Музична і театральна культура

В історії української художньої культури другу половину XVIII ст. на­зивають «золотим віком української музики». У цей період класичних вер-"іпин досягає духовна хорова творчість блискучого тріо українських компози­торів: М. Березовського, А. Веделя і Д. Бортнянського. Водночас було здійснено важливий прорив у галузі світських музичних жанрів - опери, симфонії, концерту, сонати, пісні-ро-мансу. Цей кульмінаційний момент го­тувався поступово упродовж поперед­ніх століть завдяки формуванню ос­новного класичного фонду українського фольклору в усьому розмаїтті його жанрів, розвитку музичного виконав­ства та освіти, що зумовило зростання професіоналізму в різних галузях му­зичної культури. Вокально-хорова та інструментальна музика були невід'єм­ними складовими тогочасної театраль­ної культури - шкільної драми і вер­тепу. У театрі, професійній музиці яскраво виявився стиль бароко, а на­прикінці XVIII ст. - класицизм.

НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ

Епічні пісні, які український на­род складав упродовж тривалої бо­ротьби за національне й соціальне виз­волення, за козацько-гетьманської до­би досягли вершин свого розвитку. В думах та історичних піснях народ опоетизував героїчні сторінки вітчиз­няної історії, образи реальних історич­них осіб - гетьманів, козацьких ватаж­ків, народних месників. Серед них та­кі виняткові особистості, як Дмитро Байда-Вишневецький, Богдан Хмель­ницький, Іван Мазепа, Самійло Кіш­ка, Петро Сагайдачний, Іван Богун, Данило Нечай, Максим Кривоніс, Іван Гонта, Нестор Морозенко, Олекса Довбуш, Іван Сірко, Пилип Орлик, Семен Палій, Устим Кармалюк.

Найпоширенішим жанром україн­ської музичної епіки були історичні пісні. їх тематика охоплює дві основ­ні сфери: боротьбу козацтва проти чу­жоземних поневолювачів у часи тата-ро-турецького лихоліття і гайдамацькі й опришківські антикріпосницькі повстання. На відміну від дум, музиці іс-\ торичних пісень притаманні маршо-вість, чіткість куплетно-варіаційної форми, виконання хором без супрово­ду (переважно чоловіками). З-поміж кращих зразків історичних пісень особливої популярності набула «Ой на горі та женці жнуть», в якій оспіву­ються реальні історичні герої Петро і Дорошенко та Петро Сагайдачний. Ав- І торство пісні «Засвіт встали козачень­ки», ймовірно, належить Марусі Чу-рай - напівлегендарній співачці-пол-тавчанці, чиї твори здобули всенарод­ну любов завдяки глибині почуттів, щирості, чарівності мелодій.

В іншому епічному пісенному жан­рі 7 баладі - поєдналися особливості західноєвропейської фольклорної тра­диції й типові національні риси. За­звичай історико-героїчні і соціально-побутові балади мають драматичні ме­лодії, що підсилюють винятковість тем і сюжетів - найчастіше романтичних, а інколи й фантастичних. Наприклад, в одній з улюблених у карпатському краї народній пісні-баладі «Довбуш» оспівано образ славетного ватажка оп-ришківського руху на Гуцульщині:

Гей попід гай зелененький Ходить Довбуш молоденький. Та й на ніжку налягає, Топірцем ся підпирає.

Соціально-побутові пісні - ко­зацькі, кріпацькі, чумацькі, бурлаць­кі, наймитські тощо - відображували професійну спрямованість діяльності українців. У піснях цієї групи перева­жає тематика соціальної нерівності, несправедливості, тяжкої людської до­лі. Здебільшого вони розповідають про життєві поневіряння пригнобле­них представників трудового люду -бурлаків і чумаків, поміщицьких най­митів. Козацькі пісні глибоко ліричні і і водночас драматичні. У кріпацьких превалюють сюжети тяжкої долі, лу­пають гостровикривальні мотиви.

Чумацькі й бурлацькі пісні пронизані тугою за родиною, яку довелося поки­нути, або, навпаки, - сповнені опти­містичного настрою і чекання майбут­ньої зустрічі з рідною домівкою (як, наприклад, пісня «Над річкою береж­ком»).

У часи козацтва український народ створив культ дружби і побратимства. Про народну шану до них свідчить, зокрема, такий уривок з бурлацької пісні «Забіліли сніги»:

Ніхто не заплаче по білому тілу,

по бурлацькому: Ні отець, ні мати, ні брат,

ні сестриця, ні жона його. Тільки заплаче по білому тілу

товариш його.

Залежно від тематики пісень J мело­дії їх ліричні або драматичні. їм при­таманні експресивні, інколи деклама­ційні інтонації, мінорний лад, повіль­ний темп. Відомий зразок скорботної

козацької пісні про загибель героя -«Козака несуть».

Родинно-побутові пісні є віддзеркаленням морально-етичних ідеа­лів українського народу. В них усебіч­но відображено родинні взаємини, під\ невільне становище жінки, тяжку си­рітську долю, лунають мотиви співчуття І до кохання, на шляху якого постали, різні перепони (передусім соціальна нерівність). Народнопісенна лірика -це історія людських сердець, людської душі - чистої і красивої. У піснях інт ших народів навряд чи знайдеш такі високі ідеали родинних і міжстатевих стосунків, як в українських. У бага­тьох із них оспівано скромність, стри­маність, вірність у коханні, що вважа­лися специфічними рисами справжньої української дівчини. Водночас суворо засуджуються зради й джиґунство. Високо підносить українська пісня лю­бов і пошану до батьків. Здорова роди­на, в якій батьки люблять своїх дітей, а діти шанують батьків, усі живуть у злагоді, була основою світогляду укра­їнців.

Умовно родинно-побутові пісні можна поділити на такі жанрові різно­види, як ліричні, жартівливі (гумо­ристичні, сатиричні), танцювальні.

Розквіт пісенної лірики припадає на XVII-XVIII ст. Найпоширенішими у народному побуті в цей період стали протяжні пісні з емоційно насиченим мелодійним розспівом. Можна сказа­ти, що народнопісенна лірика - це істо­рія людських сердець, людської ду-

ші - чистої і красивої. Слова пісень зазвичай метафоричні, насичені специ­фічною символікою, яскравими порів­няннями (наприклад, жінки із зозу­лею). За емоційним змістом вони ві­дображують широкий діапазон настро­їв - від світлого суму до високої траге­дійності. Шедеврами української ліричної пісні стали «Місяць на небі, зіроньки сяють», «Гаю, гаю, зелен роз­маю» та ін. Завдяки красі й емоцій­ності, мелодійній виразності, своєрід­ному духовному аристократизму україпська пісенна лірика здобула світову славу.

Жартівливі й танцювальні пісні відповідають одному з архетипів укра­їнської ментальності - оптимізму сві­тосприйняття, життєрадісності, гумору і веселій вдачі. Засобами пародіюван­ня вони викривають вади людського характеру, соціальні суперечності. Му­зиці цих пісень, виконуваних соло або хором з інструментальним супроводом, притаманні чіткий ритм, швидкий темп, повтори або варіювання корот­ких і простих фраз. Приклади цього жанру - відомі пісні «Ой за гаєм, га­єм», «Дощик, дощик капає дрібнень­кий», «Ой джиґуне, джиґуне», «Гри­цю, Грицю до роботи» тощо.

Музична мова українських танців, з-поміж яких найпопулярнішими були метелиця, гопак, козачок, коломийка, вирізняється простими мелодичними зворотами, чіткою ритмічною структу­рою. Темпераментні коломийки — піс-ні-танки, поширені на західноукраїн­ських землях, - мають регіональну своєрідність, що полягає в загострено­му музичному ритмі. Театралізовані танці «Шевчик», «Лісоруби» ніби ілюструють окремі трудові процеси.

Неможливо перелічити всі жанрові різновиди й художні якості україн­ської народної пісні. Вони невичерпні, як і життя народу, що бере цілющі си­ли від матері-землі. Завдяки епічному фольклору слава про козацькі походи, хоробрість і мужність захисників укра­їнської землі поширювалася й за межа­ми України. Пригадаймо відому карти­ну «Козак Мамай» - він завжди із кобзою, тобто завжди з піснею.

Нотні записи українських ліричних і жартівливих пісень уперше було над­руковано в збірках, виданих у Петер­бурзі наприкінці XVIII ст.