Сучасний монетаризм як альтернативний напрямок кількісної теорії

Монетаризм – це сучасний варіант кількісної теорії грошей, а також грошова політика держави, яка направила на зменшення темпів інфляції способом скорочення обсягів грошових агрегатів, та на підтримку стабільності цін через забезпечення постійних темпів пропозиції грошової маси.

Найбільш суттєвими положеннями сучасного монетаризму, які стосуються теорії грошей та грошової політики, є такі положення:

· Вільна ринкова економіка, що базуєть­ся на приватній власності, є потенційно здатною до повного саморегулювання, якщо певні зовнішні сили цьому не заважають.

· Грошова сфера у монетаристів є відносно самостійною, відокремленою від сфери реальної економіки.

· Грошова сфера повинна бути центральним об'єктом державного регулювання з тим щоб створити найсприятливіші умови для повної реалізації можливостей ринкового механізму саморегулювання. При цьому держава повинна регулювати грошову сферу переважно економічними методами, щоб максимально виключити пряме втручання в економічну діяльність суб'єктів ринку.

• Як послідовні прихильники кількісної теорії, монетаристи спираються у своїх дослідженнях на формулу «рівняння обміну» І. Фішера: М • У = Р • Q. Різниця в тому, що І. Фішер робить наголос на вплив грошового фактора (кількості грошей) на ціни, а монетаристи — на вплив цього чинника на обсяг номінального валового продукту. Проте ця відмінність не заперечує принципової тотожності їх позицій щодо центрального положення кількісної теорії — про вплив кількості грошей на ціни. Адже величина Р • Q. — це фактично обсяг валового національного продукту. Тому рівняння обміну можна записати так:

М*V=ВНП, де ВНП — номінальний валовий національний продукт.

• Подібною до кількісної теорії є й позиція монетаристів щодо швидкості грошей та її впливу на економічні процеси. Вони стверджують, що величина V стабільна на коротких часових інтервалах і змінюється лише на довготермінових інтервалах, проте зміни ці відбуваються плавно і можуть легко передбачатися. Це дало підстави монетаристам абстрагуватися від чинника V при визначенні впливу М на рівень цін на всіх часових інтервалах, у чому вони повністю солідаризуються з представниками класичної кількісної теорії.

• Монетаристи по-новому сформулювали: М - П₀ - Ц, тобто розглянули як зміна кількості грошей (М) впливає на попит (П₀) і через нього на ціни (Ц). Цей механізм видався досить ефективним, оскільки тривалість передатного процесу є короткою і можливість впливу на ціни через регулювання М досить висока. Це дає можливість оперативно регулювати збалансованість попиту і пропозиції на ринку через пропозицію грошей.Однак, такий «передатний механізм» обмежується лише процесами, що відбуваються у сфері обміну і зовсім не зачіпає сфери виробництва (так званого «чорного ящика»). М. Фрідман пояснює механізм, що скритий у «чорному ящику», через портфель активів, якими володіють усі економні суб'єкти. Усі власники таких портфелів звикають до певної структури цих активів, зокрема до співвідношення грошових запасів і запасів інших активів (фінансових і не фінансових). І якщо пропозиція грошей (М) зростає, звична структура активів порушується, і щоб її відновити, економічні суб'єкти будуть більше купувати інших активів, у тому числі матеріальних, що підвищить попит на товарних ринках і стимулюватиме розширення виробництва.

Монетаристи внесли певні корективи в постулати класичної кількісної теорії:

• визнали, що на тривалих часових інтервалах V змінюється, що ускладнює зв'язок між М і Р та робить їх динаміку непропорційною;

• між зміною М та її проявом у сфері цін і виробництва існує певний часовий лаг, який теж ускладнює зв'язок між Мта Р і повинен враховуватися в монетарній політиці;

• ці два явища грошового механізму, по суті, виключають два постулати кількісної теорії - - пропорційності й однорідності, і вони замінюються постулатом асинхронності в динаміці М і Р;

• держава у своїй монетарній політиці повинна орієнтуватися не на поточні проблеми, а на перспективні — передусім на підтримання цін на стабільному рівні.