Музикування при княжому дворі, ратна музика

Про високий рівень музичної куль­тури князів свідчать твори давньорусь­кої літератури, графічні сюжети книж­кових мініатюр, фрески тощо.

Імена тогочасних співців Митуси та Ора згадуються в Іпатіївському та Га-лицько-Волинському літописах, а ім'я легендарного Бояна - в літературній пам'ятці культури Київської Русі «Слово о полку Ігоревім». Боян співав для київських князів у декламаційно-речи­тативній манері, акомпануючи собі на гуслях. Цей музичний інструмент також називали псалтеріум (псал­тир1). Автор «Слова...» так оповідає про характер цього епічного співу та акомпанементу: «Боян же, братие, не 10 соколов на стадо лебедей пущаще, но своя вещие пръесты на живае стру­ны въскладаше, они же сами князям славу рокотаху».

На одній із фресок Софійського со­бору можна побачити зображення со­ліста, який грає на струнному смичковому інструменті, подібному до скрип­ки. Це - ребек, інструмент, що був поширений у середньовічній Європі. Ще одна відома фреска цього храму діста­ла назву «Скоморохи». На ній зобра­жено цілий музичний ансамбль із 13 осіб. Ця фреска збереглася лише частково під шарами олійних фарб піз­нішої доби. Коли ці шари зняли, то побачили досить цікавий сюжет: двоє акробатів із жердиною виконують своєрідні циркові номери, all музик гра­ють на різних інструментах - попереч­ній флейті, металевих тарілках, сур­мах, дзвонах, маленьких парних бара­банчиках. Тут можна побачити й вико­навців на інструментах, подібних до лютні та ліри.

Учені, «домалювавши» в уяві та ре­конструювавши на ескізі стерті фраг­менти фрески, висловили припущення, що на ній було також зображено пнев­матичний орган, за яким сидить орга­ніст, поклавши руки на клавіатуру. Двоє помічників стоять на міхах і закачують у труби повітря. Дехто з дос­лідників вважає, що на фресці зобра­жено не київських музикантів, а при­дворний оркестр імператора Констан­тина Багрянородного, який грав під час візиту до Візантії княгині Ольги. Отже, як з'ясувалося, назва «Скоморохи» не відповідає справжньому зміс­ту фрески, яка насправді є яскравим свідченням розвитку професійного му­зичного виконавства тієї доби..

Під час походів князів супроводжу­вала так звана ратна музика. За часів Київської Русі у військових оркестрах застосовували такі інструменти:

■ духові - труби, роги, сурни, дудки (піпелі), окарини^, кувички2;

■ духові язичкові - волинки або жалейки;

■ ударні - бубни, накрф, тарілки, дзвіночки.

Військові музиканти уславлювали князів, вітали послів іноземних дер­жав на офіційних прийомах. Музика лунала під час святкових трапез. Представники духівництва негативно ставилися до музичних розваг при дво­рі київських князів. Ось як оповідає про це «Києво-Печерський патерик»: «Однажды пришелъ преподобный къ ч-Святославу и, войдя въ палату князя, онъ увиделъ тутъ веселье. Въ присутствіи князя гусляры шумно играли, по­тешая гостей. Преподобный сел на почетномъ месте и, видя шумное веселье, поникъ головою и сделался грустенъ. Наклонившись немного къ князю, он тихо и кротко заметилъ: «Будетъ ли это во оный векъ грядущій?» - Князь былъ тронутъ таковымъ замечашемъ, прослезился и велелъ играющимъ пре­кратить игру. Съ этого времени князь никогда не допускалъ шума и веселой гуслярной игры, когда приходил къ не­му преподобный Феодосій».

ЦЕРКОВНИЙ СПІВ

Упродовж певного часу в церковних богослужіннях, як і у фольклорі, співіснували язичницькі та християнські обряди. Запозичені з Візантії церковні піснеспіви впроваджували запрошені до Києва грецькі та болгарські співа­ки-доместики. Як відомо з історичних джерел, наприкінці XI ст. цілий двір таких співаків був розташований за Десятинною церквою. Проте головним осередком, де культивувався домествений співі, була Києво-Печерська лавра. Імена деяких співаків, наприк­лад Стефана учня преподобного Феодосія Печерського - дійшли до на­шого часу. З Києва церковний домествений спів поширився по всіх укра­їнських землях, змінюючись під впли­вом місцевих народних традицій. Спі­ваки засвоювали мелодії «з голосу» і відтворювали з пам'яті. Так на Русі поступово формувався самобутній во­кальний акапельний церковний спів, що в майбутньому набув значного по­ширення.

Особливо шанували на Русі музику дзвонів. її колоритний перегук супро­воджував християнські свята, збирав народ на віче.

Отже, музична культура Київської держави за короткий історичний про­міжок сягнула високого рівня розвит­ку. Вона розвивалася на поліетнічній основі під впливом досягнень європей­ської музичної культури, водночас не втрачаючи власної самобутності.

 

1. Чим відрізняються народна, при­дворно-світська і церковна сфери побутування му­зики в Київській державі?

2. До якого жанру - обрядового чи епічного - нале­жать билини? Обґрунтуйте відповідь, наве­діть приклади.

3. Що ви знаєте про мистецтво скомо­рохів?

4. Які музичні інстру­менти існували за часів Київської Русі? Які з них збереглися в на­родному побуті до наших днів?

5. Які назви зайві в переліку інстру­ментів, пошире­них у Київській Русі: гуслі, окари-ни, бандура, кувички, накри, ба­ян, дзвіночки.

6. Знайдіть у тексті «Слова о полку Ігоревім» згадки про ратну музику, про жіночий спів. Розкажіть про їх особливості.

7. Схарактеризуйте образ співака Митуси з наведеного нижче вірша М. Костомарова.

 

СПІВЕЦЬ МИТУСА

Кріпший за всіх в Перемишлі співець словутний Митуса.

Шаблі не носить співець і грудей щитом не вкриває –

Піснями сипле на князя, гострими, ніби стрілами,

Піснями люд стурбував і хіть до війни підливає.

Красних не хвалить дівиць

Митусина пісня шалена,

Мирного людям життя не пророчить, не гріє одваги

На супостата - усобиці й смути та пісня виводить.

М. Костомаров

Полікарпов