Механізм формування навички

Усякий рух людини будується на основі деяких первинних автоматизмів, що склалися в результаті філогенезу. Разом з тим усяка складна людська дія в процесі свого виконання породжує нові, більш складні і лабільні автоматизми.

Вимикання з поля свідомості окремих компонентів свідомої дії, за допомогою яких вона виконується – автоматизація.

Навички – автоматизовані компоненти свідомої дії людини, що виробляються в процесі її виконання.

Поки вони освоюються, вони є свідомими діями, ціль яким полягає саме в освоєнні даного способу дії. По освоєнні даного способу дії деякі операції включаються підлеглими компонентами у свідому діяльність людини, починають виконуватися в ній автоматично, як навичка.

Навичка виникає як дія, що свідомо автоматизується, і потім функціонує як автоматизований спосіб виконання дії.

М. О. Бернштейн у механізмі формування навички виділяє такі етапи:

 

Етапи розвитку навички	Характер навички	Мета навички	Особливості виконання
Ознайом–люваний	Осмислення дій і їх уявлення	Ознайомлення з прийомами виконання дій	Чітке розуміння мети, але неясне – способів її досягнення; дуже грубі помилки при дії
Підготовчий (аналітичний)	Свідоме, але невміле виконання	Оволодіння окремими елементами дій, аналіз способів виконання	Чітке розуміння способів виконання дій, але неточне і нестійке їх виконання; багато зайвих рухів, дуже напружена увага; зосередженість на своїх діях, не чіткий контроль
Стандарти–зований (синтетичний)	Автоматизація елементів дії	Сполучення і об’єднання елементарних рухів у єдину дію	Підвищення якості рухів, їх злиття, переборення зайвих, переключення уваги на результат; покращання контролю, перехід до м’язового контролю
Варіюючий (ситуативний)	Пластичне пристосування до ситуації	Оволодіння довільним регулюванням характеру дії	Гнучке, цілеспрямоване виконання дій; контроль на основі спеціальних сенсорних синтезів; інтелектуальні синтези (інтуїція)

 

Лекція 11. Мотиваційно-особистісні аспекти діяльності

11.1. Відношення мети і мотиву.

11.2. Властивості, генезис і функції смислових утворень.

11.3. Поняття і рівні смислової сфери особистості.

11.4. Динаміка смислових процесів.

 

Відношення мети і мотиву

Предмет потреби (мотив діяльності), як правило, не можна досягти відразу, тому для задоволення потреби розгортається діяльність, що складається з низки окремих дій, спрямованих на здійснення цілей, підлеглих у кінець-кінцем завданню досягнення мотиву всієї діяльності в цілому.

Генетично вихідним для людської діяльності є розбіжність мотиву і мети. На відміну від мети, мотиви актуально не усвідомлюються суб'єктом. Коли ми виконуємо ту чи іншу дію, ми можемо не усвідомлювати мотиви, що її спонукують. Правда, ми завжди можемо привести мотивування своїх дій, але воно зовсім не завжди є дійсним мотивом. До певного віку більшість мотивів не усвідомлюються. Усвідомлення мотивів – це спеціальна діяльність, що має свої мотиви: самопізнання і моральне удосконалювання.

Усе це обумовлює досить складні відношення між мотивами і цілями, які ще більш ускладнюються через те, що будь-яка людська діяльність, як правило, полімотивована, тобто задовольняє декільком мотивам:

1. Ціль може набути самостійної спонукальної сили, стати мотивом. Цей процес має назву "зсув мотиву на мету" і є основним механізмом утворення нових мотивів.

2. Мотив може бути усвідомлений і в результаті цього перетворений у мотив-мету.

3. У свідомості може бути відбите відношення мотиву до мети, тобто відображення об'єктивного відношення того, що спонукує людину діяти (мотив), до того, на що дія спрямована як на свій безпосередній результат (мета). Це відбите у свідомості відношення – особистісний сенс, тобто реальне життєве ставлення людини до того, на що спрямовано її дію.

4. Навіть коли мотив не усвідомлюється, він виявляється у вигляді емоційного забарвлення дії.

Одні мотиви, спонукуючи діяльність, разом з тим додають їй особистісний сенс – це змістоутворюючі мотиви. Інші, виконуючи роль спонукальних факторів (позитивних чи негативних), позбавлені функції змістоутворення і є мотивами-стимулами. Таке роздвоєння функцій мотивів обумовлене принциповою структурою людської діяльності, що реалізує подвійне відношення: до продукту діяльності і до інших людей. Саме відношення до інших людей створює упередженість людської свідомості, втілену в особистісних сенсах.

Розподіл функцій змістоутворення і тільки спонукання між мотивами однієї діяльності дозволяє зрозуміти головні відношення, що характеризують мотиваційну сферу особистості: відношення ієрархії мотивів. Змістоутворюючі мотиви завжди займають більш високе положення. Навіть провідні в житті особистості, вони в той же час можуть залишатися прихованими для самої людини, неусвідомленими. Але коли важлива за своїм особистісним сенсом для людини діяльність зітхається з негативною стимуляцією, особистісний сенс її не змінюється, частіше відбувається інше: швидко зростає психологічна дискредитація емоції, що виникла.

Ієрархія мотивів відносна, у структурі однієї діяльності даний мотив може виконувати функцію змістоутворення, в іншій – функцію додаткової стимуляції.