Міжнародні кризи та конфлікти на початку ХХ ст. Створення Троїстого блоку та Антанти

Лекція 2

Тема. Перша світова війна

План

1. Міжнародні кризи та конфлікти на початку ХХ ст. Створення Троїстого блоку та Антанти.

2. Гонка озброєнь, посилення мілітаризму, шовіністична пропаганда. Причини, привід та початок Першої світової війни. Стратегічні плани супротивників.

3. Основні та другорядні театри воєнних дій. Військові кампанії та основні битви 1914 – 1918 рр.

4. Технічне вдосконалення в роки війни. Підводна війна.

Міжнародні кризи та конфлікти на початку ХХ ст. Створення Троїстого блоку та Антанти

Кризи на початку ХХ ст. – це міжнародні конфлікти, спричинені суперечностями між провідними державами світу.

Вони створили вагомі передумови для розв’язання Першої світової війни.

Перша марокканська криза (1905 – 1906 рр.)

Спричинена боротьбою Франції і Німеччини за Марокко, яка мала важливе стратегічне значення для контролю над Середземномор'ям.

Францію підтримала Велика Британія, Італія, Іспанія.

Конфлікт між Францією та Німеччиною було подолано в дипломатичний спосіб, хоча ці країни стояли на порозі війни.

Міжнародна конференція 1906 р. в м. Альхесірасі (Іспанія) визнала незалежність Марокко, але фактично над нею встановлювався контроль з боку Франції й частково Іспанії.

Боснійська криза (1908 – 1909 рр.)

Це конфлікт між Росією та Австро – Угорщиною.

Криза спричинена анексією Австро – Угорщиною Боснії та Герцеговини, які були населені переважно сербами. У відповідь на протест із боку Сербії Австро – Угорщина провела мобілізацію і сконцентрувала війська на сербському та російському кордонах.

Росія почала допомагати Сербії у протидії Австро – Угорщині. На вимогу Німеччини Росії довелося визнати загарбання Боснії та Герцеговини.

Друга марокканська криза (1911 р.)

Німеччина знову намагалась втрутитись у марокканську проблему.

До Марокко Німеччина спрямувала військово – морські сили.

Рішучу позицію зайняла Велика Британія, заявивши, що воюватиме на боці Франції, Німеччині довелося відмовитися від своїх планів.

Друга марокканська криза закінчилася:

- Перетворенням Марокко у 1912 р. на французький протекторат;

- Невелику частину країни передали Іспанії;

- м. Танжер з прилеглою територією виокремили в «міжнародну зону».

Міжнародні конфлікти на початку ХХ ст.

Міжнародні конфлікти на початку ХХ ст. були зумовлені боротьбою за переділ колоній і сфер впливу, які вели провідні держави світу. Вони сприяли загостренню протиріч між провідними країнами світу і стали провісниками Першої світової війни.

Зовнішньоекономічна експансія Японії

Залежність японської промисловості від імпорту сировини і палива, вузькість внутрішнього ринку внаслідок низького рівня життя населення, а також велика конкурентоспроможність японських товарів внаслідок їх низької собівартості сприяли формуванню в Японії експортноорієнтованої економіки.

Японія вкладала великі кошти у розвиток воєнної промисловості, в посилення її армії та військового флоту.

Це спонукало Японію до захоплення зовнішніх ринків та джерел сировини.

1. 1900 р. участь Японії в інтервенції проти Китаю.

20 – тисячна союзна армія восьми держав, серед яких була і Японія, захопила столицю Китаю і разом з урядовими військами придушила повстання іхетуанів («загонів миру і справедливості»).

2. 1902 р. укладення військово – політичного союзу з Великою Британією. Був розрахований на 5 років. Передбачав розподіл сфер впливу в Китаї, Кореї, нейтралітет одного із союзників на випадок війни іншого з будь – якою державою.

3. Січень 1904 р. – серпень 1905 р. – російсько – японська війна.

Головною її причиною стало протистояння між Росією і Японією у Північно – Східному Китаї (Маньчжурії) і Кореї, на Далекому Сході.

Царський уряд розраховував на легку перемогу над Японією, яка б дала можливість укріпити внутрішнє становище самодержавства і запобігти революції, що назрівала. Росія зазнала в цій війні нищівної поразки.

4. 23 серпня – 5 вересня 1905 р. підписання Портсмутського миру між Росією та Японією. Японія отримала Південний Сахалін, Ляодунський півострів із Порт – Артуром, право на експансію в Маньчжурії. Встановила протекторат над Кореєю.

5. 1910 р. анексія Японією Кореї. Корея стала японською колонією. Згідно з японо – корейським договором уся влада переходила до японського імператора. У країні вводилася колоніальна адміністрація на чолі з генерал – губернатором.

6. Зовнішньоекономічна експансія Японії набула значення національної стратегії, визначивши шлях модернізації суспільства.

Анексія – насильницьке приєднання державою території (або її частини) іншої держави.

Експансія – прагнення тієї чи іншої держави до захоплення нових територій, ринків, джерел сировини або безпосереднє втручання в справи інших держав.

1898 р. іспано – американська війна

Приводом для оголошення війни став вибух американського корабля «Мен» на рейді порту Гавани 14 лютого. Унаслідок швидкоплинної війни (тривала 10 тижнів) до США відійшли: Пуерто – Ріко, Філіпіни, о. Гуам, Куба потрапила під протекторат.

1899 – 1902 рр. англо – бурська війна

Бури були потомками нідерландських поселенців у Південній Африці. Лише до весни 1902 р. 400 тис. англійських солдатів зломили опір 50 – тисячної бурської армії. Велика Британія загарбала дві бурські республіки у Південній Африці – Трансваль і Оранжеву Республіку, які були багатими на золото й алмази. Обидві республіки були перетворені на англійські колонії.

Унаслідок війни утворився Південно – Африканський союз, що став домініоном Великої Британії.

1911 – 1912 рр. італо – турецька війна

Друга марокканська криза створила сприятливу обстановку для захоплення Італією населених арабами турецьких провінцій Тріполі і Кіренаїки, які вона розглядала як перший крок до встановлення свого панування в басейні Середземного моря. Італійські війська висадилися в Північній Африці, розгромили турецька війська і захопили Тріполітанію та Кіренаїку, що згодом стали італійською колонією Лівією.

Суперництво між двома військово – політичними блоками – Троїстим союзом і Антантою – призвело до Балканських воєн.

Причини Балканських війн:

1. Активізація боротьби народів Балканського півострова проти Османської імперії.

2. Втручання у балканські справи Антанти і Троїстого союзу.

Перша Балканська війна (9 жовтня 1912 р. – 30 травня 1913 р.)

Це – війна між Балканським союзом держав (Болгарія, Сербія, Греція, Чорногорія), який склався 1912 р., та Османською імперією.

Причини війни:

1. Національно – визвольна війна поневолених Туреччиною слов'янських народів.

2. Втручання Німеччини, Австро – Угорщини, Росії та блоків, що стояли за ними, у балканські справи.

3. Послаблення феодально – абсолютистського режиму Османської імперії внаслідок молодотурецької революції 1908 – 1911 рр. і поразки у війні з Італією із – за Лівії у 1911 – 1912 рр.

Туреччина зазнала поразки.

За Лондонським мирним договором 1913 р.

- Туреччина втрачала всі свої європейські володіння, крім Стамбула і невеликої частини Фракії

- Туреччину примусили відмовитися від більшості володінь в Егейському морі

- Створено державу Албанію.

Перша Балканська війна ослабила вплив Туреччини й Австро – Угорщини на Балканах і посилила вплив Сербії.

Друга Балканська війна (29 червня – 10 серпня 1913 р.)

Це війна Болгарії проти своїх колишніх союзників – Греції, Сербії та Чорногорії, до яких приєдналися Румунія і Туреччина.

Причини війни:

1. Прагнення Німеччини й Австро – Угорщини встановити свій вплив на Балканах.

2. Суперечності між членами антитурецької коаліції – Болгарією і Сербією.

Війна мала несправедливий характер з боку всіх воюючих країн. Велася вона за перерозподіл захоплених Болгарією земель і стала безпосередньою загрозою світового воєнного конфлікту. Закінчилася поразкою Болгарії.

Болгарія втратила:

- майже всю Македонію, яка відійшла до Сербії та Греції

- Південну Добруджу, яка відійшла до Румунії

- частину Фракії, що знову поверталася до Туреччини.

Наслідки війни:

1. Балканський союз розпався (1913 р.)

2. Сталося перегрупування сил на міжнародній арені:

- ослаблена Болгарія перейшла в табір австро – німецького блоку

- у Туреччині зміцніли позиції Німеччини

- Румунія почала зближуватися з країнами Антанти

- Сербія встановила тісні зв’язки з Росією.

Співвідношення сил у Європі

Поразка Росії в Кримській війні 1853-1856 pp., об'єднання Німеччини та Італії, поразка Франції у франко-прусській війні 1870-1871 pp. призвели до зміни співвідношення сил на європейському континенті й до загострення міжнародних відносин.

Поява у центрі Європи нової, могутньої, мілітаризованої агресивної Німецької імперії викликала занепокоєння всіх сусідніх європейських держав.

У той час зовнішньополітичний курс Німеччини визначав Отто фон Бісмарк, який прагнув утвердити повну гегемонію своєї країни в Європі. Незважаючи на поразку, Франція залишалася головною перешкодою на цьому шляху, і, щоб забезпечити перемогу в наступній війні, необхідно було заручитися підтримкою інших держав для ізоляції Франції.

Зростання могутності Німеччини підштовхнуло Австро - Угорщину до зближення з нею, хоч Австрія зазнала поразки у війні проти Пруссії 1866 р. До такого кроку Австро-Угорщину спонукало кілька обставин. Це, зокрема, етнічна близькість німців та австрійців, нестабільне становище двоєдиної монархії, прагнення заручитися підтримкою німецької дипломатії в експансії на Балканах, зростання економічної залежності від Німеччини.

Тим часом Бісмарк прагнув заручитися нейтралітетом Росії, яка в 60-х pp. докладала зусиль для скасування статей Паризького договору 1856 р. Відкривалися сприятливі перспективи для російсько-німецького зближення.

У 1873 р. зусилля Бісмарка дали позитивні результати. Між Німеччиною, Австро-Угорщиною та Росією було укладено Союз трьох імператорів. Але ця дипломатична перемога Бісмарка виявилася примарною. У 1875-1877 pp. Росія не підтримала Німеччину під час франко-німецьких воєнних "тривог", тобто на ділі виступила як гарант безпеки й незалежності Франції. Це не залишилося непоміченим у Парижі, що згодом привело до франко-російського зближення.

Тим часом антиросійська позиція Великої Британії давала надію Німеччині утримати Росію в нейтральному стані. Англія була головним противником розширення російських володінь на Середньому й Далекому Сході та поширення російського впливу на Балканах.

Так, через рішучу протидію Англії та Німеччини Росія не змогла повною мірою використати наслідки перемоги в російсько-турецькій війні 1877-1878 pp.

Міжнародні відносини 70-х pp. XIX ст. характеризувалися тим, що кожна з великих держав прагнула не допустити одноосібного посилення жодної з країн.

Утворення блоків

На початку 80-х pp. у міжнародних відносинах сталися кардинальні зміни. Почалося формування військово-політичних союзів, спрямованих проти не реального, а гіпотетичного (хоч і визначеного) противника, які мали на меті не просто перемогу над якоюсь окремою кращою, а завоювання світового панування.

Перший крок у цьому напрямі зробила Німеччина. 7 жовтня 1879 р. у Відні було укладено австро-німецький союз. Одночасно Бісмарк не полишав надій на утримання Росії на рівні нейтральної держави. У 1881 р. було відновлено Союз трьох імператорів, а 1887 р. укладено російсько-німецький "перестрахувальний договір".

Проте це не виключало Росію з гурту головних суперників Німеччини. Того ж року Німеччина відмовилася надати кредити Росії. У 1882 р. Німеччина, Австро-Угорщина та Італія уклали між собою Троїстий союз на 5 років, який через кожні 5 років поновлювався і проіснував до 1915 р.

На тлі загострення російсько-німецьких відносин відбувалося російсько-французьке зближення. У 1887 р. Франція надала Росії значний кредит. Почалися переговори про укладення союзу. У липні 1891 р. відбувся візит до Кронштадта французької ескадри. Наступного місяця було підписано франко-російський консульський пакт. У 1892 р. підписали військову конвенцію, яку було ратифіковано 1893 р. Отже, в Європі утворилися два ворожих військово-політичні союзи.

Проте залишилась одна велика держава - Англія, від позиції якої залежала перевага якогось із блоків.

Наприкінці XIX ст. Англія все ще проводила політику "блискучої ізоляції" (непряме втручання у справи європейських країн). Єдиною турботою Англії було розширення та утримання її колоніальних володінь. Зберігалися напружені відносини з Францією через розподіл колоній в Африці та Азії. У 1902 р. було укладено англо - японський союз, спрямований проти Росії, що дало Японії можливість у 1904-1905 pp. перемогти її у війні.

Однак в англійських політичних колах зростало розуміння того, що головна небезпека для Великої Британії йде від Німеччини, яка стала на шлях підготовки до війни за переділ світу (почалося будівництво могутнього океанського флоту). Так англо-німецьке суперництво в економічній та військовій сферах привело до перегляду зовнішньої політики Англії.

8 квітня 1904 р. в Лондоні було підписано англо-французьку таємну угоду. В ній розмежовувалися сфери впливу між двома державами в Африці. Англія визнавала право Франції на Марокко, а Франція - право Англії на Єгипет. Ця угода дістала назву "Сердечної згоди" - Антанта.

Після поразки в російсько-японській війні, а також подій революції 1905-1907 pp., які ослабили Росію, Англія вже не сприймала її як небезпечного конкурента.

Більше того, тепер вона мала підстави вважати Росію своєю союзницею в боротьбі проти Німеччини та національно-визвольних рухів народів Азії. Ініціаторами зближення між двома державами став міністр закордонних справ Англії Е. Грей (ліберал) і міністр закордонних справ Росії О. Ізвольський. Це зумовило укладення 31 серпня 1907 р. англо - російської конвенції про розмежування сфер впливу в Ірані, Афганістані й Тибеті. Так було завершено створення Антанти.

Проте єдиної угоди між трьома державами не існувало, її уклали лише на початку Першої світової війни.

Отже, підсумком розвитку міжнародних відносин на зламі століть став поділ Європи і світу на два ворожих військово-політичних блоки - Троїстий союз і Антанту. Основним змістом політики великих держав у складі названих союзів була підготовка до світової війни за переділ уже поділеного світу. Перші такі війни розпочалися наприкінці XIX ст.: іспансько-американська (1898 p.), англо - бурська (1899-1902 pp.), російсько-японська (1904-1905 pp.).

Документи. Факти. Коментарі