Інтернет - всесвітня інформаційна система загального доступу, яка логічно пов'язана глобальним адресним простором та базується на Інтернет-протоколі, визначеному міжнародними стандартами. Однією з основних проблем, пов'язаних з розвитком глобальних комп'ютерних мереж є проблеми дотримання права інтелектуальної власності. Як заявляють окремі автори, «добра половина всіх авторських творів, доступних в мережі, опинилася там на незаконних підставах», тобто, саме з порушенням прав інтелектуальної власності. Численними є і недобросовісне ставлення до знаків, доменних імен. Так, у середині 90-х років, коли бум, пов'язаний з Мережею тільки починався, окремі особи недобросовісно зареєстрували значну кількість адресних найменувань (особливо в зонах com, kiev і подібних), що містять чужі назви фірм і товарних знаків, з метою подальшого продажу адрес власникам знаків. І сьогодні ці компанії, прийшовши на український ринок, змушені платити цим особам або судитися з ними. Внаслідок цих і подібних ним випадків порушуються ті чи інші права інтелектуальної власності, і, отже, вони потребують захисту. Однак знову ж таки, далеко не всі способи захисту прав інтелектуальної власності, передбачені цивільним кодексом та іншими нормативними актами, застосовні до порушень в мережі Мережа, що обумовлено великою специфічністю, як самих порушень, так і інформаційних процесів усередині Мережі.
Правовідносини (об'єкти і суб'єкти авторського права) у мережі Інтернет вельми різноманітні.
Перерахуємо хоча б деякі права суб'єктів (власників) прав:
Авторські права провайдерів на комп'ютерні програми і бази даних, що реалізують сам доступ до Інтернет або розміщення веб-сайтів на їх технічних платформах (серверах);
Авторські права виробників програмного забезпечення для цих серверів провайдерів;
Авторські права власників веб-сайтів на власне контент веб-сайту, його програмну частину і інші об'єкти авторського права, на ньому розміщені - статті, зображення, музику, бази даних і т.д.
Авторські права конкретних власників прав на об'єкти, розміщені на веб-сайтах: комп'ютерні програми, музику, статті, зображення, бази даних тощо, які дуже активно використовуються користувачами інтернету.
Твори в електронній формі, доступні в цифровій мережі, можуть бути сприйняті необмеженим колом користувачів в будь-який час за бажанням кожного з них. Твори, які мають відкритий доступ, будучи якось перетворені в цифрову форму і завантажені в Інтернет, стають легкою здобиччю для порушників авторських прав.
Інформація - відомості, подані у вигляді сигналів, знаків, звуків, рухомих або нерухомих зображень або іншим способом.
На початковому етапі розвитку Інтернету більшість його користувачів дотримувалося позиції про неможливість поширення діючих норм на правовідносини, що виникають в цифрових мережах. Як наслідок цього, почалася підготовка законопроектів, присвячених спеціальному регулювання правовідносин, що виникають в мережевому просторі, зокрема проект Закону про регулювання вітчизняної частини Інтернету. Однак більшість юристів на сьогоднішній день вважають, що чинне законодавство цілком в змозі адекватно регулювати хоча б деякі сфери взаємовідносин, що виникають у мережі.
Найбільш часто через Інтернет передаються, а в тому числі шляхом такої передачі порушуються авторські права, такі об'єкти прав: літературні, музичні та аудіовізуальні твори, комп'ютерні програми, а також твори образотворчого мистецтва, фотографії тощо. Серед причин такого масового незаконного відтворення примірників творів, що охороняються авторським правом можна виділити технічну простоту здійснення операції. З розвитком техніки, користувачеві Інтернет все менше часу потрібно для отримання на своєму комп'ютері тотожною копії твору, або такої, що практично не поступається оригіналу за якістю. До цих пір через Інтернет складно передавати лише відеозображення у зв'язку з великим розміром відеоінформації. Передача ж літературних і музичних творів здійснюється з швидкістю, яка набагато перевищує швидкість прочитання або прослуховування таких творів. Інша причина незаконного обігу творів полягає в елементарній відсутності привабливих варіантів легального отримання необхідних творів за наявності нелегальних. Очевидно, що окремі правовласники не в змозі відслідковувати поширення об'єктів, що охороняються, в цифрових мережах та їх використання при створенні продуктів мультимедіа. Правовласники фактично позбавлені можливості захищати свої права в цифровому середовищі тими ж способами, що і при звичайному використанні охороняються авторським правом об'єктів. Однак існує явна зацікавленість не тільки практично всіх правовласників, але і більшості користувачів в знаходженні легальних способів вирішення виникаючих проблем. Існує ряд помилкових суджень щодо законності використання творів у мережі. Одна з них - розміщення творів на сайті за усним погодженням з автором. Відповідно до Закону про авторське право форма авторського договору, на підставі якого повинні бути передані майнові права, повинна бути письмовою. Звичайно, недотримання письмової форми договору не тягне його недійсність, а лише позбавляє сторони права посилатися на показання свідків. Однак, у зв'язку з особливостями авторського договору (зокрема, необхідністю погодити в ньому не тільки майнові права, які передаються, але й термін, територію, можливість переуступки прав третім особам та ін), усна домовленість майже ніколи не тягне передачу авторських прав. Як наслідок використання твору стає незаконним і дає можливість автору або його правонаступнику подавати до суду. Також помилковим є твердження, що створення електронних бібліотек не порушує нічиїх прав. Відомо, що чинний Закон про авторське право робить певні пільги щодо використання творів бібліотеками, зокрема бібліотека має право без дозволу автора і без виплати йому гонорару здійснювати репрографічне відтворення, тобто репродукування, під яким розуміється відтворення шляхом фотокопіювання або за допомогою інших технічних засобів, інших, ніж видання. Проте дана норма аж ніяк не дозволяє ні оцифровувати (відтворювати) твір, ні розміщувати твір на сайті. Інформаційно-комунікаційні технології міняють життя суспільства всюди в світі. Інновації створюють нові ринки товарів і послуг. Такі технології вносять революційні зміни в процеси праці, підвищують продуктивність у традиційних галузях і збільшують швидкість руху капіталу та обсяги його потоків. Проте зміни в економіці - лише одна сторона питання. Суспільства переживають глибокі зміни у сфері культури, формуючи засоби масової інформації, які, у свою чергу, формують суспільства, а також адаптуючись до лавиноподібного зростання інтернету. Швидкий розвиток нових інформаційно-комунікаційних технологій по всьому світу має і свою негативну сторону: створюються можливості для появи нових форм експлуатації, нових різновидів злочинної діяльності і навіть нових форм злочинності. Визначення поняття "злочин, пов'язаний з використанням комп'ютерів" або аналогічних йому, таких як "кіберзлочини", обговорювалося протягом останніх 30 років. Вперше подібний термін був використаний в одній із доповідей Стенфордського дослідницького інституту, а потім, в злегка зміненому вигляді, він знову з'явився в документах 1979 і 1989 років. Ця класифікація широко вживалася в опублікованих пізніше статтях з кіберзлочинності: комп'ютер як суб'єкт злочину; комп'ютер як об'єкт злочину; або комп'ютер як інструмент (четвертий варіант, запропонований в 1973 році, - комп'ютер як символ - мабуть, вийшов з ужитку в 1980-х роках). Можливо, корисно по-іншому сформулювати цю концептуальну модель, розглядаючи злочини, пов'язані з використанням комп'ютерів, як заборонене законом та / або судовою практикою поведінку, яка
а) направлена власне на комп'ютерну сферу та комунікаційні технології;
б) включає використання цифрових технологій у процесі здійснення правопорушення; або
в) включає використання комп'ютера як інструменту в процесі здійснення інших злочинів, і, відповідно, комп'ютер виступає при цьому як джерело електронних процесуальних доказів.
У законах і договорах, у тому числі у прийнятій Радою Європи Конвенції з кіберзлочинів, дано визначення різних видів злочинів, пов'язаних з використанням комп'ютерів (таких, як злочини проти конфіденційності, цілісності та доступності комп'ютерних систем, правопорушення щодо контенту та правопорушення відносно інтелектуальної власності).
Графічні зображення, як об'єкти авторського права, які найбільш часто можуть бути розміщені в Інтернеті: малюнок, ескіз, картина, план, креслення, кінокадр, телекадрах, відеокадр, малюнок і так далі.
Треба зазначити, що в Інтернет з'являються і нові об'єкти авторського права, охорона яких за чинним законодавством, досить скрутна. Найважливіше питання - визначення правової природи основного компонента всесвітньої мережі - файлу HTML. Файл HTML втілює в собі відразу декілька об'єктів інтелектуальної власності. З точки зору внутрішньої структури - це комп'ютерна програма. Але з точки зору зовнішнього оформлення сторінка HTML може представляти собою літературний твір, твір художника, дизайнера і т.п. Жоден з існуючих способів охорони не враховує повною мірою специфіку HTML. Безперечно, виходом була б розробка особливого механізму охорони HTML сторінок і внесення відповідних змін до законодавства про інтелектуальну власність.
Незважаючи на відсутність спеціального регулювання, права автора сторінки HTML можуть бути в даний час захищені нормами авторського права. При бажанні, автор HTML файлу може зареєструвати свій HTML-файл у Державному підприємстві "Українське агентство з авторських і суміжних прав" (надалі - ДП УААСП) як комп'ютерну програму, тим самим, підтвердити своє авторство і пріоритет.
Більш складним є проблема використання так званих "Java applets" - програм, написаних мовою Ява (Джава), призначених для роботи в Інтернет. Якщо мова HTML досить примітивна, то мову "Java" повною мірою можна назвати повноцінною мовою програмування. Особливості функціонування програм, написаних мовою "Java" полягають у тому, що програма існує весь час як некомпільованний текст. При запуску через Інтернет програму, написану мовою "Java", користувач копіює на свій комп'ютер не тільки ту програму, яку він запускає, але і компонент, необхідний для компіляції і запуску виконуваної програми безпосередньо на комп'ютері користувача. Таким чином використовується відразу декілька програм, що охороняються авторським правом.
Купуючи звичайну програму, користувач не цікавиться, наскільки правомірно програміст використовував ту чи іншу мову програмування, і чи дотримані права автора компілятора, оскільки програма надходить в користувача у вигляді об'єктного коду. У випадку ж з програмами, написаними мовою "Java", і програма, і компілятор надходять користувачеві окремо один від одного, і компіляція програми для її запуску відбувається вже на комп'ютері користувача, причому компілятор - самостійна програма - залишається на комп'ютері користувача і може бути використане необмежену кількість разів з іншими програмами мовою Ява. Поки проблема використання компіляторів не стоїть гостро тільки з однієї причини - основний постачальник програмного забезпечення до Інтернет компанія "Майкрософт" надає своїм користувачам всі необхідні для роботи в Інтернет програми абсолютно безкоштовно. Проте ця ситуація може докорінно змінитися.
Основне питання проблеми захисту прав, порушених у Всесвітній Павутині, полягає не в тому, як кваліфікувати те чи інше правопорушення в Інтернет, а як довести факт його здійснення і залучити зловмисника до відповідальності. У цьому зв'язку можна виділити дві проблеми. Перша проблема - довести «КИМ ВЧИНЕНО», друга - «ЩО ВЧИНЕНО».
Завдання номер один - виявити правопорушника. Складність її вирішення багато в чому залежить від способу вчинення дій за допомогою Інтернет, які за законодавством можуть розглядатися як порушення чиїхось прав або законних інтересів.
Наступна проблема - збір доказів, достатніх для вирішення спору.
Забезпечувати безпеку авторських прав у глобальній Інтернету, і навіть здійснювати заходи відповідальності до осіб, їх які порушили, дуже важко, оскільки Інтернет — цей простір, яке має і що визнавала державних кордонів. Отже, регулювання правовідносин у ньому треба використовувати норми міжнародного права, які впорядкували б порядок розміщення у кіберпросторі різноманітних об'єктів авторського права, суміжних правий і інформації. Але важке не у самій виробленні і доведенні до всіх користувачів таких загальних норм, а перетворенні їх у життя, створенні механізму контролю над виконанням і механізму оперативного усунення порушень, адже головна мета у разі буде якнайшвидше відновлення порушених правий і законних інтересів потерпілої боку з допомогою правопорушника, Не тільки йогонаказание.
Сьогодні Інтернет може бути найзручнішим постачальником свіжої інформації з точки планети, зокрема і охоронюваних авторським правом зображень, текстів, творів літератури, музики, образотворчого мистецтва, кіно України й інших. Звідси дві найактуальніших проблеми.
Перша проблема. Розміщення матеріалів онлайні і надання до них відкритого доступу без дозволу правовласника. Багато хто вважає, що розміщення Мережі матеріалів відбувається безплатно, отож ніякого порушення прав немає. Ще й приплатити повинен автор користувачеві. Але саме автор не отримає ту прибуток, оскільки розраховував під час продажу твори через мережу, адже чимало вже скачали із Інтернету. Зазвичай, в багатьох власників авторських прав, найчастіше виникають труднощі, пов'язані з обгрунтуванням правової позиції з суді, тож збиранням доказів.
Відповідно догражданско-процессуальному законодавству Росії, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, куди посилається у спорі, тому важливою завданням правовласника є збір доказів факту порушення його прав з Інтернету. Специфіка порушень авторського права в онлайні, залежить від можливості порушника натисканням кількох клавіш усунути всі свідчення, що несанкціоноване використання твору можна говорити про.
Другої проблеми. Присвоєння авторства на розміщені Інтернеті твори, тобто плагіат. Багато інтернет-магазини – із задоволенням використовують фотографії й описи товарів, "запозичені" у конкурентів. Не можна думати, що це контент – "нічий", хтось усе це написав, сфотографував. Автор є у будь-якому разі. Останніми роками "піратство" набуло масового характеру. Електронні документи копіюються, часто модифікуються без згоди автора, іноді їх видають за власнетворчество У зв'язку з цим як і раніше, що відсутність з сайту інформацію про автора (авторів) твори не від відповідальності за несанкціоноване використання цих творів, і навіть за плагіат.
У суді дуже складно довести обставини, що мають значення для об'єктивного розгляду справи, тому одну з найважливіших проблем – проблема докази самого факту порушення прав з Інтернету. Відповідно до ст. 103 Основ законодавства про нотаріат, дії нотаріуса зводяться тільки в працювати з речовими доказами й носять що відбувся характер. Попри це, можна взяти в основі відповідну норму Арбітражно-процесуального кодексу Російської Федерації і можу керуватися загальними принципами забезпечення доказів. У разі перелік коштів доведення не закритий, серед них вказуються інші документи і матеріалів, містять інформацію про значимих для справи обставин, зафіксовані у письмовій чи іншого формі.
Так за даними BSA (Business SoftwareAlliance - Асоціація виробників програмного забезпечення) у такий країні як США, де рівень захисту авторських прав найвищий світі, до 40% використання ліцензійного програмного забезпечення діє з порушенням авторських прав. Захист – надто гучне слово, щоб він могло виправдати себе у Інтернеті. Якщо ставитися до Глобальної Мережі як до своєрідному інформаційному бойовищу, то тут для здобуття права же не бути знищеним, треба застосовувати відповідних заходів. Найстрашніше для творів сайту інформаційної спрямованості – ценепосещаемость, тобто відсутність візитів на сайт (після чого слід зниження рейтингу, яке, зазвичай, закінчується закриттям сайту).
Автор чи правовласник, зацікавлені у захисту своїх авторських прав, повинні робити ряд захисних заходів для охорони свого твору. Так, правовласник для оповіщення своїх прав може використовувати знаком охорони авторського права (знак копірайту), трійка інформативних елементів: знака ©, найменування (імені) правовласника, року першого випуску. Але така знак несе суто декларативну функцію. Зазначимо, що інформаційні технології, застосовувані з Інтернету використовувати знак копірайту іншій якості. Як-от, реалізувати можливість накласти нею реальні захисні і інформативні функції з урахуванням легальної процедури електронного документування з допомогою технологіїелектронно-цифровой підписи, які забезпечують юридичної чинності електронним документам. Це забезпечить високий рівень аутентифікації та ідентифікації таких документів. Для захисних функцій трьох елементів знака копірайту вочевидь не досить. Слово «копірайт» походить від злиття англійського дієслова tocopy (копіювати) щодо словаright (право). Для російських людей копірайт є правом, який регулює взаємини, пов'язані зі створенням та використанням творів літератури, науки, мистецтва; авторське право охороняється як і кримінальному, і у цивільному порядку. Значок копірайту закріплює найменування володаря авторського правничий та рік публікації твір, статті, нотатки і т.д.
