Тема № 22: Виконання судових рішень

Нормативно-правові акти та література:

1. Конституція України: Закон України від 28 черв. 1996 р.; зі змін. і доповн. — К.: Атіка, 2012. — 68 с.
2. Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон України від 13 квіт. 2012 р. // Голос України. — 2012. — 19 травня (№ 90-91).
3. Закон України від 7 березня 2002 р. "Про Військову службу право­порядку у Збройних Силах України" // Відомості Верховної Ради Украї­ни. - 2002. - № 32. - Ст. 225.
4. Про виконавче провадження: Закон України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. - № 24. - Ст. 207.
5. Про державну кримінально-виконавчу службу України: Закон України від 23 червня 2005 року № 2713-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2005. - № 30. - Ст. 409.
6. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 2 "Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і за­міну невідбутої частини покарання більш м’яким" // Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах (1973—2004): Офіційне видання / За заг. ред. В. Т. Маляренка. — К., 2004.
7. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р. № 16 "Про практику застосування судами України законодавства про по­гашення і зняття судимості" // Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах (1973—2004): Офіційне видання / За заг. ред. В. Т. Маляренка. — К., 2004.
8. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 1990 р. № 11 "Про практику застосування судами України процесуального зако­нодавства при вирішенні питань, пов’язаних з виконанням вироків" // Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах (1973—2004): Офіційне видання / За заг. ред. В. Т. Маляренка. — К., 2004.
9. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 28 вересня 1973 р. № 8 "Про практику застосування судами законодавства про звільнення від відбуття покарання засуджених, які захворіли на тяжку хворобу" // Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах (1973—2004): Офіційне видання / За заг. ред. В. Т. Маляренка. — К., 2004.
10. Кримінальний процесуальний кодекс України: Науково–практичний коментар / За загальною редакцією професорів В. Г. Гончаренка, В. Т. Нора, М. Є. Шумила. — К.: Юстиніан, 2012. — 1224 с.
11. Кримінальний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар: у 2 т. / О. М. Бандурка, Є. М. Блажівський, Є. П. Бурдоль та ін.; за заг. ред. В. Я. Тація, В. П. Пшонки, А. В. Портнова. — Х.: Право, 2012. — 1430 с.
12. Белозеров Ю. Н., Николюк В. В. Исполнение приговора в советском уголовном процессе. — М., 1984.
13. Бибило В. Н. Конституционные принципы правосудия и их реализа­ция в стадии исполнения приговора. — Минск, 1986.
14. Бринцев В., Пишньов Д. Яким має бути розділ "Виконання вироку, ухвали і постанови суду" в новому КПК України // Право України. — 1993. - № 4.
15. Добровольская Т. Н. Деятельность суда, связанная с исполнением приговоров. — М., 1979.
16. Матвиенко Е. А. Приговор суда и его исполнение. — Минск, 1968.
17. Молдован А. В. Кримінальний процес України [текст]: Навч. посіб. / А. В. Молдован, С. М. Мельник. — К.: Центр учбової літератури, 2013. — 368 с.
18. Перлов И. Д. Исполнение приговора. — М., 1963.
19. Свиридов М. К. Сущность и предмет стадии исполнения приговора. — Томск, 1978.
20. Швецов В. И. Исполнение приговора. — М., 1982.

 

Вступ

 

Виконання вироку суду, ухвали слідчого судді, суду - завершальна стадія судового провадження. Виконати вирок суду або ухвалу слідчого судді, суду означає точно реалізувати приписи, які вирок (ухвала) містить. Звернення та приведення в життя судового рішення про покарання слугує справі захисту прав громадян, суспільства, держави від кримінальних правопорушень, забез­печує потерпілим відшкодування завданої правопорушеннями шкоди. Тяганина ж зі зверненням та приведенням судових рішень до виконання, відступ від за­кону в процесі їх реалізації можуть звести нанівець, зробити марною велику і важку роботу слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, захисника та інших учасників кримінального провадження, зроблену ними на досудовому розслі­дуванні і судовому розгляді кримінального провадження.

 

 

Питання 1. Поняття, зміст та умови реалізації стадії виконання вироку

 

 

Виконання вироку - це завершальна стадія кримінального процесу, в якій суд звертає увагу до виконання вироку, ухвали і постанови, слідкує за приведенням їх до виконання, а також вирішує в установленому порядку питання, які при цьому виникають.

Ознаки стадії:

1) у ній реалізуються рішення, сформульовані не тільки у вироку, а й ухвалах, постановах суду;

2) ця стадія у кримінальній справі може виникати неодноразово у зв’язку зі зміною судових рішень або виникненням питань, які потребують судового вирішення;

3) не пов’язана з дослідженням загального для попередніх стадій предмета доказування;

4) стадія виконання вироку позбавлена контрольних функцій щодо попередніх стадій кримінального процесу;

5) має істотні особливості процесуального характеру.

 

Обов’язковою умовою виконання судового рішення у кримінальній справі є набрання ними законної сили, оскільки лише рішення, яке набрало законної сили, є підставою до відбування засудженим кримінального покарання, а також виконання всіх інших рішень, сформульованих у вироку, ухвалі, постанові.

Органи, які виконують вироки:

1. Слідчі ізолятори та установи виконання покарань;

2. Органи виконання покарань за місцем проживання засудженого;

3. Служба у справах дітей;

4. Командири військових частин;

5. Державна виконавча служба;

6. Адміністрація за місцем роботи засудженого;

7. Відповідні органи, в яких зберігаються документи, цінності, майно, на яке накладено арешт, гроші та предмети, що були вилучені.

 

Зміст кримінальної процесуальної стадії виконання судових рішень складають звернення слідчим суддею, судом до виконання ухвали, вироку суду, що набрали законної сили, вирішення судом низки питань під час виконання вироків, зокрема, про відстрочку виконання вироку, про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, про заміну невідбутої частини покарання більш м’яким, про звільнення від покарання через хворобу, про застосування до засуджених примусового лікування та його припинення, про будь-якого роду сумніви і суперечності, що виникають при виконанні вироку, тощо. В зміст ста­дії виконання судових рішень входить також розгляд судом питання про зняття судимості, яке постає перед ним після виконання вироку.

Звернення судового рішення слідчим суддею, судом до виконання ще не означає його фактичної реалізації, а є лише початковим моментом його ви­конання (наприклад, при призначенні покарання у вигляді позбавлення волі, виправних робіт). Стадія виконання судового рішення може бути тривалою в часі. Вирок, наприклад, буде вважатися виконаним у повному обсязі, коли за­суджений відбуде призначене покарання.

Звернення судового рішення до виконання здійснюється шляхом виключ­но процесуальних дій слідчого судді, суду. У приведенні вироку до виконання, крім слідчого судді, суду, беруть участь й інші органи та установи (наприклад, уповноважені службові особи органів внутрішніх справ, органи кримінально-виконавчої служби), значна частина діяльності яких лежить поза межами кри­мінального провадження.

Набрання судовим рішенням законної сили є обов’язковою умовою його виконання та підставою реалізації всіх сформульованих у ньому рішень.

До набрання вироком суду законної сили він в усіх випадках виконуєть­ся негайно в частині звільнення підсудного з-під варти у разі: а) виправдан­ня; б) звільнення від відбування покарання; в) засудження до покарання, не пов’язаного з позбавленням волі; г) ухвалення обвинувального вироку без при­значення покарання (ч. 1 ст. 377 КПК).

Момент набрання судовим рішенням законної сили залежить від того, під­лягає чи не підлягає це рішення згідно із законом апеляційному або касаційно­му оскарженню, а якщо підлягає, - від реалізації учасниками кримінального провадження права на подання апеляційної або касаційної скарги.

Ухвали слідчого судді, суду першої інстанції набирають законної сили в момент їх оголошення у разі, якщо закон не передбачає їх оскарження в апеля­ційному порядку або коли в законі прямо зазначено, що ця ухвала оскарженню не підлягає. Наприклад, стосовно ухвали слідчого судді, суду про здійснення приводу особи в законі немає ані вказівки про її негайне виконання, ані вказів­ки про те, що вона не підлягає оскарженню (ст.ст. 142, 143 КПК), а стосовно ухвали слідчого судді, суду про дозвіл на затримання з метою приводу прямо вказано, що така ухвала оскарженню не підлягає (ч. 5 ст. 190 КПК). Обидві на­звані ухвали набирають законної сили в момент їх оголошення.

Для наведених та аналогічних випадків закон і формулює загальне правило - ухвали слідчого судді та суду, які не можуть бути оскаржені, на­бирають законної сили з моменту їх оголошення (ч. 5 ст. 532 КПК). З моменту їх проголошення згідно із законом набирають законної сили судові рішен­ня суду апеляційної та касаційної інстанції, Верховного Суду України (ч. 4 ст. 532 КПК).

Вирок або ухвала суду першої інстанції, ухвала слідчого судді, що може бути оскаржена в апеляційному порядку, набирає законної сили після закінчен­ня встановленого законом строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано (ч. 1 ст. 532 КПК). Наприклад, вирок або ухвала суду першої ін­станції про застосування чи відмову у застосуванні примусових заходів медич­ного або виховного характеру набирає законної сили через тридцять днів з дня їх проголошення, якщо протягом цього часу на них не було подано апеляційної скарги (п. 1 ч. 2 ст. 395 КПК).

Оскільки строк подання апеляційної скарги у всіх цих випадках обчис­люється днями, у разі, якщо апеляційну скаргу у встановлений законом строк не було подано, вказані судові рішення набирають законної сили о двадцять четвертій годині останнього дня строку її подання (ч. З ст. 115 КПК).

Якщо особа, яка подала апеляційну скаргу, до закінчення апеляційного розгляду відмовилась від неї (ч. 1,2 ст. 403 КПК), судове рішення набирає за­конної сили з моменту постановления апеляційним судом ухвали про закриття на цій підставі апеляційного провадження.

Якщо судове рішення набрало законної сили у зв’язку з закінченням строку на подання апеляції, але цей строк згодом буде поновлено (ст. 117 КПК), вважається, що судове рішення не набрало законної сили (ч. З ст. 532 КПК) і на нього в установленому законом порядку може бути подана апеляційна скарга.

Судове рішення набирає законної сили повністю, а не частинами. Тому у випадках, якщо вирок або ухвала суду у груповій справі, якими суд вирішив обвинувачення по суті, оскаржені тільки стосовно деяких підсудних, вони на­бирають законної сили після проголошення апеляційним (касаційним) судом постановленої ним ухвали одночасно щодо всіх підсудних у цій справі.

Оскарження такого вироку або ухвали тільки в окремій частині також не спричиняє їх вступу в законну силу в окремих частинах.

У разі скасування судом апеляційної або касаційної інстанції чи Верхо­вним Судом України вироку або ухвали із призначенням нового розгляду у суді першої, апеляційної чи, відповідно, касаційної інстанції (п. 6 ч. 1 ст. 407, п. 2 ч. 1 ст. 436, ст. 455 КПК), вони не набирають законної сили.

 

Вирок або ухвала суду, які набрали законної сили, набувають ознаки обов’язковості для всіх суб’єктів, названих у ст. 533 КПК: осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самовряду­вання, їх службових осіб. Вони підля­гають обов’язковому виконанню на всій території України як і закон.

Обов’язковість судових рішень забезпечується державою. За ухилення за­судженого від покарання, відбування покарання у вигляді обмеження волі та у вигляді позбавлення волі, за втечу з місця позбавлення волі, втечу зі спеціалі­зованого лікувального закладу настає кримінальна відповідальність (ст.ст. 389, 390, 393, 394 КК). Закон також встановлює кримінальну відповідальність службових осіб за умисне невиконання вироку, ухвали суду, що набрали законної сили, або за перешкоджання їх виконанню (ст. 382 КК).

Набрання судовим рішенням законної сили зобов’язує суд звернути його до виконання, а уповноважених на те осіб, органів і установ зобов’язує виконати його в належні строки і в повному обсязі приписів, зазначених у ньому.

Вирок за тим самим обвинуваченням, що набрав законної сили, або поста­новлена ухвала суду про закриття кримінального провадження за тим самим об­винуваченням є обов’язковими для слідчого, прокурора, слідчого судді та суду в тому плані, що в разі з’ясування їх існування на будь-якій стадії криміналь­ного провадження кримінальне провадження підлягає безумовному закриттю (п. 6 ч. 1 ст. 284 КПК), оскільки підпадає під дію принципу, сформульованому у ч. 1 ст. 61 Конституції України: «Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення».

Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, є обов’язковим для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосов­но якої ухвалено вирок суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою (ч. 4 ст. 31 ЦПК).

Вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов’язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені (ч. 3 ст. 35 ГПК).

Вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили, є обов’язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові на­слідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок, лише в питан­нях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою (ч. 4 ст. 72 КАС).

Засуджену судом України особу може бути передано для відбування по­карання в іншу державу на підставах і в порядку, передбачених нормами гла­ви 46 КПК України.

Обов’язковість судових рішень не означає, однак, обов’язку всіх поді­ляти думку суду, яка отримала своє відображення в цьому акті. Більше того, зацікавлені особи вправі вжити передбачені законом заходи для зміни чи скасу­вання судових рішень.