Утворення державності у східних слов’ян

Зародження державності у східних слов'ян. Новітні наукові знахідки і відкриття дослідників української минувшини в основному підтверджують висновки видатного вченого. Про існування державних союзів слов'янських племен на території України, зокрема, свідчать численні пам'ятки, знайдеш під час археологічних розкопок стародавніх городищ Подніпров'я, Подністров'я, Побужжя. Саме на цій території в IV ст. н. е. об'єдналася в державний союз група слов'янських племен — антів.

Значна частина істориків справедливо вважала антів протослов'янами, або просто слов'янами. На відміну від росіян, вітчизняні дослідники дотримувалися думки, що анти — прямі предки українського народу або навіть перші українці.

Як свідчать писемні та археологічні джерела, анти жили невеликими поселеннями на берегах річок та озер, займалися скотарством та хліборобством. Вони мали військові укріплення не в кожному селі, а спільні — для кількох поселень. На думку вчених, в антів на зміну родовій общині прийшла нова, територіальна сільська община, в якій поступово виділилися окремі заможні сім'ї, що володіли певною власністю. Ця новонароджена племінна верхівка була досить різнорідною. До неї входили передовсім вожді племен.

Суспільний і політичний лад антів привертав до себе пильну увагу дослідників. Зокрема, Прокопій Кесарійський писав, що антами не править хтось один, а здавна управляє ними народне зібрання, і всі справи, добрі чи лихі, вони вирішують спільно (демократія). Проте в моменти загальної небезпеки вони обирали царя («Rех»), авторитет якого визнавав увесь народ Такими вождями антів були Бож, Мезамир, Ардагаст, Мусокій, Доброгаст та ін. Воєнна здобич, контрибуції, подарунки сприяли накопи-ченню багатств антських вождів, що, в свою чергу, посилювало їх військову і політичну владу. Все це прискорювало майнову та соціальну диференціацію слов'янського суспільства, сприяло формуванню в ньому класових відносин.

Дослідники дотримуються різних поглядів на сутність «Антського царства». Але сам факт об'єднання антів у союз фактично був першою відомою спробою прямих предків українського народу створиш власне державне утворення з організованим військом та участю населення в політичному житті, яке проіснувало три сторіччя (кінець IV — початок VII ст.). В 602 р. держава антів упала під тиском кочових племен аварів Після цього анти в писемних джерелах уже не згадуються, а в літературі починає вживатися назва слов'яни.

Найбільш ранніми племінними об'єднаннями вважаються полянське, з осередком у Києві, дулібське і волинянське, на території пізнішої Волинської землі Академік Б. Греков припускав, що в VI—VII ст. існував величезний і потужний дулібсько-волинянський союз племен, який був одним із найдавніших союзів східнослов'янських племен. У «Повісті временних літ» літописець розповідає про зіткнення дулібів з аварами (він називає їх обрами): «В ті часи існували й обри, що воювали проти царя Іраклія й мало його не захопили». Обри-авари знущалися над дулібами, але «Бог винищив Їх, і померли всі, й не залишилося жодного обрина». Цс, схоже па легенду, коротке повідомлення літопису викликало безліч палких суперечок серед учених. Чимало істориків убачало в ньому фольклорний вимисел, однак подальші дослідження підтвердили правдивість слів Нестора.

У вітчизняних літописах політичні об'єднання навколо Києва відомі під назвою Русь (VIII ст.) га Руська земля (IX ст.).

В історичних джерелах, як відомо, по-різному тлумачиться термін «Русь». Дехто з дослідників намагається довести його фінське походження, інші шукають його корені у шведській, слов'янській мовах. Це свідчить про значне поширення назви «Русь» в інших народів. На думку М. Котляра, згідно з останніми лінгвістичними та історичними дослідженнями слово «русь» — фінського походження (ruotsi). Воно вживалося спочатку для позначення скандинавів, що складали пізніше дружини давньоруських князів. Поступово дружини варязьких князів із роду Рюрика па східнослов'янських землях розбавлялися слов'янами й ставали поліетнічними (різноплемінними). Термін «русь» поширюється па всіх дружинників узагалі, в тому числі й слов'янською походження. Назва «русь» поширюється насамперед на полян, що панували у прото-державному утворенні па Наддніпрянщині, а потім і на всіх східних слов'ян. У літописах та інших давніх джерелах Руссю називалась уся територіях, яку посідали руські люди, тобто східні слов'яни. Цим же словом (варіант — Руська земля) іменували п Давньоруську державу з центром у Києві. Як вважає сучасна дослідниця Р. Іванченко, до появи Рюриковичів у Києві правила Києвичів (Кий, Дир, Аскольд). У 882 р. Олег, який володів Словенським князівством, здійснив у Києві династичний переворот, усунувши від влади династію Києвичів. Повідомлення про захоплення Олегом Києва літописи традиційно починають історію єдиної східно-слов’янської держави Київська Русь.

Слов'ян під назвою венедів згадували старогрецькі та римські письменники від VII в. до Р. X.: Гесіод, Геродот, Софокл, Скілан, Корнелій Непот, Пліній, Таціт, Птоломей. Дехто зв'язував їх з Балтійським узбережжям, але Таціт відносив їх до степів Придніпров'я, де кочували сармати.. Ґотський історик Йордан писав, що «анти найхоробріші між ними (венедами), живуть над луком Чорного моря, від Дністра до Дніпра», але за іншими відомостями, в тому числі Павла Диякона, можна зробити висновок, що в V ст. держава антів охоплювала значно ширшу територію — від Дону, Чорного моря до рік Висли, горішніх Варти та Одри і частини Богемії.