Інститут права інтелектуальної власності є одним з найважливіших інститутів цивільно-правової науки. Охороняючи духовні цінності нашого народу, він створює правові підстави регулювання суспільних відносин, які виникають у процесі творчої та науково-технічної діяльності людей. Так, відповідно до чинного законодавства України створення творів літератури, науки та мистецтва, винаходів, корисних моделей, промислових зразків тощо є підставою для виникнення у їх автора комплексу особистих немайнових та майнових прав на результат своєї творчої праці.
Право інтелектуальної власності на твори літератури, науки та мистецтва (авторське право) виникає в автора автоматично, без виконання будь-яких формальностей, з моменту створення твору. На відміну від авторського права, момент виникнення права інтелектуальної власності на винаходи, корисні моделі та промислові зразки (патентного права, або права промислової власності), супроводжується проходженням процедури реєстрації зазначених об'єктів у відповідних державних органах.
Правомірно набуте авторське або патентне право може передаватись іншим особам на підставі договору (слід акцентувати увагу на тому факті, що відчужуватися можуть лише майнові права автора, особисті немайнові авторські права, за окремими винятками, є невідчужуваними). Відповідно до ст. 1107 ЦК України розпорядження майновими правами інтелектуальної власності може здійснюватися на підставі таких договорів:
1) ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності;
2) ліцензійний договір;
3) договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності;
4) договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності;
5) інший договір щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.
Договори щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності є двосторонніми (правами та обов'язками наділені обидві сторони договору: суб'єкт права інтелектуальної власності та особа, яка виявляє бажання використовувати об'єкти авторського чи патентного права); консенсуальними (договір вважається укладеним з моменту досягнення згоди за всіма істотними умовами), від-платними (обов'язку однієї сторони вчинити певні дії відповідає обов'язок іншої сторони).
Істотними умовами договору щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності є: предмет (об'єкт права інтелектуальної власності, права щодо використання якого передаються за договором; конкретні права, що передаються; способи використання зазначеного об'єкта тощо), ціна (плата за використання об'єкта права інтелектуальної власності) та строк (період у часі, протягом якого діє договір). Крім того, за власним бажанням сторони можуть включити у договір й інші умови, без досягнення згоди за якими договір не буде вважатись укладеним.
Сторонами договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності є суб'єкт права інтелектуальної власності (ліцензіар, автор тощо) та особа, яка виявила бажання використовувати об'єкт права інтелектуальної власності (ліцензіат, замовник тощо).
Сторонами даного договору можуть бути як фізичні особи, які досягли 14 років, так і юридичні особи (незалежно від форми власності та місцезнаходження).
Форма договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності є письмовою. У разі недодержання письмової форми дані договори є нікчемними. Проте законом можуть встановлюватись випадки, в яких договори щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності можуть укладатися усно (ч. 2 ст. 1107 ЦК України).
Договори щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності не підлягають обов'язковій державній реєстрації,
хоча вона може бути здійснена на вимогу однієї із сторін у порядку, встановленому законом. Відсутність державної реєстрації не впливає на чинність прав, наданих ліцензією або іншим договором, та інших прав на відповідний об'єкт права інтелектуальної власності, зокрема на право звернення до суду за захистом своїх прав.
Розглянемо особливості окремих договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.
