«Норманісти» вважали, що як державність, так і саму назву «Русь» на київські землі принесли варяги нормани, вихідці із Скандинавії. «Антироманісти» заперечували,підкреслювали, що слово «Русь» є слов’янського походження і ніяк не стосується варягів. Сучасна наука визнає, що нормани протягом ІХ-ХІ ст. відігравали на Русі активну політичну роль і навіть очолили князівську династію. Однак вони не були засновниками Давньоруської держави. Насправді держава на українських землях почала формуватися задовго до ІХ ст. як наслідок політичної та економічної консолідації східного слов’янства. Цей процес був складним та тривалим і йшов у рамках загальноєвропейської державотворчої традиції. Терміну «Русь»походить і тісно пов’язаний з назвами річок Рось, Руса, Роставиця у Центральній Укр. Поняття «Русь» та «Рус. земля» вживається літописцем спочатку для порівняно невеликого регіону Середньої Наддніпр., згодом із розширенням Давноруської держ. –пошир-я на всю терит. їх розселення від Чорного м. до Білого. Впродовж ХУІІІ ст. у добу піднесення Російської імперії нею остаточно привласнено політичну і культурну спадщину Київської Русі. У підвалини імперської ідеології покладено формулу «єдиної неподільної Росії», яка на довгі роки стала засобом відлучення українців від створеної ними величної будови давньоруської державності і культури, засобом її нещадної русифікації. Отже, історично так склалось, що наша Батьківщина протягом тривалого часу мала 2 головні назви – Русь і Україна. Перша з них уже стала історичною, а друга – остаточно утвердилась, як національне найменування. Вперше назва У. зустріч-я в 1187 р. у Київському літописі в значенні «Край», «земля» і стосувалася Середньої Наддніпр. У пізніших літописних звістках зустріч-я в тому ж значенні згадки про Ук-у Галицьку, Волинську та ін. Назва «Укр» поширюється також в Європі, де, поч-чи з 2-ї пол. ХУІ ст. на багатьох географічних мапах поряд із старою назвою «Русь» зустрічається нова назва «Укр».Її форм-я було наслідком органічного розвитку сх.-слов’янських племен, зумовленого низкою соц-економічних, політ. та зовнішніх чинників. Відбулося майнове і соціальне розшарування. Розвиток ремесла, зародження товарного виробництва зумовили поглиблення суспільного розподілу праці, розширення обміну всередині та між общинами. Це, в свою чергу,викликало активізацію торгівлі – як внутрішньої, так і зовнішньої, сприяло зміцненню міжрегіональних зв’язків, формуванню спільної матеріальної культури. Виникають міста. На чільне місце висувається князівська влада – спочатку виборна, потім спадкова. Дружина, як об’єднання професійних воїнів, поступово стає органом примусу. Наприкінці УІІІ ст.- у перш. Пол. ІУ ст. у Середньому Подніпров’ї склалось стабільне проукраїнське державне об’єднання Руська земля. До його складу ввійшли поляни, сіверяни, древляни. Відбулась зміна від племінного до територіального виду влади.
4. Внутрішня і зовнішня політика київських князів (кінець ІХ – початок ХХ ст..)
Наприк. УІІІ ст.- у перш. Пол. ІУ ст. у Середньому Подніпров’ї склалось стабільне проукраїнське державне об’єднання Руська земля. До його складу ввійшли поляни, сіверяни, древляни. Відбулась зміна від племінного до територіального виду влади. Економ-а передум-а – регулярний збір податків, війни сприяли збагаченню.
Соц-а пер. – утв. панівної верстви, яка спроможна творити державу і сама в ній зацікавлена Олег після Аскольда і Діра, підставивши їх у самоуправстві. Він за своє правління підкорив полян та древлян, затвердивши своє право збирати з них данину.Ефективними були походи на хазарів, Візантію,після якого греки пішли на підписання вигідного для князя торгового договору. (912-945) Ігор. Перші рр. провів у походах по приборканню повсталих древлян та уличів а потім продовж. справу Олега –торгово-загарбн. експедиції. Голов. зміст зовн-ї політики-зміцнення авторитету держави, розшир-я володінь та забезпеч-я інтересів торгівлі з ін. країнами. В940 р. поширив владу на Сх. Крим і Тамань. В 941 р. мирний договір, закладений Олегом з Візантією, втратив силу і Ігор відправився в морський похід на Константинополь. Але візантійці знищили майже весь його флот. Ця поразка привела до підписання 944 р. нового принизливого мирного договору з Візантією, який вводив обмеження для київських купців. (945-964) Ольга – дружина Ігоря, правила від імені сина Святослава, розправилась з древлянами. У 946 р., княгиня відвідала Константинополь Перегов-и про відносини 2 держав і проблему християнізму. Для більших поступок з боку Візантії,організувала диплом-ні віднос.з зх.європейськими держ. (9640-972) Святослав, був більше воїном, ніж політиком У 964 р. він здійснив похід на Оку і Волгу для об’єднання сх.-словьян-х земель навколо Києва. Підкорення цих земель зіткнуло Русь з хазарами.Розгромивши їх,взяв під контроль Волзький торговий шлях, але необачно відкрив кочівникам Азії шляхи на захід. Зьявились орди печенігів, які перекрили торгові шляхи на схід. У 968 р. він вступив у союз з візантійським імператором проти Болгарського царства,увірвався в Болг, розгромив її військо. Згодом, залишивши старшого сина Ярополка правити Києвом, а сам оселився в 969р. в столиці Болгарії. У 972 р., повертаючись додому, Святослав у районі Дніпровських порогів зіткнувся з печенігами і загинув в бою.
(980-1015) Володимир Великий за його правління завершився процес формув терит. К.Р., основною задачею війська-охорона кордонів,приєднав до своїх володінь Зх.Укр. Контрол. головні торгові шляхи на зх. та проклад.новий шлях на Конст-ль. У 987 р. посвятався до Анни, сестри тодішніх візантійських імп, як ціна за допомогу в боротьбі з феодальною опозицією. Візантійський імператор Василій ІІ та Константинополь запропон. йому охреститись, що в 988 році він і зробив. В тому ж році він здійснює масове хрещення жителів. Х-во стало офіційною релігією Києва. Введення нової віри зблизило В. з усіма європ. монархами, зміцнило авторитет К.Р., вивело її в число передових європейських країн, сприяло розширенню економ. і культ.зв’язків з багатьма народами. Після смерті Володимира 1015 р між його синами почалася боротьба за владу. Старший брат Володимира Святополк, заручившись підтримкою поляків напав та забив своїх братів.Гліба та Бориса, але йсам загинув в бою з військои Ярослава в 1019 біля Переяславаї. Внаслідок походів на пн. 1030-1040рр приєднав до Русі фінські племена чуді, завоював м.Юріїв над Чудським озером. У 1036 завдав удару печенігам, простягнувши володіння від Балтійського моря до Чорного, від басейну Оки до Карпат. У 1046 Ярослав підписав русько-візантійську угоді, яку скріпив шлюбом свого сина Всеволода з дочкою Константина ІХ Марією. Надалі він взяв за правило укріплювати угоди шлюбами своїх дітей Після його смерті правити стали його сини Ізяслав, Святослав і Всеволод, які через свою ворожнечу дуже послабили країну. Великий князь Всеволод провів своє княжіння у боротьбі зі своїми небожами і трьома онуками. (1113-1125) Володимиру Мономаху віддали престол, щоб заспокоїти повсталих. Він здобув славу переможця у воєнних походах на половців. Головну увагу приділяв зміцненню політ. єдності держави, її міжнародному авторитету, чому сприяли успішні походи проти половців, зближення з Візантією, Скандинавією, Західною Європою шляхом налагодження династичних зв’язків.(1125-1132) Син Мономаха Мстислав ще вмів підтримувати свій великокняжий авторитет в очах інших князів і утримати Русь від розколу. Діяльність Мономаха і його сина були останніми спробами зберегти єдність Київської держави. Після них в Київській Русі виділились окремі князівства і землі, які вже не могли претендувати на роль супердержави в міжнародній політиці.
