Після звільнення М.Хрущова в жовтні 1964 р. «відлига остаточно припинилась. На зміну їй прийшла реакція, почались переслідування діячів культури. В серпні-вересні 1965 р. у декількох містах України були заарештовані близько трьох десятків чоловік з кола шістдесятників, майже всі - представники творчої та наукової інтелігенції. Це викликало опір з боку відомих у республіці людей. Із запитом про долю заарештованих до першого секретаря Компартії України Шелеста звернулися авіаконструктор Олег Антонов, письменники Іван Драч, Ліна Костенко, Андрій Малишко, Михайло Стельмах, композитори Георгій і Платон Майбороди, кінорежисер Сергій Параджанов.
Під час прем'єрного показу фільму С.Параджанова «Тіні забутих предків» у київському кінотеатрі «Україна» Ю.Бадзьо, І.Дзюба, В.Стус і В.Чорновіл повідомили аудиторію, що в Україні розпочалися політичні репресії. Ця подія сталася 1 вересня 1965 р. і була першим громадянським політичним протестом у Радянському Союзі після сталінської доби.
Наприкінці 1965 р. молодий літературний критик І.Дзюба виступив з об'ємною статтею під назвою «Інтернаціоналізм чи русифікація?», у якій було піддано нищівний критиці національну політику влади, спрямовану на русифікацію України. Автор доводив, що русифікація - продовження політики російського шовінізму і колоніалізму.
З 1969 р. влада посилила ідеологічний тиск на інтелігенцію. Письменників, митців, вчених картали в пресі і на зборах творчих спілок за «аполітичність», «ідейну незрілість», «формалізм», «націоналізм», «відхід від партійної лінії», «ідеалізацію минулого», «смакування національної самобутності». По суті, це була друга «ждановщина». Проти інакодумців знову почалися політичні репресії, які досягли апогею в 1972 p. Починаючи з 1977 p. об'єктом переслідувань і репресій стали члени Української Гельсінської Спілки (УГС), що утворилася в Україні у листопаді 1976 р. Серед них автор популярних романів «Вітер в обличчя» і «Остання шабля» Микола Руденко і письменник-фантаст Олесь Бердник. Чотири члени групи - Василь Стус, Олекса Тихий, Юрій Литвин та Валерій Марченко - загинули в таборах.
Важкими були 60-80-ті pp. в житті Івана Гончара, видатного українського скульптора, живописця, етнографа, заслуженого діяча мистецтв УРСР, лауреата Державної премії УРСР ім. Т.Шевченка. Він автор пам'ятників М. Горькому в Ялті, Т.Шевченку в Яготині, народній художниці Катерині Білокур у селі Богданівні на Київщині. Так і не було відкрито за життя цього талановитого скульптора музей його творчості, хоча І.Гончаром було зібрано колосальний етнографічний матеріал - унікальну в історії людства приватну колекцію рідкісних фотографій, видань, народного вбрання, рушників, килимів, писанок, творів живопису, козацьких обладунків, ікон.
Предметом особливої уваги партії завжди була освіта, яка розглядалась як частина комуністичної ідеологічної системи. 1966 р. відповідно до рішень XXI її з'їзду КПРС почала впроваджуватись загальнообов'язкова десятирічна освіта. Перехід до неї був, в основному, здійснений до 1976 р. У початковій школі замість чотирирічного навчання було введене трирічне, оскільки відповідна підготовка дітей до школи здійснювалась у мережі дошкільних дитячих закладів. Неухильно розширювалась мережа вузів. Були засновані Донецький, Сімферопольський, Запорізький, а згодом - Прикарпатський та Волинський університети.
Основним науковим центром України продовжувала залишатись республіканська Академія наук. В 1985 р. в ній нараховувалося 15,3 тисячі науковців. Деякі дослідження, відкриття та розробки вчених не мали аналогів у світі. Цс, перш за все, стосується математичної науки. Головною організацією в СРСР із створення автоматизованих систем проектування слектронно-обчислювальних машин став Інститут кібернетики. Вподовж двох десятиріч його очолював академік В.Глушков, а потім - академік В.Михалевич.
Вченими-сусиільствознавцями в 60-80-х pp. було видано ряд фундаментальних праць з історії України, держави і нрава, археології, філософії, літератури і мистецтва, серед них такі багатотомні публікації, як «Історія Української РСР», «Історія міст і сіл Української РСР», «Археологія Української РСР», «Історія українського мистецтва», Були випущені також Українська Радянська Енциклопедія, Радянська енциклопедія історії України. Розвиток театрального і пісенного мистецтва в Україні тісно пов'язаний з такими видатними майстрами сцени, як Ужвій, Дальський, Добровольський, Кусенко, їх творчість характеризується високим професіоналізмом, новаторством, оригінальністю. Значних творчих успіхів досягли майстри сцени і кіно І.Миколайчук і Б.Брондуков.
Людиною великого таланту був композитор Володимир Івасюк, зоря таланту якого зійшла на співучій Буковині. Його життя обірвалося у 1979 р. у віці тридцяти років. До своїх пісень він сам писав слова і музику. Серед них - «Я піду в далекі гори», «Водограй», «Червона рута»
Плідно працювали українські скульптори, особливо монументалісти. До справжніх творів монументального мистецтва цього часу відносяться пам'ятники Л.Українці у Києві і Т.ІІІевчснку в Москві.
