Окремим видом зобов'язань є такі недоговірні зобов'язання, що виникають із дій, які вчиняються однією особою в майнових інтересах іншої без спеціального доручення. Внаслідок вчинення таких дій виникає право вимагати від особи, в інтересах якої такі дії вчинялися, відшкодування витрат, які були понесені у зв'язку з цим.
Мета цього інституту — врегулювати відносини, що виникають при захисті однією особою інтересів іншої без спеціальних повноважень.
В житті мають місце випадки, коли одна особа без будь-яких повноважень вчиняє певні дії в інтересах іншої особи. Як правило, особа, на користь якої вчиняються такі дії, відсутня або їй невідомо про небезпеку, що виникла.
Мета дій, які вчиняються в інтересах іншої особи — захистити її як майнові, так і немайнові інтереси. Оскільки при вчиненні таких дій громадянин, що їх вчиняє, може понести певні матеріальні витрати, в законодавстві повинні існувати певні гарантії відшкодування таких витрат тією особою, в інтересах якої ці дії вчиняються.
Якщо ці дії будуть схвалені, надалі до відносин сторін застосовується положення про відповідний договір (доручення, зберігання).
Інститут вчинення дій в інтересах іншої особи був відомий ще римському приватному праву. Водночас ні в ЦК 1922 p., ні в ЦК 1963 p. цей інститут передбачений не був, хоча потреба регулювання таких відносин була очевидною.
Відносини такого характеру були досить поширеними в роки Великої Вітчизняної війни. Так, без догляду залишалося майно громадян, евакуйованих в інші райони, призваних до діючої армії, переведених разом із підприємством в іншу місцевість. В таких випадках сусіди, друзі відсутніх нерідко і без спеціального доручення піклувалися над майном таких осіб (сплачували квартплату, склили вікна, зберігали домашні речі тощо).
Життєвість цього інституту була доведена і в мирні часи. Так, за відсутності спадкоємців опіку над майном померлої особи здійснювали сусіди, знайомі. Без спеціального доручення із суто товариських міркувань у випадках снігопаду, хуртовини, раптової хвороби доглядали худобу, вчиняли грошові платежі, виконували певні роботи, спрямовані на збереженість чужого майна. Разом з цим цей цивільно-правовий інститут потребує особливого правового регулювання:
• законодавець повинен сприяти розвитку етичних засад
існування суспільства, надавати підтримку і охороняти майнові
права та інтереси громадян, які за відсутності правових підстав
лише в силу своє свідомості надають допомогу іншим особам;
• водночас необхідно встановити чіткі межі втручання в
чужі справи, оскільки добрі наміри однієї особи можуть пере
творитися на зло для іншої.
Зобов'язання із вчинення дій в майнових інтересах іншої особи можуть виникнути за таких умов:
1) 
між учасниками правовідносин, які виникають, відсутні
будь-які договірні відносини. Якщо між сторонами був укла
дений відповідний договір — доручення, зберігання, охорони,
перевезення тощо, то відносини, які виникли між сторонами,
регулюються нормами відповідного договору;
2) вчинення дій щодо відвернення небезпеки від майна:
а) не належить до кола службових обов'язків особи, яка ці
дії вчинила (дії пожежника, охоронця, сторожа);
б) не пов'язані із статутною діяльністю певної організації
(благодійного фонду);
в) не випливає із вимог закону (дії батьків, опікунів щодо
малолітніх дітей, недієздатних осіб);
3) дії вчиняються саме в інтересах іншої особи, тобто гро
мадянин, який їх вчиняє, безпосередньо не заінтересований в
таких діях. Якщо громадянин вважає справу своєю і вчиняє
певні діє не тому, що бажає піклуватися про чужий інтерес, а
керуючись виключно своїми інтересами, то, відповідно, поло
ження цього інституту не можуть застосовуватися. Так, якщо
співвласник виконує ремонт спільної речі, він вчиняє такі дії
насамперед у своєму інтересі, тому правовідносини, які вини
кають, регулюватимуться відповідними статтями інституту
спільної власності;
4) дії, які вчинялися, є правомірними, тобто вони не супе
речать чинним законам та підзаконним актам та не ставлять за
мету досягнення протиправної мети. Так, скажімо, якщо особа,
в спеку поливає сусідську плантацію маку, а потім почне вима
гати відшкодування витрат, зобов'язання не може виникнути,
оскільки в законодавчому порядку приватним особам заборо
нено вирощувати макові плантації;
5) дії, які вчиняються, не суперечать фактичним намірам
особи, в інтересах якої ці дії вчиняються. Наприклад, власник
бажав знищити своє майно, а інша особа почала вживати
заходів, щоб його зберегти;
6) особа, яка вчиняла такі дії, позбавлена можливості пові
домити про це заінтересовану особу і отримати від неї певні
вказівки. Так, внаслідок дощів вода починає заливати підвал
сусідського будинку, власник якого перебуває у закордонному
відрядженні. Особа домовляється з робітниками, доручає їм
викопати траншею і відводить воду від сусідського будинку.
Виникнення такого роду зобов'язань виключається, якщо із
заінтересованою особою є можливість звичайно зв'язатися і
сповістити про небезпеку, яка загрожує її майну;
7) вчинювані дії за своїм характером не лише становлять
користь для особи, а й є єдиною можливістю усунення нега
тивних наслідків для неї у вигляді знищення, пошкодження чи
псування майна. Так, якщо в гуртожитку студент дізнався, що
його сусід йде увечері на побачення з дівчиною і побіг за
квітами, вирішив зробити приємне своєму колезі і відніс в
термінову хімчистку його костюм, розраховуючи не лише на
дяку, а й на повернення сплачених коштів, то цивільно-пра
вового зобов'язання в цьому випадку не виникає, оскільки
корисність дій не завжди означає їх необхідність;
8) громадян, який вчиняє дії в інтересах іншої особи, не
переслідує мети набути якусь вигоду для такої особи, збільши
ти її майно чи надати майну додаткових якісних ознак, його
мета — вчинити такі дії, які дозволяють уникнути заподіяння
шкоди інтересам іншої особи;
9) вчинення дій в інтересах іншої особи не повинно про
довжуватися, якщо стало відомо, що вони не схвалюються заін
тересованою особою;
10) понесені витрати мають бути виправданими. Звичайно,
якщо відвертаючи небезпеку від якоїсь речі, особа витратить
коштів значно більше, ніж вартість врятованої речі, то виникає
сумнів в необхідності вчинення таких дій. Тому в цьому ви
падку розмір відшкодування повинен обмежуватися реальною
вартістю врятованого майна або розміром шкоди, яка була від
вернута, а не реальними витратами.
Не можуть вважатися вчиненням дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення випадки, коли між особами існують договірні відносини, і ті чи інші дії хоча і не передбачені безпосередньо договором, але повинні чи можуть вчинятися на підставі спеціальних норм закону. Так, транспортне законодавство надає перевізнику право за певних умов реалізувати швидкопсувний вантаж, коли виникла загроза його псування; підрядник має право відмовитися від договору, якщо використання недоброякісного або непридатного матеріалу загрожує життю та здоров'ю людей чи призводить до порушення екологічних чи санітарних правил тощо.
Особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, має право на відшкодування витрат незалежно від досягнення позитивного результату. Якщо ж при вчиненні таких дій витрати не були понесені, то відповідно, відсутні і підстави вимагати якісь кошти, оскільки сплата винагороди за цим зобов'язанням не передбачена.
Отже, сторонами зобов'язання виступають:
• особа, яка вчинила дії в інтересах іншої особи (в римському
праві такого учасника називали гестор),
• особа, на користь якої такі дії вчинялися (домінує).
Для зручності скористаймося цією термінологією.
Предметом зобов'язання є дії, які вчиняє гестор в інтересах
домінуса, а зміст зобов'язання становлять права та обов'язки сторін.
Серед обов'язків гестора зазначимо такі:
а) діяти обачливо, щоб не зашкодити інтересам домінуса;
б) при першій нагоді сповістити домінуса про виконане;
в) негайно надавати звіт про виконане.
"Перша нагода" та "негайно" — поняття за своїм характером оцінювальні, зміст їх необхідно з'ясовувати, виходячи із предмета зобов'язання, звичаїв торгівельного обігу і засад розумності та добросовісності.
Головний обов'язок домінуса — відшкодувати витрати. Якщо домінус схвалює дії гестора, до відносин застосовуються норми договору доручення.
35.4. Рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи
В житті мають місце випадки, коли людина, ризикуючи своїм здоров'ям, життям, рятує життя чи майно іншої особи. Якщо при цьому громадянину заподіяна шкода, вона підлягає відшкодуванню.
Інститут зобов'язань з відшкодування шкоди, яка виникла внаслідок рятування, почав історично складатися в нашій країні ще в 30-х роках минулого століття.
Розглядаючи справу М. і Б., які "виконуючи свій громадянський обов'язок і керуючись почуттям патріотизму, здійснили спробу врятувати соціалістичне майно і при цьому понесли збитки", суд за відсутності прямих вказівок закону, який би регулював такі відносини, виходячи із аналогії права, задовольнив позов про відшкодування збитків.
В ЦК 2003 p. порівняно з ЦК 1963 p. розширено підстави виникнення зобов'язань, пов'язаних із рятуванням. Якщо раніше норми цього інституту регулювали лише зобов'язання, які виникали у зв'язку з рятуванням державного чи колективного майна, то в чинному законодавстві ці зобов'язання виникають незалежно від форми власності майна, яке рятується.
Сторонами в цих зобов'язаннях виступають:
• фізична особа (рятувальник), яка понесла майнові збитки,
отримала каліцтво чи ушкодження здоров'я, коли без відповід
них повноважень рятувала від реальної загрози:
а) життя чи здоров'я іншої особи;
б) майно іншої особи;
• держава або фізична особа, життя чи здоров'я якої рятува
лося, або власник (володілець) врятованого майна.
У разі смерті рятувальника стороною виступатимуть його спадкоємці.
Дії рятувальника повинні мати добровільний характер і бути спрямованими на усунення як обставин, які можуть загрожувати чужому життю здоров'ю чи майну, так і негативних наслідків події, яка вже настала.
Зобов'язання, що виникають із рятування, не поширюються на дії осіб, які здійснюють рятування життя та здоров'я фізичних осіб, майна фізичних або юридичних осіб при виконанні своїх професійних (трудових) обов'язків наприклад, пожежники, лікарі, ветеринари, працівники органів міліції, Міністерства надзвичайних ситуацій та ін.
За об'єктом рятування зобов'язання можуть бути поділені на дві групи:
1) рятування життя та здоров'я фізичної особи;
2) рятування майна іншої особи.
Правові наслідки залежать не лише від об'єкта рятування, а й від об'єкта, якому була заподіяна шкода, тобто життя, здоров'я чи майна рятувальника. Враховуючи наведені критерії, можна розрізнити три групи зобов'язань, що виникають із рятування.
1. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я, смертю, чи шкода майну особи, яка без відповідних повноважень рятувала життя та здоров'я іншої особи від реальної загрози, відшкодовується державою в повному обсязі.
Обов'язок держави відшкодувати шкоду виникає за таких умов:
а) реальність небезпеки, яка виникла для життя, здоров'я
фізичної особи;
б) відсутність належних повноважень у особи, яка вчинила
дії щодо рятування;
в) спрямованість дій особи на рятування життя і здоров'я
фізичної особи чи майна;
г) наявність шкоди у рятувальника;
д) причинний зв'язок між діями громадянина щодо ряту
вання здоров'я і життя фізичної особи чи майна і каліцтвом чи
іншим ушкодженням здоров'я рятувальника або шкодою, завда
ною його майну.
2. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здо
ров'я або смертю фізичної особи, яка без відповідних повно
важень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, яке
має істотну цінність, відшкодовується державою в повному
обсязі.
В цьому випадку до наведених вище умов виникнення зобов'язання необхідно додати таку умову, як "істотна цінність майна, яке рятувалося".
Майно істотної цінності — категорія оцінювальна, але безумовно, це поняття повинно охоплювати речі, які становлять історичне чи культурне надбання країни, є пам'ятками архітектури, історії, існують в єдиному екземплярі. Якщо на майно, яке рятувалося, поширюється режим "майна істотної цінності", то заподіяна рятувальнику шкода відшкодовується в повному обсязі державою.
3. Шкода, завдана майну фізичної особи, яка без відповідних
повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи,
яке має істотну цінність, відшкодовується власником (володіль
цем) цього майна з урахуванням його матеріального становища.
Обов'язок власника (володільця) майна відшкодувати шкоду, завдану громадянину при рятуванні його майна, виникає незалежно від наслідків рятування. Розмір відшкодування не може перевищувати вартості майна, яке рятувалося.
Якщо особа зазнала шкоди, рятуючи чуже майно, незважаючи на владні заборони компетентних органів (наприклад, знищення худоби при епізоотії, епідемії), то права на відшкодування вона не набуває.
Рятувальник має право на відшкодування майнової шкоди лише у випадку, коли ним рятувалося майно, яке має "істотну цінність". Виникає питання, які правові наслідки настануть, якщо рятується майно, що не становить істотної цінності. Вважаємо, що в цьому випадку, керуючись аналогією закону, рятувальник має право вимагати відшкодування понесеної ним шкоди, посилаючись на норми інституту вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення (статті 1158— 1 160 ЦК).
Зобов'язання, які виникають із рятування, зовні схожі із зобов'язаннями, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, але між ними існує й істотна відмінність.
Відшкодування шкоди у зобов'язаннях, які виникають у зв'язку із заподіянням шкоди, є цивільно-правовою відповідальністю, яка покладається законодавцем на особу, яка заподіяла шкоду або яка є відповідальною за заподіяння шкоди.
У зобов'язаннях, які виникають у зв'язку із рятуванням, шкода пов'язана з правомірними діями потерпілого, які він свідомо вчиняв, допускаючи заподіяння шкоди своєму майну, здоров'ю та життю. Тому порядок і умови відшкодування шкоди такій особі не повинні регламентуватися нормами ЦК, які передбачають відповідальність за заподіяння шкоди.
