Музичне виконавство та освіта

У XVII-XVIII ст. урізноманітню­ється музичний, переважно міський, побут українців, розвивається інстру­ментальне музикування. Набувають поширення музичні цехи, що об'єдну­ють міських музикантів (Полтава, Київ, Прилуки, Стародуб, Ніжин). Музиканти грають на святах, різних урочистостях, нерідко створюють ан­самблі «троїстих музик» - скрипалів, цимбалістів, дудників. При цехах від­кривають школи, в яких досвідчені майстри навчають хлопчиків гри на інструментах. У містах організовують магістратські оркестри.

Музичні цехи з кобзарів, литаврис­тів, сурмачів тощо існували й у козаць­ких полках. Одним із найдавніших в Україні музичним навчальним закла­дом була Січова співацька школа. У півчій студії при Покровській церкві працювали уставники, які навчали найздібніших хлопчиків з усієї Украї­ни нотної грамоти, церковного співу. Після навчання вони залишалися у війську і як музиканти брали участь у військових походах, козацьких розва­гах і святах.

Інструментальне виконавство, зок­рема оркестрове, розвивалося поряд із хоровим у гетьманських резиденціях, маєтках магнатів. Так, високою май­стерністю уславилися хорова капела на чолі з регентом А. Рачинським і ор­кестр гетьмана К. Розумовського. Геть­ман мав також роговий оркестр з 36 ви­конавців.

Традиція навчання музики, яке спо­чатку зосереджувалося у братських школах, згодом поширилася й на інші заклади. У XVII-XVIII ст. центром підготовки високоосвічених кадрів стала Києво-Могилянська академія, де ще за часів ректорства Лазаря Барано-вича було організовано студентський хор, а згодом відкрито клас нотного співу, інструментальної музики. Музи­ка у виконанні хору та оркестру акаде­мії звучала під час урочистих церемо­ній, концертів, публічних академічних диспутів, рекреацій.

Інструментальна музика розвивала­ся в Чернігівському, Харківському, Переяславському колегіумах. Зберіг­ся надзвичайно цікавий малюнок сту­дентів Чернігівського колегіуму «Грецькі музи» з одного віршованого твору. На композиції зображено Олімп з богами Аполлоном і Юпіте­ром та одинадцять муз, дев'ять з яких грають на різних інструментах: духо­вих (сурнах, трубах, сопілках), струн­них смичкових (скрипці, басі, тобто інструменті на зразок віолончелі), струнних щипкових (гуслях або цим­балах, лірі - інструменті, подібному до лютні). Чи вміли грати учні на всіх зображених інструментах, - невідомо, проте, напевно, вони мали відповідні знання й уявлення щодо цього. Довгі жупани, в які вдягнені музиканти, на­гадують костюми студентів Києво-Мо-гилянської академії з відомої гравюри І. Щирського «Теза М. Колачинсько-му>> (на ній зображено юнака в ко­зацькій шапці, який грає на струнно­му інструменті, подібному до україн­ської кобзи). Отже, на малюнку своєрідно переплелися «античний» сюжет З українськими мотивами.

Відомим осередком спеціальної му-:шчної освіти була Глухівська музична школа, яка діяла протягом кількох де­сятків років. У ній викладали нотну грамоту, хоровий спів, гру на музич­них інструментах - скрипці, гуслях, бандурі. Після навчання хлопчиків підправляли до Петербурзької при­дворної капели - відомого хорового колективу, що більш як наполовину складався з українців. Цікаво, що спі-наки капели носили такий самий одяг, я к і студенти Києво-Могилянської ака­демії. Він став нібито спеціальною (|юрмою церковних півчих. Упродовж тривалого часу Придворну капелу очо­лював прекрасний музикант Марко ІІолторацький з Чернігівщини, після нього - український композитор Дмит­ро Бортнянський.

Традиції української музичної куль­тури мали велике значення для розвит­ку російської духовної хорової музи­ки. Українських співаків, учителів спі­ну, регентів та композиторів система­тично відряджали до церков, монасти­рів і шкіл Росії, де запроваджували смів на зразок київського.

Теоретичним узагальненням україн­ської музичної практики, насамперед хорового співу, стала праця М. Ділецького «Граматика музикальна» (1677), побудована у формі запитань і відпо-иідей. Вона збереглася у багатьох дру-конаних і рукописних редакціях (відо­мо близько двадцяти варіантів різни­ми мовами). Книжка вміщує правила композиції, вправи з партесного співу та хорового диригування, поради що­до навчання музичної грамоти, розвит­ку слуху і збереження дитячого голо­су. В ній автор наголошує на емоцій­но естетичній ролі музики в житті лю­дини:

<<Что єсть музика?» — «Музика то єсть, ко­торая співаннєм албо ли іграннєм своїм серЗначення «Граматики музикальної» полягає в обґрунтуванні переходу ком­позиторської практики, а отже, й мудца людськіє албо до веселости, албо до смутку і жалю побуждает».

зичної педагогіки, до тонального мис­лення та абсолютної системи нотації. Таким чином, здобутки української музики включалися в загальноєвро­пейську культуру.

ТЕАТРАЛЬНА КУЛЬТУРА

ШКІЛЬНА ДРАМА

На XVII-XVIII ст. припадає період розвитку українського шкільного те­атру. Він зародився у навчальних зак­ладах - Києво-Могилянській академії, колегіумах, братських школах. У ті часи в межах вивчення обов'язкових предметів - поетики й риторики - уч­нів навчали складати декламації, вір­шовані панегірики у формі привітань, промов (плачів), послань на різні теми суспільного і шкільного життя. Часто вони приурочувалися до релігійних свят, днів пам'яті святих або відомих духовних осіб, військових перемог, приїзду до навчального закладу висо­коповажних гостей тощо. Під час цере­моній декламації зазвичай виголошу­вали гуртом в урочистому напівнаспів-ному тоні. Інколи частиною такого те­атралізованого дійства були діалоги, що складалися із запитань і відпові­дей. Діалоги з елементами театраліза­ції практикувалися також під час фі­лософських диспутів та «орацій». У такій спосіб учні набували оратор­ської майстерності.

Декламації та діалоги - безпосеред­нє джерело виникнення шкільної дра­ми. Відповідно до програми навчання їх писали викладачі поетики. Проте учні не лише розігрували готові п'єси, а й брали участь у їх створенні. Під час канікул вони влаштовували «рек­реаційні» вистави просто неба.

Філософсько-естетичне обґрунту­вання принципів шкільної драми -трагедії, комедії, трагікомедії - здій­снив реформатор українського бароко­вого театру Феофан Прокопович, ав­тор підручника «Пиїтика».

До шкільного репертуару включали переважно різдвяні й великодні драми, а також п'єси морально-дидактичного й історичного змісту. Деякі з творів, що збереглися, - анонімні, як, наприк­лад, перша відома шкільна драма «Олексій, чоловік Божий».

Алегоричний зміст драм-мораліте^ на зразок «Царства натури людської» передбачав уведення дійових осіб, в яких персоніфікувалися людські чес­ноти чи вади, певні моральні поняття: Віра, Надія, Любов, Совість, Муд­рість, Блаженство, Розум, Заздрість, Тиранство, Ворожнеча, Гнів, Фортуна. У дусі християнської моралі в драмах і комедіях викривалися хабарництво, розбещеність, невігластво, жорсто­кість, проти яких спрямовувалося са­тиричне вістря авторів.

Драми на історичні теми присвячу-нали реальним подіям і видатним по­статям. Так, у трагікомедії Ф. Проко-повича «Володимир» зображено події прийняття християнства на Русі, проте насправді у ній ідеться про гетьмана І. Мазепу та його культурницьку ді­яльність. У драмі невідомого автора «Милость Божія» головною дійовою особою виступає герой національно-ііизвольної війни Б. Хмельницький.

Барокові риси шкільної драми вия­вились у контрастному зіставленні драматичного й комічного. Між акта­ми серйозної шкільної драми, яку гра-ДИ «книжною» мовою, з розважаль­ною метою виконували веселі й жартівливі інтермедії^, написані доступ­ною народною мовою. Сюжети інтер­медій зазвичай зводилися до простих епізодів з народного побуту. Такими, іі.іприклад, були сцена «іграніє свадь-Сш» з «Олексія, чоловіка Божого», або оуітльщин, дійовими особами яких пиступали прості селяни, козаки, сту­денти. Нерідко зміст інтермедій зво-диися до суперечок двох персонажів: йітька - сина, українця - польського 11; і на (або німця, цигана). Поступово інтермедія вийшла на майдани та яр-Маркові площі і стала самостійним те-. і гральним жанром - своєрідною попе­редницею жанру комедії.

Костюми й сценічне обладнання у шкільній драмі були зумовлені тек­стом. Алегоричні фігури або реалістич­ні персонажі вдягалися відповідно до ИШЛень про міфологічні, біблійні чи [і горичні постаті. Кожна дійова особа Мала в руці характерні атрибути, що і имііолізували конкретну людину. Під ■і,іс иистав застосовували завісу, різні Сценічні й світлові ефекти, що імітува-■III польоти, палаючий вогонь, звуки і рому, море з кораблем, що потопає іт|іі'д хішль, тощо.

Шкільні декламації, диспути, виста-пп супроводжувалися хоровим співом і-мір ангелів»), кантами, інструмен-иньною музикою (гуслі, сопілка, тим-

пани, цитра), рідше - танцями. В одно­му з історичних документів згадується:

«... Тільки-но due- дент відчував утруд

пут вівся невправно нення, хор з оркєс

або ставились запе- тром переривав супе

речення, у спросту- речку». ванні яких дефен-

Видатні українські просвітителі, ав­тори шкільних драм Д. Туптало, Ф. Прокопович, С. Полоцький, М. Ко-лачинський були організаторами й викладачами шкіл у Росії, Білорусі, Сербії, де вони також створювали те­атри та хори.

ВЕРТЕП

Із Різдвяною шкільною драмою, що має давнє коріння в українській обря­довості, тісно пов'язаний національ­ний ляльковий театр вертеп2. Час ви­никнення його ще й досі точно не з'ясовано, адже не розшукано текстів вертепних драм. Відомо, що студенти-мандрівники ходили під час Різдвя­них свят із вертепом селами й хутора­ми, відвідували панські садиби й ко­зацькі оселі, заробляючи собі на хліб. Вертепна дія розігрувалася у вели­кій дерев'яній скрині, поділеній на два (інколи три) поверхи. У підлозі сцени обох ярусів прорізувалися щі­лини, крізь які один чи два актори во­дили ляльок, закріплених на дротах.

Така конструкція скрині не випадко­ва: вона відповідала особливостям сю­жету, що розгортався за двома сюжет­ними лініями - релігійною і народ­ною. На верхньому, «небесному», по­версі розігрувалася християнська дра-иа-містерія^ про народження Христа Дівою Марією, співалися янгольські хори, канти, колядки. На нижньому, «земному», - стояв трон царя Ірода, діяли Смерть, Чорт та інші персона­жі. У другій, інтермедійній дії розіг­рувалися комічні сценки та діалоги з українського життя, виконувалися на­родні пісні й танці, грали «троїсті му­зики». Наприкінці з'являвся голов­ний герой - народний захисник сміли­вий Запорожець. Цю ляльку робили вищою за всі інші й одягали в яскра­вий український костюм. Запорожець усіх перемагав і співав рішучу епічну пісню «Та не буде лучче, та не буде краще, як у нас та на Україні». Поля­ки танцювали краков'як, російський солдат, «москаль», - камаринську, українці Дід і Баба співали «Ой під вишнею, під черешнею» і танцювали запальний козачок. У такий спосіб музика емоційно підсилювала націо­нальну своєрідність образів.

На Галичині, Буковині й Закарпат­ті набув популярності так званий жи­вий вертеп, в якому замість ляльок грали люди-актори. Загалом вертепна драма стала улюбленим видовищем широких кіл народу, предтечею де­мократичного театру.

Початки драматичного театру заро­дилися в гетьманській столиці Глухо-ві. Тут діяла акторська трупа гетьма­на Лівобережної України Кирила Ро-зумовського. Першою виставою в гетьманському палаці була комічна опера «Ізюмський ярмарок», постав­лена французькою мовою (1751). На сцені ставилися комедії Мольера в ро­сійських перекладах, а також опери, зокрема, італійських авторів. Отже, це була перша спроба створення при­дворного театру.

У.-М- Дубно на Волині наприкінці XVI-XVII ст. уперше було зведено великий міський театр, в якому вис­тупала польська трупа. Аматорські театри існували в палацах україн­ських, польських, російських магна­тів, у Львівській греко-католицькій духовній семінарії.

Таким чином, український театр ко-нацько-гетьманської доби, що синтезу­вав поетичне слово, акторську гру, де­коративний живопис, музику і танець, став яскравим утіленням стилю баро­ко. Українські діячі, зокрема вихован­ці Києво-Могилянської академії, спри­яли поширенню вітчизняних мистець­ких традицій за межами батьківщини.

1. Що спільного і що відмін­ного в європейському та українському стилі баро­ко?

2. Назвіть кілька історичних і соціально-побутових пі­сень про козацтво. Чим вони відрізняються?

3. У чому полягають особливості українського хорово­го концерту XVII-XVIII ст.?

4. Яка роль Г. Сковороди в розвитку української музичної культури?

5. У чому полягає історико-культурне значення «Гра­матики музикальної» М. Ділецького?

6. Як, на вашу думку, впли­вала на розвиток учнів їх­ня участь у виставах шкільного театру? Розка­жіть про особливості української шкільної драми.

7. Підготуйте розповідь про українську пісенну лірику. Проілюструйте приклада­ми (заспівайте улюблені ліричні пісні).

8. Прослухайте фрагменти з хорових творів М. Бере-зовського, А. Веделя і

9. Д. Бортнянського, порів­няйте індивідуальні стилі композиторів. Які в них є спільні ознаки?

10. Знайдіть помилку в пере­ліку вокальних жанрів, що належали до провідних в українській культурі ко­зацько-гетьманської до­би: кант, кантата, серена­да, псальма, баркарола, пісня-романс, арія.

 

Тюрменко