Музичне виконавство та освіта

У XVII-XVIII ст. урізноманітнюється музичний, переважно міський, побут українців, розвивається інструментальне музикування. Набувають поширення музичні цехи, що об'єднують міських музикантів (Полтава, Київ, Прилуки, Стародуб, Ніжин). Музиканти грають на святах, різних урочистостях, нерідко створюють ансамблі «троїстих музик» - скрипалів, цимбалістів, дудників. При цехах відкривають школи, в яких досвідчені майстри навчають хлопчиків гри на інструментах. У містах організовують магістратські оркестри.

Музичні цехи з кобзарів, литавристів, сурмачів тощо існували й у козацьких полках. Одним із найдавніших в Україні музичним навчальним закладом була Січова співацька школа. У півчій студії при Покровській церкві працювали уставники, які навчали найздібніших хлопчиків з усієї України нотної грамоти, церковного співу. Після навчання вони залишалися у війську і як музиканти брали участь у військових походах, козацьких розвагах і святах.

Інструментальне виконавство, зокрема оркестрове, розвивалося поряд із хоровим у гетьманських резиденціях, маєтках магнатів. Так, високою майстерністю уславилися хорова капела на чолі з регентом А. Рачинським і оркестр гетьмана К. Розумовського. Гетьман мав також роговий оркестр з 36 виконавців.

Традиція навчання музики, яке спочатку зосереджувалося у братських школах, згодом поширилася й на інші заклади. У XVII-XVIII ст. центром підготовки високоосвічених кадрів стала Києво-Могилянська академія, де ще за часів ректорства Лазаря Барано-вича було організовано студентський хор, а згодом відкрито клас нотного співу, інструментальної музики. Музика у виконанні хору та оркестру академії звучала під час урочистих церемоній, концертів, публічних академічних диспутів, рекреацій.

Інструментальна музика розвивалася в Чернігівському, Харківському, Переяславському колегіумах. Зберігся надзвичайно цікавий малюнок студентів Чернігівського колегіуму «Грецькі музи» з одного віршованого твору. На композиції зображено Олімп з богами Аполлоном і Юпітером та одинадцять муз, дев'ять з яких грають на різних інструментах: духових (сурнах, трубах, сопілках), струнних смичкових (скрипці, басі, тобто інструменті на зразок віолончелі), струнних щипкових (гуслях або цимбалах, лірі - інструменті, подібному до лютні). Чи вміли грати учні на всіх зображених інструментах, - невідомо, проте, напевно, вони мали відповідні знання й уявлення щодо цього. Довгі жупани, в які вдягнені музиканти, нагадують костюми студентів Києво-Мо-гилянської академії з відомої гравюри І. Щирського «Теза М. Колачинсько-му>> (на ній зображено юнака в козацькій шапці, який грає на струнному інструменті, подібному до української кобзи). Отже, на малюнку своєрідно переплелися «античний» сюжет З українськими мотивами.

Відомим осередком спеціальної му-:шчної освіти була Глухівська музична школа, яка діяла протягом кількох десятків років. У ній викладали нотну грамоту, хоровий спів, гру на музичних інструментах - скрипці, гуслях, бандурі. Після навчання хлопчиків підправляли до Петербурзької придворної капели - відомого хорового колективу, що більш як наполовину складався з українців. Цікаво, що спі-наки капели носили такий самий одяг, я к і студенти Києво-Могилянської академії. Він став нібито спеціальною (|юрмою церковних півчих. Упродовж тривалого часу Придворну капелу очолював прекрасний музикант Марко ІІолторацький з Чернігівщини, після нього - український композитор Дмитро Бортнянський.

Традиції української музичної культури мали велике значення для розвитку російської духовної хорової музики. Українських співаків, учителів спіну, регентів та композиторів систематично відряджали до церков, монастирів і шкіл Росії, де запроваджували смів на зразок київського.

Теоретичним узагальненням української музичної практики, насамперед хорового співу, стала праця М. Ділецького «Граматика музикальна» (1677), побудована у формі запитань і відпо-иідей. Вона збереглася у багатьох дру-конаних і рукописних редакціях (відомо близько двадцяти варіантів різними мовами). Книжка вміщує правила композиції, вправи з партесного співу та хорового диригування, поради щодо навчання музичної грамоти, розвитку слуху і збереження дитячого голосу. В ній автор наголошує на емоційно естетичній ролі музики в житті людини:

<<Что єсть музика?» — «Музика то єсть, которая співаннєм албо ли іграннєм своїм серЗначення «Граматики музикальної» полягає в обґрунтуванні переходу композиторської практики, а отже, й мудца людськіє албо до веселости, албо до смутку і жалю побуждает».

зичної педагогіки, до тонального мислення та абсолютної системи нотації. Таким чином, здобутки української музики включалися в загальноєвропейську культуру.

ТЕАТРАЛЬНА КУЛЬТУРА

ШКІЛЬНА ДРАМА

На XVII-XVIII ст. припадає період розвитку українського шкільного театру. Він зародився у навчальних закладах - Києво-Могилянській академії, колегіумах, братських школах. У ті часи в межах вивчення обов'язкових предметів - поетики й риторики - учнів навчали складати декламації, віршовані панегірики у формі привітань, промов (плачів), послань на різні теми суспільного і шкільного життя. Часто вони приурочувалися до релігійних свят, днів пам'яті святих або відомих духовних осіб, військових перемог, приїзду до навчального закладу високоповажних гостей тощо. Під час церемоній декламації зазвичай виголошували гуртом в урочистому напівнаспів-ному тоні. Інколи частиною такого театралізованого дійства були діалоги, що складалися із запитань і відповідей. Діалоги з елементами театралізації практикувалися також під час філософських диспутів та «орацій». У такій спосіб учні набували ораторської майстерності.

Декламації та діалоги - безпосереднє джерело виникнення шкільної драми. Відповідно до програми навчання їх писали викладачі поетики. Проте учні не лише розігрували готові п'єси, а й брали участь у їх створенні. Під час канікул вони влаштовували «рекреаційні» вистави просто неба.

Філософсько-естетичне обґрунтування принципів шкільної драми -трагедії, комедії, трагікомедії - здійснив реформатор українського барокового театру Феофан Прокопович, автор підручника «Пиїтика».

До шкільного репертуару включали переважно різдвяні й великодні драми, а також п'єси морально-дидактичного й історичного змісту. Деякі з творів, що збереглися, - анонімні, як, наприклад, перша відома шкільна драма «Олексій, чоловік Божий».

Алегоричний зміст драм-мораліте^ на зразок «Царства натури людської» передбачав уведення дійових осіб, в яких персоніфікувалися людські чесноти чи вади, певні моральні поняття: Віра, Надія, Любов, Совість, Мудрість, Блаженство, Розум, Заздрість, Тиранство, Ворожнеча, Гнів, Фортуна. У дусі християнської моралі в драмах і комедіях викривалися хабарництво, розбещеність, невігластво, жорстокість, проти яких спрямовувалося сатиричне вістря авторів.

Драми на історичні теми присвячу-нали реальним подіям і видатним постатям. Так, у трагікомедії Ф. Проко-повича «Володимир» зображено події прийняття християнства на Русі, проте насправді у ній ідеться про гетьмана І. Мазепу та його культурницьку діяльність. У драмі невідомого автора «Милость Божія» головною дійовою особою виступає герой національно-ііизвольної війни Б. Хмельницький.

Барокові риси шкільної драми виявились у контрастному зіставленні драматичного й комічного. Між актами серйозної шкільної драми, яку гра-ДИ «книжною» мовою, з розважальною метою виконували веселі й жартівливі інтермедії^, написані доступною народною мовою. Сюжети інтермедій зазвичай зводилися до простих епізодів з народного побуту. Такими, іі.іприклад, були сцена «іграніє свадь-Сш» з «Олексія, чоловіка Божого», або оуітльщин, дійовими особами яких пиступали прості селяни, козаки, студенти. Нерідко зміст інтермедій зво-диися до суперечок двох персонажів: йітька - сина, українця - польського 11; і на (або німця, цигана). Поступово інтермедія вийшла на майдани та яр-Маркові площі і стала самостійним те-. і гральним жанром - своєрідною попередницею жанру комедії.

Костюми й сценічне обладнання у шкільній драмі були зумовлені текстом. Алегоричні фігури або реалістичні персонажі вдягалися відповідно до ИШЛень про міфологічні, біблійні чи [і горичні постаті. Кожна дійова особа Мала в руці характерні атрибути, що і имііолізували конкретну людину. Під ■і,іс иистав застосовували завісу, різні Сценічні й світлові ефекти, що імітува-■III польоти, палаючий вогонь, звуки і рому, море з кораблем, що потопає іт|іі'д хішль, тощо.

Шкільні декламації, диспути, виста-пп супроводжувалися хоровим співом і-мір ангелів»), кантами, інструмен-иньною музикою (гуслі, сопілка, тим-

пани, цитра), рідше - танцями. В одному з історичних документів згадується:

«... Тільки-но due- дент відчував утруд

пут вівся невправно нення, хор з оркєс

або ставились запе- тром переривав супе

речення, у спросту- речку». ванні яких дефен-

Видатні українські просвітителі, автори шкільних драм Д. Туптало, Ф. Прокопович, С. Полоцький, М. Ко-лачинський були організаторами й викладачами шкіл у Росії, Білорусі, Сербії, де вони також створювали театри та хори.

ВЕРТЕП

Із Різдвяною шкільною драмою, що має давнє коріння в українській обрядовості, тісно пов'язаний національний ляльковий театр вертеп2. Час виникнення його ще й досі точно не з'ясовано, адже не розшукано текстів вертепних драм. Відомо, що студенти-мандрівники ходили під час Різдвяних свят із вертепом селами й хуторами, відвідували панські садиби й козацькі оселі, заробляючи собі на хліб. Вертепна дія розігрувалася у великій дерев'яній скрині, поділеній на два (інколи три) поверхи. У підлозі сцени обох ярусів прорізувалися щілини, крізь які один чи два актори водили ляльок, закріплених на дротах.

Така конструкція скрині не випадкова: вона відповідала особливостям сюжету, що розгортався за двома сюжетними лініями - релігійною і народною. На верхньому, «небесному», поверсі розігрувалася християнська дра-иа-містерія^ про народження Христа Дівою Марією, співалися янгольські хори, канти, колядки. На нижньому, «земному», - стояв трон царя Ірода, діяли Смерть, Чорт та інші персонажі. У другій, інтермедійній дії розігрувалися комічні сценки та діалоги з українського життя, виконувалися народні пісні й танці, грали «троїсті музики». Наприкінці з'являвся головний герой - народний захисник сміливий Запорожець. Цю ляльку робили вищою за всі інші й одягали в яскравий український костюм. Запорожець усіх перемагав і співав рішучу епічну пісню «Та не буде лучче, та не буде краще, як у нас та на Україні». Поляки танцювали краков'як, російський солдат, «москаль», - камаринську, українці Дід і Баба співали «Ой під вишнею, під черешнею» і танцювали запальний козачок. У такий спосіб музика емоційно підсилювала національну своєрідність образів.

На Галичині, Буковині й Закарпатті набув популярності так званий живий вертеп, в якому замість ляльок грали люди-актори. Загалом вертепна драма стала улюбленим видовищем широких кіл народу, предтечею демократичного театру.

Початки драматичного театру зародилися в гетьманській столиці Глухо-ві. Тут діяла акторська трупа гетьмана Лівобережної України Кирила Ро-зумовського. Першою виставою в гетьманському палаці була комічна опера «Ізюмський ярмарок», поставлена французькою мовою (1751). На сцені ставилися комедії Мольера в російських перекладах, а також опери, зокрема, італійських авторів. Отже, це була перша спроба створення придворного театру.

У.-М- Дубно на Волині наприкінці XVI-XVII ст. уперше було зведено великий міський театр, в якому виступала польська трупа. Аматорські театри існували в палацах українських, польських, російських магнатів, у Львівській греко-католицькій духовній семінарії.

Таким чином, український театр ко-нацько-гетьманської доби, що синтезував поетичне слово, акторську гру, декоративний живопис, музику і танець, став яскравим утіленням стилю бароко. Українські діячі, зокрема вихованці Києво-Могилянської академії, сприяли поширенню вітчизняних мистецьких традицій за межами батьківщини.

1. Що спільного і що відмінного в європейському та українському стилі бароко?

2. Назвіть кілька історичних і соціально-побутових пісень про козацтво. Чим вони відрізняються?

3. У чому полягають особливості українського хорового концерту XVII-XVIII ст.?

4. Яка роль Г. Сковороди в розвитку української музичної культури?

5. У чому полягає історико-культурне значення «Граматики музикальної» М. Ділецького?

6. Як, на вашу думку, впливала на розвиток учнів їхня участь у виставах шкільного театру? Розкажіть про особливості української шкільної драми.

7. Підготуйте розповідь про українську пісенну лірику. Проілюструйте прикладами (заспівайте улюблені ліричні пісні).

8. Прослухайте фрагменти з хорових творів М. Бере-зовського, А. Веделя і

9. Д. Бортнянського, порівняйте індивідуальні стилі композиторів. Які в них є спільні ознаки?

10. Знайдіть помилку в переліку вокальних жанрів, що належали до провідних в українській культурі козацько-гетьманської доби: кант, кантата, серенада, псальма, баркарола, пісня-романс, арія.

Тюрменко