Про високий рівень музичної культури князів свідчать твори давньоруської літератури, графічні сюжети книжкових мініатюр, фрески тощо.
Імена тогочасних співців Митуси та Ора згадуються в Іпатіївському та Га-лицько-Волинському літописах, а ім'я легендарного Бояна - в літературній пам'ятці культури Київської Русі «Слово о полку Ігоревім». Боян співав для київських князів у декламаційно-речитативній манері, акомпануючи собі на гуслях. Цей музичний інструмент також називали псалтеріум (псалтир1). Автор «Слова...» так оповідає про характер цього епічного співу та акомпанементу: «Боян же, братие, не 10 соколов на стадо лебедей пущаще, но своя вещие пръесты на живае струны въскладаше, они же сами князям славу рокотаху».
На одній із фресок Софійського собору можна побачити зображення соліста, який грає на струнному смичковому інструменті, подібному до скрипки. Це - ребек, інструмент, що був поширений у середньовічній Європі. Ще одна відома фреска цього храму дістала назву «Скоморохи». На ній зображено цілий музичний ансамбль із 13 осіб. Ця фреска збереглася лише частково під шарами олійних фарб пізнішої доби. Коли ці шари зняли, то побачили досить цікавий сюжет: двоє акробатів із жердиною виконують своєрідні циркові номери, all музик грають на різних інструментах - поперечній флейті, металевих тарілках, сурмах, дзвонах, маленьких парних барабанчиках. Тут можна побачити й виконавців на інструментах, подібних до лютні та ліри.
Учені, «домалювавши» в уяві та реконструювавши на ескізі стерті фрагменти фрески, висловили припущення, що на ній було також зображено пневматичний орган, за яким сидить органіст, поклавши руки на клавіатуру. Двоє помічників стоять на міхах і закачують у труби повітря. Дехто з дослідників вважає, що на фресці зображено не київських музикантів, а придворний оркестр імператора Константина Багрянородного, який грав під час візиту до Візантії княгині Ольги. Отже, як з'ясувалося, назва «Скоморохи» не відповідає справжньому змісту фрески, яка насправді є яскравим свідченням розвитку професійного музичного виконавства тієї доби..
Під час походів князів супроводжувала так звана ратна музика. За часів Київської Русі у військових оркестрах застосовували такі інструменти:
■ духові - труби, роги, сурни, дудки (піпелі), окарини^, кувички2;
■ духові язичкові - волинки або жалейки;
■ ударні - бубни, накрф, тарілки, дзвіночки.
Військові музиканти уславлювали князів, вітали послів іноземних держав на офіційних прийомах. Музика лунала під час святкових трапез. Представники духівництва негативно ставилися до музичних розваг при дворі київських князів. Ось як оповідає про це «Києво-Печерський патерик»: «Однажды пришелъ преподобный къ ч-Святославу и, войдя въ палату князя, онъ увиделъ тутъ веселье. Въ присутствіи князя гусляры шумно играли, потешая гостей. Преподобный сел на почетномъ месте и, видя шумное веселье, поникъ головою и сделался грустенъ. Наклонившись немного къ князю, он тихо и кротко заметилъ: «Будетъ ли это во оный векъ грядущій?» - Князь былъ тронутъ таковымъ замечашемъ, прослезился и велелъ играющимъ прекратить игру. Съ этого времени князь никогда не допускалъ шума и веселой гуслярной игры, когда приходил къ нему преподобный Феодосій».
ЦЕРКОВНИЙ СПІВ
Упродовж певного часу в церковних богослужіннях, як і у фольклорі, співіснували язичницькі та християнські обряди. Запозичені з Візантії церковні піснеспіви впроваджували запрошені до Києва грецькі та болгарські співаки-доместики. Як відомо з історичних джерел, наприкінці XI ст. цілий двір таких співаків був розташований за Десятинною церквою. Проте головним осередком, де культивувався домествений співі, була Києво-Печерська лавра. Імена деяких співаків, наприклад Стефана учня преподобного Феодосія Печерського - дійшли до нашого часу. З Києва церковний домествений спів поширився по всіх українських землях, змінюючись під впливом місцевих народних традицій. Співаки засвоювали мелодії «з голосу» і відтворювали з пам'яті. Так на Русі поступово формувався самобутній вокальний акапельний церковний спів, що в майбутньому набув значного поширення.
Особливо шанували на Русі музику дзвонів. її колоритний перегук супроводжував християнські свята, збирав народ на віче.
Отже, музична культура Київської держави за короткий історичний проміжок сягнула високого рівня розвитку. Вона розвивалася на поліетнічній основі під впливом досягнень європейської музичної культури, водночас не втрачаючи власної самобутності.
1. Чим відрізняються народна, придворно-світська і церковна сфери побутування музики в Київській державі?
2. До якого жанру - обрядового чи епічного - належать билини? Обґрунтуйте відповідь, наведіть приклади.
3. Що ви знаєте про мистецтво скоморохів?
4. Які музичні інструменти існували за часів Київської Русі? Які з них збереглися в народному побуті до наших днів?
5. Які назви зайві в переліку інструментів, поширених у Київській Русі: гуслі, окари-ни, бандура, кувички, накри, баян, дзвіночки.
6. Знайдіть у тексті «Слова о полку Ігоревім» згадки про ратну музику, про жіночий спів. Розкажіть про їх особливості.
7. Схарактеризуйте образ співака Митуси з наведеного нижче вірша М. Костомарова.
СПІВЕЦЬ МИТУСА
Кріпший за всіх в Перемишлі співець словутний Митуса.
Шаблі не носить співець і грудей щитом не вкриває –
Піснями сипле на князя, гострими, ніби стрілами,
Піснями люд стурбував і хіть до війни підливає.
Красних не хвалить дівиць
Митусина пісня шалена,
Мирного людям життя не пророчить, не гріє одваги
На супостата - усобиці й смути та пісня виводить.
М. Костомаров
Полікарпов
