З окремими аспектами змісту категорії "культура" тісно переплітається зміст категорії "цивілізація". Як і категорія "культура", категорія "цивілізація" належить до багатозначних. Нерідко обидві категорії розглядаються окремими дослідниками як тотожні за змістом у ряду "культура" — "цивілізація" — "суспільство". Також до цього ряду додають категорію "людство" (див.: Бестужев-Лада И£. Альтернативная цивилизация. — М.: Владос, 1998. — С. 15).
| 7» |
| Розділ 5 |
Інформаційна культура як об'єкт інформаційного права
Дискутивність такого підходу може зумовлювати серйозні соціальні, когнітологічні проблеми. Адже категорія "цивілізація" може вживатись як більш загальна, за допомогою якої здійснюється порівняльна характеристика стану минулого суспільства у змісті найвищої стадії (епохи, ери) його розвитку. У зазначеному контексті було б недоцільно використовувати терміни-синоніми в умовах дефіциту понять. До того ж слід зазначити, що в межах однієї цивілізації можна розглядати протиставлення таких явищ, як культура й антикультура (субкультура).
Система гуманітарної просвіченості чи освіти передбачає набуття цілісних знань про соціокультурний розвиток людства — як макроцивілізації, що складається з регіональних цивілізацій та мікроцивілізацій. Розуміння зазначеного підходу покликане стати важливим чинником гуманітарного знання і гуманітарія, і технократа, оскільки без загального бачення генетики культури суспільства неможливо системно усвідомити окремі феномени культури (у тому числі культури будь-якої науки). Кожне соціальне явище з погляду науки має певну генетику — закономірності спадковості чи мінливості свого об'єкта (предмета). Все це набуває відображення в онтології — множині емпіричного матеріалу, на основі якого формуються теорія, наука.
Вивчення історії будь-якого соціального явища потребує того, щоб людина мала уявлення про розвиток та інваріантні характеристики як окремих цивілізаційних систем (регіональних — наприклад євро-атлантичної, азіатської, африканської, чи мікроцивілізацій — окремої країни, народу, нації, етносу та ін.), так і загальнолюдської цивілізації (макроцивілізації) в цілому. Історія світової цивілізації вже має обов'язкову складову сучасної гуманітарної освіти. У навчальних закладах історію різних цивілізацій вивчають починаючи з початкових класів загальноосвітньої школи і закінчуючи здобуттям вищої освіти, незалежно від того, чи ця освіта гуманітарна, технічна або інша.
Щодо сутності цивілізаційно-культурної єдності можна взяти до уваги думки Юрія Павленка про те, що "розгляд основних концепцій соціокультурного розвитку людства підводить до висновку про те, що адекватне осмислення останнього сьогодні вже неможливе на базі самої лише стадійної парадигми. На одному щаблі еволюції, як правило, існує два чи більше типів соціокультурних систем із притаманними їм специфічними тенденціями й напрямками подальшого руху" (див.: Павленко Ю.В. Історія світової цивілізації: Соціокультурний розвиток людства: Навч. посіб. / Відп. ред. С. Кримський. — К.: Либідь, 1996. — С. 13).
"Синергетичне" мислячі історик, культуролог, політолог, економіст, правознавець оцінюють певне соціальне явище (соціальне рішення) не шляхом прямолінійного порівняння попереднього та наступного станів динамічних систем, а порівнюючи реальний хід і наступні події з вірогідним ходом подій при альтернативному ключовому рішенні.
Щодо останнього, синергетика співвідноситься з альтер-нативістикою — міждисциплінарним напрямом прогнозування перспектив переходу до альтернативної цивілізації (суспільства, культури), цивілізації відмінної від існуючої, що знаменує вихід суспільства з катастрофічного стану, який було визначено попередньо у рамках футурології. Сьогодні альтернативістика особливу увагу приділяє проблемам, які мають глобальні чинники (див.: Бестужев-Лада И.В. Альтернативная цивилизация. — М.: Владос, 1998. — 352с.).
Через глобальні чинники зазначені вище наукові дисципліни співвідносяться з глобалістикою — напрямком філософсько-соціологічних досліджень проблем, які мають позитивний чи негативний планетарний (світовий, глобальний) зміст.
Нові підходи щодо з'ясування сутності соціальних явищ пропонує і когнітологія — наука про пізнання та соціаль-
| Розділ 5 |
Інформаційна культура як об'єкт інформаційного права
ну рефлексію на рівні індивідуального та соціального інтелекту. Вона зародилася на межі соціальної психології та теорії інформації про ентропію (невизначеність), а також критичну масу інформації як чинник щодо подолання невизначеності (незнань, відсутності знань внаслідок обмеження можливостей доступу, обробки та усвідомлення даних, даних, які не стали інформацією).
Простіше ця думка звучить у народній мудрості: "Чому ми бідні? А тому що... мало маємо знань".
Наступний методологічний аспект, через який пропонується пізнання сучасних соціальних змін, формування світової культури, — це нормативістський підхід. Основним чинником його об'єктивного відображення є культура права, що набуває логічного завершення в нормах публічного права на рівні законодавства: кодифікованого — Конституції країни, кодексів окремих галузей права (цивільного, адміністративного, трудового, кримінального) та кодексів комплексних міжгалузевих інститутів права (зе> мельного, водного, повітряного, лісного тощо) і некодифі-кованого (господарського, комерційного, підприємницького, інформаційного права тощо).
У культурологічному аспекті право завжди було і є відображенням культури суспільних відносин, у тому числі суспільних інформаційних — суспільних відносин щодо інформації.
На основі названих методологічних засад пропонується з'ясування сутності такого предмета дослідження, як інформаційна культура. Для його з'ясування за методом системного аналізу розглянемо сутність провідних складових інформаційної культури — інформації та культури, а також синтезуємо їх у новій якості, як одну категорію.
Відповідно до когнітивного суспільствознавства будь-яка категорія (дефініція), термін, поняття у конкретного індивіда чи соціальної групи викликає відповідну сутніст-ну рефлексію (розуміння). Ця рефлексія визначається
рівнем ентропії (невизначеності), яка сформована у комплексі знань, набутих протягом певного періоду життя. Бажання подолати сформований комплекс знань породжує нові знання, які все одно асоціюють із попередніми знаннями. Щодо цього між фахівцями різних професій, різних галузей знань побутує подібне за змістом порівняння альтернатив. Наприклад, між "фізиками" і "ліриками" (поетами), між "юристами" і "технарями", хоч історія і знає багато прикладів "фізиків-ліриків", "юристів-технарів", "технарів-юристів". Це, як правило, люди, що подолали професійні (світоглядні) комплекси. Проте не виключено, що деякі з тих, хто має "подвійну освіту", лише роблять вигляд, що подолали такі світоглядні комплекси.
У соціальних науках з історії відомо, що нові знання, як правило, зароджуються на межі різних традиційних наук, як гарна троянда народжується на культивованому ґрунті, у якому вдосталь мертвого — колишнього живого (перегною).
