Основні проблеми періодизації історії соціальної роботи пов'язані з точкою відліку практики суспільної допомоги, динамікою зміни понять, специфікою історичного простору, процесом, що лежить в основі даної історичної матриці, визначаючи наочну специфіку історичного пізнання. Процес, що лежить в основі різних моделей підтримки і захисту одних шарів суспільства іншим, — це процес допомоги і взаємодопомоги в культурно-історичній спільні. Кожен етап зміни парадигми допомоги і взаємодопомоги пов'язаний із зміною суб'єкта і об'єкта, інститутів підтримки, ідеології допомоги.
Отже, в сучасній літературі виділяють п'ять періодів в історії соціальної роботи за кордоном:
1. Архаїчний період добродійності (від утворення в кінці III тис. – першій половині II тис. до н.е. перших рабовласницьких держав).
II. Філантропічний період ( приблизно до V ст. н. е.).
III. Період суспільної (громадської, церковної) добродійності ( до початку XVI ст).
IV. Період державної добродійності ( до рубежу Х1Х-ХХ ст.).
V. Період соціальної роботи (що продовжує теперішній час).
В Україні періодизація історії соціальної роботи має свою специфіку, так як формувалась в період дохристиянський, Княжої доби та за час відсутності державності – тобто перебування більшості українських земель у складі Російської імперії і виглядає таким чином:
Архаїчний період (до утворення Київського князівства і хрещення Русі в IX-X ст.).
Родоплемінні і громадські форми допомоги і взаємодопомоги у слов'ян до Х в допомогу членам своєї общини. Найпоширенішими формами допомоги бідним односельцям було годування по будинках (людина знаходилася цілу добу в одному будинку, переходячи на наступну в інший) і подання милостині (але в селах грошей було мало і подавали частіше всього їдою і одягом).
Період суспільної (общинної, церковної) добродійності (Х – поч. XVI ст.). Характеризується відсутністю державною систему соціальної допомоги населенню. Переважання церковної добродійності. Найпоширеніша форма допомоги - подання милостині. Безконтрольне подаяння приводить до формування професійного жебрацтва.
Період церковно-державної добродійності (ХVI – XVII ст.).
Поступово починає формуватися перші закриті установи, закладається регламентація роботи з жебраком.
Період державної добродійності (ХVIII – поч.. XX ст.).
Формування системи державної соціальної допомоги населенню. Система державною добродійності закладається в період царювання Петра І. У другій половині 18 століття турбота про соціально незахищені категорії населення була визнана неодмінним обов'язком держави. Підвищенню суспільної активності громадян сприяло також прийняте в 1785 році «Городове положення». Воно утверджувало такі стани як духівництво купецтво, міщанство і селянство, які повинні були проявляти турботу про непрацездатних представниках свого стану. Бурхливе зростання капіталізму обумовлює розвиток добродійності купців і підприємців.
Бурхливе зростання добродійних спонук. В цей час також оформляється перехід від добровільної допомоги до професійної. Відкриваються перші курси по суспільній добродійності налагоджуються міжнародні зв'язки.
Період соціального планування (1917—1991).
Відбувається реформування системи піклування. Одні форми приватної і суспільної добродійності узяла на себе система соціального забезпечення, інші були забуті (наприклад, зовсім не велася соціальна робота з ув'язненими). Міністерство соціального забезпечення проводило централізовану політику в області пенсійного забезпечення, підтримки інвалідів, самотніх і багатодітних матерів дітей, що не мають батьків. У цей період вважалося, що в країні немає тих, хто дармоїдствує, немає жебраків.
