності всі вказані критерії та класифікації накладаються одне на одне, взаємопереплітаються, хоча і відображають різні сторони економічних систем. І тільки розгляд усієї сукупності критеріїв та класифікацій може дозволити скласти цілісне, всеосяжне уявлення про економіку як систему.

Виходячи з визначеного, можна сказати, що економічна система – це сукупність видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованих на виробництво, розподіл, обмін та споживання товарів та послуг, а також на регулювання такої діяльності відповідно до мети суспільства.

Наступним кроком є вивчення продуктивних сил як матеріальної основи економічної системи. Необхідно усвідомити, що для всіх економічних систем їх матеріальною основою виступають продуктивні сили, які є поєднанням особистого та речового чинників. Зверніть увагу на визначення продуктивних сил як системи чинників виробництва, яка забезпечує перетворення речовин природи відповідно до потреб людей, створює матеріальні та духовні блага і визначає зростання продуктивності суспільної праці. Продуктивні сили виступають не тільки матеріальною основою, а й серцевиною економічної системи і уявляють собою органічне поєднання особистого та речового чинників. Необхідно докладно розібратися, що розуміють під ними і що собою уявляє кожний з них. Окрему увагу необхідно приділити питанню про структуру продуктивних сил, тобто розібратися, з яких саме елементів вона складається.

Важливим є питання про чинники, що впливають на рівень розвитку продуктивних сил, оскільки будучи серцевиною економічної системи, її матеріальною основою, їх рівень визначає ступінь економічного розвитку суспільства в цілому. Тому продумайте, яке значення має суспільна комбінація виробничого процесу та її рівень, як впливає рівень розвитку науки та ступінь її технологічного застосування, освітній та кваліфікаційний рівень, а також ступінь майстерності працюючих, їх дисципліна на всіх щаблях виробничої і технологічної ієрархії, науковість організації їх праці на розвиток продуктивних сил. Потрібно також вивчити типи зв’язку людини з технікою за різних етапів її розвитку, з’ясувати таке поняття як технологічний спосіб виробництва і його види (2, тема 3).

Окремої уваги потребує питання про роль і місце людини в системі виробництва як особливого чинника та основи продуктивних сил. Саме людина, як головна продуктиана сила, оживляє речові елементи виробництва, приводить їх у рух. Більше того, людина є творцем більшості відтворювальних засобів виробництва, організатором виробництва матеріальних благ та послуг, тим, хто забезпечує цілеспрямоване функціонування всієї системи продуктивних сил суспільства. Як головний чинник продуктивних сил, людина водночас є й суб’єктом (носієм) економічних і всіх суспільних відносин. Місце людини в суспільному виробництві, її частку в суспільному продукті, інтереси та мотивацію діяльності все ще в значній мірі визначає панівна форма власності на засоби виробництва.

Зверніть увагу на те, що розвиток автоматизації і комп’ютеризації змінює роль і функції людини як головної продуктивної сили, призводить до зростання ролі людського фактора. Сучасна НТР виводить людину з процесу безпосереднього виробництва, ставить її поряд з ним і над ним.

Але вивчення структури продуктивних сил не обмежується лише розглядом їх основних елементів, вона розглядається також за сферами, галузями, первинними ланками виробництва тощо. Структуризацію продуктивних сил забезпечує суспільний поділ праці. В зв’язку з цим слід зупинити увагу на тому, що являє собою поділ праці, які типи поділу праці розрізняють, який вплив здійснює він на розвиток продуктивних сил. Також важливо розглянути, які щаблі проходять продуктивні сили в своєму розвитку, в яких формах вони виступають на сучасному етапі.

Невід’ємним від розглянутих питань є питання про продуктивність праці як синтетичного показника розвитку продуктивних сил. Потрібно засвоїти, як визначається продуктивність, що вона виражає, які чинники та умови на неї впливають, - ось коло питань, які важливо засвоїти. При цьому слід також розібратися з питанням про виробничу функцію. Який взаємозв’язок між величиною витрат факторів виробництва як елементів продуктивних сил і кількістю продукції, від чого вона залежить, для чого використовується, які її основні елементи? Всі ці питання з’ясовуйте за допомогою тих джерел, які пропонуються до вивчення теми.

Важливим у цій темі є питання про сутність економічних відносин та їх пофазну структуру. Перш за все необхідно розібратися в сутності самих цих відносин, їх співвідношенні з відносинами, що називають виробничими, способом виробництва, а також звернути увагу на те, що в різних джерелах ці елементи економічної системи розглядається по-різному.

Важливим є питання про складові системи економічних відносин, які є предметом політичної економії. Необхідно детально розібратися, які з цих відносин входять до складу техніко-, які - до складу організаційно-, а які - до соціально-економічних відносин, яку роль та в яких сферах відіграють ці групи економічних відносин у функціонуванні економіки суспільства. Так, техніко-економічні та організаційно-економічні відносини тісно і безпосередньо пов’язані з відносинами виробництва, розподілу, обміну і споживання, але в той же час суттєво відрізняються від них тим, що не виражають відносин привласнення. Їх розвиток, подібно до розвитку продуктивних сил, сприяє ефективності суспільного виробництва.

Що стосується соціально-економічних відносин та їх структурних елементів, то вони більш докладно розглядатимуться в наступних темах курсу політичної економії, тому у цій темі необхідно лише засвоїти те, що вони (ці відносини) виступають такою суспільною формою виробництва, суть і основу якої становлять відносини власності на засоби виробництва, природні ресурси, людський фактор, життєві блага. До них також належить соціально-економічний аспект трудових відносин (характер праці) та відносини розподілу.

Переходячи до вивчення типів економічних систем та критеріїв їх класифікації, перш за все слід мати на увазі, що у вітчизняній політекономії щодо класифікації економічних систем тривалий період панував формаційний підхід, який був розроблений і обгрунтований ще у працях К.Маркса. Наріжним каменем марксового методу було поняття економічної формації, яку він розглядав як основу суспільно-економічної формації, що являє собою, в свою чергу, спосіб виробництва в єдності з ідеологічною і політичною надбудовою, з усіма характерними для нього формами діяльності людей. Особливу увагу приверніть до категорії “економічна формація”, яка може характеризувати суспільне виробництво на певній стадії його розвитку. Це специфічне формування характеризується певною цілісністю і системністю. Кожній економічній формації властива певна структура, складові елементи якої перебувають у глибокому взаємозв’язку і взаємодії.

Визначаючи велику роль економічної формації у формуванні певного типу економічної системи, К.Маркс і його послідовники її (формації) визначальним елементом вважали соціально-виробничі (соціально-економічні) відносини. Тип економічної формації та, відповідно, економічної системи визначався типом економічного устрою (“Система виробничих відносин створює економічний устрій суспільства на даному етапі його існування”. – Политическая экономия: Учебник для вузов / В.А.Медведев, А.И.Абалкин, О.И.Ожерельев и др. – М.: Политиздат, 1990 г., с. 46). Слід зазначити, що формаційний підхід дав можливість марксистам обгрунтувати формаційні етапи розвитку економіки, послідовність переходу суспільного виробництва від економічної формації нижчого типу до економічної формації вищого типу.

Але останнім часом досить поширеною в науковій літературі є точка зору про те, що формаційний підхід до пояснення економічних процесів виявляється методологічно недостатнім в зв’язку з чим дослідники звертаються до цивілізаційного підходу (детальніше про це: Степаненко С.В. До нової парадигми економічної теорії. // Вчені записки: Наук. зб. – К.: КНЕУ, 1998. – Вип. 1. – с. 9-15).

Цивілізаційний підхід по-іншому визначає закономірні ступені розвитку економічної системи. Він зорієнтований не на особливості суспільства, а на цілісність людської цивілізації і домінуюче значення загально-людських цінностей, інтегрованість кожного суспільства у світову спільноту. В основі цього підходу є ідея про те, що в сучасних умовах, коли все помітнішим стає вплив на людину науково-технічного прогресу, відбувається послаблення тиску матеріальної необхідності, поступово змінюється домінанта суспільного розвитку. На основі забезпечення матеріального благополуччя актуальним стає розвиток людини. Задоволення потреб людини є завжди кінцевою метою виробництва, яке, в свою чергу, народжує нові потреби, для задоволення яких потрібен його подальший розвиток. Отже, як відмічалося в темі 2, суперечність між потребами та інтересами людини, з одного боку, і рівнем розвитку виробництва – з другого, взаємодія між ними є рушійною силою розвитку суспільного виробництва і людини. Людина – не лише головна продуктивна сила виробництва, але і його безпосередня мета. Таким чином, акценти суспільного виробництва зміщуються з матеріального багатства на людину як самодостатню мету.

Слід також зазначити, що підхід до суспільства з науково-практичного погляду передбачає розгляд суспільного виробництва як створеної людьми економічної системи, яка функціонує. Тому все більша кількість економістів і соціологів вважає застосування цивілізаційного підходу до аналізу реальних економічних явищ ширшим за формаційний та методологічно виправданішим. Прибічники цієї точки зору стверджують, що на відміну від формаційного, цивілізаційний підхід не страждає економічним детермінізмом і передбачає рівномірність впливу різних факторів (не тільки економічних, але й політичних, релігійних, культурних, національних та інших) на хід розвитку історії. Проте цивілізаційний підхід до вивчення економічних систем має обов’язково доповнюватися формаційним.

Оскільки систематизуючим елементом цивілізаційного методу дослідження еволюції суспільства є розвиток продуктивних сил і такої їх складової, як технологічний спосіб виробництва, необхідно з’ясувати сутність та зміст його як категорії. Потрібно розібратися, чому технологічний спосіб виробництва представляє собою знаряддя праці в поєднанні з матеріалами, технологіями, енергією, інформатикою та організацією виробництва. Відповідно до етапів розвитку технологічного способу виробництва виділяють три типи економічних систем (аграрну, індустріальну, постіндустріальну).

І ще одна проблема потребує свого з’ясування для глибокого розуміння даної теми. Необхідно розібратися в діалектиці взаємозв’язку продуктивних сил і виробничих відносин.

Розвиток і вдосконалення засобів виробництва продукують нові технології та нову організацію виробництва, нові системи управління, що зумовлює виникнення нових виробничих відносин. Проте останні як більш консервативний елемент способу виробництва мають специфічну властивість з часом відставати від рівня розвитку продуктивних сил, гальмуючи його. Тому виробничі відносини підлягають періодичному реформуванню з метою створення умов для подальшого прогресивного розвитку продуктивних сил.

Діалектика взаємозв’язку продуктивних сил і виробничих відносин підпорядковується загальному економічному закону розвитку як економічної системи, так і суспільно-економічної формації. Цей закон називають загальним економічним законом відповідності (адекватності) виробничих відносин рівню і характеру продуктивних сил. Він регулює розвиток економічних систем, усуваючи суперечності між продуктивними силами та виробничими й іншими економічними відносинами, приводячи їх у відповідність до вимог продуктивних сил. Даний закон має враховуватися як при формаційному, так і при цивілізаційному підходах до вивчення типів економічних систем, закономірностей їх розвитку.