Зростання японської промисловості

Індустріальний розвиток відчутно змінив соціальну структуру японського суспільства. Формувався клас підприємців. У систему найманої праці втягувалася дедалі більша частина населення.

Переплетення інтересів імператорського двору, землевласників і промисловців, жорсткі методи експлуатації населення, орієнтація на континентальну територіальну експансію визначили своєрідність японського розвитку індустріального суспільства. Зовнішньополітична експансія в Японії набула головного значення як національна стратегія модернізації суспільства.

Японсько - китайська війна 1894 - 1895 pp. Англо - японський союз 1902 р.

Першим об'єктом експансії Японії на материку стала Корея, яка знаходилась у васальній залежності від Китаю. Накинувши Кореї в 1876 р. нерівноправний договір, Японія розширила експансію під приводом сприяння національно-визвольному рухові. Коли на початку 90-х pp. у Кореї вибухнуло повстання і китайські війська виступили на його придушення, Японія спрямувала свої армійські частини на південь півострова. Конфлікт на Корейському півострові вилився в японсько-китайську війну 1894- 1895 pp., яка закінчилася поразкою Китаю і підписанням мирного договору. Китай визнав незалежність Кореї, передав Японії Тайвань і Пескадорські острови, відкрив для Японії торговельні порти, надав право будівництва підприємств і зобов'язався виплатити величезну контрибуцію.

Війна Японії проти Китаю загострила японо-російські протиріччя на Корейському півострові та в Південній Маньчжурії. Росія за угодою з Китаєм почала будівництво Китайсько-Східної залізниці (КСЗ) та орендувала Порт-Артур. Назрівав збройний конфлікт. Щоб заручитися підтримкою великих держав, Японія 1902 р. уклала англо-японський договір, спрямований не тільки проти Росії, а й проти США. Отож, на Далекому Сході зав'язувався складний вузол протиріч.

Російсько-японська війна 1904 - 1905 pp.

На початку XX ст. Японія зважилася на гострий конфлікт із царською Росією. Широка антиросійська кампанія, яка стала частиною загальної пропаганди націоналізму й шовінізму в Японії та ідеологічної підготовки до реалізації планів створення "Великої Азії", особливо посилилася після підписання англо - японської угоди 1902 р. та отримання англійських кредитів.

У ніч проти 8 лютого 1904 р. японська ескадра без оголошення війни напала на російський флот у Порт-Артурі й Чемульпо (Корея). Так Японія захопила стратегічну ініціативу і змінила співвідношення сил на морі на свою користь. 10 лютого 1904 р. Японія формально оголосила війну. Найбільш драматично розвивалися події в порту Чемульпо, де крейсер "Варяг" і канонерка "Кореєць" вступили в нерівний бій з японською ескадрою. Обидві сторони зазнали значних втрат. Пошкодженого "Варяга" і "Корейця", аби вони не дісталися ворогові, було затоплено.

Спроба адмірала Макарова перехопити стратегічну ініціативу на морі не здійснилася - він загинув на панцернику "Петропавловськ", що підірвався на міні. Після цього російський флот методично знищувався японською артилерією в Порт-Артурі. Деякі кораблі прорвались у Владивосток і в китайські порти. Тихоокеанська ескадра припинила існування.

На суходолі події теж розгорталися не на користь Росії. 1-ша і 2-га японські армії розчленували російську армію і завдали їй поразок під Ляояном (серпень J 904 p.) і Мукденом (березень 1905 p.). 3-тя армія оточила Порт-Артур, який після II місяців оборони капітулював.

Загибель 2-ї Тихоокеанської ескадри 28 травня 1905 р. в Цусімській протоці трагічно завершила війну.

Поразки Росії значною мірою пояснюються безініціативністю й некомпетентністю командування (Куррпаткін, Алексєєв та інші), технічною відсталістю країни, браком надійних шляхів (Сибірська залізниця могла пропускати за добу два ешелони) і взагалі непідготовленістю до війни, хоча солдати й офіцери виявляли чудеса героїзму та стійкості.

31 травня 1905 р. японський уряд звернувся до президента США Т. Рузвельта з проханням про посередництво в укладенні миру.

5 серпня 1905 p. у Портсмуті (США) було підписано мир, згідно з яким Японія встановлювала протекторат над Кореєю. Порт-Артур, залізниця в Південній Маньчжурії, а також південна частина о. Сахалін відходили до Японії.

У 1907 р. і 1911 р. між Японією та Росією було укладено низку таємних угод про розподіл сфер впливу в Китаї. Внаслідок цього російсько-японські протиріччя послабилися. Головними противниками Японії тепер стали США й Велика Британія.

Ця війна була яскравим прикладом війн за переділ світу. Обидві сторони билися за свої імперські інтереси (сфери впливу) в Китаї.

Підготовка до світової війни

Японсько-китайська та російсько-японська війни стали важливою віхою розвитку Японії. Значні кошти, одержані від Китаю як контрибуція, японський уряд витратив на потреби армії та флоту. Готуючись до наступних воєнних конфліктів, правлячі кола країни прийняли програму десятирічного економічного розвитку. Чільне місце в ній посідала проблема розвитку важкої промисловості та збільшення й модернізації озброєння. У країні почалося промислове піднесення, яке завершилося 1907 р. промисловою революцією. Через кілька років після переможної війни проти Росії за територіальний переділ землі Японія оголосила про анексію Кореї (1910 p.).

Конституція 1889 р. Політичний розвиток

Конституцію Японії 1889 р. створили за зразком прусської. Було встановлено верховну владу імператора. Його особа вважалася священною та недоторканною. Як голова держави він мав право оголошувати війну і мир, укладати договори, затверджувати й видавати закони, скликати й розпускати парламент, призначати І звільняти громадських і військових чиновників високого рангу. За конституцією парламент складався з двох палат - палати перів і палати представників (депутатів). У верхній палаті була представлена аристократія, члени імператорського двору, що призначалися. Нижня палата обиралася. Виборче право отримав 1% населення. Парламент затверджував бюджет, але його права в цьому питанні обмежувалися. Уряд був відповідальним не перед парламентом, а перед імператором. Конституція 1889 р. офіційно проголосила демократичні свободи і громадянські права, рівність усіх громадян країни.

У 80-х pp. виникли політичні партії (ліберальна партія та партія реформ). Вони ще не мали масової бази, чіткої організаційної структури і радше скидалися на політичні клуби, що спиралися на різні групи землевласників, промисловців.

Наприкінці XIX ст. в Японії виникли профспілки. У 1896 р. стався перший робітничий страйк. Але становлення профспілкового й робітничого руху дуже ускладнювалося через особливості соціальної структури японського суспільства. На заваді цьому процесові стояли поліцейський терор і взаємини між робітниками та підприємцями, в яких значну роль відігравали традиційні норми поведінки: шанування старших, відданість господареві, довічне наймання на роботу, колективна власність.

Створену 1901 р. першу соціалістичну організацію під орудою Сена Катаями уряд заборонив, незважаючи на її лояльне ставлення до влади.

Жорстоких переслідувань зазнала анархо-синдикалістська організація, що виступала за "прямі дії", в тому числі й за проведення загальних страйків. Лідера цієї організації Котоку та його товаришів було страчено.

До початку першої світової війни в Японії не було легальних робітничих організацій (партій, профспілок), окрім профспілки, створеної самими підприємцями.