Під час Другої світової війни вся територія України зазнала страшних руйнувань. Радянській владі, яка повернулась в Україну, необхідно було не тільки відбудувати зруйновану промисловість, а й відновити систему освіти, роботу наукових закладів, культурних установ. Звичайно, держава виділяла певні кошти з бюджету для відбудови і розвитку загальноосвітньої школи, але їх було мало. Тому в Україні розгорнувся рух по відбудові й ремонту шкіл власними засобами – «методом народної відбудови», що зародився ще під час війни. Це дало результати і уже на 1950 рік їх діяло 222 тисячі. Довоєнна мережа була повністю відновлена. У 1953 році здійснено перехід до обов’язкової семирічної освіти.
Гостро стояло питання підготовки кадрів із середньою спеціальною та вищою освітою. Тому визначними подіями у культурному житті республіки було відновлення роботи Київського, Харківського, Одеського державних університетів, відкриття в 1945 р. першого в історії Закарпаття Ужгородського університету. І у 1950р. вузів в Україні було 160, а кількість студентів зросла з 99тисяч у 1946р. до 325 тисяч у 1956р. Під час відродження наукових установ особлива увага приділялася відновленню Академії наук УРСР.
Разом з тим, в цей період продовжуються утиски національної культури. Розпочалася «ждановщина», що викликала черговий погром культури неросійських народів. У цей період почалося відверте цькування М.Рильського, Ю.Яновського, І.Сенченка. Особливої жорстокості морально- політичний тиск на творчу інтелігенцію набув у 1947р. під час перебування на посаді першого секретаря ЦК КП(б)У Л.Кагановича. За його вказівкою опубліковано статтю «Про націоналістичні помилки М.Рильського». У 1951 р. з’явилася стаття в газеті «Правла», яка піддавала нищівній критиці вірш В.Сосюри «Любіть Україну».
Наприкінці 1948 р. у республіці було розгорнуто боротьбу з «космополітизмом». Відомі в Україні літературні та театральні критики Є.Адельгейм, І.Стебун та інші були звинувачені в антипатріотизмі. Також поширилися репресії проти єврейської інтелігенції, проводилися арешти діячів культури.
У повоєнні роки стрімко розвивалася наука в Україні. Так у 1956р. генеральним конструктором космічних кораблів в СРСР став виходець з Житомира Сергій Корольов. Також величезний вклад у розвиток космонавтики зробили О.Засядько, К.Ціолковський, Ю.Кондратюк та ін. З України почався шлях одного з творців атомної бомби Дж.Кістяківського. Під керівництвом Є.Патона розвивалося зварювання металів. Академіком М. Боголюбовим було розроблено нові методи квантової теорії поля та статичної фізики. У цей період розпочав свою діяльність відомий вчений-хірург М.Амосова.
У 40–50-ті роки діячами літератури і мистецтва було створено чимало творів, що залишили помітний слід у художній культурі нашого народу. Такі як О.Довженко, П.Тичина, О.Гончар, А.Малишко, Ю.Смолич та ін.
Зусиллями талановитих митців України розвиваються театральне, музичне, образотворче мистецтво та кіно. У театрах України працювали талановиті актори З.Гайдай, М.Гришко, Г.Юра, А.Бучма. Кожного року з’являлося 10–15 нових фільмів, що були працею трьох кіностудій: в Одесі, Києві, Ялті.
Музичне мистецтво того періоду характеризується діяльністю таких композиторів, як Д.Клебанов, Г.Жуковський, Ю.Мейтус. В Житомирі нардився піаніст Святослав Ріхтер. Плідно співпрацювали поет А.Малишко і композитор П.Майборода, які створили «Пісню про рушник», «Київський вальс», «Стежину». Популярністю користувався хор під керівництвом Г.Верьовки, капела «Думка», Державний симфонічний оркестр.
Скарбниця образотворчого мистецтва поповнилася творами М.Дерегуса, К.Трохименка та ін. Як графік плідно працює Василь Касіян (автор ілюстрацій до «Кобзаря» Т.Шевченка, повісті «Борислав сміється» І.Франка та ін.),який зробив значний внесок у розвиток плакатного мистецтва(«На бій слов’яни!» 1942 року).
