Суспільний устрій та державний лад Спарти

Держава утворилася досить рано – у ІХ ст. до н. е. Спарта була рабовласницькою аристократичною республікою із значною часткою залишків первісного ладу. Вищим органом влади вважалася апела.АПЕЛА - народні збори в Спарті. Скликалася за рішенням вищих урядовців (спочатку царями або герусією, пізніше ефорами) один раз на місяць. А. затверджувала мирні угоди, оголошувала війну, обирала посадовців, військових начальників, займалася судовими справами. Усі рішення А. контролювалися герусією або ефорами. Обговорення питань на А. не дозволялося. Голосування відбувалося криком. Рішення А., що на думку царів або герусії було невірним могло бути скасовано. Фактично А. не мала законодавчої влади і не відігравала помітної ролі в житті держави. Брати участь у роботі А. мали право спартіати,які досягли тридцятирічного віку, були наділені клером та робили внески в сиситію. Державу очолювали два царі – архагети. АРХАГЕТИ - у Спарті два царі зі спадковою владою. Вони були верховними жерцями, воєначальниками, вершили суд у справах, що мали значення для всієї общини. В будь-який момент А. могли бути усунені від влади. Наявність царів не повинна створювати враження начебто Спарта була монархією. Насправді влада царів була доволі символічною.Реально влада в державі належала таким суто аристократичним за своїм складом органам як колегія ефорів та герусія. ГЕРУСІЯ - у Спарті рада старійшин. Спочатку мала дорадчі функції, а з VІ – V ст. до н. е. Г. стала вищим органом державної влади. Розглядала державні справи напередодні їх обговорення в апелі. До її складу входило 30 осіб - 28 геронтів та два царі (архагети). Г. не контролювалася жодним державним органом і мала фактично необмежені повноваження. Вона могла скасовувати рішення апелли, керувала усіма фінансовими, військовими, судовими справами, заслуховувала звіти ефорів, виносила смертні вироки, позбавляла громадянства, ініціювала судове переслідування царів тощо. ГЕРОНТИ (грец. - старець) - члени герусії. Г. могли бути тільки представники спартіатської аристократії віком від 60 р. Обиралися пожиттєво. З часом першість серед державних органів посіла колегія ефорів. КОЛЕГІЯ ЕФОРІВ - у Спарті вищий орган державної влади. К.е. обиралася на Народних зборах (апелі) терміном на один рік. Складалася з п’яти членів. Спочатку вважалася дорадчим органом при царях (архагетах). З часом її повноваження суттєво розширилися. К.е. вважалася незалежною від апели та герусії. Слідкувала за діяльністю посадовців та царів, мала право скликати апелу і герусію, вести зовнішньополітичні справи, здійснювала нагляд за ілотами та періеками. Фактично К.е. була безконтрольною, що призводило до чисельних зловживань з боку ефорів.Той факт, що в Спарті існував представницький орган свідчить, що вона була республікою. Але наявність таких суто аристократичних органів як герусія та колегія ефорів, які реально контролювали владу, говорить про аристократизм притаманний цій республіці.Для суспільного ладу Спарти характерне тривале збереження пережитків первіснообщинного ладу і військова організація суспільства. Турбота про збереження солідарності се-ред невеликої кількості повноправних громадян Спарти, що панували над величезною масою поневоленого населення, пояснюється прагненням запобігти виникненню різкої майнової диференціації серед “рівних”, як називали себе спартіати. На це були спрямовані закони проти розкоші, які приписують ЛікургуУсі спартанці, які призивались в ополчення, були наділені земельними ділянками (клерами). У Лаконіці і Месенії їх налічувалось близько 10 тис. Клер вважався невідчужуваним володінням, а оскільки земля була власністю держави, то його не можна було продати, по-дарувати, залишити у спадок. Розміри ділянок були однакові для всіх, тим самим на основі економічної рівності стверджу-валась “община рівних”. Ділянки землі отримали й періеки – ремісники, крамарі. Образ життя спартанців від народження до смерті жорс-тко регламентувався. Із 7 років хлопчики виховувались у гімназіях під наглядом наставників – педагогів. Головна мета навчання і вихо-вання – підготовка майбутнього воїна. З 20 до 60 років спартанець вважався військовозобов’язаним і повинен був систематично вдосконалювати свої атлетичні та бойові навички. До 30 років він не мав політичних прав, йому належало в усьому дотримуватись порад свого опікуна, наставника.Спартанці носили однаковий одяг, користувались однаковим домашнім начинням, дотримувались стандарту, загальноприйнятої форми бороди та вус. До 30 років спартанець повинен був одружитися, інакше він щорічно під час релігій-ного свята підлягав побиттю з боку жінок.Соціальний статус жінок у Спарті був порівняно високий. Вони не знали багатьох господарських турбот, ілоти до-ставляли їм продукти, дітей виховувала держава.Єдність спартанців забезпечувалась спільними трапезами (сиситіями), під час яких прості громадяни та царі їли за одним столом і займалися груповими атлетичними вправами. Кожен вносив щомісячно натуральний внесок в общину. Той, хто не міг цього зробити, вважався “таким, що опустився”, і позбавлявся політичних прав.Військова справа була основним заняттям громадян. Їм заборонялося займатися ремеслом і торг івлею, оскільки це ганьбило їх, бо вважалося справою періеків.Періеки були особисто вільними, політичними правами не користувались, але в інших відносинах були правоздатними: могли набувати власність і здійснювати угоди, несли військову повинність. З боку держави над періеками був встановлений нагляд, що здійснювався спеціальними посадо-вими особами.

Найбільш багаточисельним прошарком населення були ілоти – представники переможених племен, що були перетворені в державних рабів. Своєї землі вони не мали, працювали на ділянці, що була виділена спартіату державою, мали своє господарство і знаряддя праці. Половину врожаю, одержаного з землі, ілоти віддавали власнику ділянки. У період військових дій вони залучались як допоміжна сила, але при цьому їм давали найпримітивнішу зброю, через що вони несли неви-правдано великі втрати. Своє панування над ілотами спартанці підтримували методами жорстокого терору. Ілоти могли бути відпущені на волю державою.Постійні військові заходи вимагали величезних витрат матеріальних і людських ресурсів, що, врешті-решт, стало причиною швидкого занепаду спартанської “общини рівних”. Її політична і суспільна структура не витримала натиску то-варно-грошових відносин.Спарта втратила свою самостійність, потрапила під вла-ду персів, потім македонців, а з 146р. до н.е. – Риму

17. Утворення римської рабовласницької держави. Реформи Сервія Тулія. Заснування Риму історична традиція пов'язує з 753 роком до н.е. Об'єднання трьох племен — латин, сабін та етрусків, що оселилися біля річки Тібр, привело до утворення римського народу.Розвиток скотарства і землеробства викликав майнову диференціацію, появу приватної власності. Поступово виникає патріархальне рабство. Однак все ще велике значення мають родові установи: взаємне право спадкування, загальні земельні володіння членів роду, право носити родове ім'я і т.ін.

Була чітка організація структури римського народу: 300 родів об'єднувалися в 30 курій, 10 курій складали одну трибу, кожна триба, напевне, відповідала одному з трьох племен, що об'єдналися в римський народ. Управління, як і в Афінах, мало вигляд військової демократії: народні збори, сенат — рада старійшин, воєначальник — рекс.Вища влада належала народним зборам (куріатним коміціям), де кожна курія мала один голос. До компетенції народних зборів були віднесені найважливіші питання, які стосувалися інтересів усього римського народу.Сенат складався з родових старійшин (триста — за кількістю родів). Це був впливовий орган, який попередньо обговорював усі основні питання, що виносилися на народні збори. Усі рішення куріатних коміцій повинні були дістати схвалення сенату, сенат самостійно вирішував багато різних справ, що торкалися управління, зовнішньої політи­ки та фінансів.Рекс обирався на народних зборах. Рекс найперше був воєначальником, верховним жерцем, суддею. Межі його влади визначалися звичаями.

Другою групою римського населення були плебеї. Плебеї були вільними людьми, володіли майном, мали рабів, вони могли укладати угоди, захищати в суді свої інтереси. Але вони були позбавлені політичних прав у Римі: не мали права обіймати громадські посади, брати участь у народних зборах, користуватися завойованою землею. Не дозволялося їм і брати шлюб з патриціями.Перемога плебеїв зруйнувала замкнену римську родову організацію і розчистила тим самим шлях до утворення держави. А безпо­середнім виконавцем цього завдання став шостий рекс Риму Сервій Туллій (578-534 рр. до н.е.), реформи якого в VI столітті до н.е зруйнували родову організацію і привілейованості патриціїв, заверши­ли процес перетворення римської родової общини в державу.Сервій Туллій розділив все чоловіче вільне населення Риму — патриціїв і плебеїв — на п'ять класів залежно від майнового цензу. Кожен клас мав право виставити певну кількість військових одиниць — центурій (сотень) з відповідним озброєнням.

І клас - громадяни, майно яких оцінювалося (передусім земля) в 100 тисяч мідних асів. Утворював 98 центурій (з них 80 піших і 18 вершників)

ІІ - в 75 тисяч - 22 центурії (з них 2 допоміжні)

ІІІ - в 50 тисяч - 20 центурій

ІV - в 25 тисяч - 22 центурії (з них 2 допоміжні)

V – в 11 тисяч асів. - 30 центурій

Інші - дістали назву пролетарів – 1 неозброєна центуріяЦентурії були не тільки військовими, але й політичними одиницями. Завдяки реформі Сервія Туллія з'явився новий вид народних зборів — центуріатні коміції. Кожна центурія мала тут один голос, який подавав командир центурії — центуріон. Рішення центуріатних зборів набули сили закону.

Усього центурій було 193, і кожна з них мала один голос. Пер­ший клас, який мав 98 голосів, що становило понад половину від загальної кількості центурій, зосередив у своїх руках усю політичну владу. Голосування на центуріатних зборах починалося з першого класу і вершників, тому, при їхній одностайності, звичайно на цьому і завершувалося. Публічна влада, таким чином, відокремилася від усього народу.Другою частиною реформ Сервія Туллія стало проведення територіального поділу населення: - 4 міські - 17 сільських територіальних триб. У трибу входили всі римські громадяни — патриції і плебеї, — які проживали в даному територіальному окрузі. Підкорялися вони голові триби, який обирався на загальних зборах, за трибами проводили набір війська і стягували податок на військові цілі. Так сформувався ще один елементдержавного устрою.

18. Римська рабовласницька аристократична республіка. Формально вищим органом влади часів Республіки вважалися народні збори (коміції). Вони були трьох видівГоловну роль відігравали центуріатні коміції, які були, по суті, зборами війська. Кожна центурія мала один голос. їх компетенція була досить широкою, вони вирішували питання війни та миру, прийма­ли закони, обирали вищих магістратів і т.д.

Другим видом зборів були трибутні коміції, в роботі яких брали участь мешканці територіальних триб. На них ухвалювали менш важливі рішення, обирали нижчих магістратів, розглядали скарги грома­дян. УIII столітті до н.е. вони отримали право прийняття законів.Існував ще третій вид народних зборів — куріатні коміції, в роботі яких брали участь тільки патриції. Втрачають політичні функції, а надалі зовсім зникають.Народні збори в Римі скликалися вищими посадовими особами, які і головували на них. У цілому ж рль коміцій усіх видів була другорядною.

Центром політичного життя був сенат. Сенат був постійно діючим органом, який завідував фінансами, чеканкою монети, розподілом провінцій, керував військовими справами, розглядав законопроекти, затверджував рішення народних зборів. Крім того, сенат мав зовнішньополітичні функції, займався питаннями релігії, затверджував вибори посадових осіб. У розпорядженні сенату знаходилася казна. Сенатори не обирались. Один раз на п'ять років особливі посадові особи - цензори, які обиралися один раз на п'ять років, складали списки сенаторів, провадили розподіл громадян за трибами, розрядами, центуріями, стежили за дотриманням норм моралі.

Важливою установою в Римській республіці була магістратура - сукупність службових осіб, які виконували різноманітні функції управління. Принципи магістратури: виборність, колегіальність, недовгочасність служби (обирались, як правило, на один рік центуріатними або трибутними коміціями), відповідальність перед народними зборами, безоплатність.Підрозділялися магістрати на ординарні (звичайні) і екстраординарні (надзвичайні).

Очолювали всю систему магістратур консули (їх було двоє). Вони стежили за виконанням законів, командували військом, головували в сенаті і в народних зборах, вирішували питання управління, користувалися правом відміняти рішення інших магістратів (крім трибунів) і т.д. До компетенції преторів, які спочатку були помічниками консулів, належало керівництво судочинством, право видавати загальнообов'язкові постанови. Крім названих, були ще нижчі магістрати: курульні еділи - поліцейські функції, нагляд за порядком у місті; квестори - керівництво державним казначейством, вели деякі кримінальні справи.Плебейські (народні) трибуни з'явилися в процесі боротьби плебеїв з патриціями. Обиралися народні трибуни з середовища плебеїв. Основним їхнім завданням було захищати економічні, політичні та особисті права плебеїв. Обирали щорічно двох, потім п'ятьох, потім десятьох трибунів на зборах плебеїв за трибами. Особа трибуна вважалася недоторканною, а самі плебейські трибуни дістали право накладати «вето» на рішення всіх ординарних магістратів (крім цензорів) і навіть сенату.Екстраординарні магістрати - ті, що діяли лише за певних умов (війна, повстання рабів тощо). До таких магістратів належав диктатор, який призначався консулами за постановою сенату на строк не більший, як шість місяців. На час діяльності диктатора всі інші магістрати підпорядковувалися йому, «вето» плебейського трибуна не діяло. Розпорядження диктатора не підлягали оскарженню, і за свої дії він не відповідав. Диктатор сам призначав свого, помічника - начальника кінноти, який був ще одним екстраординарним магістратом.Спочатку постійної армії не було. Усі повноправні громадяни віком від вісімнадцяти до шістдесяти років, що відповідали майновому цензу, повинні були брати участь у воєнних діях, маючи власну зброю і харчі. У ІІІ столітті до н.е. з'являються вже легіони із союзників, добровольцям виплачують гроші. Армія стає постійною організацією. У 107 році до н.е. консул Марій, зберігаючи військову повинність римських громадян, дозволив набір добровольців, які отримували зброю і платню. Легіонери одержували також частину військової здобичі. Реформа істотно змінила соціальний склад армії - основну її частину становили тепер представники незаможних верств населення. Армія ставала професійною, а тому самостійною політичною силою, а воєначальник - значною політичною фігурою