Суспільний устрій ранньофеодальної держави франків

За формою правління держава франків була ранньофеодальною монархією. Спочатку владу здійснювали військові вожді, а громадські та судові справи вирішувались на народних зборах чоловіків – воїнів. Після завоювання Галії державний устрій франків починає ускладнюватися й удосконалюватися. Особливо посилюється влада монарха, яка стає спадковою.

Король з осередив майже всі функції державного управління. Він виступав, передусім, як «охоронець миру». Якщо спочатку його влада є обмеженою, він виступає виконавцем судових рішень общини, то у УІ ст. влада корля збільшується. У капітуляріях УІ-УІІ ст. говориться про священний характер королівської влади, про необмеженість її законодавчих повноважень. Придворні та все населення країни з 12 років повинне було приносити присягу на вірність короля.

З УІІ ст. королівську владу обмежують васали короля. Рішення король приймав після його погодження з представниками вищої світської знаті та вищого духовенства. Ці збори становили раду короля. Хоч вона не була постійним державним органом і збиралась тільки час від часу, однак її вплив на короля був суттєвим.

Щороку королі збирали Березневі (травневі за Каролінгів) поля, які виконували роль військових На них вибирались майордоми, оголошувався вступ на престол королів, доводилися до відома зборів прийняті закони тощо.

Велику роль в управління відігравав королівський двір, котрий був центральним органом королівської влади. Тут зосереджували діяльність вищі чиновники, які називалися міністеріалами. Першим серед них вважався майордом (major domus). Спочатку він був управляючим королівським двором, а пізніше став першим міністром короля. У УІ-УІІ ст. влада майордома особливо посилилася, що призвело в свою чергу до послаблення королівської влади.

При відсутності короля майордом мав право головувати в королівському суді. Він також здійснював командування армією, контролював поступлення податків, віддавав розпорядження герцогам і графам, котрих він фактично призначав від імені короля. У випадку малоліття короля, майордом завідував його вихованням і фактично був главою держави. Таке становище майордома призвело до поступового формального переходу королівської влади саме до нього.

Крім майордома, важливе місце в структурі центрального управління посідали такі особи. Сенешал, який завідував особистими справами короля й управляв усіма слугами королівського двору. Пфальцграф очолював суд королівського двору. Він був присутній при винесенні судових вироків, керував судовими поєдинками, спостерігав за виконанням судових вироків. Реферандарій редагував і оформляв акти, що надходили від короля (едикти, дипломи тощо), зберігав архіви та ін. Маршал спочатку завідував королівською конюшнею, а згодом очолив королівську кінноту, к амерарій – майном короля та скарбницею, а рхікапелан – духовенством королівського двору.

Місцеве управління.

Держава франків поділялась на окремі округи – паги, які очолювали графи. Їх призначав король із найбільших землевласників. Вони були наділені великою владою, мали право накладати штрафи на порушників громадського порядку. Паги поділялись на сотні, котрих очолювали сотники. Вони підпорядковувались графу і мали подібні повноваження в межах сотні. Сотню спочатку очолював виборний сотник, наділений судовими та військовими функціями. З УІ-УІІ ст. сотників, які називалися на півночі центанаріями, а на півдні вікаріями, вже призначали король або граф. Вони підпорядковувались графам. Сотники головували на судових зібраннях, збирали податки, штрафи (в розмірі 3 соліди), а також відповідали перед графами за збір ополчення в сотні.

У прикордонних землях створювалися крупніші територіальні об‘єднання – герцогства. У них входило декілька пагів (від двох до 12). Одним із головних завдань герцогів, які їх очолювали, було організувати належну оборону держави. Найменшою територіальною одиницею були общини (марки), що належали до складу сотні й користувалися самоуправлінням.

Судові органи.

Судові справи розглядались на зборах вільних людей сотні під головуванням виборного судді – тунгіна. Вироки виносили виборні засідателі – рахінбурги. До складу суду вибирались зазвичай найбагатші люди, які знали право. На судових засіданнях повинні були бути присутніми все вільне та повноправне населення сотні. Справи вирішувалися за показами сторін та їх свідків без попереднього слідства. В окремих випадках суд використовував ордалії за допомогою розпеченого заліза, кип‘ятку тощо. Винних на суд викликав сам потерпілий, оскільки спеціального органу для цього не існувало.

Поступово контроль службових осіб короля за діяльністю суду рахінбургів посилився. Карл Великий провів судову реформу, за якою:

- відмінив обов‘язок вільних жителів з‘являтися на всі судові зібрання (достатньо було з’явитися на такі зібрання тричі на рік);

- замінив виборних рахінбургів призначеними королем членів суду – скабінами.

Соціальна структура даного часу була зафіксована Салічною правдою, яка вказувала на наявність таких соціальних груп:

- службова знать, серед якої виділялися антрустіони – найближчі до короля представники військової аристократії:

- вільні франки – общинники, що володіли присадибними ділянками, будівлями, різним реманентом, а члени польової общини (марки) – рівними за жеребом наділами землі лісами пасовиськами, що перебували у колективній власності;

- напіввільні літи – своєрідний прошарок, що перебував на проміжному щаблі між залежним населенням і вільними общинниками. Літи мали власне господарство, свій будинок. Мали право участі у судових засіданнях, військових походах, але разом зі своїм господарем;

- раби – перебували встановищі речі. Вергельд за їхнє вбивство сплачувався на користь господаря. Дружина, діти, майно раба належали також господарю. Шлюб з невільником перетворював вільну особу на раба. Про те рабська праця не мала широкого застосування.