Українська культура в 70 – 80 х роках ХХ ст

Після звільнення М.Хрущова в жовтні 1964 р. «відлига остаточ­но припинилась. На зміну їй прийшла реакція, почались пересліду­вання діячів культури. В серпні-вересні 1965 р. у декількох містах України були заарештовані близько трьох десятків чоловік з кола шістдесятників, майже всі - представники творчої та наукової інте­лігенції. Це викликало опір з боку відомих у республіці людей. Із запитом про долю заарештованих до першого секретаря Компартії України Шелеста звернулися авіаконструктор Олег Антонов, письменники Іван Драч, Ліна Костенко, Андрій Малишко, Михайло Стельмах, композитори Георгій і Платон Майбороди, кінорежисер Сергій Параджанов.

Під час прем'єрного показу фільму С.Параджанова «Тіні забутих предків» у київському кінотеатрі «Україна» Ю.Бадзьо, І.Дзюба, В.Стус і В.Чорновіл повідомили аудиторію, що в Україні розпочали­ся політичні репресії. Ця подія сталася 1 вересня 1965 р. і була пер­шим громадянським політичним протестом у Радянському Союзі після сталінської доби.

Наприкінці 1965 р. молодий літературний критик І.Дзюба висту­пив з об'ємною статтею під назвою «Інтернаціоналізм чи руси­фікація?», у якій було піддано нищівний критиці національну політи­ку влади, спрямовану на русифікацію України. Автор доводив, що русифікація - продовження політики російського шовінізму і ко­лоніалізму.

З 1969 р. влада посилила ідеологічний тиск на інтелігенцію. Пись­менників, митців, вчених картали в пресі і на зборах творчих спілок за «аполітичність», «ідейну незрілість», «формалізм», «націоналізм», «відхід від партійної лінії», «ідеалізацію минулого», «смакування національної самобутності». По суті, це була друга «ждановщина». Проти інакодумців знову почалися політичні репресії, які досягли апогею в 1972 p. Починаючи з 1977 p. об'єктом переслідувань і репресій стали члени Української Гельсінської Спілки (УГС), що утворилася в Ук­раїні у листопаді 1976 р. Серед них автор по­пулярних романів «Вітер в обличчя» і «Остання шабля» Микола Руденко і письменник-фантаст Олесь Бердник. Чотири члени групи - Василь Стус, Олекса Тихий, Юрій Литвин та Валерій Марченко - загинули в таборах.

Важкими були 60-80-ті pp. в житті Івана Гончара, видатного ук­раїнського скульптора, живописця, етнографа, заслуженого діяча ми­стецтв УРСР, лауреата Державної премії УРСР ім. Т.Шевченка. Він автор пам'ятників М. Горькому в Ялті, Т.Шевченку в Яготині, на­родній художниці Катерині Білокур у селі Богданівні на Київщині. Так і не було відкрито за життя цього талановитого скульптора музей його творчості, хоча І.Гончаром було зібрано колосальний етно­графічний матеріал - унікальну в історії людства приватну колекцію рідкісних фотографій, видань, народного вбрання, рушників, килимів, писанок, творів живопису, козацьких обладунків, ікон.

Предметом особливої уваги партії завжди була освіта, яка розгля­далась як частина комуністичної ідеологічної системи. 1966 р. відпо­відно до рішень XXI її з'їзду КПРС почала впроваджуватись загаль­нообов'язкова десятирічна освіта. Перехід до неї був, в основному, здійснений до 1976 р. У початковій школі замість чотирирічного навчання було введене трирічне, оскільки відповідна підготовка дітей до школи здійснювалась у мережі дошкільних дитячих закладів. Неухильно розширювалась мережа вузів. Були засновані Донецький, Сімферопольський, Запорізький, а згодом - Прикарпатський та Волинський університети.

Основним науковим центром України продовжувала залишатись республіканська Академія наук. В 1985 р. в ній нараховувалося 15,3 тисячі науковців. Деякі дослідження, відкриття та розробки вчених не мали аналогів у світі. Цс, перш за все, стосується математичної науки. Головною організацією в СРСР із створення автоматизова­них систем проектування слектронно-обчислювальних машин став Інститут кібернетики. Вподовж двох десятиріч його очолював ака­демік В.Глушков, а потім - академік В.Михалевич.

Вченими-сусиільствознавцями в 60-80-х pp. було видано ряд фундаментальних праць з історії України, держави і нрава, архео­логії, філософії, літератури і мистецтва, серед них такі багатотомні публікації, як «Історія Української РСР», «Історія міст і сіл Ук­раїнської РСР», «Археологія Української РСР», «Історія україн­ського мистецтва», Були випущені також Українська Радянська Енциклопедія, Радянська енциклопедія історії України. Розвиток театрального і пісенного мистецтва в Україні тісно пов'язаний з такими видатними майстрами сцени, як Ужвій, Дальський, Добровольський, Кусенко, їх творчість характеризується високим професіоналізмом, новаторством, оригінальністю. Значних творчих успіхів досягли майстри сцени і кіно І.Миколайчук і Б.Брондуков.

Людиною великого таланту був композитор Володимир Івасюк, зоря таланту якого зійшла на співучій Буковині. Його життя обірва­лося у 1979 р. у віці тридцяти років. До своїх пісень він сам писав слова і музику. Серед них - «Я піду в далекі гори», «Водо­грай», «Червона рута»

Плідно працювали українські скульптори, особливо монумен­талісти. До справжніх творів монументального мистецтва цього часу відносяться пам'ятники Л.Українці у Києві і Т.ІІІевчснку в Москві.