Фінансова політика, її суть, види та завдання

 

Фінансова політика – діяльність держави та суб’єктів господарювання щодо мобілізації, раціонального розподілу і використання фінансових ресурсів задля досягнення поставлених цілей.

Залежно від характеру заходів і часу, на які вони розраховані, розрізняють фінансову стратегію і фінансову тактику.

Фінансова стратегія – довготривалий курс фінансової політики, що відображає основні джерела формування і напрями використання фінансових ресурсів на тривалу перспективу. Прикладом стратегічних завдань і відповідно їх фінансового забезпечення є впровадження власної грошової одиниці, проведення приватизації, подолання інфляції та спаду виробництва.

Фінансова тактика – поточна політика, спрямована на вирішення завдань конкретного етапу розвитку суспільства, що випливають із розробленої фінансової стратегії. Вона включає конкретні методи і засоби досягнення поставленої мети. Прикладом фінансової тактики є вдосконалення системи оподаткування, надання пільг окремим платникам, введення єдиної тарифної сітки в оплаті праці тощо.

Залежно від рівня економічної системи вирізняють фінансову політику держави, суб’єктів господарювання, міжнародних організацій і фінансових інститутів (рис. 5.1):

	РІВНІ ФІНАНСОВОЇ ПОЛІТИКИ
макрорівень		мікрорівень		рівень світового господарства
фінансова політика держави	фінансова політика суб’єктів господарювання	фінансова політика домогосподарств	фінансова політика міжнародних організацій і фінансових інститутів

Рис. 5.1. Рівні фінансової політики

 

Фінансова політика держави відображає систему заходів щодо мобілізації фінансових ресурсів, їх розподілу та використання з метою цілеспрямованого соціального і економічного розвитку країни. У ній конкретизуються головні напрями розвитку національної економіки, соціально-правового забезпечення громадян, фінансової безпеки держави, визначається загальний обсяг фінансових ресурсів, їх джерела та напрями використання, розробляється механізм регулювання та стимулювання соціально-економічних процесів фінансовими методами. Завдання фінансової політики держави – забезпечити реалізацію державних програм відповідними фінансовими ресурсами.

Фінансова політика держави своє практичне втілення знаходить у:

· фінансовому законодавстві;

· фінансовому механізмі, тобто системі форм і методів мобілізації і розподілу фінансових ресурсів;

· структурі доходів і видатків бюджету держави.

Характер фінансової політики:

ð соціально спрямована;	ð антисоціальна;
ð мілітаристська;	ð волюнтаристська.

Складові фінансової політики держави:

1. Бюджетна політика – діяльність державних органів влади стосовно формування, виконання і регулювання державного бюджету з метою забезпечення соціально-економічної розвитку і стратегічних пріоритетів.

2. Податкова політика – діяльність держави у сфері встановлення, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів у централізовані грошові фонди держави.

3. Грошово - кредитна політика – комплекс дій і заходів держави у сфері грошового та кредитного ринків (емісійна, цінова, валютна, кредитна політика).

4. Митна політика покликана захищати інтереси держави у сфері скорочення чи розширення експорту та імпорту, застосовуючи систему митних платежів або певний митний режим. Митна політика може бути у формі протекціонізму або вільної торгівлі.

5. Боргова політика передбачає систему дій та заходів щодо уникнення або врегулювання боргових проблем держави, забезпечення її платоспроможності, ефективне використання запозичень.

6. Інвестиційна політика – створення привабливого інвестиційного клімату для пожвавлення ділової активності, нарощування обсягів інвестицій в економіку.

Фінансова політика суб’єктів господарювання – це система форм і методів, які використовуються для фінансового забезпечення їх функціонування і досягнення визначеної мети, дотримуючись вимог чинного законодавства.

Основні завдання фінансової діяльності підприємства:

· фінансове забезпечення поточної виробничо-господарської і інвестиційної діяльності;

· пошук резервів збільшення доходів, прибутку, підвищення рентабельності і платоспроможності;

· виконання фінансових зобов’язань перед господарськими суб’єктами, бюджетом, банками;

· мобілізація фінансових ресурсів у розмірах, необхідних для фінансування розвитку, збільшення власного капіталу тощо;

· контроль за повнотою мобілізації фінансових ресурсів, ефективним, цільовим їх розміщенням і використанням.

Складовими фінансової політики суб’єктів господарювання є політика формування капіталу, емісійна політика, інвестиційна політика, політика формування активів, управління ризиками, дивідендна.

Фінансова політика домогосподарств – система форми і методів, які використовують домогосподарства для отриманням і використанням грошових доходів з метою задоволення особистих потреб його членів. Така діяльність полягає у формуванні доходів домогосподарства від заробітної плати, продажу майна або передачі його в оренду, підприємницької діяльності, поточних трансфертів та здійсненні витрат по забезпеченню його життєдіяльності.

Фінансова політика у сфері міжнародних фінансів пов’язана з налагодженням фінансових відносин держави з міжнародними організаціями і фінансовими інститутами через участь держави у формуванні фондів міжнародних організацій та отримання від них коштів на позиковій основі для фінансування конкретних проектів і програм.

 

5.2. Фінансовий механізм та його складові елементи

 

Фінансова політика держави реалізується через фінансовий механізм. Фінансовий механізм - сукупність форм і методів, за допомогою яких відбувається формування та використання фондів фінансових ресурсів для забезпечення різноманітних потреб державних структур, суб’єктів господарювання та населення. Його розглядають:

У широкому розумінні	ð комплекс фінансових методів і важелів впливу на соціально-економічний розвиток
У вузькому розумінні	ð сукупність конкретних методів і важелів впливу на процес формування і використання фінансових ресурсів для забезпечення функціонування державних структур, суб’єктів господарювання та населення

До структури фінансового механізму включають фінансові методи, фінансові важелі та інструменти, нормативно-правове, інформаційне та організаційне забезпечення (рис. 5.1):

Фінансові методи	Фінансові важелі та фінансові інструменти	Нормативно-правове, інформаційне, організаційне забезпечення
важелі	стимули	санкції
планування, оперативне управління, фінансовий контроль, фінансове забезпечення, фінансове регулювання,	податки, обов’язкові збори, норми амортизації, орендна плата, процент за кредит	заохочувальні фонди, податкові пільги, прискорена амортизація, бюджетне фінансування	штраф, пеня	Конституція, Закони Укази Президента, Постанови уряду, накази міністерств, міжнародні договори, методичні вказівки, нормативна документація, звітні дані підприємств

Рис. 5.1. Елементи фінансового механізму

Основні фінансові методи:

· фінансове планування – діяльність щодо складання планів формування і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб’єктів господарювання, галузевих структур, адміністративно-територіальних одиниць, країнив цілому. Фінансове планування включає фінансове прогнозування, поточне фінансове планування, оперативне фінансове планування;

· оперативне фінансовеуправління – втручання у розподільчі процеси з метою ліквідації диспропорцій, своєчасного перерозподілу коштів, забезпечення досягнення запланованих результатів;

· фінансовий контроль є особливою діяльністю щодо перевірки формування й використання фондів грошових ресурсів у процесі створення, розподілу і використання валового внутрішнього продукту з метою оцінки обґрунтованості та ефективності прийняття фінансових рішень і результатів їх виконання.;

· фінансове забезпечення – формування цільових грошових фондів суб’єктів господарювання у передбачуваному розмірі та їх ефективне використання. Методамифінансового забезпечення є: самофінансування; кредитування; бюджетне фінансування; оренда (лізинг); інвестування.

· фінансове регулювання – метод фінансового впливу, пов’язаний із регулюванням економічних процесів. Воно здійснюється через систему норм і нормативів, лімітів та фінансових резервів. Основними елементами фінансового регулювання є валютне, податкове, бюджетне, антимонопольне, антидемпінгове, банківське регулювання, регулювання інвестиційного ринку та ринку цінних паперів, тощо.

Фінансові важелі та інструменти – прийоми дії фінансових методів, конкретні форми розподілу і перерозподілу ВВП.

· Важелі – конкретні форми розподілу і перерозподілу ВВП, встановлений порядок фінансування, кредитування і інвестування (податки, обов’язкові збори, норми амортизації, норми витрачання коштів у бюджетних установах, орендна плата, % за кредит, дотації, субсидії).

· Стимули – зарплата, доходи працівників, премії, пенсії, стипендії, матеріальні допомоги, надання різних пільг (заохочувальні фонди, створені з прибутку, бюджетне фінансування, спеціальні фінансові пільги).

· Санкції охоплюють штрафи та пеню.

Штраф – ступінь матеріального впливу на винних у порушенні законодавства, угод або діючих правил; накладаються, як правило, у твердій грошовій сумі.

Пеня накладається при невчасному виконанні грошових зобов’язань і нараховується за кожен день прострочення, встановлюється у відсотках від суми простроченого платежу.

Нормативно-правове забезпечення регулює взаємодію елементів фінансового механізму. До його складу входять: Конституція України, Закони ВРУ, Укази Президента, Декрети і Постанови КМУ, інструкції, накази, положення міністерств, міжнародні договори тощо.

Інформаційне забезпечення – вичерпна, достовірна, своєчасна та зрозуміла інформація, необхідна для прийняття фінансових рішень.

Організаційне забезпечення – створені відповідні фінансові органи та інституції зі своїми функціями та повноваженнями, що здійснюють фінансову політику та координацію дій усіх суб’єктів.

 

5.3. Поняття і система фінансового права

 

- Фінансове право – це самостійна галузь публічного права, що містить сукупність юридичних норм, які регулюють суспільні відносини, котрі виникають у процесі створення, розподілу й використання фондів грошових ресурсів держави та органів місцевого самоврядування у процесі реалізації їх завдань та виконання функцій. Предметом фінансового права є сукупність суспільних відносин, що виникають, змінюються та припиняються у сфері фінансової діяльності державних та місцевих її утворень. Ознаками фінансового права є:

- організаційний характер (дані відносини існують у сфері публічної фінансової діяльності);

- владний характер (у них беруть участь уповноважені органи, наділені владними повноваженнями);

- грошовий характер (об’єктом цих відносин є грошові кошти або зобов’язання).

Суб’єктами фінансового права є юридичні та фізичні особи, поведінка яких регулюється нормами фінансового права за наявності у них ознак правоздатності та дієздатності (держава, адміністративно-територіальні формування, юридичні особи, громадяни).

Джерелами фінансового права є правові акти державних органів законодавчої, виконавчої влади, місцевого самоврядування. Головне джерело фінансового права – Конституція України, Бюджетний Кодекс, законодавство про державний бюджет, проекти Податкового кодексу, фінансове законодавство.

Фінансове право призначене для регулювання фінансових відносин шляхом закріплення прав та обов’язків державних органів влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та громадян.

 

5.4. Органи управління фінансами в Україні

 

Управління фінансами є складовою частиною управління економікою. Процес управління фінансами включає дві складові: органи управління та форми і методи управлінської діяльності (фінансовий менеджмент).

Розрізняють стратегічне та оперативне управління фінансами.

Стратегічне управління фінансами в Україні відповідно до Конституції України покладено на вищі органи державної влади і управління: Верховну Раду України; Кабінет Міністрів України; Президента України.

Оперативне управління фінансами здійснює фінансовий апарат, який включає фінансові органи та фінансові інститути, які можна згрупувати в чотири блоки: