Предмет і структура естетики як наукової дисципліни

Предметом естетики є чуттєве пізнання навколишньої дійсності з її різноманітними складовими: природою, суспільством, людиною та її діяльністю в усіх життєвих сферах. Усі естетичні почуття, переживання, естетична насолода виступають як вияви естетичного ставлення до предметів або явищ дійсності. Різні естетичні відношення, які виникають у людини, соціальної групи, суспільства до дійсності належать до загального поняття «естетичне». Природу естетичного вивчає наука естетика.

Одним з основних питань, що вивчає естетика, є питання про мистецтво. Естетика досліджує загальні закономірності розвитку мистецтва, які виявляються у його різновидах. Вона вивчає процес художньої творчості, її суб'єкт та засоби творення; процес художнього сприйняття мистецтва, тому що мистецтво існує у системі художник — мистецтво — споглядач, або художня творчість — мистецтво — художнє сприйняття. Саме тому предмет естетики охоплює такі проблеми, як художнє сприйняття, художня оцінка, художні засоби, художній смак.

Естетика вивчає ціннісне ставлення людини до явищ буття, яке може бути прекрасним, потворним, сатиричним, гумористичним, трагічним, комічним, піднесеним та ін. Вона досліджує закономірності естетичної діяльності суспільства, закономірності естетичного сприйняття людиною дійсності. Інакше кажучи, естетика розглядає суб'єкти творчості та сприйняття (художник, публіка), об'єкти творчості, засоби, процеси і результати естетичності й сприймання. Таким чином, усі питання, названі вище, складають предмет естетики.

Естетика — філософська наука, яка народилась у надрах філософії, вийшла з неї і зберегла міцні зв'язки з нею. Вона вивчає найбільш загальні закони розвитку мистецтва та розмаїття естетичного ставлення людини до світу, тоді як філософія розкриває найбільш загальні закони природи, суспільного розвитку та мислення.

Зрозумілим є те, що до естетики не можна ставитися як до певного набору повністю сформованих знань. Як і будь-яка наука, естетика, розвиваючись, постійно уточнює свій предмет, змінює акценти, відгукуючись на ті або інші запити суспільної практики, іноді навіть повністю переглядає свої основи. Щодо предмета естетики слід зазначити, що він не виноситься учасниками дискусій (які періодично виникають) за рамки того, що ми зазначили вище, тобто сфери естетичного відношення людини до навколишньої дійсності. Перебуваючи у практичному відношенні до них, вона навчилася знаходити і в природі, і в суспільному житті різноманітні естетичні цінності, підходити до всього, що її оточує, з естетичною мірою, змінювати світ за законами краси. Естетика, відтворюючи цей процес у системі типологічних понять, критеріїв, принципів, є наукою про найбільш загальні закономірності естетичного, в тому числі художнього, освоєння людиною дійсності.

Позиції більшості авторів з цього питання в основному збігаються, хоча при розгляданні визначень можна виявити ті чи інші різноманітності, які є не розходженням думок по суті, а скоріше просто термінологічними пристрастями.

Перетворившись на самостійну науку, естетика продовжує застосовувати весь категоріальний апарат науки філософії; запозичує такі поняття, як буття, свідомість, діяльність, зміст, форма, сутність, явище, причина, наслідок; використовує філософські закони та ін. Взаємозв'язок естетики і філософії полягав у тому, що теоретичні принципи і науковий метод естетики залежать від світоглядних позицій, методологій, філософської концепції конкретного філософа або певного філософського напряму. Методологія естетичних досліджень, яка пов'язана з вирішенням головного питання філософії — відношення мислення до буття, зумовлена специфікою діалектичного чи метафізичного підходів. Саме своєрідністю методологічних основ визначається своєрідність естетичних концепцій. Отже, виникнення і розвиток естетичних ідей відбувалися у межах філософії і відбивали загалом ті суперечності, які були властиві історії філософської думки.

Естетика пов'язана з усіма гуманітарними науками. Сформувавшись як частина філософії, естетика активно співпрацювала з етикою. У цих наук загальна спрямованість на людину як на своєрідний об'єкт морально-естетичного аналізу і носія творчого потенціалу.