Стиль та характерні особливості творчої манери

Біографія і творчість

 

Варгас Льоса народився в сім'ї середнього достатку, його батько, водій автобуса, незабаром розлучився з дружиною і залишив її під опікою діда Маріо, почесного консула Перу в болівійському місті Кочабамба. Там Маріо провів перші роки життя. Відомо, що батько письменника мав двох позашлюбних дітей від коханки-німкені, отже, Ернесто і Енріке Варгас припадають нобелівському лауреату єдинокровними братами.

Консул Льоса володів бавовняними плантаціями і забезпечував свою дочку й онука всім необхідним, суворо забороняючи, однак, інформувати хлопчика про долю його батька. Тим не менш в 1946 р. подружжя Льоса відновили спільне життя і оселилися в Лімі, де Маріо закінчив спершу недільну школу, а потім за наполяганням батька був зарахований у військове училище імені Леонсіо Прадо, згодом виведене їм у романі «Місто і пси». Життя в училищі настільки обридла Маріо, що за рік до випуску він кинув навчання і влаштувався журналістом у провінційну газету «La Industria», що виходила в містечку Пьюра. У 1953 р. Варгас Льоса вступив на філологічний факультет університету Сан-Маркос, але незабаром виїхав до Європи, отримав стипендію Мадридського університету і в 1958 р. захистив там дисертацію про творчість Рубена Даріо.

У 1960 р. Варгас Льоса переїхав до Парижа, де йому обіцяли надати новий грант на літературні дослідження. До цього часу він вже був у цивільному шлюбі з кузиною Хуліей Уркіді, яка була значно старша за нього. Гранта Варгас Льоса не отримав, але повертатися до Мадрида відмовився і осів у Парижі, де тісно співпрацював з Хуліо Кортасар, а також працював журналістом на радіо і телебаченні. У 1964 р. Варгас Льоса і Уркіді розлучилися. Роком пізніше Маріо одружився на другій своїй кузині Патрісії, яка народила йому трьох дітей. Один з них, Альваро Варгас Льоса (нар. 1966), також став письменником і публіцистом. У 1969-1970 рр.. Варгас Льоса недовго жив і викладав в Англії та Іспанії, після чого професійно зайнявся літературною діяльністю.

Згідно з М. Ф. ярних, творчість Варгас Льоси поєднує впливу різних латиноамериканських та європейських письменників, від Флобера і Толстого до Батая, але зразковою книгою він вважав середньовічний каталонська роман «Тірант Білий». У ньому сплавлені автобіографічні мотиви і символізм, гротеск, інтертекстуальність і модель фольклорної хроніки, теми насильства та еротики.

У молодості підтримував кубинський режим Кастро, але з часом розчарувався в комуністичних ідеях. Більшість біографів відносять цю подію до 1978-1980 рр.., Зокрема пов'язуючи його з процесом кубинського дисидента Еберта Падільї. Однак, на відміну, скажімо, від Борхеса, Варгас Льоса виступає послідовним противником не тільки соціалістичної диктатури, але і правого авторитаризму.

Перший же роман «Місто і пси» (1963) заклав основи майбутньої грандіозної популярності Варгаса Льоси в середовищі молодих інтелектуалів з обох боків Атлантики. Заснований на реальних враження письменника від навчання у військовій академії, роман став культовою книгою для молодіжної читацької аудиторії СРСР і був публічно спалений на плацу Леонсіо Прадо, що тільки додало йому популярності. У СРСР і в США роман був екранізований: радянський фільм «Ягуар» знятий режисером Себастьяном Аларконом в 1986 році і приніс популярність акторові Сергію Векслеру. На думку М. Ф. ярних, роман, натуралістично описуючи атмосферу жорстокості і насильства, може бути витлумачений як символічна екзистенціалістські притча, яка розповідає про містеріальне-драматичному переході через смерть до відродження, його архітектоніку визначає число чотири - його головні персонажі: статичні Раб і Боа і нестабільні, транслімінальние Ягуар і Поет. У Перу роман викликав скандал у середовищі вищого військового командування. Кілька генералів навіть звинуватили Варгаса Льосу у виконанні політичного замовлення з боку еквадорських емігрантів.

Після виходу в світ повісті «Щенята» (1967), в якій насильство знову виступає невід'ємним елементом соціального укладу життя і висловлює анархічний протест проти торжества тотальної несправедливості в суспільстві Латинської Америки, Варгас Льоса удостоївся порівнянь з Хемінгуеєм. У цьому творі мотив кастрації героя може бути витлумачений або як втілення вихолощений Людини Перуанського, або як втілення культури «доколумбового Перу», чий розвиток було насильно перервано.

У центрі роману «Зелений дім» (1967) - бордель у Пьюра, в образі якого травестіруется зелений колір сельви (зелень з'єднує значення природності, дикості і еротичну символіку), а книга інвертує ряд мотивів лицарського роману. Роман став першим твором, удостоєним премії Ромуло Гальєгоса, причому при голосуванні Варгас Льоса з великим відривом обійшов таких конкурентів, як Хуан Онетті і Габріель Гарсія Маркес.

Дія роману «Розмова в" Соборі "» просторово обмежена шинком в Лімі, де розмовляють два перуанського - син високопоставленого чиновника Сантьяго і його знайомий, водій Амбросіо. Сантьяго намагається з'ясувати справжню долю свого батька (ремінісценція на дитячі пошуки відповіді самим письменником на аналогічне питання), імовірно брав участь у таємному антиурядовій змові, але стикається з герметичною структурою державного апарату і, подібно кафкіанське персонажу К., у відчаї відступається від своїх намірів. У цій книзі Варгас Льоса зробив першу послідовну спробу відтворити дух диктатури, «будуєш маску упорядкування реальності, під якою ховається розкладання».

У 1971 р. письменник захистив фундаментальну дисертацію по творчості Габріеля Гарсії Маркеса, з яким згодом неодноразово жорстко опонував з політичних і літературних питань. Відносини двох прижиттєвих класиків латиноамериканського «магічного реалізму» настільки погіршилися, що в 1976 р. Варгас Льоса публічно закотив своєму колишньому приятелеві ляпас у присутності журналістів. Тільки в 2007 р. з'явилися деякі ознаки охолодження цієї давньої ворожнечі, і Маркес навіть дозволив використовувати витяги з робіт Варгаса Льоси в академічному коментоване видання «Ста років самотності».

Тема антиутопії і інвертованої сакральності в цей час поєднується в творчості Варгаса Льоси з гостросатиричними мотивами, використаними з не меншою безпосередністю, ніж у скандально відомої дисертації. Так, літопис наддисциплінарного публічного будинку для військових у романі «Капітан Панталеон і Рота добрих послуг» може розглядатися як подвійна самопародія - на більш ранню роботу «Зелений дім» і на сам жанр «роману в документах». У повісті «Тітонька Хулія і писака» Варгас Льоса, використовуючи мову і архетипи «мильних опер», вивів у гротескно-карикатурній формі історію свого першого шлюбу з Хуліейю Уркіді. «Тітонька Хулія і писака»представлена ​​в оригінальній формі, із переміжними сценами. Але нічого геніального або понад-приголомшливого в книзі немає. Цей твір частково (сюжетно) автобіографічний: в основу його покладений роман юного Льоси з родичкою - "тітонькою Хулією", його майбутньою дружиною. Але це тільки один пласт роману – другий являє собою гротеск, пародію карикатуру на мильні опери, вкрай популярні в той час на аргентинському радіо. Таким чином, паралельно розвиваються дві теми: таємна любов юнака до родички, значно старшої за нього, зі всіма витікаючими ускладненнями, - і сюжети багатосерійних радіопостановок, які в незбагненній кількості творить запрошений в Аргентину сценарист – Писака. Поступово розкручується любовна лінія, і так само поступово персонажі одного серіалу починають потрапляти в інший, в третій, щоб зустрітися у фінальній серії, в якій сценарист вбиває всіх своїх героїв. Апофеозом роману є втеча і таємне весілля головного героя і Хулії, з одного боку, і божевілля писаки, який не в силах переварити власні придумані світи - з іншого.

У 1975 р. Варгас Льоса був обраний президентом міжнародного ПЕН-клубу. У 1978 р. повернувся до Ліми, однак продовжував багато їздити по світу. У цей час виходить у світ перша проба пера Варгаса Льоси в жанрі історичного роману. Дія книги «Війна кінця світу» відбувається в Бразилії кінця XIX століття, де в селищі Канудос склалася релігійна громада, яка скасувала приватну власність. Керівники громади були відлучені від церкви, а сам виступ - найжорстокішим чином придушене військами. Автор зображує протистояння несумісних картин світу, боротьбу анімістичних-есхатологічного та республіканського міфів. Роман знаменує радикальне зрушення в світогляді Варгаса Льоси від лівоцентристських і навіть комуністичних поглядів до Лібертаріанська; у письменника пробуджується гострий інтерес до мессіаністскім культів і психологічної підгрунтя ірраціонального в людській поведінці. У самій Бразилії, а також на Кубі роман був прийнятий холодно і розцінений як антисоціалістичний пасквіль. Сам Варгас Льоса вважає цю книгу своїм головним твором.

У центрі роману «Історія Майті» - діяльність літнього революціонера-троцькіста, в 1958 готує в Перу революцію. Майже одночасно з виходом роману в тій же місцевості, де відбуваються його події, дійсно спалахнули селянські хвилювання, які потягли за собою, серед іншого, загибель восьми журналістів і повне спустошення села Учураккай. Пізніше Варгаса Льосу неодноразово допитували в парламентській комісії з розслідування подій у Учураккае. Письменник присвятив їм повість «Хто вбив Паломіно Молер?» (1986), розцінений критиками як акт «літературного екзорцизму», і згодом повернувся до цієї теми в книзі «Смерть в Андах» (1993). Досліджуючи патерни взаємодії мов латиноамериканської культури, в романі «Говорун» Варгас Льоса зображує перуанського єврея Саула Суратаса, захоплюється етнографією і поступово занурюється в міфологію індіанців мачігенга, працюючи в Літньому лінгвістичному інституті.

Постмодерністська архетипова еротична утопія розкрита в дилогії «Похвала мачусі» і «Записки дона Рігоберто».

У центрі роману «Історія Майті» - діяльність літнього революціонера-троцькіста, в 1958 готує в Перу революцію. Майже одночасно з виходом роману в тій же місцевості, де відбуваються його події, дійсно спалахнули селянські хвилювання, які потягли за собою, серед іншого, загибель восьми журналістів і повне спустошення села Учураккай. Пізніше Варгаса Льосу неодноразово допитували в парламентській комісії з розслідування подій у Учураккае. Письменник присвятив їм повість «Хто вбив Паломіно Молер?» (1986), розцінений критиками як акт «літературного екзорцизму», і згодом повернувся до цієї теми в книзі «Смерть в Андах» (1993). Варгас Льоса був серйозно уражений висновками комісії і уклав, що «демократія в Латинській Америці однаково легко гине під п'ятою як ліворадикалів, так і праворадикалів». Це висловлювання можна вважати його подальшим політичним кредо. Починаючи з 1987 року Варгас Льоса серйозно зайнявся політикою, у 1990 році висувався кандидатом в президенти Перу від партії «Демократичний фронт». Льоса запропонував план радикального перетворення перуанської економіки в дусі поглядів Чиказької школи, виступивши за перехід до вільного ринку, різке скорочення бюджетного дефіциту і якнайшвидшу приватизацію державних активів. Політичні супротивники Варгаса Льоси використовували вирвані з контексту цитати з «Війни кінця світу» для дискредитації письменника, зачитуючи їх по радіо під виглядом витягів з передвиборчої програми. Слід зауважити, що багато епізодів книги дійсно відображають у завуальованій формі реальні сутички бойовиків «Сендеро Луміносо» з урядовими військами.

У першому турі виборів Варгас Льоса посів перше місце з 34% голосів, але програв у другому турі інженеру -агроному Альберто Фухіморі, майбутньому диктатору Перу, після чого покинув країну, оселився в Лондоні і став підданим Іспанії. Досвід виборчої кампанії Варгас Льоса використав у романі «Риба у воді», де описав «оголений трагізм національного безпам'ятства».

Дослідження «міфів диктатури» в латиноамериканських суспільствах було продовжено Варгасом Льосою в романі «Свято Козла» (2001), де письменник докладно досліджує епоху і соціальні наслідки правління жорстокого диктатора Домініканської Республіки Рафаеля Трухільо. Це саме велике і складне твір письменника з часів виходу «Війни кінця світу». Дія розгортається у трьох подієвих пластах: перша сюжетна лінія оповідає про повернення домініканської біженки на батьківщину через 30 років після вбивства Трухільо в 1961 р., в другій зроблена спроба реконструкції цього замаху в стилі класичного американського політичного трилера, третя присвячена останнім рокам життя самого Трухільо.

Не обійшов Варгас Льоса увагою і авторитарні режими інших регіонів планети. На початку іракської кампанії проти режиму Саддама Хусейна письменник вперше з часів своїх юнацьких виступів різко розкритикував міжнародну політику США і союзників, хоча сьогодні він все ж вважає, що війна, принаймні, «позбавила іракців від тиранії». На думку письменника, відповідна європейська ворожість зовсім не той противагу, який необхідний Сполученим Штатам.

До числа відносно рідкісних у Варгаса Льоси письменницьких невдач критики відносять роман «Пригоди скверною дівчата» (2006), що представляє собою, по суті, осучаснену версію класичного твору Гюстава Флобера «Пані Боварі».

У 2008 р. Варгас Льоса опублікував монографію, присвячену творчості уругвайського письменника Хуана Онетті.

У останньому на сьогоднішній день белетристичному творі «Сон кельта»(2010) письменник звертається до подій кінця XIX-початку XX століть, долю корінного населення Конго й Амазонії, які працювали на каучукових плантаціях.

Стиль та характерні особливості творчої манери

Варгас Льоса активно використовує при створенні своїх книг як особисті враження, так і матеріали історичних досліджень. Він особливо відзначав, що можливість мандрувати по всій планеті в якості запрошеного університетського лектора неоціненна для письменника.

Найвідоміший твір раннього періоду його творчості, «Місто і пси», засноване на досвіді навчання молодого Маріо в закритому військовому інтернаті Леонсіо Прадо, хоча в цьому романі задушлива атмосфера страху і насильства, що пронизує всі куточки академії, служить, безперечно, в той же час метафорою корупції та репресивної внутрішньої політики латиноамериканських диктатур середини ХХ ст. Варгас Льоса і надалі неодноразово звертався до теми протесту одинака проти самодостатнього державного апарату.

Так, «Розмова в" Соборі "», крім очевидного оммажа Кафка і французьким екзистенціаліст, містить докладний метаісторичний аналіз авторитарно-олігархічного режиму перуанського президента Мануеля Аполлінарія Одріі. Головна книга пізнішого періоду літературної активності Варгаса Льоси, «Свято Козла», не могла бути створена без попереднього скрупульозного, що межує з науковим, дослідження режиму Трухільо. Втім, що щодо цього роману, так і з приводу «Війни кінця світу» нобелівський лауреат застерігає: «Це передусім роман, художній твір, а не історичний трактат. Я допустив дуже, дуже багато вільностей при роботі над текстом». Авторська манера Варгаса Льоси має риси як модернізму та постмодернізму, так і класичного латиноамериканського магічного реалізму. Кейт Букер, що присвятила творчості Варгаса Льоси спеціальну монографію, не приховує захоплення контрапунктной манерою перуанського письменника комбінувати в одному романному пласті події та діалоги, що відбуваються в різних часах і реальностях або навіть атрибутовані різним персонажам, яка надає його прозі деяку схожість з романами Флобера. Іноді вважається, що «Війні кінця світу» бракує психологізму і реалістичності в порівнянні з іншими творами Варгаса Льоси, але це враження оманливе - величезний, майже семісотстранічний роман свідомо стилізований під народний епос, а швидше навіть оповідь про хрестові походи, персонажі якого під багатовіковим вантажем усній традиції з необхідністю втрачають всі індивідуальні риси, за винятком тих, що укладаються в канву втілювалася ними ідеї.

Сам письменник називає своїми вчителями та ідейними попередниками насамперед порівняно маловідомих перуанських авторів, таких як Рафаель Бенавідес, Карлос Окендо і Хосе Марія Аргедас. Про останній Варгас Льоса написав окрему роботу «Архаїчна утопія» (1996), в якій твори Аргедаса виступають як «чудовий приклад старомодного провінціалізму, володіє енергією магічного заклинання».

Разом з тим Варгас Льоса не чужий і більш широких культурних впливів. Він приділяв велику увагу творчості Камю, Сартра і Флобера, склав збірник есе про естетику роману «Пані Боварі», в якому бачить ідейний джерело і першооснову європейського декадансу і модернізму. Не меншим повагою Варгаса Льоси користується Фолкнер, вплив якого відчутно в конструкції сюжету і образно-метафоричного ряду роману «Місто і пси».

Втім, безсумнівно, що у всіх перерахованих вище нехудожніх книгах першочерговою метою Варгаса Льоси-критика є НЕ неупереджене дослідження творчості досліджуваного їм автора, але скоріше «побудова мостів» між романними просторами самого Варгаса Льоси і його віртуального співрозмовника. У тих випадках, коли останній виявляється незгодний з висновками перуанського, літературна гра часто переростає в запеклу суперечку, обмін образливими словами і навіть ворожнечу (див. вище історію тридцятирічної сварки Варгаса Льоси з Маркесом). Тим не менш збірник статей Варгаса Льоси «Листи молодому романістові» витриманий в незмінно теплом і дружньому тоні, не претендуючи ні на роль «священного писання», ні навіть на функцію «куховарської книги початківця літератора».