Теоретичні основи вікової періодизації

З метою активного керівництва й управління процесами розвитку педагоги вже в далекому минулому здійснювали спроби класифікації періодів людського життя. Відомо цілий ряд розробок періодизацій розвитку (Коменський, Штрац, Бюллер, Горолок, Левітов, Ельконін, Пршигода, Ванек, Шванцара), до того ж їх кількість зростає, оскільки неможливо побудувати універсальну систему, яка ґрунтувалася б лише на одному критерії.

Найпоширенішою нині є періодизація, яка ґрунтується на виділенні вікових особливостей. Віковими особливостями називаються характерні для певного періоду життя анатомо­-фізіологічні і психічні якості. Сутність вікових особливостей наочно розкривається на прикладі фізичного розвитку людини. Ріст, зростання ваги, поява молочних зубів, а потім зміна їх, статеве дозрівання та інші біологічні процеси здійснюються в певні вікові періоди з незначними відхиленнями. Оскільки біологічний і духовний розвиток людини взаємопов'язані між Собою, то з віком відповідні зміни відбуваються і в психічній сфері. Поступово здійснюється соціальне дозрівання, проявляється динаміка духовного розвитку особистості. Це й слугує природною основою для виділення послідовних етапів розвитку людини і складання вікової періодизації.

Е. Еріксон виділив 8 стадій у розвитку людини: немовля (з моменту народження до одного року), ранній вік (1 - 3 роки), дошкільний вік (3 - 6, 7 роки) підлітковий вік (7-12 років), юність (13 - 18 років), рання зрілість (третє десятиліття), середній вік (четверте і п'яте десятиліття життя), пізня зрілість (після шостого десятку років життя). Кожен вік або період розвитку людини характе­ризується наступними показниками (Л.С.Виготський, Д.Б.Ельконін):

а) певною соціальною ситуацією розвитку або конкретною формою відносин, в які вступає людина з іншими людьми в даний період;

б) основним чи провідним видом діяльності;

в) основними психічними новоутвореннями (від окремих психічних процесів до властивостей особистості).

Для педагогіки школи теоретичне й практичне значення має періодизація життя й розвитку людини шкільного віку. Заслуговує на увагу періодизація шкільного віку, запропонована академіком Б.Т.Лихачовим:

1. Від народження до одного року – раннє немовля. Це період початкового пристосування, початкової адаптації.

2. Від 1 до 3 років - власне немовля. Один з найплідніших і найінтенсивніших періодів накопичення дитиною соціального досві­ду, становлення фізичних функцій, психічних властивостей і процесів.

3. Від 3 до 6 років – раннє дитинство – період переходу до дитинства, інтенсивного накопичення соціально значимого досвіду в соціальному просторі, формування основних рис характеру і ставлення до навколишнього світу. Всі три періоди — від народження до 6 років — називають ще перед-дошкільним або дошкільним. Систематичне навчання в дитячому садку і школі для багатьох дітей починається з 6 років. Воно здійснюється з урахуванням того, що психофізіологічна, морально-вольова готовність дітей - до систематичної навчальної праці, інтелектуальної, фізичної, емоційної напруги наступає до 7 років.

4. Від 6 до 8 років – власне дитинство. В цей період завер­шується початкове визрівання фізіологічних і психологічних структур головного мозку, здійснюється подальше накопичення фізичних, нервово-фізіологічних та інтелектуальних сил, які забезпечують готовність до повноцінної систематичної навчальної праці.

5. Від 8 до 11 років – перед-підлітковий період – час зрілого дитинства, накопичення фізичних і духовних сил для переходу до отроцтва. Разом з періодом дитинства цей період має ще й назву молодший шкільний вік.

6. Від 11 до 14 років – отроцтво, підлітковий вік – новий якісний етап у становленні людини. Найхарактернішими рисами його є: з точки зору фізіології - статеве дозрівання, психології – особистісна самосвідомість, свідомий вияв індивідуальності. Цей період називають ще середнім шкільним віком.

7. Від 14 до 18 років — юнацький вік – період завершення фізичного й психічного дозрівання, соціальної готовності до суспільно корисної продуктивної праці і громадянської відповідальності. Дівчата і юнаки — старші школярі – отримують певну підготовку в галузі психології та етики сімейного життя

10.Значення вікової фізіології та валеології.

Курс “Вікова фізіологія та валеологія” покликаний науково обґрунтувати, планувати і здійснювати заходи щодо охорони, зміцнення, розвитку і управління здоров’ям. Сучасна школа повинна виконувати роль не лише навчально-виховного, але й найбільш масового оздоровчого закладу для школярів, а сучасний педагог несе моральну і юридичну відповідальність за збереження життя і здоров’я дітей під час навчально-виховного процесу. Оздоровчий ефект визначається організацією всього життя, виховання і навчання учнів з урахуванням морфологічних особливостей розвитку і функціонування організму дитини для цілеспрямованого добирання заходів, які сприятимуть розширенню функціональних можливостей, зокрема опірності проти дії несприятливих факторів. Особливо важливе значення знання матеріалів курсу має для спеціальності “Соціальна педагогіка»

Програма побудована відповідно до освітньо-кваліфікаційної характеристики та кваліфікаційних вимог навчального плану спеціальності «Соціальна педагогіка, 6.0101 00» і рекомендується як предмет вибору вузу для підготовки фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня “бакалавр”. Програма складається з лекційного і практичного курсів.

Лекційний курс передбачає отримання студентами основних знань про вікові особливості будови та функцій дитячого організму, гігієнічні вимоги до побудови навчально-виховного процесу та знайомить студентів зі способами оцінки стану здоров’я та фізичного розвитку дітей і підлітків. причинами виникнення, шляхами профілактики та корекції вад постави; відхилення у розвитку і порушення функції залоз внутрішньої секреції та їх профілактику; функціональними характеристиками типів нервової системи у дітей, можливостями соціальної адаптації дітей з порушенням розумового розвитку; впливом природних факторів на здоров’я людини; стан здоров’я населення України; взаємозв’язок стану здоров’я та фізичного розвитку; динаміку стану здоров’я дітей і методи його оцінки; аспекти психічного здоров’я людини та її поведінки; питання гігієни навчання дітей і підлітків; гігієнічні питання благоустрою і обладнання навчально-виховних і оздоровчих закладів; соціально-педагогічні умови збереження здоров’я дітей; вплив здорового способу життя на здоров’я;валеологічне значення їжі; особливості раціонального харчування; аспекти репродуктивного здоров’я і статевого виховання;варіанти систем оздоровлення

На практичних заняттях студенти набувають практичних умінь та навичок оцінки стану здоров’я та фізичного розвитку дітей, планування навчально-виховного процесу із врахуванням гігієнічних вимог до нього для дітей різних вікових категорій; опановують навички проведення санітарно-просвітницької роботи в школі, добору методів планування сім’ї,надання невідкладної допомоги при пологах в умовах надзвичайних ситуацій, добору методик загартування та вибору індивідуальних систем оздоровлення.