"Вели́ка ха́ртія во́льностей" 1215 р. (Магна Карта) — перша "неписана" конституція Англії. Велика хартія вольностей традиційно вважається першим правовим документом, в якому закладено основи концепції прав людини, створено передумови для подальшого утвердження свободи і панування закону в житті суспільства.
15 червня 1215 під натиском повсталих проти нього баронів, до яких згодом приєдналися також лицарі та городяни, англійський король Іоан Безземельний скріпив своєю печаткою Велику хартію вольностей (Magna Charta), 63 статті якої гарантували права і привілеї феодальної знаті, надання свободи дій церкві і зобов'язували короля дотримуватися державних законів.
Давньогрецькі філософи-софісти проголосили ідею рівності всіх людей від народження, тобто те, що люди мають однакові зумовлені природою права, які мусять гарантуватися законом. Цей принцип знаходив підтвердження та доповнення на кожному етапі розвитку людства. Зробили, зокрема, свій внесок у розвиток уявлень про права людини представники християнства, які поширювали ідеї рівності й свободи всіх людей незалежно від майнового стану та державної належності. Проте за доби рабовласництва й феодалізму йшлося про боротьбу за права лише панівного прошарку суспільства. Першим досягненням на цьому шляху й стала англійська Велика хартія вольностей 1215 р. Вона обмежувала права монарха, захищала права на приватну власність, недоторканість та свободу особистості від абсолютизму. Згодом Реформація, пік якої припав на XVI ст., принесла ідеї віротерпимості і свободи віросповідання, які дістали закріплення у законодавстві ряду європейських країн.
Велика хартія вольностей обнародувана королем Іоаном Безземельним, мала на меті обмеження свавілля короля, надавала окремі привілеї лицарству, певним категоріям купців, верхівці вільного селянства та застерігала окремі права громадян (міщан) загалом.
Ця хартія, поряд із привілеями феодалів, закріпила основні, хоча й елементарні, права людини. Тут зокрема, говориться: "Жодна вільна людина не буде заарештована, або ув'язнена, або позбавлена володіння, або у будь-який (інший) спосіб знедолена... як за законним вироком рівних їй та за законом країни"
Напевне, коли англійський король Іоанн Безземельний ще в 1215 році підписував під тиском бунтівних баронів Велику хартію вольностей (Magna Charta libertatum), він і не здогадувався, що це стане могутнім поштовхом до утворення й розвитку органу, якому протягом усієї подальшої історії випаде честь відігравати роль рушійної сили в процесі розвитку не лише британської, а й усієї західної цивілізації. Саме Magna Charta, яка й по сьогодні є неодмінною складовою британської "конституції", заклала основи обмеженої монархії - форми державного правління, що з XVII ст. незмінно панує в Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії.
Початок парламентаризму в Англії було покладено підписанням королем Іанном Безземельним саме Великої Хартії вольностей 1215 року, а сама назва "парламент" походить від давньофранцузького слова "parler" - говорити. Британський парламент складається з трьох гілок: Палата лордів (House of Lords), Палата громад (House of Commons) та Корони (Sovereign)
Хартія вміщувала 63 статті, що регулювали питання права власності, свободи та особистої недоторканності англійських баронів (інших осіб, які володіли землею) та охороняла їх від абсолютної королівської влади й обмежувала владу короля і чиновників над людиною. Наприклад, ст. 39 Хартії проголошувала, що жодна вільна людина не буде заарештована чи ув’язнена, чи позбавлена володіння, чи якимось іншим шляхом знедолена без наявності на те законного вироку згідно із законами країни. Статтями 41 і 42 Хартії закріплені права кожного вільно пересуватися в межах країни та виїжджати за межі королівства. Саме Хартія започаткувала нормативне закріплення обмеження свавілля абсолютизму і мала значення не лише для Англії, а й для світової юридичної думки.
Повний текст Великої ХартіЇ нараховує 63 статті, які розміщені без певної системи. Усі статті умовно поділяють на три групи:
Статті, що стосуються матеріальних інтересів різних соціальних груп населення.
Статті, що реформують державний механізм англійської держави.
Статті, що встановлюють принципи діяльності судово-адміністративного апарату.
Велика Хартія вольностей була підтверджена королем Генріхом ІІІ в 1225 p. і остаточно Едуардом І в 1297 році. Разом з тим, зміст Великої Xapтії вже в XIII ст. піддався суттєвим змінам. Перш за все, була виключена стаття 61, яка ставила короля під нагляд баронської олігархії.
З 63 статей Xapтії, що регулювали відносини англійського монарха з його підданими, 30 виражали інтереси баронів, 7 – pицapствa і фрігольдерської верхівки, 3 – городян.
У ст. 1 зазначалось, що англійська церквa вільна і повністю володіє своїми правами. Її сеньйором визнавався папа римський. Усім вільним людям Хартія гарантувала їхні звичаї і вольності. Сума рельєфу за вступ y володіння спадщиною померлого барона або графа чітко фіксувалась. Неповнолітній спадкоємець звільнявся від сплати рельєфу і мита. Для збереження баронії вдові феодала заборонялось виходити заміж удруге без згоди короля.
Згідно з Хартією “щитові гроші” й допомогу король міг стягувати лише за згодою Ради королівства. Порядок збирання грошей на викуп короля з полону, a також на випадок посвячення в лицapство первородного сина, одруження старшої дочки монарха був таким, як і раніше, але сума мала бути помірною.
Піддані королівства дістали право виїжджати з країни "повертатись y повній безпеці пo суші і пo воді". Акт обмежував право сеньйора відбирати y васала фрігольд, тому що це міг тепер зробити лише шериф за наказом короля.
У ст. 39 зазначалось, що "жодна вільна людина не буде заарештована чи ув’язнена або позбавлена володіння чи знедолена будь-яким (іншим) способом", що король не виступить проти неї інакше, ніж відповідно до вироку рівних з ним (перів) і згідно з законом. Отже, ця стаття проголошувала гарантію особистого і майнового захисту від королівського свавілля не тільки баронів, a й усіх вільних підданих. Ідея законності фіксувалась і в ст. 40: "Нікому не будемо продавати права і справедливості, нікому не будемо відмовляти в них або сповільнювати їх".
Нa момент прийняття Хартія відповідала, насамперед, інтеpecам баронів. Іоан клявся, що, коли порушить підписану ним Хартію, відмовиться додержувати вольності баронів, то вони paзом з "общиною всієї землі" можуть примусити його “всіма способами” виконувати прийняті зобов’язання. Визнавалась лише особиста недоторканість короля, його дружини і дітей.
Для контролю за додержанням Xapтії король утворив раду з 25 баронів. Пізніше з неї утворився парламент Англії.
Зразу після закінчення смути Іоан відмовився від Xapтії. У наступний період Хартія була майже забута, проте напередодні буржуазної революції радикальні парламентарії посилались на неї дедалі частіше. Вона стала юридичним символом y боротьбі проти абсолютизму. Статуї 18 баронів, що примусили короля підписати Хартію, і нині прикрашають Палатy лордів.
