Тема 7. Витрати виробництва і прибуток. Виробництво матеріальних благ та надання послуг пов’язані з використанням сировинних, паливно-енергетичних
Лекции.Орг

Поиск:


Тема 7. Витрати виробництва і прибуток. Виробництво матеріальних благ та надання послуг пов’язані з використанням сировинних, паливно-енергетичних




Виробництво матеріальних благ та надання послуг пов’язані з використанням сировинних, паливно-енергетичних, трудових ресурсів, а також машин, устаткування. Ці ресурси обліковуються у грошовій формі. Виражені у грошовій формі витрати ресурсів на здійснення підприємницької діяльності називають витратами виробництва.

За будь-якої форми підприємницької діяльності, орієнтованої на одержання прибутку, останній буде тим більший, при заданому обсязі виробництва, чим менші витрати виробництва. Таким чином, витрати виробництва тісно пов’язані з прибутком.

Слід зазначити, що в економічній літературі немає єдності у поглядах при з’ясуванні суті витрат виробництва і прибутку. Класична і особливо марксистська економічна теорія, джерелом суспільного багатства вважають працю, тобто стоять на засадах трудової теорії вартості. Доводиться, що витрати виробництва представляють собою витрати живої і уречевленої праці вираженій у грошовій формі. К.Маркс обгрунтував наявність двох видів витрат виробництва: суспільні витрати і витрати виробничих одиниць (підприємств). Між ними є кількісні і якісні відмінності.

Суспільні витрати визначаються витратами суспільної праці і становлять вартість продукту для суспільства. Витрати товаровиробника, або капіталіста, визначаються витратами капіталу по залученню ресурсів, трудових і матеріальних, для створення продукту або послуги з метою отримання прибутку. За Марксом “те, чого коштує товар капіталістам, вимірюється затратою капіталу і те, чого товар дійсно коштує, - затратою праці” [Маркс К. Капитал. Т. 3. // Маркс К., Энгельс Ф. Соч. 2-е изд. Т. 25. Ч. 1. – с. 20]

Витрати виробництва і їх види у трактуванні неокласиків помітно відрізняються від класичної економічної теорії. Вони виходять з факту обмеженості ресурсів та припущення про найбільш ефективний варіант їх використання при виробництві певного товару або послуги.

З цих позицій обгрунтовується й обсяг витрат на окремому підприємстві.

Витрати мають свою класифікацію по видам. Це явні, або зовнішні витрати, які несе підприємство по залученню ресурсів у свою власність. Ці витрати відображаються у бухгалтерському балансі і називаються бухгалтерськими. Проте фірма використовує ресурси, що належать фірмі, і вона могла б одержати від них доход при альтернативному їх використанні. Зовнішні і внутрішні витрати в єдності становлять економічні витрати.

Поділ витрат на зовнішні і внутрішні має значення при формуванні і обчисленні прибутку.

Витрати розрізняють також за їх залежністю від зміни обсягів виробництва у короткостроковому періоді. І за цим критерієм витрати поділяються на постійні – розміри яких не залежать від об’ємів виробництва і змінні – які збільшуються або зменшуються в залежності від обсягів виробництва. Постійні і змінні витрати в єдності становлять валові витрати. Поділ витрат на постійні і змінні має значення для аналізу економічного стану підприємства.

Крім того, розрізняють середні, середні постійні та середні змінні витрати, а також граничні. Для з’ясування видів витрат рекомендуємо звернутись до відповідної навчальної літератури (див. 1, тема 7, 2, тема7).

В органічному і діалектичному зв’язку з витратами виробництва знаходиться така економічна категорія як прибуток. Це досить складна, неоднозначна в трактовці економістів категорія. У найзагальнішому вигляді при кількісному підході до його аналізу прибуток – це надлишок над витратами виробництва, або загальний доход (виручка) підприємства за вирахуванням витрат виробництва. У відповідності до виду витрат розрізняють бухгалтерський прибуток – це валова виручка за мінусом зовнішніх (бухгалтерських) витрат, і економічний прибуток – це виручка за мінусом зовнішніх і внутрішніх (економічних) витрат.

З’ясування суті прибутку передбачає визначення його джерел. Варто запам’ятати, що існують теорії, які по-різному трактують якісний зміст категорії прибутку.

Першою теорією прибутку була теорія меркантилістів, які стверджували, що прибуток виникає в зовнішній торгівлі в результаті різниці між зовнішніми і внутрішніми цінами.

Класична політекономія в особі А.Сміта і Д.Рікардо джерелом прибутку вважала працю. Рікардо розкрив залежність між прибутком і заробітною платою, тим самим він обгрунтував економічні засади суперечностей між капіталістами і найманими робітниками.

Марксистська економічна теорія визначає прибуток як перетворену форму додаткової вартості, яка представляє собою неоплачену працю найманих робітників.

Неокласична теорія стверджує, що прибуток є результатом взаємодії всіх факторів виробництва. Більш повно про сучасні проблеми прибутку можна довідатись, прочитавши статтю: Никитин С., Глазева Е., Ништин А. Прибыль: теоретические и практические подходы // Мировая экономика и международные отношения. - 2002. - № 5.

Сутність прибутку виявляється через функції, які він виконує це:

1) показник оцінки діяльності підприємства;

2) регулювання розподілу ресурсів між суб’єктами підприємництва, галузями і сферами виробництва;

3) стимулювання розвитку галузей.

Кожного підприємця цікавить не тільки абсолютний розмір прибутку, а й віддача кожної одиниці витрат. Для її визначення використовують показник норми прибутку як відношення суми прибутку до суми авансованих у виробництво коштів, виражених у відсотках.

Норму прибутку називають показником доцільності капіталовкладень. Норма прибутку залежить від ряду чинників:

1) при незмінному рівні цін норма прибутку залежить від рівня витрат виробництва;

2) на норму прибутку впливає рівень цін на продукцію;

3) швидкість обороту капіталу;

4) ціни на виробничі ресурси.

Є різні методи обчислення норми прибутку, головними з яких є: відношення маси прибутку – до обсягу продаж; до акціонерного капіталу; до активів компанії; до відтворюваного капіталу, кожний з яких несе власне змістовне навантаження і розкриває взаємозв’язок між розміром капіталу і масою прибутку.

Слід зрозуміти, що прибуток – це власність товаровиробника, а тому він є формою реалізації власності на капітал. Власник капіталу визначає і напрямок використання прибутку. Прибуток використовується за такими напрямами:

1) для розрахунків з бюджетом;

2) для створення резервного фонду;

3) для створення фонду нагромадження;

4) для формування фонду споживання.

Ці напрями використання прибутку регулюються законодавчо і визначаються статутом підприємства.





Дата добавления: 2015-11-05; просмотров: 200 | Нарушение авторских прав | Изречения для студентов


Читайте также:

Рекомендуемый контект:


Поиск на сайте:



© 2015-2020 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.003 с.