Категорії - це форми відображення в думці універсальних законів об'єктивного світу.
Буття
У всіх без винятку філософських системах міркування мислителів будь-якого рівня інтелектуальної обдарованості починалися з аналізу того, що оточує людину, що знаходиться в центрі його споглядання і думки, що лежить в основі світобудови, що являє собою світобудову, Космос, з чого складаються речі і що представляють собою протікають у своєму нескінченному різноманітті явища - тобто того, що в цілому складає феномен Буття. І вже значно пізніше людина стала замислюватися над самим собою, над своїм духовним світом.
Що ж таке буття?
Під буттям в самому широкому сенсі цього слова мається на увазі гранично загальне поняття про існування, про суще взагалі. Буття і реальність як всеохоплюючі поняття - це синоніми. Буття є все те, що є. Це і матеріальні речі, це і всі процеси (фізичні, хімічні, геологічні, біологічні, соціальні, психічні, духовні), це їх властивості, зв'язки і відносини. Плоди дуже буйній фантазії, казки, міфи, навіть марення хворої уяви - все це теж існує як різновид духовної реальності, як частина буття. Антитезою буття є ніщо.
Навіть на поверхневий погляд буття не статично. Усі конкретні форми існування матерії, наприклад найміцніші кристали, гігантські зоряні скупчення, ті або інші рослини, тварини і люди, як би випливають з небуття (їх адже саме ось таких колись не було) і стають наявним буттям. Буття речей, як би багато часу воно не тривало, приходить до кінця і «попливе» у небуття як дана якісна визначеність. Перехід в небуття мислиться як руйнування даного виду буття і перетворення його в іншу форму буття. Точно так само виникає форма буття є результат переходу однієї форми буття в іншу: безглузда спроба уявити собі самотворення всього з нічого. Так що небуття мислиться як відносне поняття, а в абсолютному значенні небуття немає.
Книга Буття є перша книга Святого Письма (перша книга Мойсеєва). У палаючому, але не згорає кущі, кущі неопалимої, що з'явився на горі Хорив Мойсеєві так оголосив йому про Своє імені: «Аз есмь Сущий (IEHOVAH). І сказав: так скажи синам Ізраїлевим: Сущий послав мене до вас»(Вих. 3:14).
У екзистенціалізмі для людського буття духовне і матеріальне злиті в єдине ціле: це натхненне буття. Головне в цьому бутті - свідомість тимчасовості (екзистенція є "буття до смерті»), постійний страх перед останньою можливістю - можливістю не бути, а значить, свідомість безцінність своєї особистості.
Матерія
Перше, що вражає уяву людини, коли він спостерігає навколишній світ, - це дивовижне розмаїття предметів, процесів, властивостей і відносин. Нас оточують ліси, гори, річки, моря. Ми бачимо зірки і планети, захоплюємося красою північного сяйва, польотом комет. Різноманітність світу не піддається рахунку. Потрібно мати велику силу думки і багата уява, щоб побачити за різноманіттям речей і явищ світу їх спільність і єдність.
У всіх предметів і процесів зовнішнього світу є такий загальний ознака: вони існують поза і незалежно від свідомості, відбиваючись прямо чи опосередковано в наших відчуттях. Іншими словами, вони об'єктивні. Перш за все за цією ознакою філософія об'єднує і узагальнює їх в одному понятті матерії. Коли йдеться про те, що матерія дана нам у відчуттях, то мається на увазі не тільки пряме сприйняття предметів, але і непряме. Ми не може бачити, відчувати на дотик, наприклад, окремі атоми. Але ми відчуваємо дію тіл, які складаються з атомів.
Матерію не можна бачити, відчувати, пробувати на смак. Те, що бачать, сприймають на дотик, є певний вид матерії. Матерія не є одна з речей, що існують поряд з іншими. Всі існуючі конкретні матеріальні освіти і є матерія в різних її формах, видах, властивостях і відносинах. Не існує «безликої» матерії. Матерія - це не реальна можливість усіх форм, а дійсне їхнє буття. Єдиним щодо відмінним від матерії властивістю є лише свідомість, дух.
Кожне скільки-небудь послідовне філософське мислення може виводити єдність світу або з матерії, або з духовного початку. У першому випадку ми маємо справу з матеріалістичним, а в другому - з ідеалістичним монізмом (від грец. Один, єдиний). Існують філософські вчення, які стоять на позиціях дуалізму (від лат. Двоїстий).
Деякі філософи вбачають єдність предметів і процесів у їх реальності, в тому, що вони існують. Це справді є щось спільне, що об'єднує все у світі. Але принцип матеріальної єдності світу означає не емпіричне схожість або тотожність конкретних існуючих систем, елементів і конкретних властивостей і закономірностей, а спільність матерії як субстанції, як носія різноманітних властивостей і відносин.
Нескінченне світобудову як у великому, так і в малому, як у матеріальному, так і в духовному невідступно підпорядковується універсальним законам, сполучною все в світі в єдине ціле. Матеріалістичний монізм відкидає погляди, які виділяють свідомість, розум в особливу, яка протистоїть природі і суспільству субстанцію. Свідомість - це і пізнання дійсності, і її складова частина. Свідомість належить не до якогось потойбічного, а до матеріального світу, хоча і протистоїть йому як духовність. Воно не надприродний унікум, а природна властивість високоорганізованої матерії.
Матерія у фізичному сенсі має різноманітне, переривчасте будову. Вона складається з частин різної величини, якісної визначеності: елементарних часток, атомів, молекул, радикалів, йонів, комплексів, макромолекул, колоїдних частинок, планет, зірок і їх систем, галактик.
Від «перериваних» форм матерії невіддільні «безперервні» форми. Це різні види полів - гравітаційні, електромагнітні, ядерні. Вони пов'язують частинки матерії, дозволяють їм взаємодіяти і тим самим існувати.
Світ і все у світі - це не хаос, а закономірно організована система, ієрархія систем. Під структурністю матерії мається на увазі внутрішньо розчленована цілісність, закономірний порядок зв'язку елементів у складі цілого. Буття і рух матерії неможливі поза її структурної організації. Поняття структури застосовується не тільки до різних рівнів матерії, а й до матерії в цілому. Стійкість основних структурних форм матерії зумовлена існуванням її єдиної структурної організації.
Один з атрибутів матерії - її незнищенність, яка проявляється в сукупності конкретних законів збереження стійкості матерії в процесі її зміни.
Рух
Рух - це спосіб існування сущого. Бути - означає бути в русі, зміні. Немає в світі незмінних речей, властивостей і відносин. Світ складається і розкладається, він ніколи не буває чимось закінченим. Рух несотворімо і незнищуване. Воно не привноситься ззовні. Рух сущого є саморух в тому сенсі, що тенденція, імпульс до зміни стану притаманні самій реальності: вона є причина самої себе. Оскільки рух несотворімо і незнищуване, воно абсолютно, незаперечно і загально, проявляючись у вигляді конкретних форм руху.
Якщо абсолютність руху обумовлена його загальністю, то відносність - конкретною формою його прояву. Форми і види руху різноманітні. Вонивідповідають рівням структурної організації сущого. Кожній формі руху властивий певний носій - субстанція.
Рух будь-якої речі здійснюється тільки у відношенні до деякої іншої речі. Поняття руху окремого тіла - чиста нісенітниця. Для вивчення руху будь-якого об'єкта потрібно знайти систему відліку - інший об'єкт, по відношенню до якого можна розглядати цікавить нас рух.
У нескінченному потоці ніколи не припиняється руху сущого, завжди присутні моменти стійкості, виявляються насамперед у збереженні стану руху, а також у формі рівноваги явищ і відносного спокою. Як би не змінювався предмет, поки він існує, він зберігає свою визначеність. Набути абсолютнийспокій означає перестати існувати. Все відносно покоїться неминуче причетне до якого-небудь руху і в кінцевому рахунку - до нескінченних формам його прояву в світобудові. Спокій завжди має тільки видиме і відносний характер.
Простір і час
Простір є форма координації співіснуючих об'єктів, станів матерії. Воно полягає в тому, що об'єкти розташовані поза один одного (поруч, збоку, внизу, вгорі, всередині, ззаду, спереду і т.д.) і перебувають у певних кількісних відносинах. Порядок співіснування цих об'єктів та їх станів утворює структуру простору.
Явища характеризуються тривалістю існування, послідовністю етапів розвитку. Процеси відбуваються або одночасно, або один раніше чи пізніше іншого; такі, наприклад, взаємини між днем і вночі, взимку і навесні, влітку і восени. Все це означає, що тіла існують і рухаються в часі. Час - це форма координації змінюваних об'єктів та їх станів. Воно полягає в тому, що кожен стан являє собою послідовне ланка процесу і перебуває у певних кількісних відносинах з іншими станами. Порядок зміни цих об'єктів і станів утворює структуру часу.
Простір і час - це загальні форми існування, координації об'єктів. Загальність цих форм буття полягає в тому, що вони - форми буття всіх предметів і процесів, які були, є і будуть в нескінченному світі. Не тільки події зовнішнього світу, а й усі почуття, думки відбуваються в просторі і в часі. У світі все тягнеться і триває. Простір і час мають свої особливості. Простір має три виміри: довжину, ширину і висоту, а час лише одне - направлення від минулого через даний до майбутнього.
Простір і час існують об'єктивно, їх існування незалежно від свідомості. Їх властивості і закономірності також об'єктивні, не є породженням завжди суб'єктивної думки людини.
ТВОРЧЕ ЛОГІЧНІ ПОМИЛКИ
Три з цих законів (несуперечності, виключеного третього та тотожності) сформульовані Аристотелем, а четвертий - Закон достатньої підстави - Г.В.Лейбніцем. Розглянемо їх докладніше.
Закон тотожності
Корінною властивістю закону тотожності є його визначеність. Цей закон якісно визначає предмети і суттєві явища, що віддзеркалюються у мисленні людини. Він означає, що людина, обмірковуючи і характеризуючи щось, повинна виділяти у предметі міркування суттєві ознаки і уникати несуттєвих.
ПОМИЛКИ:
? амфіболія (від грецького "амфіболос" - двозначність) - двосмиловість виразу, підміна сутності понять. Ця помилка, як правило, має анекдотичний вигляд. Скажімо "Знаючи, що язик до Києва доведе, я купив на базарі язик і тепер сміливо можу прямувати до Києва";
? еквівокація - використання одного і того ж терміну у різних значенням. Наведемо приклад умисної еквівокації: "Старий морський вовк - це дійсно вовк. Як і будь-який вовк, він живе у лісі. Таким чином морські вовки живуть у лісі" - наочною тут є підміна змісту поняття "морський вовк";
? логомахія - суперечка про вербальні поняття коли учасники дискусій не можуть дійти згоди з причини недосягнення конвенції стосовно змісту того чи іншого поняття. На цю помилку звертав увагу відомий англійський філософ Франциск Бекон Веруламський. Говорячи про суперечності у процесі пізнання він звертав увагу на так званий "привид (ідол) ринку", коли відсутність домовленості стосовно смислу того чи іншого поняття призводить до різного його тлумачення і розумових хиб.
Закон суперечності (несуперечності)
Наприклад, два судження "Ворскла є притокою Дніпра" і " Ворскла не є притокою Дніпра" не можуть бути одночасно істинними, якщо мається на увазі одна річка під назвою "Ворскла" (а не, скажімо, однойменна спортивна команда). В той же час слід пам'ятати, що суперечності не буде якщо ми щось стверджуємо або щось заперечуємо стосовно одного предмету у різний проміжок часу. Наприклад "Косовський - футболіст київського Динамо" і "Косовський - не футболіст київського Динамо", "Петренко є студентом" і "Петренко не є студентом" можуть бути вірними у різний проміжок часу.
Предмет нашої думки ми також можемо розглядати в різному відношенні. Так про Іванова І.І. ми можемо сказати, що він добре знає українську і російську мову, бо його знання задовольняють вимогам пересічного спілкування. Разом з тим, цих знань іноді може бути недостатньо (тобто він не досить добре знає) щоб бути перекладачем документів з української на російську і навпаки.
Закон несуперечності вказує також на те, що з двох суперечливих суджень одне є хибним і виражається формулою.
Цілком зрозумілим є те, що даний закон заперечує одночасну істинність таких чотирьох пар протилежних простих суджень, які мають загальний суб'єкт і предикат:
* загальностверджувальні і загальнозаперечувальні
* одиничні стверджувальні і одиничні заперечувальні
* Загальностверджувальні і частковозаперечувальні
* Загальнозаперечувальні і частковостверджувальні
Закон достатньої підстави
Іншими словами, для певного положення мають існувати достатні базові параметри, підстави, в силу яких воно вважається істинним.
В науці достатніми підставами вважаються:
? положення про перевірені факти дійсності;
? наукові визначення;
? раніше доведені наукові положення;
? аксіоми;
? особистий досвід.
Наприклад, визначимо, чи є детермінація між положеннями:
1. "Всі студенти вивчають іноземну мову", "Семенов вивчає іноземну мову" і, відповідно, "Семенов є студентом".
2. "Семенов є свідком", "Свідок зобов'язаний прибути до суду і давати там правдиві свідчення" і "Семенов зобов'язаний прибути до суду і дати правдиві свідчення".
3. "Марченко є менеджером з продажу промислових товарів", "Менеджер з продажу товарів повинен володіти знанням соціальної психології", "Марченко повинен володіти знанням соціальної психології"
У першому випадку ми не можемо говорити про дотримання закону достатньої підстави, бо Семенов може вивчати англійську мову і не будучи студентом. У другому і третьому випадку закон дотримується, бо Семенов, будучи свідком, зобов'язаний правом прибути до суду і дати правдиві свідчення, а професійна діяльність Марченко дійсно не буде успішною без знань соціальної психології, зокрема психології комунікативної діяльності.
