Львівський університет – один із найдавніших вищих навчальних закладів України та Європи

Єзуїти з’явились у Львові ще наприкінці ХVІ ст., а в 1608 р. відкрили тут свою середню школу-колегію. До середини ХVІІ ст. ця колегія занепала, але все ж була врятована єзуїтами від загибелі, оскільки користувалась покровительством і підтримкою польських магнатів.Єзуїти розуміли можливість створення на основі братської школи у Львові університету, тому постійно домагались перетворення своєї колегії в академію. Після неодноразових клопотань король Ян ІІ Казимир 20 січня 1661 р. підписав диплом, який надавав єзуїтській колегії у Львові «гідність академії і титул університету». Університет в 17-18 століттях Університет складався з двох відділів (факультетів) – філософського і богословського (теологічного). Роль середнього навчального закладу при Львівському університеті відігравала колегія, яка була підготовчим етапом для бажаючих продовжувати навчання. Історичні джерела засвідчують, що у 1667 р. на філософському і теологічному відділах навчалось близько 500 студентів, а навчальний процес забезпечували вісім викладачів.Навчальний процес у Львівському університеті проводився за програмою єзуїтських шкіл, розробленою ще наприкінці ХVІ ст.; помітні зміни у цю програму стали вноситись лише в середині ХVІІІ ст. На відділі філософії, головним чином вивчали філософську систему Аристотеля, яка була сукупністю логіки, фізики й метафізики; у складі фізики розглядали також елементи математики, астрономії, біології, метеорології, у складі метафізики – питання психології та етики. Вивчали, крім цього, історію, географію, грецьку мову та ін. На відділі філософії навчання тривало два-три роки. Після закінчення цього відділу можна було здобувати богословську освіту. На теологічному відділі навчання тривало чотири роки. Тут проходили історію церкви, Старий і Новий Заповіт, догматичне і моральне богословіє, канонічне право, казуїстику, староєврейську мову. Всі університетські дисципліни викладали професори.У середині і другій половині ХVІІІ ст. у зв’язку з розвитком наукових знань, зокрема природничих наук, сталися зміни у навчальному процесі університету. У 1744 р. було відкрито кафедру математики, яку очолив Ф.Гродзіцький – автор підручника з архітектури і математики, створено математично-фізичний кабінет, відкрито університетську астрономічну обсерваторію. Почали викладати польську, французьку, німецьку мови, географію та історію, як окремі предмети. Тут працювали відомі вчені: історик К.Несєцький, математики Ф.Гродзіцький і Т.Секержинський, письменник Г.Пірамович, громадський діяч, поет, письменник і філософ І.Красіцький. Випускниками університету були такі відомі люди, як І. Гізель, М.Слотвинський, Я.Богомоловський та багато інших. Університет сьогодні На 1997/98 навчальний рік на денній формі навчалось 11 649 студентівза, яку переживає наша Україна в кінці ХХ століття

, в тому числі 2980 на умовах повної компенсації затрат на навчання, на заочній формі навчаються 3680 студентів, з них 2543 студентів-платників. Повний курс навчання триває 5 років. В Університеті є 112 кафедр, чотири з яких відкрито в 2001 році. Основною формою підготовки наукових кадрів є аспірантура, на 1997/98 навч. рік готувала фахівців з 89 спеціальностей гуманітарного та природничого профілів, в аспірантурі на денній формі навчалось 505 осіб, заочній — 206 осіб.

59. Чорнобильська трагедія як символ духовної катастрофи.

Чорнобильську катастрофу слід розуміти, перш за все, як своєрідне попередження людству, символічний прообраз «Екологічного Апокаліпсису», який наближається і який людство готує собі в результаті духовної деградації та неконтрольованого «прогресу». Тривалий час ми жили під гаслами: «Ми не можемо чекати милостині від природи, відібрати їх від неї - наша мета». От і дожилися... Події 1986 року - це той гнів з Неба, що покарав і водночас застеріг, похитнувши певною мірою атеїстичний світогляд «совєтського народу» (homo sovietikys), ставши відправною точкою падіння богоборчого режиму та Совєтської імперії зла. Чорнобильська катастрофа та інші екологічні лиха - то Кара Божа за численні гріхи і злочини проти людства і Бога, за те семидесятилітнє «антихристове царство пітьми та крові», що було збудовано на нашій священній землі. Водночас Чорнобильська катастрофа була і тим єдиним «лікувальним засобом», завдяки якому наше суспільство відкрило власні очі на те, що відбувалося навколо, усвідомило свою беззахисність і нікчемність перед волею Господа: «Кого Я люблю, тих викриваю й караю» (Откр. 3,19).

Богоборницький комуністичний режим протягом усього свого існування в Україні з неймовірною люттю провадив цілеспрямовану політику геноциду проти православних слов`янських народів, зокрема проти українського народу-хрестоносця, розкриваючи тим самим своє звіряче антихристове обличчя, свої закулісні плани. І це тому саме в Україні, більше ніж по СССР в цілому, вони наставили Атомних Електростанцій та інших екологічно шкідливих промислових об`єктів, причому в найбільш густозаселених регіонах. На крові православних християн вони сподівались забезпечити своє вічне існування. Але саме таке їхнє дітище - Чорнобильська АЕС ім. В.Леніна, та страшна трагедія і тисячі людських жертв, яких вона поклала на вівтар богоборчої системи, змусили нарешті багатьох наших співвітчизників повернутись на шлях пробудження і каяття, шлях повернення до Бога і Святої Церкви. І вперше це навернення сталося саме в священній і багатостраждальній Українській землі, поширившись згодом, як і тисячу років тому, благодатним полум`ям віри Христової в усі околиці колишнього Радянського Союзу.

Нове навернення, хрещення Русі сталося між двома ювілеями: 70-річчям комуністичної тиранії та 1000 років Хрещення Київської Русі. І це було досить символічним, адже перший ювілей був останнім, а другий розпочав нову еру в історії українського народу Східної Європи чи й усього світу.