Завдання для перевірки знань. 1. Як відбувалося набуття українськими землями рис суверенної держави внаслідок національно-визвольної війни українського народу 1648—1654 РР..

1. Як відбувалося набуття українськими землями рис суверенної держави внаслідок національно-визвольної війни українського народу 1648—1654 рр.?

2. Як відбувалася розробка першої української конституції? Покажіть гарантії прав особи за цим документом.

3. Розкрийте причини та передумови входження українських земель до складу Московської держави.

4. В чому полягали принципи взаємовідносин гетьманської адміністрації і царського уряду в кінці XVII ст.?

5. Які стани існували в Російській імперії у XVIII ст.?

6. Кодифікація права в Україні в XVIII ст.

7. Якою була структура державного управління Російської імперії XVIII ст.?

8. Прокоментуйте головні тенденції розвитку права в Україні в XVIII ст.

ЗАВДАННЯ БЛОЧНО-МОДУЛЬНОГО КОНТРОЛЮ

1. На підставі тексту документа «Пакти й Конституції законів та вольностей Війська Запорозького» (1710 р.) розкрийте процес формування, зміст прав і обов’язків гетьманського уряду.

2. Прокоментуйте функції і компетенцію гетьмана України за Конституцією 1710 р.

3. Які норми Конституції 1710 р. свідчать про незалежність судової влади? Наведіть приклади.

4. Законодавчий процес, передбачений Конституцією 1710 р.

5. Яка, на Вашу думку, роль відводиться церкві Конституцією 1710 р.? Прокоментуйте на підставі тексту документа.

6. Зробіть порівняльний аналіз привілеїв шляхти в Литовському Статуті (1566 р.) та в статтях Б. Хмельницького та «жалуваних грамотах» від 27 березня 1654 р.

ТЕМА 5

Державно-політичний устрій і право України у складі
Австрійської та Російської імперій (ХІХ ст.—початок ХХ ст.)

1. Державно-політичний устрій і право українських земель у складі імперії Габсбургів.

2. Розвиток права, суди і процес у Галичині, Північній Буковині і Закарпатті.

3. Державно-політичний устрій і право українських земель у складі Російської імперії.

4. Правова система, суди і процес в Україні у складі Російської імперії.

5. Створення і діяльність Державної Думи в Російській імперії. Західноукраїнські землі в 1905—1917 рр.

1 питання. Державно-політичний устрій і право
українських земель у складі імперії Габсбургів

В історії західноукраїнських земель за часів австрійського панування відомі два періоди: 1) від першого поділу Польщі до революції в Австрії 1848 р.; 2) від революції 1848 р., коли австрійська держава перетворилася на капіталістичну країну, а з 1867 р. — у дуалістичну Австро-Угорську монархію, до її розпаду в 1918 р. Зазначимо, що австрійський уряд, загарбавши Галичину, штучно об’єднав укра­їнські та польські землі в один адміністративний так званий Коронний край з центром у Львові, встановивши офіційні назви Східної і Західної Галичини.

Західноукраїнські землі вважалися аграрним краєм. Політика уряду зводилася до експлуатації природних багатств, мала колоніальний характер і була спрямована на те, щоб залишити українські землі придатком до промислових районів метрополії.

В суспільних відносинах в 1 період австрійського панування змін майже не було. 1775 року уряд поділив шляхту на магнатів, лицарів і трудову шляхту, яка була фактично на становищі вільних селян — не відбувала панщини і не мала повинностей. В міському населенні вирізняли міщан, які мали певні привілеї, і жителів, які сплачували спеціальний податок.

Селяни-кріпаки залежали від поміщиків. Патентом (норматив­ний акт імператора) від 16 червня 1786 р. в Галичині було встановлено розмір панщини і повинностей.

За формою правління Австрія була абсолютною монархією (до 1848 р.). Монарх зосереджував усю законодавчу, виконавчу і судову владу. Крім того, він вважався єдиним джерелом права. Нормативні акти імператора: найвищі постанови, патенти, а також були мандати, едикти, резолюції. При монарху діяла особиста канцелярія. Придворна канцелярія — дорадчий орган при імператорі (до 1848 р.). У 1774—1776 і 1797—1802 рр. існувала також канцелярія для Галичини.

Австрійський уряд скасував польські шляхетські сеймики. Замість них у Галичині патентом від 13 червня 1775 р. був створений галицький становий сейм з центром у Львові. Він мав дуже обмежену компетенцію, фактично з 1782 р. діяв як дорадчий орган при губернаторові. Складався галицький сейм із представників трьох соціальних груп. До першої групи входили князі, графи й барони, а також вище духовенство. До другої — всі інші дворяни. До третьої — міські депутати. Сейм обирав Становий комітет з 7 членів, який діяв на постійній основі.

Губернатор вважався фактичним керівником краю. Призначав­ся він імператором і мав широкі повноваження. Губернатор спирався в своїх діях на губернське правління, що складалося з окремих департаментів.

Революція 1848 року, що привела до тимчасового падіння абсолютизму в Австрії, викликала зміни і в західноукраїнських землях. Так, у Закарпатті було проголошено закон угорського сейму про ліквідацію кріпацтва і феодальних повинностей селян від 27 березня 1848 року, а 22 квітня 1848 р. був оголошений патент імператора про скасування панщини в Галичині. Дія даного указу на Буковину була розповсюджена тільки 9 серпня 1848 року.

Скасування кріпацтва відкривало шлях до розвитку капіталістичних відносин в аграрному секторі економіки. У Галичині поміщики почали саботувати закон про скасування кріпацтва. 2 травня 1848 року у Львові була створена перша політична організація, що захищала шлях демократичного розвитку Галичини, — Головна Руська рада.

Програма Головної Руської ради: культурно-національна автономія України (поширення української мови, україномовний друк, розвиток української культури і мистецтва).

Зверніть увагу на появу в Галичині у жовтні 1848 року символів української державності: герба — золотого лева на блакитному полі і прапора — жовто-блакитного.

Слід наголосити, що в Галичині, населеній переважно українцями, перевага надавалася полякам, які залякували австрійський уряд «руською небезпекою». Створена у Львові 13 квітня 1848 р. польська Рада народова намагалася перетворити Галичину в польську автономну провінцію Австрії. В червні 1848 р. в Празі відбувся Слов’янський з’їзд, на якому була зроблена спроба зближення українського і польського національно-визвольних рухів. Внаслідок проведених переговорів сторони прийняли угоду «Вимоги українців в Галичині». Тут були сформульовані вимоги українців і поляків до австрійського парламенту.

22 липня 1848 р. відбулося відкриття парламенту. Вінприйняв закон про ліквідацію кріпацтва за викуп. Землі селянського користування проголошувалися вільною власністю.

В березні 1849 р. Буковина була відокремлена від Галичини і проголошувалася коронним краєм на чолі з президентом, який призначався імператором.

В квітні 1848 р. була прийнята перша австрійська конституція, яка проголошувала деякі буржуазно-демократичні права і свободи громадян. Але вже в березні 1849 року з’являється нова конституція, що закріпляла створення централізованої держави, в якій влада зосереджувалася в руках імператора. Але конституція, як і крайова конституція 1850 року, не була введена в дію і скасована патентом імператора від 31 грудня 1851 року. Таким чином, в Австрії було відновлено абсолютизм.

1867 року абсолютна Австрійська монархія перетворилася на дуалістичну конституційну Австро-Угорську монархію.Закарпаття входило до Угорщини, а Буковина і Галичина — до Австрії. Країною управляв один монарх (австрійський), два уряди і два двопалатні парламенти.

В адміністративному управлінні відбулися також зміни. Так, територія Галичини поділялася на циркули (округи) на чолі з окружними старостами. До компетенції старост належали всі адміністративні та поліцейські справи, нагляд за торгівлею, промисловістю, призов до війська. В штати циркулу входили: старости, комісари (3—4), два кур’єри. На державну службу призначалися здебільшого німецькі і чеські чиновники, а на керівні посади — ті, які мали досвід роботи в австрійському бюрократичному державному апараті.

У містах були створені магістрати в складі бурмістра і радників, які призначались урядом.

Села були самостійними юридичними одиницями, їхня автономія здійснювалася через сільські представництва, постійними виконавчими органами яких були сільські управління зі старостами на чолі.

1861 року імператор створив галичанський і буковинський крайові сейми на чолі з крайовими маршалками. Вся діяльність сеймів підпорядковувалася центральній владі. Нагляд за повітовими, міськими та сільськими органами самоврядування здійснював крайовий комітет, який був виконавчим і розпорядчим органом сейму.

У виборах до галицького й буковинського сеймів через високий майновий ценз брало участь 9—10 % населення. В національному відношенні депутати галицького сейму були переважно поляками, а буковинського — румунами. Компетенція крайових сеймів зводилася до господарських справ та формування розпорядження місцевими бюджетами.

1862 року виходить загальнодержавний закон про місцеве самоврядування, і на його підставі 1866 року з’являється галицький крайовий закон про громадян, яким було створено правові основи самоуправління в Галичині.

У ІІ пол. ХІХ ст. була проведена реформа органів міського самоврядування. 14 жовтня 1870 року затверджується статут для Львова, який тут діяв до 1933 року. В Австрії такі статути мали понад 30 міст. Згідно з ними міська влада належала міській раді та магістрату.

В суспільних відносинах панівною верствою в західноукраїнських землях були поміщики і духовенство, але за національною ознакою найбільші привілеї мали австрійські поміщики, за якими йшли угорські, румунські, польські, а вже далі українські. В містах панівною верствою була торговельна верхівка. Залежні верстви населення — це селянство та більша частина міщанства.

Зверніть увагу на позитивні й негативні аспекти скасування кріпацтва внаслідок аграрної реформи 1848 року. Позитивним було, що селяни звільнилися від закріпачення, скасувалася за викуп панщина; негативним аспектом реформи можна вважати ліквідацію сервітутного права, а також права селян користуватися громадськими землями.

В ХІХ ст. більшу роль починають відігравати буржуазія і робітничийклас.

Необхідно зауважити, що в 70-ті роки в Австро-Угорщині була введена складна куріальна виборча система виборів у центральні та провінційні представницькі органи влади. З кінця ХІХ ст. масового характеру набув рух за запровадження загального виборчого права (його встановлено 1907 року). Таким чином, це був досвід демократичного розвитку.

Потрібно звернути увагу й на те, що з середини ХІХ ст. в Україні простежуються явища українського національного відродження.

В австро-угорських землях формуються українські збройні підрозділи в складі австрійської армії — Українські січові стріль­ці (УСС). Таким чином, проведені австрійською владою реформи сприяли усвідомленню українським населенням своєї національної ідентичності, загальній демократизації суспільства. Але негатив­ним фактором можна вважати те, що всі українські землі, поділені між двома імперіями, практично не мали статусу автономії.

2 питання. Розвиток права, суди і процес
у Галичині, Північній Буковині й Закарпатті

З 1 січня 1812 року в Австрії був введений у дію новий Цивільний кодекс (попередній був введений 1792 р.). В його основу було покладено цивільне право Пруссії й австрійських земель. Кодекс складався з 1502 статей і поділявся на три частини та вступ. Перша частина — про особисті права; друга — про речові докази; третя вміщувала постанови, що стосуються особистих і речових прав. 1904 року була створена комісія для перегляду кодексу, але новий кодекс так і не з’явився.

З розвитком капіталістичних відносин виникла потреба у появі торгового кодексу, який було прийнято 1862 року (у 1763 р. з’явився Кодекс вексельного права).

1781 року було прийнято цивільно-процесуальний кодекс ( чинний у Галичині з 1784 р.), доповнення до якого були поширені 1796 р. на Західну, а 1807 року — на Східну Галичину. Були введені в дію окремі положення: адвокатська ординація 1849 року, закон про компетенцію судів 1852 року та ін.

1898 року було введено в дію новий цивільно-процесуальний кодекс. Він складався з 6 частин і 607 статей. Головні його ідеї: усність, гласність і змагальність процесу. Доповненням до кодексу було «Положення про екзекуції» 1896 року, де йдеться про порядок виконання судових рішень у цивільних справах.

1768 року — приймається кримінальний кодекс, який вміщував норми матеріального і процесуального права ( так званий Терезіанський). Процес з кримінальних справ мав інквізиційний характер, а система покарань була дуже жорстокою.

1787 року приймається новий кримінальний кодекс. За ним смер­т­ну кару могли застосовувати лише надзвичайні суди. Окремо виділялися політичні злочини, які розглядали адміністративні органи.

В 1790—1797 рр. у Галичині запроваджується кримінальний кодекс, підготовлений австрійським юристом Зонненфельдом. Цікаво, що цей кодекс проголошується чинним для всієї Австрії (1808 р.).

1852 року з’являється нова редакція цього кодексу з новим розподілом: на злочини і проступки. Запроваджувалася смертна кара, використовувалося тюремне ув’язнення. 1855 року кодекс був доповнений військовим кримінальним кодексом.