Ст.4 Закону України «Про туризм» визначає організаційні форми туризму - міжнародний і внутрішній туризм.
До міжнародного туризму, відповідно до закону, належать: в'їзний туризм - подорожі в межах України осіб, які постійно не проживають на її території, та виїзний туризм - подорожі громадян України та осіб, які постійно проживають на території України, до іншої країни.
Внутрішнім туризмом є подорожі в межах території України громадян України та осіб, які постійно проживають на її території.
Сучасний туризм за організацією діяльності поділяється на два напрямки: комерційний і самодіяльний. В радянський період існували визначення туризму – «плановий» і «самодіяльний», але в зв’язку зі змінами в економіці і організації держави, тепер частіше використовують більш точні поняття «комерційний туризм», «туристичний бізнес» і «самодіяльний туризм».
Комерційний туризм – передбачає організацію і проведення походів і подорожей туристськими установами, організаціями і підприємствами різних форм власності (тур-фірмами, турбазами, туристськими таборами та ін.) переважно за туристичними путівками. А також - використання транспортних засобів для колективних поїздок з екскурсійними та оздоровчими цілями. Подорожі, екскурсії організовуються туристськими фірмами чи туристсько-екскурсійним закладами з повним або частковим обслуговуванням туристів на маршруті.Вони здійснюються за розробленими, вивченими, описаними, а іноді й промаркірованими маршрутами під керівництвом інструкторів, що мають достатній досвід і добре знайомі з місцевістю. Весь маршрут, як правило, проходить через туристські бази, або притулки, учасники походу забезпечуються ночівлею, харчуванням, послугами екскурсоводів, культурним і медичним обслуговуванням, на окремих ділянках - транспортом та ін. Багато туристів-початківців здійснюють свої перші далекі подорожі саме за такими маршрутами, що пролягають через наймальовничіші куточки, включають пам'ятки старовини, цікаві архітектурні споруди, літературно-меморіальні та історичні місця. В більшості своїй ці маршрути нескладні і не вимагають спеціальної туристської підготовки.
Самодіяльний туризм – включає в себе різні форми, але характерною рисою його є те, що всі заходи організовуються самими його учасниками.Самодіяльні туристські походи і подорожі організують і проводять ради з питань туризму, спортивні товариства, туристські і спортивні клуби, туристські секції підприємств, установ, навчальних закладів, оздоровчі туристсько-спортивні табори, дитячі екскурсійно-туристські станції, школи, окремі групи туристів тощо.
Самодіяльні туристи самі добирають склад групи, обирають район подорожі і розробляють маршрут, забезпечують себе необхідним спорядженням, продуктами харчування, а на маршруті організовують екскурсії, переходи і ночівлі. Маршрути самодіяльних походів затверджуються маршрутно-кваліфікаційними комісіями, а проходження їх контролюється відповідними установами (контрольно-рятівними службами і загонами).
В радянський період термін «самодіяльний туризм» був синонімом поняття «спортивний туризм», він входив в перелік видів спорту, були розроблені нормативи, по ньому присвоювались спортивні розряди і звання «Майстер спорту СРСР». Спортивний туризм відрізняється тим, що на перше місце частіше ставиться мета випробувати, пізнати себе. Тут мета прожити без благ цивілізації вже не вторинна, не другорядна, а основна. Рух при цьому є не необхідністю, а основним сенсом, а завдання подивитись навкруги – вторинне. В наші дні спортивний туризм може використовуватись і в комерційних цілях, оскільки частина людей виявляє особливий, підвищений інтерес до туризму. І цей інтерес формує попит, і, відповідну пропозицію туристичних послуг.
До самодіяльного туризму можна віднести неорганізовані - аматорські (так званих "дикі", "під чорним прапором" та ін.) - походи. Особливість їх - у тому, що туристи самі обирають район подорожі, часто не мають чітко розробленого плану і програми походу, покладаються на свої власні сили і сприятливі умови. Здебільшого такі групи складаються з друзів і знайомих, сімей, окремих груп туристів, що подорожують без якихось спортивних цілей. Головною метою неорганізованих подорожей є активний відпочинок під час літніх відпусток або канікул.
3. Загальна характеристика основних видів СОТ.
На сучасному етапі розвитку туризм для багатьох країн є провідною галуззю економіки. Різноманіття туристичних послуг, що пропонуються споживачам спричинило необхідність виникнення певної класифікації видів туризму.
І. За основною метою, з якою здійснюється туристична подорож, чи за суб’єктом – особою-туриста, розрізняють наступні види (форми) туризму: 1) діловий туризм; 2) спортивно-оздоровчий туризм; 3) хоббі-туризм; 4) пригодницький туризм; 5) навчальні тури; 6) релігійний туризм; 7) розважальні тури; 8) пізнавальні тури; 9) подорожі для людей старшого віку; 10) молодіжний туризм; 11) туризм автостопом; 12) сільський туризм; 13) зелений туризм та інше.
Діловий туризм. За оцінками експертів ВТО цей вид туризму є одним з найбільш економічно ефективних видів туризму в світі. Так, приблизно 50% доходів авіакомпаній, приблизно 60% доходів готелей і більше як 70% доходів автопрокатних компаній створюються за рахунок обслуговування саме цієї категорії туристів. Міжнародний діловий туризм охоплює досить широке коло поїздок:
· ділові поїздки співробітників корпорацій з метою переговорів, участі у виробничих нарадах, презентаціях, збутової діяльності тощо;
· поїздки на сімпозіуми, конгреси, конференції, семінари, виставки, ярмарки, біржі тощо;
· заохочувальні поїздки, що організовуються компаніями і організаціями для своїх співробітників у вигляді безкоштовної туристичної поїздки;
· поїздки на спортивні змагання команд, гастролі артистів;
· поїздки офіційних делегацій.
Оздоровчий туризм. Ринок оздоровчого туризму досить широкий і тісно пов’язаний з використанням рекреаційний ресурсів. Програми таких турів дуже різноманітні, але існують загальні специфічні вимоги до їх організації. Головною ознакою побудови таких турів є урахування того, що приблизно половину масиву часу необхідно витрачати на лікувально-оздоровчі процедури або заняття, а всі інші заходи мають додатковий або супутній характер.
Хобі-туризм - дає можливість зайнятися улюбленою справою в колі однодумців або під час відпочинку або подорожі (автолюбителі, філателісти, вболівальники спортивних змагань, гурмани тощо).При формуванні таких програм необхідно дотримуватись головного правила-формування групи за однорідністю інтересів та тематичної спрямованістю.
Пригодницький туризм - забезпечує перебування туристів у привабливій для них місцевості і зайняття незвичайною справою (полювання на верблюдах в Африці, ловля форелі в Карпатах, сходження на кратер вулкану та інше).Пригодницькі тури поділяють на 3 види: 1. похідні експедиції; 2. сафарі-тури (мисливство, рибальство, фотомисливство та інше); 3. навколосвітнє плавання.
Специфікою такого виду туризму є наявність спеціального роду ліцензій, дозволів (на мисливство, рибальство, вивіз трофеїв),забезпечення гарантій безпеки, що включає в себе, крім страхування, контрольно-порятункові служби, проходження трас маршрутів та перевалів у супроводі кваліфікованих інструкторів. Пригодницький туризм належить до елітних видів туризму і коштує досить дорого.
Спортивний туризм. Основними споживачами таких турів є різні спортивні товариства, а основними крупними сегментами ринку спортивного туризму-любителі спорту, спортсмени, туристи-похідники. Головне завдання спортивного туру-забезпечити можливість протягом усього туру займатися обраним видом спорту. Головна вимога-забезпечення безпеки туристів.
Навчальні тури в основному це мовні тури, а також тури з навчанням спортивним іграм, менеджменту або тури з підвищення кваліфікації. Всі програми навчальних турів включають в себе по 2-4 години занять у день, у першій половині дня, решта часу-відпочинок, спорт, розваги. Бувають тури з інтенсивною програмою навчання (20-30 годин на тиждень),тоді серйозні вимоги пред’являються до викладачів.
Релігійний туризм - це найдавніший вид туризму. У туризмі з релігійними цілями можна окреслити такі види поїздок:
· паломництво-відвідування святих місць з метою поклоніння церковним реліквіям, святиням і з ціллю відправлення релігійних обрядів;
· пізнавальні поїздки з ціллю знайомства з релігійними пам’ятками, історією релігії і релігійною культурою;
· наукові поїздки-поїздки науковців, які займаються питаннями релігії
Дуже важливим у релігійному туризмі є питання підготовки кадрів, які могли б не тільки показати архітектурні та історичні пам’ятки, а розкрити туристам духовність релігійних цінностей.
Розважальні тури - вони не довготривалі (2-4 дні) і можуть біти періодичними і регулярними. В Європі дуже популярними є різдвяні тури. Програми таких турів-це відвідування святкових заходів, концертів, виставок тощо).
Пізнавальні тури - мають велику кількість різновидів: історичні, літературні, знайомство з живописом, балетом, оперою, з місцями діяльності відомих людей тощо. Це, як правило, короткотермінові тури. Важливим моментом таких турів є бажаність проведення екскурсій на рідній мові туриста, оскільки переклад викривляє сприймання теми і погіршує якість екскурсії.
Подорожі для людей старшого віку. За спостереженнями психоаналітиків, сьогоднішнє старіюче покоління розвинутих країн-це активна, вимоглива і платоспроможна категорія населення, орієнтована на якісне обслуговування. Програму обслуговування для цієї категорії туристів рекомендується складати таким чином, щоб клієнти мали більше часу для відпочинку. Переїзди з місця на місце повинні бути по можливості короткочасними. При розміщенні варто надавати перевагу невеликим, не дуже модним готелям з хорошим сервісом.
Кожний з видів спортивно-оздоровчого туризму має свої характерні особливості.
ІІ. За організацією походу, його маршрутом, засобами пересування можна виділити - пішохідний, гірський, лижний, водний, велосипедний. Серед цих видів до певної міри умовно виділяється гірський туризм: його можна вважати різновидом пішохідного туризму, хоча існує не менше підстав для віднесення його до альпінізму. Природні умови високогірних районів і специфіка перешкод ставлять перед гірськими туристами багато не властивих іншим видам туризму завдань. Він відрізняється і значним арсеналом спеціального спорядження, і специфічними технічними прийомами, і тактикою, і необхідністю висотної акліматизації тощо.
Пішохідний і гірський туризм. Ці два види туризму мають більше спільного, ніж відмінного. Це і спосіб пересування - пішки, і спільні технічні прийоми подолання складного рельєфу, водних перешкод тощо. Відмінність же - перш за все в тому, що пішохідні походи здійснюються у всіх районах, а гірські - тільки у високогірних. Однак ця головна відмінність справджується лише для походів І-III категорій складності, оскільки пішохідні маршрути вищих категорій складності часто здійснюються, крім лісових і пустельних місцевостей, і в гірські райони, хоча якісні відмінності (такі, як, наприклад, технічна складність подолання перевалів) зберігаються. Так, гірський маршрут І категорії складності повинен включати щонайменше два перевали І-А категорії альпіністської складності, що потребує певних навичок техніки руху і страховки.
До найпростіших перешкод, характерних для пішохідних походів у рівнинних районах, можуть бути віднесені схили пагорбів, ярів, балок, ділянки густого лісу, незакріплених пісків, болота, струмки, річки. В невисоких і середньої висоти гірських районах до цих перешкод додаються ділянки перевалів із схилами середньої крутизни - порослі травою, осипні, засніжені. Складні в цих районах і водні перешкоди - як правило, неширокі, але швидкі струмки і річки. Відповідно складнішими будуть і технічні прийоми влаштування переправ. Під час походів у високогірних районах до перелічених перешкод додаються круті схили, дрібні, середні і великі осипи каміння, моренні утворення, скельні відслоєння, фірнові схили, льодовики, стрімкі і холодні гірські річки і т. ін. Для подолання цих перешкод необхідне засвоєння ряду технічних прийомів, навичок транспортування потерпілих, використання самостраховки і зовнішньої страховки. До них слід віднести:
1. рух крутими схилами з відпрацюванням раціональної техніки ходьби (правильна постановка ніг, опора на альпеншток);
2. долання невисоких перешкод - великого каміння, повалених стовбурів дерев;
3. просування через лісові хащі, завали, буреломи;
4. рух порослими травою, осипними, засніженими крутими схилами (підйом, траверс, спуск);
5. просування болотами за допомогою жердини, гатями при взаємній страховці;
6. організація переправи через водні перешкоди - через брід при самостраховці і зовнішній страховці, шляхом наведення переправ (кладка, поруччя, навісна переправа);
7. оволодіння прийомами зав'язування необхідного набору вузлів і обов'язок;
8. засвоєння прийомів руху засніженими і зледенілими схилами із самостраховкою і самозатриманням;
9. оволодіння технікою спуску і підйому по вертикалі при зовнішній страховці;
10. рух у зв'язках по 2-4 чол. при взаємній страховці;
11. організація транспортування потерпілих на імпровізованих ношах, страхувальних поясах;
12. володіння елементами техніки рятувальних робіт у гірських умовах та ін.
На відміну від пішохідного туризму, де стандартний набір особистого і групового спорядження коригується в залежності від району, через який пролягає маршрут, у гірському туризмі обов'язковим є спеціальне альпіністське спорядження (основні і допоміжні мотузки, карабіни, затискувачі і захвати, альпіністські пояси і системи, льодоруби, скельні і льодові гаки, скельні молотки тощо).
В особистому спорядженні гірського туриста неодмінно мають бути черевики типу "вібрам", пластмасова каска (шолом), темні окуляри.
При приготуванні їжі на безлісних ділянках добре зарекомендували себе туристські примуси. Замість них можливе використання газових горілок. Замість відкритих відер на значній висоті доцільно користуватись автоклавами, їх використання дає значну економію палива і часу.
До добору продуктів слід підходити дуже відповідально: адже в горах, як правило, доводиться розраховувати тільки на власні продовольчі запаси. До харчового раціону обов'язково повинні входити продукти.
Дуже важливим під час походу є дотримання водно-сольового режиму. В умовах значних фізичних навантажень, підвищеної сонячної радіації і розрідженого повітря людина втрачає велику кількість рідини (до 5 л), яку необхідно поповнювати. Найкраще робити це вранці, в обід і увечері, вживаючи чай, розведені фруктові екстракти, томатний сік. У питну воду додають лимонну чи аскорбінову кислоту, фруктові соки, в порошках чи таблетках.
Специфічною особливістю гірського туризму є те, що робочий день туриста починається о 4-5 годині ранку в умовах високогір'я і низьких температур. У ці години вгорах найменша ймовірність сходу лавин, каменепадів та інших небезпечних природних процесів, у річках і струмках найменший рівень води, на сонячних схилах не так спекотно.
Готуючись до подорожі, необхідно приділити увагу відпрацюванню колективних дій усієї групи. Гірський туризм - найбільш колективний вид спортивного туризму. Безпека групи значною мірою залежить від злагоджених дій окремих учасників походу. Добре, якщо група під час підготовки до походу брала участь у змаганнях з техніки туризму чи пройшла спеціальні тренінг. Підготовка до змагань і участь у них дають можливість згуртувати колектив, відпрацювати елементи взаємодії, відшліфувати індивідуальну техніку кожного учасника.
Особливостям походів різних видів СОТ присвячені окремі теми в ІV модулі, де більш докладно будуть розглянуті зазначені питання.
На практиці досить часто здійснюються змішані форми туристичних походів, що поєднують елементи різних видів. Наприклад, частину відстані долають за допомогою автотранспорту (під’їзд до гірського району, до річки чи іншої водойми, до печери і т.д.), частину долають пішки.
Запитання для самоконтролю та самоперевірки:
1. Що є метою активного туризму?
2. Назвіть основні види туризму. За якими критеріями можна здійснити поділ туризму на види?
3. В чому полягають особливості спортивно-оздоровчого туризму?
4. Що включає в себе поняття «туристська підготовка»?
5. Що включає в себе географічна підготовка туриста?
6. Фізична підготовка туриста і її складові (загальна і спеціальна фізична підготовка).
7. Що таке спеціальна витривалість?
8. Яким чином можна досягнути максимального оздоровчого ефекту від занять туризмом?
9. Спортивно-технічні вимоги до туристів.
10. У чому полягає виховна роль туризму?
11. У чому проявляється естетична функція туризму?
12. Охарактеризуйте зміст виховних і розвиваючих функцій туризму.
13. Які можете назвати організаційні форми туристичних заходів.
14. Міжнародний і внутрішній туризм – спільні і відмінні риси.
15. В чому полягають відмінності між комерційним і самодіяльним туризмом?
16. Спільне і відмінне у пішохідному і гірському видах туризму.
17. Як ви розумієте суть змішаних видів туризму. Чи часто вони мають місце на практиці?
Рекомендована література:
Нормативно-правові акти
1. Закон України Про туризм від 18 листопада 2003 року N 1282-IV (зі змінами і доповненнями) // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?page=1&nreg=1282-15
2. Закон України Про фізичну культуру і спорт вiд 24.12.1993 № 3808-XII // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=3808-12
Підручники, посібники, монографії:
1. БулашевО.Я. Теорія і методика спортивного туризму для студентів першого курсу (за кредитно-модульною системою), Харків:ХДАФК, 2007. – 230 с. – укр.
2. Дмитрук О.Ю., Щур Ю.В. Спортивно-оздоровчий туризм. Навч. Пос. – 2-е вид., перероб. Та доп. – К.:Альтпресс, 2008. – 280с.
3. Кифяк В.Ф. Організація туристичної діяльності в Україні. Чернівці: Карпати 2003.
4. Константинов Ю.С. Теорія и практика спортивно-оздоровительного туризма: учеб. пособие / Ю.С. Константинов; Российская международная акаджемия туризма; Федеральній центр детско-юношеского туризма и краеведения. – М:Советский спорт, 2009. – 392 с.
Додаткова (спеціальна) література:
1. Пасечный П.С. Путешествуйте на здоровье! // Новое в жизни, науке, технике. Серия “Физкультура и спорт”, № 7. – М.: Знание, 1988.
2. Садикова С.Н. 1000 + 1 совет Туристу. Школа выживания. Минск, 1999.
