В історії української художньої культури другу половину XVIII ст. називають «золотим віком української музики». У цей період класичних вер-"іпин досягає духовна хорова творчість блискучого тріо українських композиторів: М. Березовського, А. Веделя і Д. Бортнянського. Водночас було здійснено важливий прорив у галузі світських музичних жанрів - опери, симфонії, концерту, сонати, пісні-ро-мансу. Цей кульмінаційний момент готувався поступово упродовж попередніх століть завдяки формуванню основного класичного фонду українського фольклору в усьому розмаїтті його жанрів, розвитку музичного виконавства та освіти, що зумовило зростання професіоналізму в різних галузях музичної культури. Вокально-хорова та інструментальна музика були невід'ємними складовими тогочасної театральної культури - шкільної драми і вертепу. У театрі, професійній музиці яскраво виявився стиль бароко, а наприкінці XVIII ст. - класицизм.
НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ
Епічні пісні, які український народ складав упродовж тривалої боротьби за національне й соціальне визволення, за козацько-гетьманської доби досягли вершин свого розвитку. В думах та історичних піснях народ опоетизував героїчні сторінки вітчизняної історії, образи реальних історичних осіб - гетьманів, козацьких ватажків, народних месників. Серед них такі виняткові особистості, як Дмитро Байда-Вишневецький, Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Самійло Кішка, Петро Сагайдачний, Іван Богун, Данило Нечай, Максим Кривоніс, Іван Гонта, Нестор Морозенко, Олекса Довбуш, Іван Сірко, Пилип Орлик, Семен Палій, Устим Кармалюк.
Найпоширенішим жанром української музичної епіки були історичні пісні. їх тематика охоплює дві основні сфери: боротьбу козацтва проти чужоземних поневолювачів у часи тата-ро-турецького лихоліття і гайдамацькі й опришківські антикріпосницькі повстання. На відміну від дум, музиці іс-\ торичних пісень притаманні маршо-вість, чіткість куплетно-варіаційної форми, виконання хором без супроводу (переважно чоловіками). З-поміж кращих зразків історичних пісень особливої популярності набула «Ой на горі та женці жнуть», в якій оспівуються реальні історичні герої Петро і Дорошенко та Петро Сагайдачний. Ав- І торство пісні «Засвіт встали козаченьки», ймовірно, належить Марусі Чу-рай - напівлегендарній співачці-пол-тавчанці, чиї твори здобули всенародну любов завдяки глибині почуттів, щирості, чарівності мелодій.
В іншому епічному пісенному жанрі 7 баладі - поєдналися особливості західноєвропейської фольклорної традиції й типові національні риси. Зазвичай історико-героїчні і соціально-побутові балади мають драматичні мелодії, що підсилюють винятковість тем і сюжетів - найчастіше романтичних, а інколи й фантастичних. Наприклад, в одній з улюблених у карпатському краї народній пісні-баладі «Довбуш» оспівано образ славетного ватажка оп-ришківського руху на Гуцульщині:
Гей попід гай зелененький Ходить Довбуш молоденький. Та й на ніжку налягає, Топірцем ся підпирає.
Соціально-побутові пісні - козацькі, кріпацькі, чумацькі, бурлацькі, наймитські тощо - відображували професійну спрямованість діяльності українців. У піснях цієї групи переважає тематика соціальної нерівності, несправедливості, тяжкої людської долі. Здебільшого вони розповідають про життєві поневіряння пригноблених представників трудового люду -бурлаків і чумаків, поміщицьких наймитів. Козацькі пісні глибоко ліричні і і водночас драматичні. У кріпацьких превалюють сюжети тяжкої долі, лупають гостровикривальні мотиви.
Чумацькі й бурлацькі пісні пронизані тугою за родиною, яку довелося покинути, або, навпаки, - сповнені оптимістичного настрою і чекання майбутньої зустрічі з рідною домівкою (як, наприклад, пісня «Над річкою бережком»).
У часи козацтва український народ створив культ дружби і побратимства. Про народну шану до них свідчить, зокрема, такий уривок з бурлацької пісні «Забіліли сніги»:
Ніхто не заплаче по білому тілу,
по бурлацькому: Ні отець, ні мати, ні брат,
ні сестриця, ні жона його. Тільки заплаче по білому тілу
товариш його.
Залежно від тематики пісень J мелодії їх ліричні або драматичні. їм притаманні експресивні, інколи декламаційні інтонації, мінорний лад, повільний темп. Відомий зразок скорботної
козацької пісні про загибель героя -«Козака несуть».
Родинно-побутові пісні є віддзеркаленням морально-етичних ідеалів українського народу. В них усебічно відображено родинні взаємини, під\ невільне становище жінки, тяжку сирітську долю, лунають мотиви співчуття І до кохання, на шляху якого постали, різні перепони (передусім соціальна нерівність). Народнопісенна лірика -це історія людських сердець, людської душі - чистої і красивої. У піснях інт ших народів навряд чи знайдеш такі високі ідеали родинних і міжстатевих стосунків, як в українських. У багатьох із них оспівано скромність, стриманість, вірність у коханні, що вважалися специфічними рисами справжньої української дівчини. Водночас суворо засуджуються зради й джиґунство. Високо підносить українська пісня любов і пошану до батьків. Здорова родина, в якій батьки люблять своїх дітей, а діти шанують батьків, усі живуть у злагоді, була основою світогляду українців.
Умовно родинно-побутові пісні можна поділити на такі жанрові різновиди, як ліричні, жартівливі (гумористичні, сатиричні), танцювальні.
Розквіт пісенної лірики припадає на XVII-XVIII ст. Найпоширенішими у народному побуті в цей період стали протяжні пісні з емоційно насиченим мелодійним розспівом. Можна сказати, що народнопісенна лірика - це історія людських сердець, людської ду-
ші - чистої і красивої. Слова пісень зазвичай метафоричні, насичені специфічною символікою, яскравими порівняннями (наприклад, жінки із зозулею). За емоційним змістом вони відображують широкий діапазон настроїв - від світлого суму до високої трагедійності. Шедеврами української ліричної пісні стали «Місяць на небі, зіроньки сяють», «Гаю, гаю, зелен розмаю» та ін. Завдяки красі й емоційності, мелодійній виразності, своєрідному духовному аристократизму україпська пісенна лірика здобула світову славу.
Жартівливі й танцювальні пісні відповідають одному з архетипів української ментальності - оптимізму світосприйняття, життєрадісності, гумору і веселій вдачі. Засобами пародіювання вони викривають вади людського характеру, соціальні суперечності. Музиці цих пісень, виконуваних соло або хором з інструментальним супроводом, притаманні чіткий ритм, швидкий темп, повтори або варіювання коротких і простих фраз. Приклади цього жанру - відомі пісні «Ой за гаєм, гаєм», «Дощик, дощик капає дрібненький», «Ой джиґуне, джиґуне», «Грицю, Грицю до роботи» тощо.
Музична мова українських танців, з-поміж яких найпопулярнішими були метелиця, гопак, козачок, коломийка, вирізняється простими мелодичними зворотами, чіткою ритмічною структурою. Темпераментні коломийки — піс-ні-танки, поширені на західноукраїнських землях, - мають регіональну своєрідність, що полягає в загостреному музичному ритмі. Театралізовані танці «Шевчик», «Лісоруби» ніби ілюструють окремі трудові процеси.
Неможливо перелічити всі жанрові різновиди й художні якості української народної пісні. Вони невичерпні, як і життя народу, що бере цілющі сили від матері-землі. Завдяки епічному фольклору слава про козацькі походи, хоробрість і мужність захисників української землі поширювалася й за межами України. Пригадаймо відому картину «Козак Мамай» - він завжди із кобзою, тобто завжди з піснею.
Нотні записи українських ліричних і жартівливих пісень уперше було надруковано в збірках, виданих у Петербурзі наприкінці XVIII ст.
