Зв'язок вікової психології з іншими науками

Головне, що відрізняє вікову психологію від інших областей психології, — акцент на динаміку розвитку. Тому неї називають генетичною психологією (від гречок. «генезис» — походження, становлення).

Проте вікова психологія тісно зв'язана з іншими областями психології: загальною психологією, психологією особистості, соціальною, педагогічною і диференціальною психологією.

Як відомо, у загальній психології досліджуються психічні функції — сприйняття, мислення, мова, пам'ять, увага, уява. У віковій психології просліджується процес розвитку кожної психічної функції і зміна міжфункціональних зв'язків на різних вікових етапах.

У психології особистості розглядаються такі особистісні утворення, як мотивація, самооцінка і рівень домагань, ціннісні орієнтації, світогляд і т.д., а вікова психологія відповідає на питання, коли ці утворення з'являються, які їхні особливості у визначеному віці.

Зв'язок вікової психології із соціальної дає можливість простежити залежність розвитку і поведінки дитини і потім дорослої людини від специфіки тих груп, у які вона входить: від родини, групи дитячого саду, шкільного класу, підліткових компаній і т.д. Кожен вік — це свій, особливий вплив на дитину оточуючих її людей, дорослих і однолітків.

Цілеспрямований вплив дорослих, що виховують і навчають дитину, вивчається в рамках педагогічної психології. Вікова і педагогічна психологія як би дивляться на процес взаємодії дитини і дорослого з різних сторін: вікова психологія з погляду дитини, педагогічна — з погляду вихователя, учителя.

Крім вікових закономірностей розвитку існують і індивідуальні розходження, якими займається диференційна психологія; діти одного віку можуть мати різний рівень інтелекту і різних особистісних властивостей. У віковій психології вивчаються вікові закономірності, загальні для усіх. Але при цьому розглядаються і можливі відхилення в ту чи іншу сторону від магістральних ліній розвитку, у тому числі різні лінії розвитку в дорослих віках.

Вікова психологія має тісний взаємозв'язок і з іншими науками про людину. У першу чергу з філософією, від якої відокремилися всі галузі психології. Особливо зв'язані з філософією різноманітні теоретичні положення.

Вікова психологія зв'язана з віковою анатомією і фізіологією і їхніми диференціальними галузями: шкільною гігієною, педіатрією, психоневрологією. Цей зв'язок обумовлений тим, що на усіх вікових етапах розвитку особистості необхідною умовою є нормальне функціонування нервової системи.

Вікова психологія зв'язана з педагогікою – наукою, що розробляє мету, зміст, методи і форми навчання і виховання підростаючого покоління, спираючись у першу чергу на дані вікової психології.

 

МЕТОДИ ВІКОВОЇ ПСИХОЛОГІЇ

Як, якими методами досліджується віковий розвиток?

Організація психологічного дослідження може бути різною. Часто використовується метод зрізів: у досить великих групах за допомогою конкретних методик вивчається визначений аспект розвитку, наприклад рівень розвитку інтелекту. У результаті одержують дані, характерні для цієї групи — дітей одного віку, чи школярів, що навчаються по одній навчальній програмі. Коли робиться кілька зрізів, підключається порівняльній метод: дані по кожній групі порівнюються між собою і робляться висновки про те, які тенденції розвитку тут спостерігаються і чим вони обумовлені. У прикладі з вивченням інтелекту ми можемо виявити вікові тенденції — порівнюючи особливості мислення дошкільників із групи дитячого саду (5 років), молодших школярів з початкової школи (9 років) і підлітків із середніх класів (13 років), тобто дітей різного віку. Щоб одержати такий матеріал, ми повинні були у відповідності зі своєю дослідницькою задачею підібрати групи дітей, що відрізняються за віком. Якщо ж задача інша — визначити залежність розвитку інтелекту від типу навчання, ми підбираємо і порівнюємо інші групи — дітей одного віку, які навчаються за різних навчальними програмами. У цьому випадку ми робимо інший висновок: там, де отримані краще дані, навчання більш ефективне; діти, що навчаються по визначеній програмі, швидше розвиваються інтелектуально, і можна говорити про розвиваючий ефекті навчання.

Звичайно, підбираючи групи по якійсь ознаці для проведення зрізів, психологи намагаються «зрівнювати» інші істотні розходження — стежать, щоб у групах була однакова кількість хлопчиків і дівчинок, щоб діти були здорові, без значних відхилень у психічному розвитку і т.д. Інші численні індивідуальні розходження не приймаються в увагу. Ті дані, що ми маємо завдяки методу зрізів, є середніми чи середньостатистичними.

Лонгітюдне дослідження (як метод "поздовжніх зрізів") формувався в дитячій та віковій психології як альтернатива пануючим на той час методам визначення станів чи рівнів розвитку (методам "поперечних зрізів"). Самостійна цінність лонгітюдного дослідження пов'язується з можливістю передбачення подальшого розвитку особистості та встановлення генетичних зв'язків між фазами досліджуваного процесу розгортання психологічних властивостей буття людини на основі об'єктивного та послідовного аналізу змістовних моментів цього процесу щодо кожної конкретної особистості. Тут просліджується розвиток тієї самої дитини протягом тривалого часу. Такого типу дослідження дозволяє виявити більш тонкі тенденції розвитку, невеликі зміни, що відбуваються в інтервалах, що не охоплюють «поперечні» зрізи.

Генетико-моделюючий метод представляє і структурні особливості організації дослідження, і змістові акценти, які зумовлять той чи інший спосіб взаємодії психолога з сутністю досліджуваного явища. Суть методу полягає не в тому, щоб проводити статистичні зрізи на різних етапах розвитку та фіксувати різні рівні існування предмета, а в тому, щоб організувати та забезпечити в процесі дослідження перехід з одного рівня предмета на інший і встановити таким чином динаміку процесів та їхні рушійні сили. Так, у процесі вивчення психічного розвитку індивіда в онтогенезі завдання полягає не в тому, щоб зафіксувати різноманітні, абстраговані від цілісного процесу, рівні розумового, кінетичного та іншого розвитку дитини, а щоб у ході самого дослідження "перевести" індивіда з одного рівня реалізації досліджуваних функцій на наступний, вищий рівень, а також простежити в реальному процесі розвитку його сутнісні закономірності.

Метод зрізів і лонгітюдний метод, генетико-моделюючий метод, а також деякі інші дають можливість організувати психологічне дослідження в цілому.

Поставивши перед собою дослідницьку задачу і намітивши основні шляхи її рішення, психолог робить ще ряд кроків у побудові своєї роботи. Він вибирає один із двох методів одержання результатів — спостереження чи експеримент.

Спостереження — незамінний метод у роботі з маленькими дітьми, хоча може застосовуватися при вивченні розвитку дітей будь-якого віку. Спостереження бувають суцільними, коли психолога цікавлять всі особливості поводження дитини, але частіше вибірковими, коли фіксуються тільки деякі з них. Спостереження — складний метод, його використання повинне відповідати ряду вимог:

- чітко поставлена мета і розроблена схема спостережень (спостерігач знає, що саме він може побачити і як це фіксувати, а крім того, уміє швидко описувати явища, що спостерігаються,);

- об'єктивність спостереження (описується сам факт — дія, чи фраза емоційна реакція дитини, а не його суб'єктивне тлумачення психологом);

- систематичність спостережень (в епізодичних спостереженнях можна виявити не характерні для дитини моменти, а випадкові, залежні від його стану, від ситуації);

- спостереження за природною поведінкою дитини (дитина не повинна знати про те, що за ним спостерігає дорослий, інакше його поведінка зміниться). Зазвичай спостереження комбінується з експериментом.

Експеримент із дітьми проводиться в обстановці, як можна більш наближеної до звичних для них умов. В констатувальному експерименті визначаються рівень і особливості розвитку дітей, властиві їм у даний час. Це стосується як особистісного розвитку і відношення дитини до навколишніх, так і інтелектуального розвитку. Вибираючи ту чи іншу методику, психолог виходить із задачі, що стоїть перед ним, віку дітей (різні методики розраховані на різний вік) і умов проведення експерименту, які він може забезпечити.

Розвиток особистості вивчається за допомогою бесід з дітьми, письмових опитувань і непрямих методів. До останнього відносяться так називані проективні методи. Вони засновані на принципі проекції — перенесення на інших людей своїх власних потреб, відносин, якостей. Дитина, подивившись на картинку зі смутно зображеними на ній фігурами (дитячий варіант тематичного апперцептивного тесту), розповідає про їх, виходячи зі свого досвіду, наділяючи їх своїми турботами і переживаннями. Наприклад, молодший школяр, у якого головна проблема — успішність, часто уявляє собі ці ситуації як навчальні; невстигаючий учень складає історію про те, як хлопчика-ледаря батько лає за чергову двійку, а акуратна відмінниця наділяє того ж персонажа прямо протилежними властивостями й оповідає про його видатні успіхах. Той же механізм виявляється в закінченнях розповідей, що придумують діти (методика завершення розповіді), у продовженні фраз (методика незакінчених речень) і т.ін.

Відносини між дітьми, що склалися в групі дитячого чи саду шкільному класі, дозволяють визначити соціометричний метод. Дитині надається можливість вибрати трьох однолітків, до яких він найкраще відноситься, скажемо, відповідаючи на питання: «З ким ти хочеш сидіти за однією партою?» Вибори дітей, взаємні і невзаємні, розкривають структуру відносин у групі; більше усього виборів одержують «зірки» — самі популярні діти; є діти, яким надають перевагу; діти, яких мало хто вибирає, для них особливо важлива взаємність симпатій; і ізольовані, що відкидаються — їхній ніхто не вибирає, вони найбільшою мірою потребують допомоги.

Інтелектуальний розвиток вивчається за допомогою різноманітних методик, але головним чином — стандартизованих тестів. Перший в історії дитячої психології тест Біне-Сімона включав ряд завдань, представлених у вербальній (словесної) формі і призначених для визначеного віку. На великій кількості дітей, що охоплені експериментом Альфреда Біне, були встановлені норми розумового розвитку. Індивідуальні показники розумового розвитку дитини порівнюються із середніми показниками його вікової групи; визначається, чи відповідає він в інтелектуальному плані своєму віку, чи відстає випереджає основну масу своїх однолітків. Зараз при роботі з дітьми від 2 до 16 років використовується удосконалений варіант цього тесту — тест Стенфорд-Біне.

Тест Векслера для дітей 4—16 років включає вербальні і дані в наочній (образної) формі завдання. При його застосуванні одержують два показники — вербальний і невербальний, а також сумарний «загальний інтелектуальний показник». Узагалі, працюючи з різними тестами, психолог обчислює IQ — інтелектуальний коефіцієнт. Якщо дитина вирішує всі завдання для свого віку, його IQ дорівнює 100 балам. Діти, що набирають більше 120 балів, вважаються обдарованими, що значно відстають від своєї вікової норми — розумово відсталими.

Поряд з різного роду експериментами, що констатують, у віковій психології застосовується формувальний експеримент. Завдяки створенню спеціальних умов у ньому просліджується динаміка розвитку визначеної психічної функції. Л.С. Виготський спостерігав у такий спосіб процес становлення в дитини понять (експериментально-генетичний метод). В даний час будуються складні формуючі експерименти, власне кажучи — навчальні, у ході яких протягом року чи декількох років у дошкільників розвивається сприйняття (створення системи розвиваючих завдань і ігор), у молодших школярів — теоретичне мислення (розробка експериментальних навчальних програм).