Ефективність правового регулювання

У юридичній літературі виділяють декілька критеріїв виміру дієвості правового регулювання, а саме:

— цінність правового регулювання;

— економність правового регулювання;

— ефективність правового регулювання.

Критерієм оцінки цінності правового регулювання є його реальна позитивна (корисна) значимість для функціонування та розвитку окремої особи, соціальних групи чи суспільства у цілому. Вказане дає можливість виділити за суб'єктним критерієм особисту, групову, загальносоціальну цінність правового регулювання.

Деякі автори вважають, що соціальна цінність є причиною ефективності, але повною мірою вона не може гарантувати високий ступінь ефективності. Для цього потрібні певні умови: адекватність правового регулювання різним видам інтересів; досконалість законодавства та правозастосовчої діяльності; рівень правової культури суспільства та окремої особи; стан законності та інші. Під умовами ефективності розуміють певні обставини, які, з одного боку, сприяють найбільшій реалізації цінності права, що дає можливість задовольнити інтереси суб'єктів, а, з іншого — це супутні фактори, які мають значення для дії індивідів з досягнення даної цінності та з її використання.

Критерієм оцінки економності правового регулювання є сукупність витрат, що мають місце у процесі досягнення мети правового регулювання (предметно-речових, грошових, кадрових, часових, фізично-людських ресурсів тощо).

Критерієм оцінки ефективності правового регулювання є співвідношення мети вказаного регулювання та реальних результатів правового регулювання.

Термін «ефективність» в перекладі означає — результат, наслідок якогось явища.

У юридичній літературі висловлюється точка зору, що критерієм ефективності правових норм є міра досягнення цілей, поставлених перед ними. Цілі правового регулювання передбачають закріплення існуючих суспільних відносин, які його потребують, стимулювання та розвиток тих відносин, котрі на даний момент відповідають вимогам суспільства та створення умов для розвитку і закріплення нових суспільних иідносин.

В. Тугарінов ціль розуміє як ідеальну, відображену в свідомості модель цінності. Це дає можливість стверджувати, що критерієм ефективності є ступінь досягнення відповідних дінностей.

Характер дії правових норм в процесі досягнення цілей може бути різний, а саме:

1) інформаційний, ідеологічний, загальновиховний;

2) реалізація норм права через дотримання, виконання і використання — безпосередня реалізація права;

3) це — державно-владна діяльність компетентних органів по забезпеченню впровадження правових норм, так звана правозастосовча реалізація.

Заслуговує на увагу точка зору, що соціальна цінність та ефективність співвідносяться як процес і результат. У даному розумінні соціальна цінність відповідає на запитання: які саме інтереси нею задовольняються, а ефективність правового регулювання — яким чином це зроблено та у яків мірі дані інтереси задоволені.

Загальна ефективність правового регулювання забезпечується:

— ефективністю самого нормативно-правового акта;

— ефективністю процедурно-процесуального механізму застосування нормативно-правового акта;

— ефективністю діяльності щодо застосування і реалізації нормативно-правового акта.

Таким чином, у одних випадках ефективність норми забезпечується лише за рахунок її власної дії, у інших в результаті дії системи: норма плюс її застосування.

На думку В. Сіренка, під час вивчення ефективності цих норм важливо звертати увагу не на цілі законодавства, а на інтереси. Визначивши інтерес як співвідношення між необхідністю задоволення потреб різних соціальних груп, класів, окремих верств населення і можливістю їх задоволення, виникає модель, складові котрої можна розглядати як елементи ефективності, а саме:

— соціальні потреби, які необхідно задовольнити з допомогою конкретного нормативного акта;

— правові засоби, їх кількість та якість;

— здатність правових засобів задовольняти соціальні потреби, закріплені у нормативному акті;

— перспективність напрямів вдосконалення законодавства з метою задоволення соціальних потреб за допомогою правових засобів.

П. Рабінович виділяє низку передумов досягнення ефективності правової норми.

До загальносоціальних передумов ефективності юридичної норми (ефективності правотворчості) слід віднести:

— відповідність норми об'єктивним законам (закономірностям) існування і розвитку людини та суспільства;

— відповідність норми конкретно-історичним умовам її функціонування реальним можливостям її здійснення (матеріальним, духовним, часовим, кадровим тощо);

— відповідність юридичної норми реальним потребам та інтересам тих суб'єктів, відносини між якими вона має регулювати;

— відповідність юридичної норми стану правосвідомості і моралі, рівню загальної культури, громадській думці згаданих суб'єктів;

— відповідність норми права висновкам тих наук (суспільних, природничих, технічних), які «предметно» вивчають об'єкти, що перебувають у сфері правового регулювання;

— відповідність юридичної норми загальним закономірностям самоорганізації системних явищ (їх вивчає наука синергетика) і цілеспрямованій організації таких явищ (їх вивчає, зокрема, кібернетика).

До юридичних (спеціально-соціальних) передумов ефективності юридичної норми належать:

— правове закріплення домінуючих потреб суспільства;

— предметна визначеність діяльності правотворчого органу;

— визначеність меж правового регулювання;

— зумовленість правотворчої діяльності об'єктивними умовами розвитку суспільства;

— зміна сфери та типу правового регулювання;

— особливості правотворчості як результату творчого процесу;

— системність законодавства;

— якість законодавства;

— досконалість юридичної техніки;

— чітке визначення видів юридичної відповідальності, що настає за порушення нормативних приписів, механізму її реалізації.

У юридичній літературі висловлюється точка зору щодо створення синтетичної теорії ефективності правового регулювання, яка включала б всі правові засоби та всі варіанти процесу правового регулювання у їх взаємозв'язку.

ГЛАВА 13. Функції права

Поняття функції права

У науці поняття «функція» використовується у різних значеннях. Так, наприклад, у біології це специфічна діяльність органу чи всього організму (функція печінки, жовчного міхура тощо). У інших науках функція - це напрям дії якої-небудь системи (наприклад, у кібернетиці).

Таким чином, термін «функція» досить багатомірний, він придатний для характеристики будь-яких динамічних структур. Це обумовлено специфікою пізнавальних завдань тих наук, у яких його використовують (математика, біологія, соціологія, юриспруденція). Однак у більшості випадків з функцією пов'язується спрямований вплив системи (структури, цілого) на певні сторони зовнішнього середовища.

У юридичній науці поняття «функція» характеризує соціальну роль держави і права. Майже віковий досвід активного використання поняття «функція права» сьогодні не дозволяє констатувати наявність єдиного погляду на цю проблему. Якщо синтезувати численні точки зору, то можна зробити висновок, що під функцією права розуміють або соціальне призначення права, або його напрями правового впливу на суспільні відносини, або і те й інше разом.

У цьому зв'язку слід акцентувати увагу на недоцільності ототожнення або протиставлення напрямів правового впливу соціальному призначенню права і, навпаки. Розкриваючи зміст якої-небудь функції права, необхідно постійно мати на увазі зв'язок призначення права з напрямами його впливу і, навпаки — визначеність останніх призначенням права.

Що ж слід розуміти під соціальним призначенням права і правовим впливом?

Соціальне призначення права, як уже зазначалося, визначається потребами суспільного розвитку, відповідно до яких створюються закони, спрямовані на закріплення певних відносин, їх регулювання чи охорону.

Напрям впливу - найбільш суттєвий компонент функції права, він є свого роду відповіддю на потреби суспільного розвитку, результатом законодавчої політики, що концентрує ці потреби і трансформує їх у позитивне право.

Правовий вплив — категорія, що характеризує шляхи, форми і способи впливу права на суспільні відносини. Це реалізація правових принципів, настанов, заборон, приписів і норм в суспільному житті, діяльності держави, її органів, громадських об'єднань і громадян. Правовий вплив — це не тільки нормативний, а й психологічний, ідеологічний вплив права на почуття, свідомість та дії людей.

До форм правового впливу відносять, наприклад, інформаційний і ціннісно-орієнтаційний вплив права.

Правове регулювання — це упорядкування суспільних відносин за допомогою системи правових засобів (юридичних норм, правових відносин, правових приписів тощо). Правове регулювання є однією з форм правового впливу і співвідноситься з останнім як частина і ціле.

Існування різних форм правового впливу дозволяє більш чітко розрізняти власне юридичний вплив права (правове регулювання) і неюридичний (інформаційний та орієнтирний). Поняття «функція права» охоплює два види впливу.

Функція права — це прояв його іманентних, специфічних якостей. У функції акумулюються якості права, що випливають з його якісної самостійності як соціального феномена.

Проблема функцій права та держави у вітчизняній юридичній літературі найкраще розроблена В. Погорілком.

1. Функція права обумовлена його сутністю і визначається призначенням у суспільстві. У той же час функція не є лише проявом іманентних якостей сутності, її не можна розглядати тільки як їх «проекцію». Не можна механічно зв'язувати функції і сутність права; функція права має певний ступінь незалежності.

2. Функція характеризує напрям необхідного впливу права на суспільні відносини, тобто такого, без якого суспільство на даному етапі розвитку не може існувати (регулювання, охорона, закріплення певного виду суспільних відносин).

3. Функція виражає найбільш суттєві, головні риси права і спрямована на здійснення корінних завдань, що стоять перед правом на даному етапі його розвитку.

4. Функція права являє собою, як правило, напрямок його активної дії. Тому однією з важливих її ознак є динамізм.

5. Постійність, як необхідна ознака функції права, характеризує стабільність, безперервність, досить довгу її дію. Функція постійно властива праву, проте це не означає, що незмінними залишаються механізм і форми її здійснення, які змінюються і розвиваються у відповідності з потребами практики.

Для того, щоб більш чітко усвідомити поняття «функція права», слід визначити, у чому її відмінність від близьких за змістом юридичних категорій, таких, як: «роль права», «завдання права» і «функціонування права».

Термін «роль права» вказує на значення права у житті суспільства, держави взагалі або на певному етапі їх розвитку. Відповідаючи на питання, яка була (чи буде) роль права на тому чи іншому етапі, вирішення тих чи інших завдань, слід розглянути функції права, котрі якраз і характеризують його соціальне призначення. «Роль права» більш загальне по відношенню до функції поняття. Саме у цьому їх відмінність. Термін «завдання права» — це економічна, політична чи соціальна проблема, що стоїть перед правом, і яку воно покликано вирішувати. Завдання права відображає постійну мету, досягненню якої воно повинно всебічно сприяти.

Залежність функції права від його завдань знаходить прояв у тому, що, по-перше, завдання часто безпосередньо обумовлюють саме існування функцій, по-друге, визначає їх зміст і по-третє, суттєво впливають на форми та методи їх реалізації, визначаючи конкретні напрями правового впливу.

Термін «функціонування права» відображає дію права в соціальній системі. Дати функціональну характеристику права — означає розкрити способи його впливу (шляхи і форми впливу на суспільні відносини).

Якщо «функція права» — поняття, що відображає не тільки сучасне і майбутнє (цілі і завдання) у праві, то «функціонування» віддзеркалює дію права в сучасних умовах, якщо інше спеціально не обумовлене.

Таким чином, «функція права» і «функціонування права» є дуже близькими, у чомусь тотожними, але не такими, що повністю збігаються, поняттями. Функціонування права — питання, безпосередньо пов'язане з проблемою функцій, оскільки характеристика системи функцій — це, по суті, характеристика функціонування права. У конкретному ж значенні поняття «функціонування права» означає дію права як елемента соціальної системи поряд з державним механізмом, мораллю, політикою, іншими соціальними регуляторами. Іншими словами, функціонування — це дія права у соціальній системі, реалізація його функцій, втілення їх в суспільних відносинах.