Характеристика системи функцій права

Аналіз функцій права як єдиної цілісної системи дозволяє не просто згрупувати і упорядкувати знання при їх вивченні. Такий підхід дозволяє глибше зрозуміти зміст кожної з функцій.

У реальному житті функції права не існують ізольовано одна від одної, вони тісно взаємопов'язані. Тому жодну з функцій не можна досліджувати досить глибоко і повно без аналізу ї взаємодії з іншими функціями, тобто без вивчення її у системі.

Система функцій права є складним, багаторівневим утворенням. Слід розрізняти функцію права як єдиного цілого і окремі функції вказаного цілого.

Система функцій права безпосереднім чином пов'язана із системою права. У відповідності з елементами останньої можна виділити п'ять функцій права, що утворюють систему:

— Міжгалузеві (властиві двом чи більше, але не всім галузям права).

— Загальноправові (властиві всім галузям права).

— Галузеві (властиві одній галузі права).

— Правових інститутів (властиві конкретному інституту права).

— Норми права (властиві конкретному виду норм права).

Питання про співвідношення функцій права різних рівней має важливе значення, оскільки структурним елементам системи права властиві функції, що мають відповідну специфіку, яка визначається відповідно предметом і методом правового регулювання даних елементів та їх призначенням у системі права. Та чи інша загальноправова функція може більшою чи меншою мірою конкретизуватися функціями нижчого рівня. Це залежить, по-перше, від характеру загальноправової функції і, по-друге, від призначення галузі, інституту, норми права і відповідно їх функцій.

Крім того, загальноправові функції права не можуть охопити все різномаїття конкретних форм і шляхів впливу права на суспільні відносини. Вони «деталізуються» у дії інших груп функцій. Це положення підтверджується диференціацією функцій права. Звичайно, при їх розгляді враховуються власне юридичні функції і соціальні. Однак, при глибшому ступені диференціації виникає необхідність ввести у науковий обіг поняття підфункції чи неосновної функції права.

Поділ функцій права на основні і неосновні (підфункції) аналогічний диференціації основних і неосновних функцій держави і є наслідком багатогранного впливу права на суспільні відносини.

Аналіз правового впливу на суспільні відносини дозволяє розрізняти основні функції права, тобто функції, властиві всім галузям, а також функції менш загального значення. Загальними функціями виступає регулятивна, охоронна, екологічна, виховна і політична. Так, політичний зміст, властивий всім галузям права, не має жодної галузі, котра не здійснює регулятивного чи виховного впливу на громадян.

Функції менш загального значення властиві лише деяким галузям права. Така, наприклад, компенсаційна функція цивільного, фінансового і трудового права.

Крім того, окремій галузі чи, навіть, інституту можуть бути притаманні окремі, суто специфічні функції (наприклад, карна для кримінального права). Співвідношення основних і галузевих функцій права має важливе значення, оскільки галузі права, як складові системи, мають функції, що порівняно з основними мають певну специфіку, яка визначається предметом правового регулювання цієї галузі та її призначенням.

Аналіз основних функцій права не охоплює всього різноманіття конкретних форм і шляхів впливу права на суспільні відносини. Ця можливість надається лише при аналізі змісту галузевих функцій, якими конкретизуються основні.

Галузева функція права може конкретизувати основну більшою або меншою мірою. Це залежить, по-перше, від характеру основної функції і, по-друге, від призначення галузі права. Наприклад, функції кримінального права конкретизують охоронну функцію права більше, ніж функції трудового права.

Норми галузей права конкретизуються, спрямовуються на вирішення соціальних завдань, на досягнення цілей не розрізнено, не самі по собі, а в силу їх інтеграції функціями, що здійснюються кожною галуззю права. Тому і досягається певний цілеспрямований правовий вплив. Функції надають галузям права специфічні риси, характерні особливості, що дозволяють відрізняти одну функцію від іншої.

Співвідношення основних і галузевих функцій права — це діалектичне співвідношення загального і особливого. Як загальне і особливе знаходиться між собою в нерозривному зв'язку, єдності, так і основні функції зв'язані з галузевими. Оскільки особливе завжди містить в собі елемент загального, функції окремих галузей права завжди в основному, суттєвому виражають зміст основних його функцій.

Однак основні функції не є простою сумою галузевих. Вони слугують немовби стержнем, що пронизує зміст галузевих функцій, але не вичерпує всіх їх можливостей. Як особливе неповно входить у загальне, так і функції окремих галузей не повністю входять в основні, тобто вид, число, характер галузевих функцій не завжди безпосередньо збігаються з кількістю і найменуванням основних функцій права.

Основні функції права — це найбільш загальні, найважливіші напрями його впливу на суспільні відносини. У них у концентрованій формі виражаються службова роль права, його класова сутність і соціальне призначення.

Неосновні функції (підфункції) права охоплюють не таку широку сферу впливу. Вони характерні не для всіх галузей права, а здебільшого входять в одну чи декілька основних функцій.

Таким чином, характеризуючими ознаками неосновної функції виступають: відсутність загальності щодо всіх чи більшості галузей права; не таке широке коло суспільних відносин (та на які здійснюється правовий вплив); належність неосновної функції якій-небудь основній чи декільком основним функціям.

Поняття «неосновна» до деякої міри умовне, мета застосування цього визначення полягає у тому, щоб, з одного боку, виділити з великої кількості правових функцій найбільш суттєві, головні і більш загальні за змістом, а з іншої — відмітити інші (не такі широкі, короткочасні, локальні тощо) функції, тобто такі, до яких не належать вказані вище ознаки.

У той же час це не означає, що функції другого рівня є другорядними, випадковими. Мета такого поділу інша. Враховуючи системний аналіз, вважаємо необхідним проаналізувати систему функцій, їх певну кількість, що є реальною у дійсності, де кожна функція відіграє різну роль у процесі цілеспрямованого функціонування права.

Слід також враховувати, що право — це збалансована система, функції якої справляють багатосторонній вплив на суспільні відносини. Ця урівноваженість (збалансованість) обумовлена переважанням охоронної функції у кримінальному, адміністративному, кримінально-процесуальному праві і зменшенням її ролі в сімейному, трудовому, цивільному праві. Регулятивна ж функція більш властива останнім названим галузям, а у кримінальному праві вона виявлена значно менше. Такий розподіл соціального «навантаження» між галузями випливає із специфіки тих відносин, на які покликані впливати перераховані галузі права. Відносини рівності сторін, відсутність субординації у правах і обов'язках, характерні для цивільного права, не можуть регулюватися тими ж методами, що і кримінальні правові відносини.

Вчені-правознавці виділяють дві групи критеріїв, покладені в основу диференціації загальноправових функцій: внутрішні (знаходяться в рамках самого права) і зовнішні (поза його межами).

Внутрішні функції (підстави) класифікації загальних функцій права випливають із системи права, способів його впливу на поведінку людей, особливостей форм реалізації.

Зазначаємо, що нерозривний зв'язок функцій права з власно-правовою матерією обумовлює існування основних владно-юридичних функцій: регулятивної і охоронної. Регулятивна і охоронна функції іманентні праву, саме вони характеризують право як специфічне якісно самостійне утворення. Більше того, можна сказати, що потреба існування права як соціального явища полягає у необхідності здійснення ним цих функцій.

Зовнішнім об'єктивним критерієм класифікації функцій права слугують соціальні фактори.

Суспільство як надзвичайно складне ціле поділяється на певні сфери суспільних відносин. Важливу роль в їх регулюванні відіграють соціальні функції.

В найзагальнішому вигляді соціальні функції права можна визначити як напрями зворотного правового впливу на відповідні сфери суспільного життя. Так, економічна функція є правовим впливом на економічну сферу; політична — на політичну; виховна — на духовну.

Регулятивна і охоронна функції належать до основних функцій права. А кількість неосновних функцій не є величиною постійною, вона може збільшуватися чи зменшуватися залежно від історичних обставин, актуальності чи неактуальності завдань, що вирішуються, зміни масштабу правового впливу тощо. Серед неосновних соціальних функцій найбільш виразні: економічна, інформаційна тощо.

Відповідно, система функцій права не є раз і назавжди даною та незмінною. Як тільки та чи інша сфера суспільного життя стає суттєвою, починає активно регулюватися нормами всіх (чи майже всіх) галузей права, правомірно поставити питання про існування відповідної його функції.

Регулятивна функція права

Визначальне місце в системі функцій права належить регулятивній функції. Чи знаходить свій вираз право у формі нормативних або правозастосовчих актів, чи здійснюється у загальних або конкретних правовідносинах, встановлює правовий статус, правосуб'єктність громадян, чи визначає компетенцію державних органів і юридичних осіб — в усіх названих формах знаходить прояв його основне соціальне призначення — регулювання суспільних відносин. Особливості цієї функції полягають перш за все в установленні позитивних правил поведінки, в організації суспільних відносин, координації соціальних взаємозв'язків.

В рамках регулятивної функції виділяють дві підфункції: регулятивну статичну і регулятивну динамічну.

Регулятивна статична функція виражається у впливі права на суспільні відносини шляхом їх закріплення у тих чи інших правових інститутах, у чому і полягає одне із завдань (призначень) правового регулювання. Право, перш за все, юридично закріплює, чітко урегульовує суспільні відносини, що є основою нормального і стабільного існування суспільства, відповідно інтересам його більшості чи силам, які стоять при владі.

Вирішальне значення у виконанні статичної функції належить інститутам права власності, юридична суть яких у тому і полягає, щоб закріпити економічні основи суспільного строю. Статична функція чітко виражена також у інших інститутах (у тому числі у виборчому, авторському праві тощо).

Регулятивна динамічна функція знаходить вираз у впливі права на суспільні відносини шляхом оформлення їх руху (динаміки) і втілена, наприклад, в інститутах цивільного, адміністративного, трудового права, що опосередковують процеси в економіці й інших сферах суспільного життя.

Характеристика регулятивної функції права передбачає виявлення найважливіших шляхів її здійснення.

Найбільш характерними шляхами (елементами) здійснення регулятивної функції права є:

— Визначення засобами норм права праводієздатності (правосуб'єктності) громадян.

— Закріплення і зміна правового статусу громадян.

— Визначення компетенції державних органів, у тому числі й компетенції (повноважень) посадових осіб.

— Встановлення правового статусу юридичних осіб.

— Визначення юридичних факторів, спрямованих на виникнення, зміну і припинення правовідносин.

— Встановлення конкретного правового зв'язку між суб'єктами права (регулятивні правовідносини).

— Визначення оптимального типу правового регулювання стосовно до конкретних суспільних відносин.

Отже, регулятивну функцію можна визнати як обумовлений її соціальним призначенням напрям правового впливу, що виражається у встановленні позитивних правил поведінки, наданні прав і покладенні юридичних обов'язків на суб'єктів права.

Охоронна функція права

Ще одна не менш важлива юридична функція — правоохоронна.

Необхідність у охороні суспільних відносин була завжди й існуватиме доти, поки буде існувати суспільство. Право, як відомо, існувало не завжди, але з моменту появи воно стає одним з найважливіших засобів охорони суспільних відносин. Даний прояв правового впливу і становить охоронну функцію.

Охоронна функція права — це обумовлений соціальним призначенням напрям правового впливу, спрямований на охорону загальнозначущих, найбільш важливих економічних, політичних відносин, подолання явищ, сторонніх даному суспільству.

З визначення випливає, що право не тільки охороняє загальнопозитивні, фундаментальні суспільні відносини, воно також спрямоване на подолання сторонніх конкретному суспільству відносин. Домінантним спрямуванням охоронної функції слід вважати не стільки викорінення небажаних явищ, скільки саме охорону тих відносин, які такої охорони потребують. Саме охороняючи ці відносини, право природно запобігає, карає дії, що порушують умови нормального розвитку і протирічать інтересам суспільства, держави та громадян.

Не слід сприймати охоронну функцію тільки у зв'язку із вчиненим правопорушенням. Основне призначення даної функції полягає перш за все у запобіганні порушенню норм права. Ефективність охоронної функції тим вища, чим більше суб'єктів права підкорилося приписам норм права. Саме факт встановлення заборони чи санкції серйозно впливає на деяких осіб, спонукає їх утримуватися від скоєння протиправних вчинків. Це означає, що досягнута одна з цілей впливу права - охороняються певні суспільні відносини.

Специфіка охоронної функції права полягає у наступному:

— По-перше, вона характеризує право як особливий спосіб впливу на поведінку людей, що виражається у впливі на їх свідомість погрозою санкцій, встановленням заборон і реалізацією юридичної відповідальності.

— По-друге, вона інформує суб'єктів суспільних відносин про те, які соціальні цінності знаходяться під охороною засобами правових приписів.

— По-третє, вона є показником політичного і культурного рівня суспільства, гуманних засад, що містяться у праві. Спосіб охорони дуже часто залежить від розвитку суспільства, його політичної сутності.

Соціальна функція права

Юридична наука звернула увагу на соціальне призначення права і, відповідно, на його соціальні функції ще на початку XX ст. Власне проблема функцій права спочатку виникла як проблема функцій соціальних.

Відомий французький юрист Л. Дюгі у 1901 р. видав книгу «Держава, об'єктивне право і позитивний закон», у якій зазначав, що право, маючи суспільну природу, здійснює певні соціальні функції. У 1905 p. K. Реннер у Австрії публікує працю «Правові інститути приватного права і їх соціальні функції», У якій доводить наявність у права приватної власності багатьох соціальних функцій, зокрема, економічної, організаційної, виробничої, розподільчої тощо.

У 1907 р. в Росії видається книга одного з фундаторів психологічної школи права, професора Л. Петражицького «Теорія права і держави — у зв'язку з теорією моралі», у якій обґрунтовувалася наявність у праві двох соціальних функцій: розпорядчої та організаційної.

Інший відомий російський юрист М. Коркунов вказував, що право здійснює головним чином розподільчу функцію, оскільки у суспільстві живуть і діють особи з різними потребами та бажаннями, врегулювати які можливо лише засобами розмежування їх правом.

Відомо, що соціальне призначення права визначається закономірностями суспільного розвитку, воно є їх «продовженням», що, власне, виражене у юридичній формі. Виходячи із закономірностей, внутрішніх причин розвитку суспільства, формулюються правові положення, що закріплюють певні відносини та охороняють цінності, які у даний історичний момент є найбільш важливими і необхідними.

Урегульованість суспільних відносин, їх закріплення і охорона — найважливіше соціальне завдання і призначення права. Реалізація саме цієї функції, вирішення зазначених важливих завдань надає різноманітним (досить суперечливим) соціальним відносинам необхідну стабільність, створює умови для успішного прогресивного розвитку особи, держави і суспільства.

Соціальні функції — це специфічний ракурс права, де регулятивна і охоронна функції «поєднуються» у відокремленій якісно однорідній сфері соціальних відносин, економіці, політиці, ідеології.

Розглянемо деякі основні функції права:

1. При економічній функції.

Економічна функція як одна з найважливіших соціальних функцій права мала велике значення на всіх етапах розвитку товарно-грошових відносин. Право завжди було гарантом власності та свободи підприємництва.

На основі правових норм в економічних відносинах виникали урегульовані правом відносини. Найважливішою правовою формою таких відносин був і залишається договір, у якому йдеться про права та обов'язки сторін і у якому останні визначають умови настання тих чи інших правових наслідків (результатів).

З договору частіше за все випливають також певні санкції для сторони, що не виконує свої обов'язки. Крім того, правові санкції встановлюються за скоєння у економічній сфері умисних злочинів (шахрайство, вимагання, знищення або пошкодження майна, незаконне використання товарного знака, виготовлення чи збут підроблених грошей, цінних паперів тощо).

Таким чином, економічна функція права здійснюється як безпосередньо через регулювання правомірних дій учасників економічних відносин, так і опосередковано, шляхом погрози застосування санкцій чи їх реалізації за скоєння правопорушень у сфері економіки.

2. При політичній функції.

Політична функція права полягає насамперед у регулюванні відносин влади, відносин між соціальними групами і — особливо — в регулюванні національних відносин. Історія підтверджує, що політика — це участь у справах держави, визначення завдань держави, відносини між класами і націями. Роль права в регулюванні названих відносин з моменту виникнення держави, класів і націй була і залишається до цього часу досить значною.

Права і свободи людини — також важливий об'єкт політичної функції права, що не втрачає своєї актуальності і нині.

3. При виховній функції.

Виховна функція права є результатом здатності права виражати ідеологію певних кланів і соціальних сил та його спроможність впливати на думки і почуття людей. Одне з найважливіших завдань виховної функції права — виховання високої правосвідомості, формування у громадян стимулів правомірної поведінки.

У праві відображені передові, гуманні, відповідні інтересам особи приписи, в результаті чого право одержує психологічну підтримку з моменту видання правової норми. Разом з тим правові вимоги, що не відображають бажань і настроїв людей, одержують їх негативну оцінку і не знаходять підтримки в їх свідомості. У таких випадках виховна функція права не досягає своєї мети.

4. При компенсаційній функції.

Компенсаційна функція властива різним галузям права, оскільки виконує важливу роль в регулюванні відносин між громадянами і юридичними особами, виступає необхідним інститутом гармонізації інтересів суб'єктів права, стабільності суспільних відносин.

Це важливий напрям дії права, оскільки саме у ньому закладена досить важлива його особливість як інструмента соціальної справедливості. Компенсаційна функція дуже тісно пов'язана з поновлюючою. У юридичній літературі їх часто ототожнюють.

Проте це не тотожні поняття. Відмінності між ними полягають перш за все у формах, методах і правових наслідках реалізації. Різноманітні також і правові підстави цих напрямів впливу, хоча в окремих випадках вони бувають обумовлені одними і тими ж причинами. Наприклад, у разі незаконного звільнення (причина) спостерігається одночасна реалізація поновлення на посаді і компенсація за вимушений прогул.

Різниця між компенсаційною і поновлюючою функціями є достатньо помітна у цивільному законодавстві, коли поновлення становища, яке існувало до порушення права, часто не пов'язується з компенсацією збитків.

Конституція України також передбачає компенсацію за примусове відчуження майна для державних потреб (ст. 41), за шкоду, завдану незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування тощо.

5. При обмежувальній функції.

Наявність у права обмежувальної функції пов'язана з його призначенням бути регулятором суспільних відносин. Регулювати — це означає регламентувати варіанти поведінки, які повинні відповідати інтересам певних соціальних груп, класів, індивідів, всього суспільства. Для того, щоб дії одних суб'єктів права не порушували прав та інтересів інших, щоб відносини в суспільстві були більш гармонійними, право встановлює певні обмеження для суб'єктів правовідносин, долаючи тим самим анархію і сваволю. Обмеження прав — це своєрідне вирівнювання протилежних інтересів. Так, Конституція України, дозволяючи ідеологічний плюралізм, одночасно обмежує можливості створення окремого спрямування партій, організацій і рухів. У Конституції прямо зазначається (ст. 37), що забороняється створення і діяльність громадських організацій, мета і дії яких спрямовані на насильницьку зміну основ конституційного ладу.

Конституція України гарантує права та свободи людини і громадянина згідно із загальновизнаними принципами та нормами міжнародного права. Разом з тим у ній підкреслюється, що їх існування не повинно порушувати прав і свобод інших громадян. У розвиток цього положення Конституція України (ст. 64) прямо встановлює, що права та свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією. Так, ст. 34 Конституції України встановлює обмеження законом прав громадянина у інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей тощо.

Обмежувальна функція, незважаючи на певний негативний характер, дає позитивний соціальний результат, оскільки завдяки таким якостям право виступає гарантом стабільності і гармонії у суспільстві, найважливішим інструментом правопорядку та реалізації прав громадян.

6. При поновлюючій функції.

Поновлююча функція займає особливе місце у механізмі правового впливу. За допомогою правових засобів поновлюють порушений громадський порядок; дуже часто поновлюється і попереднє правове становище суб'єктів права (громадянин, наприклад, знову одержує ті права, яких був позбавлений, йому повертають майно, поновлюють на роботі, реабілітують його ім'я тощо).

Часто поновлююча функція реалізується внаслідок того, що відміняється прийнятий правовий акт чи юридично значуща дія (наприклад, наказ про звільнення).

Норми, спрямовані на поновлення порушених прав і свобод особи, містяться як у міжнародно-правових актах, так і у багатьох внутрішньодержавних документах. Наприклад, ст.8 Загальної декларації прав людини встановлює: «Кожна людина має право на ефективне поновлення прав». Норми трудового права — важлива гарантія поновлення громадянина на попередньому місці роботи тощо. Слід погодитися з визначенням поновлюючої функції як відносно особливого впливу комплексу правових засобів на волю, свідомість і поведінку людей, на поновлення попереднього правового становища суб'єктів. Це може знаходити свій прояв у відміні незаконних рішень, у поновленні порушеного громадського порядку тощо.

7. При інформаційній функції.

Оточуючий нас світ пізнає не тільки вчений, а й письменник, скульптор, законодавець. Останній відображає результати свого пізнання у правових нормах, у яких закладена певна інформація про життя. Певні законодавчі документи можуть надавати відомості про державу не менші, ніж окремі наукові трактати. Наприклад, у Конституції України йдеться про те, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою (ст. 1); систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села (ст. 133) тощо. Таку інформацію може надати тільки Конституція.

Дійсно, право вбирає у себе, а потім видає величезну інформацію про різнобічні явища суспільного життя, оскільки у ньому міститься величезна кількість наукових дефініцій, юридичних формул, історичних та життєвих відмінностей, політичних і правових оцінок, юридичних рекомендацій, заборон, дозволів тощо.

Завдяки правовим актам люди знайомляться зі структурою органів влади і управління; з тим, що є правомірним, що заборонено тощо. Отже, право — це (крім усього) також один з найважливіших засобів соціальної інформації, який використовує держава. Причому ця інформація розрахована не тільки на пасивну поведінку суб'єктів права, вона передбачає також активну поведінку, призводить до досягнення позитивного результату, задоволення інтересів учасників правовідносин (громадян, посадових осіб, організацій).

Крім того, правова інформація — це владна інформація, за її допомогою виражається (і, відповідно, формується) певний світогляд. Інформаційна здатність права — це один із суттєвих факторів, що дозволяє віднести його до елементів духовної культури суспільства. Не викликає сумніву, що право насамперед виникає не як інформатор, а як регулятор суспільних відносин. У держави і суспільства досить каналів, засобами яких здійснюється інформування суб'єктів права. Проте право як регулятор суспільних відносин одночасно виконує роль інформатора їх суб'єктів. Таким чином, право виконує інформаційну функцію поряд зі своїми суто юридичними завданнями, набуваючи також інформаційної якості. У цьому знаходить прояв його соціальна природа, здатність впливати на волю, свідомість і психіку людини, реалізуватися через сприйняття людьми.

8. При екологічній функції.

У наш час не виникає сумніву в необхідності серйозного правового впливу на екологічне середовище.

Основними об'єктами екологічної функції права є земля, її надра, ґрунти, атмосферне повітря, ліси, рослинний і тваринний світ, навколоземний космічний простір тощо.

З метою реалізації цієї функції приймаються закони, нормативні акти уряду, міністерств та відомств, органів виконавчої влади і місцевого самоврядування, спрямовані на захист довкілля, забезпечення прав громадян на здорову екологію, встановлення відповідальності за порушення екологічного законодавства. Важлива роль у цьому належить правоохоронним органам: прокуратурі, суду, міліції, що застосовують засоби впливу до правопорушників у сфері екології (штрафи, відшкодування збитків, позбавлення волі тощо).

Деякі вчені пов'язують появу екологічної функції права з тим, що економічна функція права, зорієнтована виключно на регулювання порядку користування природними багатствами не виконала завдання екологічного захисту суспільства. На наш погляд, поява екологічної функції пов'язана з тим, що екологічна сфера з її бурхливим розвитком в умовах науково-технічного прогресу перетворюється для людства в одну з основних проблем його виживання та існування. Слід враховувати ту обставину, що великий комплекс правових засобів, форм і методів охорони довкілля реалізується державою, яка є найважливішим інститутом, який підтримує, організовує і стримує всі напрями впливу на екологічну сферу.

Держава покликана всебічно проводити діяльність, спрямовану на забезпечення екологічної безпеки окремих громадян і суспільства у цілому. Як вважають вчені, з часом — в умовах зростання небезпеки екологічної катастрофи — значення правового захисту населення зростатиме ще більше.

У наш час серед природних прав людини називають і право на здорове екологічне середовище. Конституція України (ст. 50) назвала як основне конституційне право громадян України — їх право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, на інформацію про його стан, на відшкодування шкоди внаслідок порушення цього права.