Індустріалізація – комплекс заходів, ужитих ВКП(б) у 1920-30-х, що мали на меті модернізацію промисловості: будівництво заводів, фабрик, залізниць та інших індустріальних об’єктів.
XV з’їзд ВКП(б) схвалив директиви першого п’ятирічного плануна 1928/29-1932/33 р. План визначав украй високі середньовічні темпи приросту промислової продукції – 16 %. Змінювався лише спосіб вилучення ресурсів села в бюджет: не підвищенням податків, як пропонували опозиціонери, а використанням політики «ножиць цін», тобто встановленням завищених цін на промислові товари і відповідно занижених - на сільськогосподарську продукцію. Селян не влаштовували «ножиці цін». Вони скоротили свої закупки промтоварів і не повезли хліб на ринок. Методи адміністративного тиску на селянство знову стали реальністю. Методи адміністративного тиску були названі «надзвичайними заходами проти куркуля».
Ще в грудні 1925 р. відбувся XIVз’їзд РКП(б), який проголосив курс на індустріалізацію. Перший рік п’ятирічки розпочався в жовтні 1928р. Індустріальна гонитва призвела до великих матеріальних нестатків. Економічні труднощі органи пропаганди розглядали як неминучі й цілком природні.
Серед побудованих в СРСР 35 промислових гігантів цивільної промисловості в Україні споруджено 12, з них 7 новобудов і 5 докорінно реконструйованих підприємств. Найвідоміші новобудови – це три металургійні заводи Дніпрогес, Дніпроалюмінійбуд і Харківський тракторний завод.
Колективізація українського села. Голодомор 1932-1933 рр.
Колективізація мала забезпечити нееквівалентний обмін між містом і селом, полегшити викачування селянських ресурсів і у державний бюджет. Вступаючи до колгоспу, кожен селянин передавав свої права на розпорядження виробленою продукцію голові правління. А через нього державні установи діставали можливість визначити, скільки виробленої продукції треба залишити на задоволення потреб колгоспу й колгоспників, а скільки – вилучити до централізованого фонду.
Гасло суцільної колективізації офіційно проголосив листопадовий 1929р. пленум ЦК ВКП(б).
Суцільна колективізація була задумана як комунікація. Офіційно йшлося про утворення колгоспів у формі артілі, але в різних інструкціях, якими супроводжувалися директиви, артілі мала форму комуни.
Проблему модернізацію сільськогосподарського виробництва розв’язували шляхом будівництва державних машинно-тракторних станцій. Перша в СРСР МТС була постала в 1928 р. в Україні, у радгоспі ім. Т. Шевченка Березівського району на Одещині.
Втрати зерна з урожаю 1932р. виявилися величезними внаслідок безпосередності та небажання селян працювати за безцінь на державу. Сталін надіслав в Україну з надзвичайними повноваженнями хлібозаготівельну комісію на чолі з головою радянського уряду В. Молотовим. Молотовська комісія викачала з села весь хліб у рахунок хлібозаготівель, але не виконала плану.
Тоді для покарання боржників вона запровадила «натуральні штрафи». Одночасно за розпорядженням Кагановича в Україні запроваджено систему «чорних дошок». Господарства, занесені на «чорні дошки», оточували збройні загони.
1 січня 1933 р. керівники УСРР у Харкові одержали за підписом Й. Сталіна телеграму, яка започаткувала кампанію повсюдного пошуку хліба. Конфіскація продовольства подавалася як кара за «куркульський» саботаж. Щоб адміністративно «прив’язати» селян до колгоспів, Сталін запровадив з грудня 1932 р. внутрішні паспорти для населення міст і новобудов. Україна була оточена по периметру своїх кордонів загороджувальними загонами, щоб перешкодити появі голодних селян у інших республіках. У 1933р внаслідок конфіскації всіх продовольчих запасів голодною смертю загинуло від 3 до 3,5 млн чоловік.
