Мистецтво здатне увібрати і передати всі можливі ситуації взаємодії людини і світу, всі ситуації взаємин людей, без будь-якого локального обмеження. Відображенню мистецтвом доступні як матеріальні, так і духовні сторони суспільного життя. Мистецтво цілісно відтворює дійсність: може у відбитому вигляді зберегти матеріальну сторону життя і ті людські стани, ті види людського реагування на дійсність, які з ними пов'язані. Величезна роль мистецтва у розвитку людства полягала в тому, що воно сприяло розвиткові творчих засад в індивіді. Мистецтво — це самосвідомість культури. Універсальність мистецтва як засобу збереження життєдіяльності з віками не тільки не втратилась, а навпаки, зросла, тому що в ньому з'явились нові види і жанри. Стали різноманітнішими художньо-виражальні засоби, а це призвело до того, що життя суспільства, людини стало можливо втілити у мистецтві багатогранніше й досконаліше.
Мистецтво - це особливий вид духовно-практичного освоєння дійсності за законами краси.' Особливість цього освоєння полягає у тому, що воно виступає у художньо-образній формі. Образ - це згусток художнього бачення та переживання, котрому мистецтво надає виразності та художньої цінності.
Постійно збагачуючи суспільство новими художніми творами, мистецтво створює "предметну основу" художньої культури. Скільки-небудь суттєві зрушення в розвитку мистецтва виявляють (прямо або опосередковано, відразу або з часом) вплив на все художнє життя суспільства.
Мистецтво формує такі якості людини, як уява, творчий підхід до життя. Дякуючи мистецтву, людина може зрозуміти та усвідомити те, що не в змозі отримати від власного життєвого досвіду, оскільки в силу соціально-просторової та соціально-часової обумовленності досвід окремої людини завжди обмежений.
Сила мистецтва в його цілісному впливі на людину, що обумовлено образною природою художніх витворів. Мистецво через емоції та переживання змушує задуматися над тим, щоб не просто "розумно", але й критично відноситися до дійсності.
На кожному витворі мистецтва, великому, чи просто талановитому, лежить відбиток часу. Воно завжди є дитям своєї епохи, продуктом її глибинного розвитку та певної духовної атмосфери. Великі витвори мистецтва долають тяжіння свого часу, стають надбанням наступних поколінь. Це можливо дякуючи тому, що справжні шедеври мистецтва, які уособлюють його безкінечне сходження, в історично-часовому схвачують загальнолюдське, в минущому'"фіксують" вічне. Тим самим вони ніби піднімаються над своєю епохою, над тими соціальними умовами та потребами, котрі були викликані до життя, й включаються в загальнолюдський фонд художньої культури.
В процесі свого історичного буття мистецтво проявляє себе як рухливий та гнучкий організм, який виявляє нові творчі грані та аспекти, який моментально вбирає в себе (і передвіщує) ті ледь помітні рухи в соціальній психології, поширених стереотипах мислення, ієрархії цінностей.
В залежності від матеріальних засобів, за допомогою яких конструюються художні твори, об'єктивно виникають три групи видів мистецтв:
1) просторові, чи пластичні (живопис, скульптура, графіка, художня фотографія, архітектура, декоративно-прикладне і дизайн), тобто такі, котрі розгортають свої образи в просторі;
2) тимчасові (словесні і музичні), тобто такі, де образи будуються в часі, а не в реальному просторі;
3) просторово-тимчасові (танець; акторське мистецтво і всі що базуються на ньому; синтетичне - театр, кіномистецтво, телемистецтво, естрадно-циркове і т.д.), тобто такі, образи яких володіють одночасно довжиною і тривалістю, тілесністю і динамізмом.
Кожен вид мистецтв безпосередньо характеризується способом матеріального буття його творів і застосовуваним типом образних знаків.
