Кочовики раннього залізного віку в Північному Причорномор’ї

Кочові народи внаслідок обмеженості власної господарської бази протягом майже всього І тис. до н.е. - початку І тис. н.е. вступивши в контакт з цивілізаціями Європи та Азії, започаткували нову історичну епоху в житті населення Північного Причорномор'я. Кочове скотарство зародилося ще в ІІ тис. до н.е. І лише з початком застосування заліза відбуваються значні зрушення у розвитку продуктивних сил у різних племен та народів. Виникла військова справа, яка стала найприбутковішою. Кочові народи володіли технікою виготовлення довершеного озброєння, кінського спорядження, одягу тощо.

Умовно історія народів Північного Причорномор'я поділяється на такі періоди: Кіммерійський (ІХ-VІІІ ст.), Cкіфський (VІІ-ІІІ ст. до н.е.), Пізньоскіфський (ІІІ ст. до н.е. - ІІ ст. н.е.), Сарматський (ІІ ст. до н.е. - ІV ст. н.е.)

Кіммерійський час. В степах Причорномор'я була розташована країна з назвою Кіммерія. У іракомовних кіммерійців ще з часів їхнього мешкання в посушливих степах Азії склався своєрідний спосіб життя, обумовлений наявністю величезних табунів коней та іншої худоби, для яких потрібні були все нові й нові пасовища. Тому вони постійно намагалися загарбати землі сусідніх племен. З дитинства привчені до сідла, озброєні бронзовою, а згодом і сталевою зброєю та обладунками, кочові народи євразійських степів вдавалися до систематичних агресивних дій. Скіфський період: З кінця VІІ до початку ІІ ст. до н.е. у степових районах сучасної України жило населення кочових скотарських племен скіфів. Скіфи частково витіснили, частково підкорили кіммерійців. Одночасно підкоривши й інші племена, скіфи в VІ ст. до н.е. створили велике об'єднання племен, яке отримало назву Скіфія.У V - IV ст. до н.е. у скіфському суспільстві відбулися значні зміни, як у соціально-політичному укладі, так і в культурній сфері. Внаслідок підкорення місцевих осілих племен головною подією стало утворення у скіфів ранньокласового суспільства. Протягом майже всього IV ст. існували тривалі двосторонні контакти скіфів з населенням античних міст, що, безперечно, відбилося і на культурних взаєминах. Це сприяло не лише швидкому прогресу у розвитку матеріальної культури, а й стало передусім причиною бурхливого розвитку скіфського мистецтва.Пізньоскіфський період: На рубежі ІV-ІІІ ст. до н.е. могутнє об'єднання кочових племен раннього залізного віку, основна частина якого розміщувалася в степовій та лісостеповій смугах сучасної України - Скіфія, розпадається. Наступив останній період її існування. У ІІ ст. до н.е. на території колишньої Скіфії чітко фіксується існування двох груп населення: перша - Мала Скіфія в Криму, друга - Нижньодунайська за Істром. Сучасна наука Малу Скіфію поділяє на дві: Кримську та Нижньодніпровську.

Сарматський період: Сармати - іраномовні кочові племена, які з'явилися на території сучасної України на межі ІІІ-ІІ ст. до н.е. За походженням вони з східноіранських народів - савроматів, даїв та массагетів, що мешкали в південно-уральських та північно-казахстанських степах у VІ-ІІІ ст. до н.е.

Вже наприкінці І ст. до н.е. сармати досягли Дунаю. У середині І ст. до н.е. зі Сходу в Північне Причорномор'я пересувається значний масив сарматів, які згодом утворили в степах Побужжя та Подністров'я міцне військово-політичне угрупування. Під протекторатом його ватажків Фарзоя (60-70 рр. н. е.) та Інісмея (70-80 рр. н.е.) певний час знаходилась Ольвія, в якій карбувалися золоті й срібні монети усіх сарматських "царів".

Розвиток сарматської культури тривав до середини ІІІ ст. н.е., коли з північного заходу до Сарматії вторглися племена готського союзу: готи, гепіди, герули, борани та ін. Утворена ними держава Германаріха розколола сарматський світ на дві частини. Західні землі частково увійшли до складу готської держави. Східні сармати відкочували ближче до своїх родичів за р. Дон. Подібне до будь-якого кочового суспільства, сарматське - також було воєнізованим. З часів приходу до причорноморських степів сармати являли собою так званий народ-військо, де все чоловіче населення було воїнами. Головним видом сарматського війська була легка кіннота. Воїни були озброєні мечами та кинджалами, луками та списами.