Культурні стосунки України з Білоруссю були невід'ємною частиною історичного розвитку обох країн, пов'язаних спільною долею, близькістю мов, єдиною вірою і захистом її від католицької експансії.
Культурно-національне відродження було зумовлене в Білорусі тими ж обставинами, цю й в Україні. В братських школах України й Білорусі були одні й ті ж підручники, учителі з України працювали в білоруських, а з Білорусі — в українських школах. Так було і в Київській братській школі: вже в перші роки існування вона мала вчителя Саву Могильов'янина (Андрейовича) з Могильова й ректорів — білорусів Спиридона Соболя й Хому Євлевича. Білоруська молодь заповнювала класи Академії. Списки учнів за першу й другу половину XVIII ст., що збереглися, містять імена студентів-білорусів з Давидгорода, Дуб-ровні, Дорогочина, Заславля, Кам'янця, Кормів, Климовичів, Любеча, Летичева, Мінська, Меджибожа, Орші, Пінська, Ра-дужа, Рєчиці, Соколя, Слуцька та інших міст і сіл. У білоруську православну єпархію, що продовжувала функціонувати на території, окупованій Польщею, направлялися священиками, єпископами, архімандритами, архієпископами саме вихованці Киє-во-Могилянської академії. Вони відстоювали права Православної церкви Білорусі, проводили велику місійну й культурну діяльність. До числа цих подвижників належали такі вихованці Академії, як Сильвестр Косов, Иосиф Кононович-Горбацький, Арсеній Бер-ло, брати Иосиф та Ієронім Волчанські, Досифей Ґаляховський, Ачвросій Юшкевич, Михайло Козачинський, Варлаам Шишацький.
Особливе місце серед них належить Ґеоргію Копіткому. Походив він із сім'ї бургомистра м. Ніжина, тепер райцентр Чернігівської області. Після закінчення навчання в Києво-Могилянській академії читав у ній різні предмети, був професором філософії, богослов'я, префектом і ректором. Вважався провідним філософом, був автором двох філософських курсів і знаменитої драми «Воскресеніє мертвих» (1747), поставленої того ж року в Академії. Студенти й колеги поважали й любили свого ректора. 1755 р.
Досить згадати неоціненний вклад митрополита Київського Петра Могили, молдаванина за походженням, у розвиток культури і України, і Молдови, і Волощини. У першій половині 1630-х рр. Могила на прохання волоського господаря Матея Басараба направляє до Волощини друкарські верстати й шрифти, а також майстрів друкарської справи Тимофія Вербіщького, Івана Глєбковича, Івана Кунатовша, Андрія Скольського й ієромонаха Іосифа. 1635 р. із заснованої в м. Кимполунг друкарні вийшла перша волоська книга київським шрифтом
1641 р. почала діяти перша друкарня в Молдові, а 1643 р. тут вийшли перші друковані книги: «Поучения», 1646 р— «Правила» госпо даря Молдови Василя Лупула (кодекс Молдови) Книги друкувалися слов'янською, грецькою і румунською мовами. 1640 р. в Яссах було відкрито першу в Молдові школу, яка згодом отримала назву Слов'я-но-греко-латинська академія. Засновником і першим її ректором був посланець Петра Могили, ректор його Колегіуму Софроній Почаськіаі. Він був обраний також ігуменом монастиря «Трьох ієрархів» — ігуменом Молдавським і Ясським.
Зміцненню ділових зв'язків між Україною й Молдовою сприяла діяльність вихованця Академії Паїсія Велгічковського (2.12.1722— 15.11.1794). Письменник, філософ, богослов — довгий час жив в Молдові, був настоятелем Ніамецького монастиря, де заснував школу перекладачів з грецької, шпиталь, ремісничі майстерні. Найголовніший твір Величковського «Добротолюбие», перекладений з творів 38 письмен-ників-богословіа У ньому Величков-ський виклав своє бачення десяти способів боротьби за духовне очищення, яке веде до Бога, й найголовніший з них — розумна молитва. Ґрунтувався письменник на етико-антропософському вченні, послідовником якого він став у Києво-Моги-лянській академії. Освітня діяльність могилянців сприяла появі інтересу у молоді до самої Києво-Могилянської академії. В Академії в першій пол. XVII ст. навчалися: племінник валаського господаря Матея Басараба Удріште Нестурел, засновник Слов'яно-русь-кої школи у Волощині, перекладач і укладач підручників для шкіл; Мілеску Спафарій, автор релігійних книг, словників, «Опису подорожі до кордонів Китаю»; здобував знання в Академії Євстатієвич Брашовянул, автор першої румунської граматики (1775), написаної за зразком граматики Мелетія Смотрицького. В другій половині XVIII ст. навчалися Мезеряну Вартоломей, засновник шкіл у Молдові, та Амфілохій Хотинський, згодом молдавський єпископ, організатор освіти, автор і перекладач підручників румунською мовою.
Початок українсько-російським культурним зв'язкам фактично був покладений митрополитом Київським Петром Могилою. 1640 р. він надіслав до Москви поважне посольство і запропонував цареві послуги київських учених — виправляти й перекладати з іноземних мов (найперше з грецької) богослужебні книги, відкривати школи, укладати підручники, навчати молодь. Але на такий крок Москва тоді ще не зважилася. І лише 1649 р., вже після смерті Петра Могили, запросила перших 30 учених з Академії. З того часу їх потік до Москви невпинно зростав. Зокрема, у 1649—1652 рр. в Москві працювали вже 52 київських учених, не рахуючи першоприбулих. Школи, друкарні, театр, українські книги, перекладна й оригінальна література, поліфонічна партесна музика й нотне письмо, навіть одяг («малороссійский великороссіанам носити» наказано царем Федором) — ось деякі перші українські культурні віхи на шляху духовного пробудження моско-витян і прилучення їх до загальноєвропейської культури. Російський учений А Безсонов писав: «Після приєднання Малої і завоювання Білої Русі звідти рушили до нас численні натовпи вихідців, що, власне, колонізували Велику Русь. Вже з половини XVII ст. ми значною мірою підкорилися їхньому впливу в діяльності вченій, у школах, літературі, частково навіть і мові, разом з тим, звичайно, у співі й музиці... Цивілізація, яку несли з собою звідти, як сміливе знамено перемоги над варварством москалів, цілком збіглася з цивілізацією, яку надягала на Росію могутня рука Петра І» \ Можна закінчити цю думку А. С. Без-сонова й по-іншому
