Загальні закономірності росту і розвитку організму

Після народження дитини розпочинається постнатальний період розвитку людини. У своєму розвитку організм людини проходить три етапи:
– еволюційний – характеризується перевагою розмноження клітин над їх руйнуванням. Триває від моменту народження дитини до 21 років. Показники фізичного розвитку (зріст, маса, розміри окремих частин тіла) у різні періоди еволюційного етапу змінюються по-різному. У віці 1-3 роки, 5-7 років, 12-15 років спостерігається посилений ріст дитини, а між цими періодами – розвиток тканин, органів і в цілому організму;
– стабільний – характеризується зрівноваженістю процесів утворення і руйнування клітин, збереженням маси й розмірів тіла й окремих його частин;
– інволюційний етап – характеризується перевагою руйнівних процесів над утворювальними, а тому спостерігається зменшення маси тіла та його розмірів. На цьому етапі відбувається старіння організму.
До закономірностей розвитку і росту дітей належать:
1. Поступовість і необоротність. Людина в своєму розвитку проходить ряд етапів – один за одним, вдруге повторитися вони не можуть.
2. Надійність біологічної системи – такий рівень регулювання процесів в організмі, коли забезпечується оптимальний перебіг з його екстреною мобілізацією резервних можливостей і взаємозамінності, яка гарантує пристосування до нових умов, і з швидким поверненням до початкового стану.
3. Нерівномірність і безперервність росту і розвитку. Життя дитини – це безперервний процес розвитку. Перші кроки і подальше вдосконалення рухової функції, перші слова дитини і розвиток мовної функції, перетворення дитини в підлітка у період статевого дозрівання, розвиток центральної нервової системи, ускладнення рефлекторної діяльності – це приклади змін в організмі дитини.
Характерною особливістю процесу росту дитячого організму є його нерівномірність і хвилеподібність. Періоди посиленого росту змінюються деяким його уповільненням. Найбільшою інтенсивністю ріст дитини відзначається у перший рік життя і в період статевого дозрівання. Початковий ріст (ріст при народженні) подвоюється до 5 років і потроюється до 15 років. У молодшому шкільному віці довжина тіла збільшується на 4-5см, а в період статевого дозрівання на 6-8 см в рік. Від періоду новонародження і до досягнення зрілого віку довжина тіла збільшується в 3,5 рази, довжина тулуба – в 3 рази, довжина руки -в 4 рази, довжина ноги – в 5 разів.
Пропорції тіла з віком теж дуже змінюються. Новонароджений відрізняється від дорослої людини відносно короткими кінцівками, великим тулубом і великою головою. З віком ріст голови уповільнюється, а ріст кінцівок прискорюється До початку статевого дозрівання статева різниця в пропорціях тіла відсутня, а в період статевого дозрівання в юнаків кінцівки стають довші, тулуб коротший і таз вужчий, ніж у дівчат. Розрізняють три періоди відмінностей пропорцій між довжиною і шириною тіла: від 4 до 6 років, від 6 до 15 років і від 15 років до дорослого стану. Якщо до початку періоду статевого дозрівання загальний ріст збільшується за рахунок росту ніг, то в період статевого дозрівання – за рахунок росту тулуба.
У період статевого дозрівання відбувається не тільки інтенсивний ріст, а й формування вторинних статевих ознак.
Нерівномірність в процесах розвитку окремих систем організму простежується не тільки зіставленням темпів їхнього росту. Окремі частини фізіологічних систем дозрівають нерівномірно. Наприклад, нервова система функціонує як єдине ціле, але її окремі частини розвиваються і формуються різними темпами і в різні строки. Доцентрова частина нервової системи досить зріла вже при народженні, остаточно дозріває в 6-7 років. А відцентрова остаточно дозріває лише у 23-25 років.
Нерівномірність росту – пристосування, вироблене еволюцією. Бурхливий ріст тіла в довжину на першому році життя пов’язаний із збільшенням маси тіла, а уповільнення росту в наступні роки зумовлене активними процесами диференціювання клітин, тканин, органів.
Розвиток веде до морфологічних та функціональних змін, а ріст – до збільшення маси тканин, органів і всього тіла. При нормальному розвитку дитини обидва процеси тісно взаємозв’язані, але періоди інтенсивного росту можуть не збігатися з періодами інтенсивного диференціювання. Посилене диференціювання зумовлює уповільнення росту. Наприклад, маса головного і спинного мозку в основному наростає до 8-10 років, майже досягаючи маси цих органів у дорослого, а функціональне удосконалення нервової системи відбувається ще протягом тривалого часу. Дозрівання рухового аналізатора настає в 13-14 років, а разом з тим в 15-18 років відбувається подальший інтенсивний ріст і диференціація м’язової тканини.
Нерівномірність розвитку – гетерохронія – дає можливість забезпечити прискорений вибірковий ріст і диференціацію тим структурам і їхнім функціям, які насамперед необхідні організмові на даному етапі онтогенезу. П.К.Анохін висунув вчення про гетерохронію (нерівномірне дозрівання функціональних систем). Функціональні системи дозрівають нерівномірно, включаються поетапно, змінюються, забезпечуючи організмові пристосування в різні періоди онтогенетичного розвитку. Структури, які до моменту народження повинні становити функціональну систему, закладаються і дозрівають вибірково і прискорено. Наприклад, коловий м’яз рота іннервується прискорено і задовго до того, як будуть іннервовані інші м’язи обличчя. Прискореного розвитку зазнає не лише коловий м’яз рота, а й інші м’язи і ті структури центральної нервової системи, які забезпечують акт смоктання. Із всіх нервів руки насамперед і найповніше розвиваються ті, що забезпечують скорочення м’язів -згиначів пальців, які беруть участь у виконанні хватального рефлексу. Такий вибірковий і прискорений розвиток морфологічних утворень, які становлять повноцінну функціональну систему, що забезпечує новонародженому виживання дістав назву системогенезу.
4. Акселерація – прискорення розвитку. Вона характеризується:
– збільшенням довжини тіла і маси новонароджених (за останні 30-40 років на 0,5-1см і 100-150г);
– збільшення зросту, маси (інших параметрів тіла) дітей і підлітків усіх вікових груп. Сучасна 9-річна дитина має зріст і масу 10-річної дитини 1940 року;
– більш ранню зміну дитячих пропорцій тіла дорослими;
– більш раннє прорізування і заміну молочних зубів постійними (на 1-2роки);
– прискорене окостеніння скелету, зокрема дрібних кісток зап’ястя (на 1-2роки), і більш раннє завершення росту. У 18ст. у чоловіків ріст тривав до 26років, у1940р. – до 21р, а у 1960 – до 18-19р.;
– більш ранню появу (на 1-2роки) перших статевих ознак(у дівчат у 8-9років, у хлопців – у 10 років), більш швидке завершення цього періоду.
Справжня акселерація характеризується прискоренням фізичного розвитку і статевого дозрівання. Спеціальними дослідженнями встановлено, що акселерації фізичного розвитку не завжди відповідає високий рівень психічного розвитку, працездатності і соціальної зрілості. Тому, вчителі повинні вивчати індивідуальні особливості розвитку кожного учня і відповідно добирати форми і методи виховання.
Акселерацію пояснюють дією комплексу факторів, які ще до кінця не вивчені. Зокрема, поліпшенням загальних умов життя, харчування, медичного обслуговування, урбанізацією та інтенсифікацією темпів сучасного життя.

 

7.Організм як єдине ціле.Єдність організму та середовища.

Організм людини - єдине ціле. Людина з її складним анатомічною будовою, фізіологічними і психічними особливостями являє собою вищий етап еволюції органічного світу. Характерним для всякого організму є певна організація його структур. У процесі еволюції багатоклітинних організмів відбулася диференціація клітин: з'явилися клітини різних розмірів, форми, будови і функцій. З однаково диференційованих клітин утворюються тканини, характерневластивість яких - структурне об'єднання, морфологічна і функціональна спільність і взаємодію клітин. Різні тканини спеціалізовані по функціях. Так,характерною властивістю м'язової тканини є скоротливість; нервової тканини - передача збудження і т.д. Кілька тканин, об'єднаних в певний комплекс, утворюють орган (нирка, очей, шлунок тощо).

Не можна уявити собі організм людини як набір окремих органів, що виконують свої власні функції і не піддаються впливу сусідніх. Наш організм являє собою єдине ціле, складові частини якого являють найбільш досконале та гармонійне створення з усіх тих, які тільки могла створити природа. Всі органи і їх призначення взаємопов'язані. Організм - біологічна система, що складається з взаємозалежних і супідрядних елементів, взаємовідносини яких і особливості їх будови підпорядковані їх функціонуванню як єдиного цілого. Організм людини складається з систем органів, які взаємодіють між собою. Кожен органздійснює свою функцію. Тому від правильного функціонування всіх органів багато в чому залежить життєдіяльність всього організму. Однак багато складніпроцеси, такі, як дихання, виділення та ін, одним органом виконані бути не можуть. Їх здійснює система органів.

1. Система органів людини

Орган являє собою частину тіла, яка займає в ній постійне положення, має певну будову і форму і виконує одну або декілька функцій. Орган складається з декількох видів тканин, але одна з них завжди переважає і визначає його головну, провідну функцію. До складу скелетної м'яза, наприклад, входить поперечнополосатая м'язова і пухка сполучна тканина. У ній є кровоносні і лімфатичні судини і нерви.

Органи представляють собою робочі апарати організму, спеціалізовані на виконанні складних видів діяльності, необхідних для існування цілісного організму.Серце, наприклад, виконує функцію насоса, що перекачує кров з вен в артерії; нирки - функцію виділення з організму кінцевих продуктів обміну речовин; кістковий мозок - функцію кровотворення і т.д. Органи утворилися в процесі еволюції тваринного світу. Орган - це історично сформована система різних тканин, об'єднаних загальною для даного органу основною функцією, структурою і розвитком.

У тілі людини є багато органів, але кожен з них є частиною цілісного організму. Кілька органів, спільно виконують певну функцію, утворюють систему органів. Система органів - це анатомічні та функціональні об'єднання декількох органів, які беруть участь у виконанні якого-небудь складного акту діяльності.

Всі системи органів знаходяться в складній взаємодії один з одним і складають в анатомічному і функціональному відношенні єдине ціле - організм.

Нерідко дві або декілька систем органів об'єднують в поняття апарат. Але, володіючи складною організацією, живий організм являє собою єдине ціле, в якому діяльність всіх його структур - клітин, тканин, органів і їх систем - узгоджена і підпорядкована цього цілого.

У анатомічної і функціонального зв'язку між усіма системами органів людини проявляється цілісність організму. Живий організм, що складається з безлічі органів, існує як єдине ціле.

1. Система органів руху забезпечує пересування організму в просторі і бере участь в утворенні порожнин тіла (грудної, черевної), в яких розташовуються внутрішні органи. Ця система утворює також порожнини, в яких знаходяться головний і спинний мозок.

2. Система органів травлення здійснює механічну та хімічну переробку надходить в організм їжі, а також всмоктування у внутрішнє середовище організму поживних речовин. Ця система виводить з організму залишилися незасвоєним речовини в навколишнє середовище.

Травний апарат людини представлений травної трубкою, великими залозами травного тракту (слинні залози, підшлункова залоза, печінка), а також безліччю дрібних залоз, що залягають у слизовій оболонці всіх відділів травного тракту. Загальна довжина травного тракту від порожнини рота до заднього проходу становить 8-10 м. Здебільшого він представляє собою вигнуту у вигляді петель трубку і складається з переходять одна в іншу частин: порожнини рота, глотки, стравоходу, шлунка, тонкої, товстої і прямої кишки.

Щоб відбулося перетравлювання їжі, спочатку необхідно її розжувати і проковтнути. Потім їжа потрапляє в шлунок і кишечник, де виділяються травні соки. Тільки злагоджена робота всіх органів травлення дає можливість повністю переварити їжу. Кожен орган в даному випадку виконує частину складногопроцесу, а всі разом вони здійснюють травлення. Значить і між відділами однієї системи органів існує фізіологічна залежність.

Для нормальної роботи травної системи потрібно надходження до клітин її органів поживних речовин, кисню. З клітин повинні вилучатися вуглекислий газ та інші шкідливі речовини. Інакше кажучи, система органів травлення найтіснішим чином пов'язана фізіологічно з системою органів кровообігу, дихання, виділення та ін

3. Система органів дихання забезпечує газовий обмін, тобто доставку кисню із зовнішнього середовища в кров і виведення з організму вуглекислого газу, одного з кінцевих продуктів обміну речовин, а також бере участь у нюх, голосоутворенні, водно-сольовому і ліпідному обміні, виробленні деяких гормонів.

У дихальному апараті легені виконують газообменную функцію, а порожнину носа, носоглотка, гортань, трахея і бронхи - повітряпровідним. Потрапляючи в повітроносні шляхи, повітря зігрівається, очищається і зволожується. Крім того, тут же відбувається сприйняття температурних, механічних і нюхових подразнень.

4. Система сечових органів виводить з крові та організму продукти обміну речовин (сечовину та ін.) Мочеобразующая органи, які також називаються органами виділення, очищають організм від шлаків (солей, сечовини та інших), що утворюються в результаті обміну речовин.

5. Систему статевих органів підтримує життя виду, тобто несе спеціальну функцію розмноження. Статеві органи поділяються на зовнішні і внутрішні. Внутрішні чоловічі статеві органи утворюють яєчка, придатки, насінні бульбашки, семявиносящіе протоки, передміхурова і бульбоуретральних залози. Зовнішніми чоловічими статевими органами є мошонка і статевий член.

До внутрішніх жіночих статевих органів належать яєчники, матка, маткові труби, піхва, а до зовнішніх - великі і малі статеві губи, клітор, цибулини переддвер'я піхви і великі залози передодня. Зовнішні жіночі статеві органи розташовуються в передньому відділі промежини, в області сечостатевого трикутника.

6. Серцево-судинна система, що складається з кровоносної та лімфатичної систем, доставляє живильні речовини і кисень до органів і тканин, видаляє з них продукти обміну речовин, а також забезпечує транспортування цих продуктів до видільним органам (ниркам, шкірі), а вуглекислого газу - до легких. Крім того, продукти життєдіяльності ендокринних органів (гормони) також розносяться за допомогою кровоносних судин по всьому організму, чим забезпечується вплив гормонів на діяльність окремих частин і організму в цілому.

7. Система органів внутрішньої секреції здійснює за допомогою гормонів регуляцію життєдіяльності організму.

 

8.Гетерохронія та системогинез.

 

Ріст і розвиток людини є неперервним і поступальним процесом який починається з моменту запліднення яйцеклітини. Він включає тісно пов’язані між собою фактори: 1) власне ріст, 2) диференціювання органів і тканин, 3) набуття організмом характерних для нього форм (формотворення).

Ріст характеризується зміною кількісних показників — неперервним збільшенням довжини, об’єму і маси тіла дитини за рахунок збільшення кількості клітин (кістки, легені) або їх розмірів (м’язи. нервова тканина).

Розвиток характеризується зміною якісних показників, які призводять до підвищення рівня складності систем організму, ускладнення їх взаємодії та процесів регуляції. Процес розвитку протікає нерівномірно, стрибкоподібно. Поступові кількісні зміни в процесі росту організму призводять до появи в дитини нових якісних особливостей. У періоди сповільнення росту відбувається найбільше диференціювання тканин і формоутворення.

Крім нерівномірності і неперервність важливими закономірностями росту і розвитку дітей є гетерохронія та явище випереджального дозрівання життєво важливих функцій. Окремі органи і системи розвиваються взаємозв’язано, не ізольовано один від одного, і залежать від впливу умов навколишнього середовища.

П.К. Анохін висунув вчення про гетерохронію і системогенез. Згідно його уявлень функціональна система — це тимчасове функціональне об’єднання різних органів організму для забезпечення отримання корисного для існування ефекту (наприклад, функціональна система смоктання, функціональна система забезпечення переміщення тіла в просторі тощо). Для об’єднання органів у функціональну систему важливим є не анатомічна близькість, а необхідність здійснення життєво важливої для організму діяльності. Наприклад, під час переміщення тіла у просторі в організмі дружно працюють різні групи м’язів, різні групи нервових клітин спинного і головного мозку, органи, що забезпечують рівновагу тіла, органи зору, дихання, кровообігу. В процесі навчання дитини читанню, письму і т.п. необхідним є утворення функціональних систем, в котрі включаються найрізноманітніші органи.

Функціональні системи дозрівають нерівномірно і неодночасно — тобто гетерохронно. Найперше розвиваються і вдосконалюються ті органи, функціонування яких є життєво необхідним. Наприклад, серце функціонує вже на третьому тижні внутрішньоутробного розвитку; нирки до народження практично не функціонують. Однак таке неодночасне дозрівання систем забезпечує організму його нормальне функціонування і гармонійну взаємодію із все більш складними умовами навколишнього середовища.

Формування функціональних систем (системогенез) відбувається набагато раніше, ніж це є необхідним. Так розвиток органів, що забезпечують виконання рефлексу смоктання, відбувається задовго до народження дитини. Випереджальний розвиток функціональних систем є своєрідним "страхуванням" на випадок непередбачених обставин (наприклад, передчасні роди).

Весь життєвий шлях від зачаття аж до смерті відбувається за наявності запасу життєвих можливостей (за А.А. Маркосяном). Ці резервні можливості забезпечують розвиток і оптимальне протікання життєвих процесів при зміні умов навколишнього середовища.

Зміни в діяльності серцево-судинної і дихальної систем в процесі розвитку, особливості енергетичних процесів залежать від розвитку скелетної мускулатури (" енергетичне правило скелетних м’язів " за І.А. Аршавським.

 

9.Вікова періодизація.