І Іовоєнні роки позначились якісним зро-станням образотворчого мистецтва. Важ- ливою подією стали з'їзди архітекторів художників, де розглядалися питання підбудови та нового бачення образу міст і сіл. Відбудовчі роботи почались одразу після визволення території України від фашистів. Відбудо-иувалися та реконструювалися міста. За генеральним планом відбудо-нувався Київ. Було проведено конкурс на кращий проект забудови Хрещатика. Як результат кияни мають своєрідний архітектурний ансамбль, образ якого визначають вдало розкритий мальовничий рельєф нагірної частини вулиці, багатоповерхові будинки, оздоблені керамічною плиткою світлого кольору, та широкі тротуари, засаджені каштанами.
Значним досягненням українського містобудівництва стала Нова Каховка (1951—1954). Чітко розплановано вулиці, вперше використано серії типових житлових будинків. Зведено Будинок культури за типовим проектом І. Рожина, який прикрашено мотивами українських народних орнаментів, що надає архітектурному образу урочистого звучання.
Серед громадських споруд, зведених українськими архітекторами в першій половині 50-х років, високим художнім рівнем вирізняються матроський клуб у Севастополі (архітектори Богданов, Киреєв); в 1958 р. було завершено будівництво Виставки передового досвіду в народному господарстві України в Києві.
Тематика українського живопису повоєнних років присвячена подіям Другої світової війни. На матеріалах фронтових спогадів створено вели-
ку кількість картин. Фронтові малюнки, особисті враження і переживання стали підґрунтям для написання полотен Д. Безуглим "Форсування Дніпра", С. Отрощенком "Німецькі окупанти на Україні", A. Чичканом "Пометемося", С. Самусєвим "Подвиг сержанта Якова Приходька". Трагічні події перших днів війни знайшли правдиве відбиття у творі Т. Яблонської "Ворог наближається". Авторами полотен на тему війни переважно були художники-фронтовики, безпосередні учасники боїв, що, безумовно, позначилося на характері їхніх полотен.
Популярними були історичні теми: "Богдан Хмельницький залишає в заставу кримському ханові свого сина Тимоша" В. Задорожного, горельєф "Переяславська Рада" І. Гончара, скульптурна група "Перед боєм. Богдан Хмельницький, Максим Кривоніс, Іван Богун" А. Біло-стоцького та О. Супруна.
Портрети О. Шовкуненка партизанки Майї Вовчик-Блакитної, народної артистки СРСР Марії Литвиненко-Вольгемут, С. Ковпака вирізняються не лише віртуозною технікою виконання, а й умінням досягти повноти і витонченості у відтворенні духовних якостей героїв творів.
Великих творчих успіхів у повоєнний час досягло українське театрально-декоративне мистецтво. Оформлення вистав стає лаконічним, посилюється емоційне звучання. На цій ниві працювали М. Духновсь-кий, Ю. Злочевський, В. Меллер, Д. Нірод та ін. Видатним майстром сценографії став народний художник СРСР А. Петрицький, який увесь свій талант віддавав театру, оформив вистави "Макар Діброва", "Богдан Хмельницький", "Князь Ігор" та ін.
Творчими досягненнями позначена книжкова графіка. Провідним майстром української книжкової графіки був В. Касіян, найпопуляр-нішими стали виконані ним ілюстрації до Шевченкового "Кобзаря" (1954). Митці книги підійшли до вирішення складної проблеми — синтезу ілюстрування й оформлення видань, тим самим підготувавши грунт для бурхливого розвитку української книжкової графіки наступного періоду.
У скульпторів так само провідними стали події й образи воєнного часу. Створюються меморіальні ансамблі, встановлюються пам'ятники героям війни і праці. Помітною подією в монументальній скульптурі став пам'ятник молодогвардійцям (1954). Його автори В. Агібалов, B. Мухін, В. Федченко та архітектор О. Сидоренко створили монумент, сповнений героїко-романтичного звучання.
Українські митці засвідчили зміцнення зв'язків українського мистец-і и,і 8 життям народу, багатогранність пошуків, правдиво відбили герої-чмиіі шлях і натхненну працю, пов'язану з відбудовою України.
ЗАСОБИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ
Першочергова увага державних органів приділялася відновленню роботи видав-ішцтв, преси, радіомовлення. З відбудовою поліграфічної бази збільшуються кількість назв та тиражі газет і жур-шілів. Так, уже в 1945 р. у 24 областях України виходило 879 газет і 6 журналів, зокрема "Україна", "Дніпро", "Українська література", "1 Іерець". До 1948 р. в Україні відновили роботу всі друкарні. Це дало амогу збільшити як кількість назв, так і тиражі книжок, журналів, га-чет. Станом на 1958 р. у республіці виходило 3329 газет разовим тиражем 9,208 тис. примірників і 488 журналів та інших періодичних видань загальним тиражем 31,746 тис.
Плідною була робота видавництв, які одразу ж після визволення Харкова та Києва були реевакуйовані. Розгорнули свою діяльність Українське державне видавництво, Видавництво Академії наук України, Державне видавництво образотворчого мистецтва та музичної літератури УРСР, у 1957 р. створено Державне видавництво дитячої літератури України (з 1964 р. "Веселка"), обласні книжково-журнальні видавництва в Харкові, Одесі, Львові та інших містах. Усього в 1945 р. її Україні було випущено понад 1000 назв книг тиражем близько 19 млн примірників.
За період з 1950 по 1958 р. кількість виданих книжок (за назвами) збільшилась з 4136 до 6618, а їх тираж — з 77,6 до 116,2 млн примірників. З усіх видань у 1950 р. українською мовою вийшли 1856 назв, а в 1958 р. — 3975.
Величезна увага приділялась радіофікації. Наприкінці 1943 р. розпочато будівництво Харківської, Дніпропетровської і Київської радіостанцій. На червень 1945 р. радіомережа становила 70 % довоєнної (діяло майже 450 трансляційних радіовузлів і 485 тис. радіоточок). На початку 1944 р. у Києві відновив роботу Український республіканський радіокомітет. Істотно збільшуються час і обсяг республіканського мовлення.
У наступні роки швидко відновлювалась і розширювалась радіофікація України: в 1950 р. радіоприймальна мережа збільшилась до 1481,7 тис. радіоточок, або на 163 /о порівняно з довоєнним часом. Кількість радіовузлів збільшилась на 228 /о, їх потужність — на 460 %. Великих успіхів досягла радіофікація сільської місцевості. Станом на 1950 р. у селах працювало 334,1 тис. радіотрансляційних точок, тобто в 4 рази більше, ніж у 1945 р. Багато районів Київської, Харківської, Одеської, Миколаївської, Рівненської та інших областей здійснили суцільну радіофікацію.
КУЛЬТОСВІТНІ ЗАКААДИ
Великого значення держава надавала роботі культосвітніх закладів, на які покладалися завдання з формування загального високого культурного рівня всіх соціальних груп.
У кожному населеному пункті, визволеному від фашистів, силами трудящих відбудовувалися і ремонтувалися будинки культури, клуби, бібліотеки, музеї, а також радіо- і кіномережа. Якщо на 1 січня 1944 р. у визволених областях України працювало лише 3800 культосвітніх закладів, то на кінець 1945 р. їх кількість збільшилась до 19 тис, причому 90 /о з них — у сільській місцевості, близько 4000 було відкрито в західних областях. У будинках культури, клубах створювалися гуртки художньої самодіяльності, демонструвалися кінофільми, працювали радіовузли, надходили газети, журнали, книги; тут читались лекції, доповіді. Відбудовані силами трудящих клубні заклади ставали справжніми осередками культури.
Велику роботу проводили бібліотеки, які у визволених районах потрібно було створювати заново. Відновлення відбувалося з великими труднощами: на кінець 1945 р. у республіці налічувалось усього 4844 бібліотеки (з книжковим фондом 8,6 млн книг), тобто 20 % довоєнної кількості.
Важливу роль у здійсненні культурно-виховної роботи відігравало кіно — найбільш масовий вид мистецтва. На початок 1945 р. в Україні було відновлено лише 1770 кіноустановок (із них 880 сільських), тобто ЗО /о довоєнної кіномережі. Не вистачало кваліфікованих кадрів, приміщень для кінотеатрів, обладнання. З часом кількість їх збільшувалась. Так, в 1945 р. їх налічувалось 1769, а в 1950 р. — уже 7199, зокрема в сільській місцевості — відповідно 884 і 5419. Всі німі кіноустановки було замінено на звукові.
Станом на 1949 р. в Україні працювало 137 музеїв, кількість експонатів досягла довоєнного рівня — 3 млн одиниць. Було створено багато ніиіііх музеїв: "Молода гвардія" у Краснодоні, "Оборона Одеси", Кор-гуиь-Шевченківський історичний, Ольги Кобилянської в Чернівцях, І, Шевченка в Києві, образотворчого мистецтва в Ужгороді та ін.
І Іа початку 1946 р. у клубних закладах працювало 23 тис. гуртків пімодіяльного мистецтва, у яких брали участь 316 тис. чол., а в 1958 р. лише при клубних закладах Міністерства культури України працювало иже 87,9 тис. гуртків (драматичних, музичних, хорових, образотворчого мистецтва та ін.), у роботі яких брали участь 1299,3 тис. чол.
Неухильному піднесенню самодіяльної художньої творчості сприяло систематичне проведення оглядів та олімпіад художньої самодіяльності. Нже в 1957 р. у них взяли участь понад 1,5 млн чол., які за своєю виконавською та художньою майстерністю стають урівень із професійними митцями. Твори самодіяльних авторів, зокрема пісня "У трембітоньку чаграю", яку написав керівник хору Должанського деревообробного комбінату А. Машкін, пісні "Ти, донецький краю" шахтаря П. Дмит-рієва-Клебанова, "Співають дівчата" службовця Ф. Аитвиненка стали надбанням професійних колективів.
За роки післявоєнної відбудови народного господарства в республіці підновлено діяльність зруйнованих клубів, бібліотек, музеїв, а також створено нові культурно-освітні заклади. В Україні в 1950 р. працювало вже 34,9 тис. масових бібліотек, 28,7 тис. клубів, що набагато перевищувало кількість культурно-освітніх установ довоєнних років.
Творчий доробок самодіяльних літераторів та митців сприяв подальшому піднесенню художньої творчості українського народу.
Розділ XI
