Під структурою (від лат. structura — порядок, устрій, розташування) розуміють сукупність стійких зв'язків об'єкта, які забезпечують його цілісність і тотожність самому собі, збереження його основних властивостей при різних зовнішніх і внутрішніх вимірах.
Структура будь-якого типу соціально-історичної практики включає потребу, мету, мотив, цілеспрямовану діяльність, предмет, засоби і результат.
Враховуючи, що юридична практика є різновидом суспільної практики, її структуру можна визначити як сукупність складових елементів, що взаємопов'язані один з одним, і разом забезпечують цілісність юридичної практики як правового явища, збереження її соціальних і правових властивостей та виконання цією практикою суспільних функцій.
Відповідно складовими елементами структури юридичної практики є суб'єкт, його потреби, визначені цілі, сформовані мотиви, визначений предмет, здійснювана діяльність, використані засоби та досягнутий суспільний чи особистий результат.
Суб'єктами юридичної практики виступають члени суспільства, які мають свої потреби, бажають досягти поставлених цілей та вступають для цього у відносини з іншими особами чи соціальними установами. У правовій науці серед суб'єктів суспільних відносин виокремлюють основних носіїв, без яких неможливе існування юридичної практики та від яких безпосередньо залежить вирішення правового казусу, та інших учасників практики, які сприяють основним суб'єктам у здійсненні діяльності.
Суб'єкти мають власні потреби у будь-чому об'єктивно необхідному для підтримання життєдіяльності і розвитку організму людини, її особистості, соціальної групи, суспільства в цілому. Потреби можуть бути біологічними і соціальними та є динамічним явищем, оскільки постійно змінюються. На підставі задоволених потреб виникають нові, більш високі, що пов'язано з включенням особи у різні сфери і форми діяльності. Потреби відображаються у психіці людини, у почутті й усвідомленні незадоволеності, невідповідності між внутрішнім станом і зовнішніми умовами діяльності та проявляються у її цілях і мотивах.
Бажаючи задовольнити власні потреби та досягти внутрішньої гармонії, суб'єкти виробляють спонукаючі мотиви та формують відповідні цілі, які є ідеальним, розумовим відображенням очікуваного результату в свідомості людини. Формуючи власні цілі та плануючи здійснення певної діяльності на їх досягнення, людина визначає предмет діяльності, необхідні засоби, шляхи і порядок вчинення необхідних дій. При цьому особа усвідомлює і аналізує сформовані у суспільстві моделі (порядки, правила) найбільш ефективних і оптимальних дій, здійснення яких приведе до бажаного особистого чи суспільного результату з найменшими витратами зусиль і часу.
Предметами юридичної практики є матеріальні й нематеріальні блага, суспільні відносини, дії чи бездіяльність членів суспільства, інші об'єкти і явища, на які спрямована юридична діяльність суб'єкта для досягнення поставленої ним мети та отримання очікуваного результату.
Правова діяльність як динамічний бік юридичної практики полягає у вчиненні соціальним суб'єктом юридичних дій (бездіяльності), які спрямовані на отримання бажаного суспільного чи особистого результату та тягнуть певні юридичні наслідки. Сукупність взаємопов'язаних між собою юридичних дій, спрямованих на досягнення єдиної мети, складає операцію. Особливість правової діяльності як структурного елемента юридичної практики полягає у тому, що юридичні дії (бездіяльність) вчинюються соціальним суб'єктом відповідно до сформованої у суспільстві моделі найбільш ефективних і оптимальних дій, здійснення яких дозволить отримати бажаний результат з найменшими витратами зусиль і часу.
При здійсненні правової діяльності соціальним суб'єктом використовуються певні необхідні, доступні і допустимі правові засоби. Під засобами розуміють допустимі правом предмети і явища, за допомогою яких забезпечується здійснення правової діяльності на досягнення поставленої мети й отримання бажаного результату. Серед правових засобів можна виділити наступні види: загальносоціальні — моральні норми, соціальні правила; технічні — інструменти, прилади тощо; спеціально-юридичні — угоди, правові норми, принципи інше.
Правові засоби можуть використовуватись у різні способи — певні шляхи досягнення поставленої мети з використанням конкретних засобів при наявності відповідних умов діяльності. Способи у певній мірі визначають стиль суб'єктів суспільства, а інтегровані у єдине ціле споріднені способи становлять той чи інший метод правового впливу. Система способів і методів, спрямованих на досягнення найближчих цілей, складає юридичну тактику, а спрямованих на досягнення головних, фундаментальних цілей — юридичну стратегію.
Внаслідок здійснення правової діяльності соціальний суб'єкт отримує певний особистий чи суспільний результат. Під результатом юридичної практики розуміють бажаний підсумок, отриманий суб'єктом суспільства завдяки здійсненню правової діяльності згідно з сформованою у суспільстві моделлю вчинення дій, що дозволяє цьому суб'єкту задовольнити відповідну індивідуальну чи колективну потребу.
У юридичній літературі виокремлюють зовнішню і внутрішню форми юридичної практики. Під зовнішньою формою розуміють різні юридичні акти — документи (нормативні й індивідуальні, судові й слідчі, нотаріальні тощо), у яких закріплюються правові дії, методи і засоби їх здійснення, прийняті рішення. До внутрішньої форми, тобто способу організації, внутрішнього зв'язку елементів змісту, відносять: процедурно-процесуальне оформлення юридичної практики, яке визначає коло її суб'єктів, обсяги їх процесуальних прав і обов'язків, умови вступу в правовий процес, порядок використання засобів і методів, строки і час вчинення дій, процесуальні гарантії, умови і процедуру прийняття і виконання рішень, порядок їх оскарження та інші вимоги, які поєднують різні властивості й елементи здійснюваної практичної діяльності.
В суспільному житті структура юридичної практики може значно ускладнюватись внаслідок одночасного здійснення багатьма суб'єктами дій, спрямованих на досягнення спільних цілей та взаємопов'язаних генетичними, функціональними, внутрішніми, зовнішніми, прямими, зворотними, правовими, неправовими, іншими зв'язками та відносинами, коли результати діяльності одних суб'єктів є відправною точкою діяльності інших суб'єктів.
Як і будь-яке явище об'єктивної дійсності юридичну практику можна за певними критеріями класифікувати на види і підвиди.
Залежно від видів правової діяльності юридичну практику можна класифікувати на правотворчу, правотлумачну, правореалізаційну, практику систематизації права, правового виховання.
Правотворча практика полягає у здійсненні уповноваженим суб'єктом діяльності у порядку і формах, визначених суспільством, які дозволяють створювати норми права, що найбільш ефективно, повно і адекватно будуть регулювати суспільні відносини, врегулювання яких дійсно вимагається потребами життя.
Правотлумачна практика характеризується вчиненням соціальними суб'єктами юридичних дій, спрямованих на адекватне з'ясування і роз'яснення дійсного змісту правових норм, які здійснюються згідно з виробленими у суспільстві прийомами і способами тлумачення.
Правореалізаційна практика визначається як правова діяльність суб'єктів права, що забезпечує найбільш ефективне і оптимальне використання наданих прав, виконання покладених обов'язків, дотримання введених заборон та застосування правових норм з найменшими витратами зусиль і часу.
Практика систематизації права, правового виховання — це також відповідні види правової діяльності, що здійснюються згідно з сформованими у суспільстві моделями (порядками, правилами), які дозволяють отримати бажаний результат такої діяльності з найменшими затратами.
Ще юридичну практику можна класифікувати залежно від суб'єктів правової діяльності на наступні види: законодавчу, судову, слідчу, нотаріальну, антимонопольну тощо.
Майже кожний з вказаних видів юридичної практики можна класифікувати на підвиди. Наприклад, у судовій практиці: за підвідомчістю виокремлюються — практика Конституційного Суду України, господарських судів, неспеціалізованих судів загальної юрисдикції; за категоріями справ — практика вирішення кримінальних, цивільних, адміністративних, господарських справ.
