Соціально-економічний зміст поняття «капітал»

Першу спробу дати науковий аналіз капіталу зробив Аристотель. Він ввів поняття «хремастика», яке походить від слова «хрема» й означає «майно», «володіння». Під хремастикою Аристотель розумів мистецтво наживати достаток, або діяльність, спрямовану на нагромадження багатства, на одержання прибутку, на вкладення і нагромадження капіталу. Оскільки в античному світі важливу роль відігравав торговельний та грошовий (лихварський) капітал, то в торговельній діяльності метою стає безмежне нагромадження багатства, збільшення до безконечності капіталу.

Класики буржуазної політичної економії А. Сміт та Д. Рікардо ототожнювали капітал з нагромадженою працею, запасом (машин, інструментів, сировини, одягу, їжі, грошей тощо). Правда, А. Сміт до капіталу відносив лише ту частину запасів, яка призначена для подальшого виробництва і приносить доход. А. Сміт та Д. Рікардо зробили крок вперед порівняно з Аристотелем при з'ясуванні суті капіталу.

Переважна більшість сучасних західних науковців аналогічно визначає суть даного поняття. Різниця між класиками буржуазної політекономії та сучасними західними економістами полягає, по-перше, у тому, що останні значно розширили діапазон запасів, видів нагромадженої праці (при з'ясуванні суті капіталу). Сюди включають дороги, мости, комп'ютери, споруди тощо. По-друге, отримання доходу пов'язується не лише с названими речовими факторами виробництва, а й з особистим, людським фактором виробництва. Якщо перші отримали при цьому назву «фізичного капіталу», то другі – «людського капіталу». До складу останнього належать надбані знання, звички, енергія людей, а інвестиціями у людський капітал називають заграти на здобуття освіти, інформації, кваліфікації, на підтримання здоров'я, затрати на виховання дітей тощо. Прихильники теорії «людського капіталу» включають до нього навіть особисту чесність у ділових контактах. По-третє, окремі західні науковці ототожнюють капітал насамперед з грошима, з фінансовими ресурсами. По-четверте, вони ототожнюють капітал з часом, останній при цьому розглядається як окремий фактор виробництва, що створює доход.

Позитивним у наведених поглядах при з'ясуванні суті капіталу є те, що вони всебічно розкривають матеріально-речовий зміст категорії, пов'язують капітал з різними факторами виробництва, з процесом отримання доходу. З цього погляду західні науковці впритул наближаються до розуміння суті капіталу К. Марксом та Ф. Енгельсом. К. Маркс, зокрема, розглядаючи матеріально-речову структуру капіталу, зазначав, що він складається із знарядь праці, сировини, життєвих засобів, матеріальних продуктів, певної суми товарів, мінових вартостей. Він також розглядав капітал як нагромаджену працю, як відношення уречевленої праці до живої. Більше того, сучасні західні науковці повніше, ніж К. Маркс і Ф. Енгельс розкрили матеріально-речову структуру капіталу, пов'язали його з особистим фактором виробництва, з часом.

Водночас західні науковці не доповнюють матеріально-речову сторону категорії капіталу характеристикою його суспільно-економічної форми, дія того чи іншого фактора не розглядається в органічному взаємозв'язку з відносинами між людьми. Західним науковцям притаманний однобічний, метафізичний, а не всебічний, діалектичний підхід до аналізу сутності даної категорії. Це певною мірою і позаісторичний підхід. Він полягає у тому, що існування капіталу приписується всім суспільно-економічним формаціям. Зокрема, вони стверджують, що лук і стріла у руках мисливця за умови первісного ладу були капіталом. Даючи таке тлумачення суті капіталу, вони також абстрагуються від поняття найманої праці, від суперечності між власниками значних засобів виробництва і безпосередніми виробниками, які здебільшого позбавлені таких засобів і для того, щоб прогодувати себе і членів своєї сім'ї, змушені продавати таким власникам свою робочу силу.

Капітал, як будь-яка економічна категорія, має свій речовий зміст і суспільну форму. У їх діалектичній єдності розкривається глибинна суть даної категорії. Якщо дотримуватися такого підходу, то капітал – не просто засоби виробництва, гроші, а виробниче відношення, при якому знаряддя праці, певні матеріальні блага, мінові вартості служать знаряддям експлуатації, привласнення частини чужої неоплаченої праці. В єдності двох сторін капіталу – його речового змісту і суспільної форми – визначальна роль у пізнанні суті даної категорії належить характеристиці суспільної форми, відносинам власності. Саме тому «капітал – це не річ, а певне суспільне, належне певній історичній формації суспільства виробниче відношення, яке представлене в речі й надає цій речі специфічного суспільного характеру».

Засоби виробництва, певні матеріальні блага не на всіх етапах людської цивілізації виступали знаряддям експлуатації. Насамперед таку роль вони не виконували за умови первісного ладу, оскільки були спільною власністю. Не могли вони виконувати таку роль і за умов рабовласницького ладу, оскільки раб сам належав до знарядь праці, не був вільним і не міг продавати свою робочу силу. Здебільшого така ситуація складається і за умов феодалізму. Правда, земля у руках феодала частково виконувала роль знаряддя експлуатації, тому що він віддавав певну, як правило, незначну частину селянинові й останній за це змушений був половину або більшу частину робочих днів тижня працювати на полі феодала-власника. Земля, знаряддя праці виконували таку роль частково і тому, що селянин-кріпак не був юридичне вільним. Отже, капітал як виробниче відношення не був панівною суспільною формою при феодалізмі. Разом з тим за умов даного суспільного ладу розвивається лихварський капітал, коли гроші у руках лихваря виступають знаряддям привласнення частини праці дрібного товаровиробника (ремісників, селян). Певного розвитку при феодалізмі набув і торговельний капітал.

Панівним виробничим відношенням, яке пронизує всі пори суспільного способу виробництва, капітал стає за умов капіталізму. Переважна маса безпосередніх виробників позбавлена засобів виробництва, є юридично вільна і продає свою робочу силу власникам засобів виробництва – капіталістам. Останні оплачують найманим робітникам лише частину затрачених ними фізичних і розумових сил у процесі праці у формі заробітної плати.

З погляду соціально-економічних відносин глибинна суть капіталу, як діалектичної єдності речового змісту і суспільної форми, конкретизується в антагоністичній суперечності між монополізованими незначною частиною суспільства засобами виробництва і людьми найманої праці, які становлять більшість трудового населення тієї чи іншої країни Заходу.

Ця антагоністична суперечність у свою чергу знаходить вираження у різноманітних конкретних формах капіталу: індивідуальному, акціонерному, промисловому, торговельному, грошовому і т.п. Внаслідок цього капітал розгортається у систему капіталістичних відносин, або приватнокапіталістичних відносин власності. У сучасних країнах Заходу до цієї системи безпосередньо не належить лише дрібнотоварний сектор економіки. Але він включається в неї опосередковано, оскільки цей сектор через систему цін, контрактів, кредитних відносини тощо і підпорядковується різним формам капіталу.

Різні складові частини капіталу, які капіталіст витрачає для організації виробництва, відіграють неоднакову роль у створенні вартості та додаткової вартості. Затрати капіталіста на придбання засобів виробництва є незмінними й переносяться конкретною працею на новостворений продукт. К. Маркс назвав їх постійним капіталом і позначив буквою С (від початкової букви латинського слова constant – «постійний»). Постійний капітал бере участь у процесі праці своїм речовим змістом, виступає при цьому фактором виробництва, споживання вартостей, але не, бере участі у процесі збільшення вартостей, а відповідно не створює додаткової вартості. Інша частина затрат капіталісту, яку він авансує на придбання робочої сили і яка змінює свою вартість у процесі виробництва, має назву змінного капіталу v (various – «змінюваний») Лише він збільшує первісну вартість, тобто не тільки відтворює власний еквівалент, а й створює надлишок понад власну вартість, тобто додаткову вартість (m).

Змінний капітал у процесі виробництва набуває форми робочої сили. Вона не лише створює працею споживні вартості, а й зберігає вартості спожитих засобів виробництва, переносить їх на продукт як складові частини його вартості. Абстрактною працею до вартості спожитих засобів виробництва приєднується нова вартість.

Критерієм поділу капіталу на постійний і змінний є в одному випадку те, що у процесі виробництва перший не змінює своєї вартості, а другий змінює її. У другому випадку тим критерієм виступає розгляд засобів виробництва і робочої сили з точки зору двоїстості капіталістичного виробництва.