Тема 1. Предмет і метод політичної економії

Вивчаючи тему, треба звернути увагу на те, що політична економія поряд із правоведенням, історією, соціологією та іншими науками належить до системи суспільних наук, кожна з яких виділяє з багатограної сукупності суспільних відносин їх відповідні вид чи групу, котрим властиві певні закономірності. Політична економія вивчає такі суспільні відносини і закони, які належать до базових у житті суспільства, оскільки вони є складовою суспільного виробництва. У процесі виробництва створюються різноманітні матеріали та послуги з метою задоволення різноманітних потреб людей.

Таким чином, об’єктом політичної економії як науки є економічне життя суспільства, тобто його економіка, а економіка – це суспільне виробництво. Звертаємо увагу на те, що цей об’єкт вивчають понад 50 окремих наук. Про те, що кожна з цих наук має свій предмет, який вона досліджує, тобто свою певну підсистему суспільної економіки. Перш за все політична економія вивчає соціально-економічні відносини людей в їх єдності і взаємодії з продуктивними силами та політичними, ідеологічними, соціальними інститутами суспільства.

Досліджуючи предмет, політекономія робить відповідні висновки, узагальнення, класифікації тощо. У результаті цього формується великий понятійний апарат. У системі понять важливе значення мають такі: економічна категорія, економічний закон, економічний принцип [1, с. 12-13; 2, с. ].

Звертаємо увагу студентів на те, що економічні закони є предметом політичної економії. При цьому студентам рекомендуємо уважно розібратися з класифікацією економічних законів на групи.

Вивчаючи об’єкт свого дослідження політична економія стикається з проблемою обмеженості виробничих ресурсів та раціонального їх використання для найповнішого задоволення потреб людей. Пізнаючи закони, які управляють виробництвом, розподілом, обміном і споживанням благ на будь-якому етапі суспільного розвитку, політична економія теоретично обгрунтовує, як люди і суспільство мають здійснювати кінцевий вибір рідкісних ресурсів, як найкраще виробляти різні блага, розподіляти і обмінювати їх.

Отже, предмет цієї науки можна сформулювати так: політична економія вивчає в різних суспільних формаціях всю систему економічних відносин в їх єдності і взаємодії з обмеженими продуктивними силами та політичними, ідеологічними і соціальними інститутами суспільства. Вона, пізнаючи закони, показує, як люди і суспільство мають здійснювати кінцевий вибір рідкісних ресурсів, як найкраще, виробляти різні товари та послуги, розподіляти й обмінювати їх з метою максимального задоволення своїх потреб.

Вияснивши предмет політекономії, слід звернути увагу на те, що це відносно молода наука. Вона почала зароджуватися у ХVІ ст., коли з’явився перший напрям політекономії – меркантилізм. Особливий внесок у становленні політичної економії зробити такі англійські вчені (класики), як Адам Сміт (1723-1790) і Давід Рікардо (1772-1823). У наступні періоди політекономію розвивали такі видатні вчені, як Карл Маркс (1818-1883), Карл Менгер (1840-1926), Джон Кларк (1847-1938), Альфред Маршалл (1842-1923), Джон Кейнс (1883-1946), Микола Туган-Барановський (1879-1919). У другій половині ХХ ст. значний внесок у розвиток політекономії зробили Пол Самуельсон (1915 р. нар.), Джон Гелбрейт (1909 р. нар.), Мелтон Фрідмен (1912 р. нар.), Рональд Коуз (1910 р. нар.) та ряд інших економістів.

Як будь-яка інша теоретична наука політична економія використовує систему методів пізнання. Під методом пізнання розуміють спосіб, шлях дослідження предмета науки. Звертаємо увагу на те, що для пізнання предмета політекономії використовуються загальні та специфічні методи. Серед загальних методів пізнання чільне місце у вітчизняній політичній економії належить: діалектичному, структурно-функціональному та емпіричному методам. При дослідженні розвитку виробничих відносин, перш за все відносин власності, застосовується формаційний метод пізнання. Останній дозволяє розкрити соціально-економічний зміст капіталістичного, соціалістичного та інших суспільств.

Поряд із загальними використовуються спеціальні (конкретні) методи пізнання. До них належать: метод наукової абстракції, індукція і дедукція, принципи єдності логічного й історичного, аналіз і синтез, статистичні спостереження, моделювання процесів економічного життя, економіко-математичні методи і т.д. [1, с. 16-20]

Політична економія, пізнаючи явища і процеси, дає їм певну назву. Виникає велика система термінів. Найчастіше економісти використовують такі поняття, як “закони”, “принципи”, “теорії”, “моделі”.

Досліджуючи економічне життя політична економія узагальнює їх результати, які застосовуються при утворенні понять, суджень, теорій, концепцій.

Нарешті, при розгляді методології політичної економії постає і таке ключове питання: що є критерієм правильності результатів пізнання, узагальнень і висновків? Вищим критерієм істинності знання виступають факти реального економічного життя, тобто суспільна практика. Економічне життя – поведінка, зв’язки, відносини індивідів і інститутів у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання товарів і послуг – з часом змінюються. Тому необхідно постійно звіряти існуючі теоретичні висновки і концепції з економічною дійсністю, яка як живий організм, піддається і кількісним, і якісним змінам. Отже, у процесі вивчення свого предмету політична економія повинна активно використовувати емпіричний метод пізнання.

Роль політичної економії як наукової дисципліни проявляється в її функціях. Політична економія є теоретична наука, а тому вона відноситься до числа фундаментальних наук. Як така вона виконує насамперед пізнавальну функцію. Політична економія покликана відкривати закони, що управляють економічними процесами, у тому числі способом виробництва та економічним устроєм суспільства, і розробляти способи їх використання.

Практична функція політичної економії полягає в тому, що б допомагати людям зрозуміти наше суспільство. Віддача від політекономічних досліджень найбільша тоді, коли економічні знання застосовуються в розробці політики, яка спрямована на побудову кращого суспільства.

Політична економія як суспільна наука використовує також ідеологічну функцію. Так, кожен напрям у сучасній політичній економії (неоконсерватизм, неокласицизм, інституціоналізм, неомарксизм) спирається на відповідні ідеологічні принципи (захист чи незахист капіталістичних цінностей, захист чи незахист соціалістичних цінностей тощо).

Ще одна функція політекономії – методологічна. Політична економія покликана бути теоретичним фундаментом цілого комплексу економічних наук, яких налічується понад 50.

Завершуючи вивчення теми, потрібно звернути увагу на співвідношення політичної економії і економікс. Виясняючи спільні риси і відмінності, які існують між цими напрямами в економічній теорії, студенти можуть використати матеріали, викладені в навчальних посібниках [1, с. 23-24; 2, с. 15-16].

Завершуючи вивчення даної теми, студенту слід усвідомити наступне:

· Політичну економію вивчають тому, що вона: а) розкриває соціально-економічну сутність суспільства та ступінь його розвитку; б) виявляє закони і принципи, які регулюють поведінку людей та їх відносини у процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання різноманітних благ, управляють усім економічним розвитком суспільства; в) озброює суспільство економічними знаннями, необхідних для прийняття правильних фундаментальних рішень.

· Виведені економістами узагальнення називаються “теоріями”, “категоріями”, “законами”, “принципами”, “моделями”. Формулювання цих узагальнень становить завдання політичної економії.

· Політична економія виконує перш за все пізнавальну функцію: вивчає і пояснює процеси та явища економічного життя на основі наукового доказу. Крім того, політична економія виконує практичну, ідеологічну та теоретико-методологічну функції.

· Важливим завданням вітчизняної політичної економії є дослідження змісту і стратегічних тенденцій еволюції соціально-економічних систем в останні століття та на початку ХХІ ст.