До прийняття ЦК 2003 p. цей договір не був раніше відомий ні радянському, ні українському законодавцю, оскільки його поява зумовлена розвитком ринкових відносин в економіці.
За договором комерційної концесії одна сторона (правово-лоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг (ст. 1115 ЦК).
Назва цього договору співзвучна договору концесії, який регулюється Законом України від 16 липня 1999 р. "Про концесії" та гл. 40 ГК.
В господарському законодавстві під концесією розуміють надання уповноваженим органом державної влади суб'єктам господарювання права на створення (будівництво) або експлуатацію об'єкта концесії. Договір концесії був досить поширеним за часів НЕПу, коли радянська влада на умовах поділу продукції надавала зарубіжним компаніям право розробляти природні копалини, добувати нафту тощо. В ЦК поняття концесії набуло дещо іншого змісту.
Договір комерційної концесії є досить поширеним в економічно розвинутих країнах, де діяльність такого роду називається "франчайзингом". Франчайзингове підприємство — це підприємство, яке діє на підставі договору комерційної концесії. Мета його — сприяти розширенню ринку товарів та послуг. Тобто договір комерційної концесії укладається з метою створення мережі ресторанів, магазинів, готелів тощо, які виступають на ринку під відомою споживачу назвою фірми правоволодільця.
Саме завдяки договору комерційної концесії українцям стала відома така фірма як "Макдональд".
Договір комерційної концесії є двостороннім, консенсуальним та оплатним. Сторонами договору можуть бути юридичні та фізичні особи, які є суб'єктами підприємницької діяльності.
Предмет договору комерційної концесії — комплекс виключних прав на фірмове найменування, торгівельну марку, товарний знак, комерційний досвід, ділову репутацію тощо.
Договір комерційної концесії укладається у письмовій формі та підлягає державній реєстрації. Порушення форми договору має наслідком його нікчемність.
Обов'язкова умова цього договору — виплата винагороди правоволодільцю. Винагорода, як правило, складається з двох частин: плати за приєднання до фірмової мережі правоволо-дільця і сплати періодичних платежів, які можуть визначатися як у твердій сумі, так і в процентах до обігу (товарів, робіт, послуг).
Серед обов'язків правоволодільця зазначимо такі:
• передати користувачеві технічну та комерційну докумен
тацію і надати іншу інформацію, необхідну для здійснення
прав, наданих йому за договором комерційної концесії;
• надавати користувачеві постійне технічне та консульта
тивне сприяння, включаючи сприяння у навчанні та підви
щенні кваліфікації працівників;
• забезпечити державну реєстрацію договору.
Обов'язки користувача:
• використовувати торговельну марку та інші позначення
правоволодільця визначеним у договорі способом;
• забезпечити відповідність якості товарів (робіт, послуг),
що виробляються (виконуються, надаються) відповідно до
договору, якості аналогічних товарів (робіт, послуг), що ви
робляються (виконуються, надаються) правоволодільцем;
• не розголошувати секрети виробництва правоволодільця,
іншу одержану від нього конфіденційну інформацію тощо.
Користувач не має права вводити в оману споживача, тому повинен інформувати його, що торгівля товаром чи інша діяльність здійснюється ним на підставі договору комерційної концесії.
РОЗДІЛ VI НЕДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ
Недоговірні зобов'язання — це зобов'язання, які виникають і за відсутності укладеного між сторонами договору, в силу певних юридичних фактів. Ці зобов'язання можуть виникати як із неправомірних дій (заподіяння шкоди), так і з правомірних (публічна обіцянка винагороди тощо).
Глава 35 Зобов'язання із односторонніх дій
