Трудові відносини є певним синонімом тих відносин, в які вступають наймані працівники і власники капіталістичних підприємств або їх представники у самому процесі праці, а отже є процесом техніко-економічного та соціально-економічного поєднання найманих робітників і службовців із засобами виробництва.
У політекономічному аспекті трудові відносини виражають відносини між власниками засобів виробництва і робочої сили з приводу формування умов праці, здійснення самого процесу праці та привласнення його результатів у формі поділу новоствореного продукту на необхідний і додатковий.
Основними структурними елементами капіталістичних трудових відносин є, по-перше, відносини між капіталістами і найманими працівниками щодо створення умов праці.
По-друге, найважливішим елементом трудових відносин є ступінь експлуатації робочої сили, що вимірюється у сфері безпосереднього виробництва відношенням додаткового продукту до необхідного. З погляду товарно-грошових відносин це відношення виражається формулою:
,
де m´ – норма додаткової вартості, m – додаткова вартість, V – вартість робочої сили.
По-третє, важливим елементом трудових відносин є контроль капіталістом процесу праці, що стосується проблеми менеджменту.
По-четверте, одним із елементів таких відносин є праця найманих працівників у позаробочий час, умови такої праці та її оплати, а також аналогічні проблеми, пов’язані з подвійною зайнятістю.
Наймана праця певною мірою використовувалася за умов рабовласницького та феодального способів виробництва, проте всезагального характеру набула при капіталізмі.
Важливою ознакою найманої праці є її підкорення капіталу, тобто наявність економічного примусу до додаткової праці. Ще одним важливим елементом найманої праці є її відтворювальний аспект, тобто постійне відтворення найманих працівників як об’єкта капіталістичної експлуатації з одного боку, і наростаючих масштабів засобів виробництва, що слугують у руках капіталістів знаряддям безоплатного привласнення більшої частки додаткової вартості, з другого.
Водночас наймані працівники при цьому абсолютно нарощують потенціал своєї власності на робочу силу, що виражається у зростанні їхньої особистої власності, внаслідок чого вони поступово втрачають риси пролетарів.
Таким чином, наймана праця – це процес праці під контролем капіталіста, що супроводжується реальним підкоренням праці, привласненням власниками засобів виробництва зростаючих обсягів результатів такої праці та відтворенням відносин капіталістичної власності й одночасним збільшенням частки особистої власності.
Власність на робочу силу – це власність найманого працівника на свою здатність до праці (сукупність фізичних та розумових здібностей), яку він змушений продавати капіталісту і у процесі використання якої виникають відносини з приводу привласнення необхідного продукту власником робочої сили та додаткового і частки необхідного продукту капіталістом і державою у всіх сферах суспільного відтворення.
Власність найманого працівника на свою робочу силу є визначальним чинником у формуванні вартості та ціни робочої сили.
Робоча сила – це сукупність її потреб, фізичних, інтелектуальних і організаторських здібностей, набутих знань і досвіду, які використовуються в процесі виробництва матеріальних благ та надання послуг.
Робоча сила є невід'ємним елементом виробництва при будь якій формі суспільства, але тільки за умов капіталізму стає товаром.
Як і будь-який товар робоча сила має вартість і споживчу вартість. Вартість товару робоча сила визначається робочим часом, який суспільно необхідний для його виробництва і відтворення. Відтворення робочої сили полягає у відновленні витраченої робітником енергії. Для цього він повинен їсти, пити, одягатися, відпочивати, мати житло. Таким чином, вартість робочої сили дорівнює вартості засобів існування, які необхідні для самого робітника і утримання його родини. Сума грошей, яка необхідна для купівлі засобів існування для робітника і його родини, складає грошовий вираз їх вартості, або ціну робочої сили. Ціна робочої сили, як і будь-якого іншого товару, коливається в залежності від попиту та пропонування.
Величина вартості товару робоча сила у процесі свого руху виражається різними економічними величинами. У руках капіталіста вона є змінним капіталом, тобто не лише вартість засобів існування робітника, а й вартість, що змінює свою величину. У руках робітника ця вартість втрачає здатність до самозростання, перестає бути капіталом і перетворюється на доход.
Окрім вартості, робоча сила має і споживчу вартість. Споживча вартість товару робоча сила полягає у її здібності створювати вартість, причому більшу за вартість самої робочої сили. Саме ця властивість приваблює покупців-капіталістів.
Від інших товарів робоча сила відрізняється і умовами продажу. На відміну від звичайного товару робоча сила продається на визначений строк: день, тиждень, місяць, рік. Продаж робочої сили на визначений термін зберігає особову свободу найманого робітника.
Особливістю товару робоча сила є також невід'ємність від свого носія. Продавець робочої сили повинен слідувати за покупцем туди, куди той йому вкаже. Тому споживання робочої сили в процесі виробництва є експлуатацією найманого робітника.
