А — позитивна умовна реакція натискання на клавішу, В — бурхлива емоційно-рухова реакція за відсутності харчового підкріплення сигналу

У зв'язку з тим, що у мавп дуже сильно виражена орієнтовно-дослідницька реакція, її увагу легко відволікають будь-які сторонні подразники, і тому результати дослідів з мавпами, більш ніж у інших тварин, залежать від стабільності обстановки досліду. Часто

непомітні для експериментатора сторонні подразники затримують утворення умовного рефлексу у мавп і вироблення його зовні утруднюється.

Діючи як гаснучі гальма, випадкові подразники можуть зменшувати і навіть повністю затримувати вироблені умовнорефлекторні реакції, створюючи брехливе враження про їх неміцність і нерегулярність прояву. Насправді ж

умовні рефлекси у мавп дуже міцні. За відсутності сторонніх подразників вони регулярно повторюються з досліду в дослід і зберігаються за відсутності практики значно довший час, ніж у інших тварин. Наприклад, у макаки після тривалої перерви в роботі при першому ж дослідженні з'явилися умовні рефлекси на складний стереотип подразників, вироблений 8 років тому (Л. Р. Воронін). За іншими даними, вироблений навик зберігається у макак-резусів 7 років (Джонс, Девіс, 1973).

Умовні рефлекси на складні подразники. Утворення умовних рефлексів на комплексні подразники відбувається у мавп достатньо швидко. Так, на трикомпонентний ланцюг подразників умовний рефлекс утворюється через 2—3 поєднання. На відміну від собак, у мавп виникає абсолютне диференціювання трьохкомпонентних ланцюгів подразників по середній ланці ланцюга. На такий складний одночасний комплекс подразників (дзвінок + метроном + біле світло) умовний рефлекс утворився після перших же поєднань, а диференціювання з'явилося також після перших же застосувань зміненого варіанту комплексу, який не підкріплювався. Окремі компоненти цього складного подразника повністю втратили своє сигнальне значення при ізольованому застосуванні.

Надзвичайно важливою є здатність мавп до вироблення умовних рефлексів на сліди від попередніх подразників. Завдяки цій здатності можуть утворюватися довгі ланцюги умовних рефлексів і цілий ряд дій складається в складну картину цілісної поведінки мавпи. В цьому виявляється більш високий, в порівнянні з іншими тваринами, рівень аналітико-синтетичної діяльності мозку мавп.

Мавпи здатні сприймати комплексний подразник і його окремі компоненти як сигнали до різних реакцій. Так, наприклад, у павіана-гамадрила був вироблений умовний харчовий рефлекс смикання за важіль на послідовний комплекс подразників (свисток + квадратна світлова фігура). Після зміцнення харчового рефлексу на комплекс в цілому другий компонент комплексу (світловий квадрат) сталі поєднувати з оборонною реакцією. Вже через 3...6 поєднань відбулося повне перемикання цього ізольовано вживаного компоненту на оборонну реакцію.

Таким чином, один і той же подразник (квадрат) у складі комплексу сприймається як частина харчового сигналу, а при самостійному застосуванні як сигнал оборонної реакції.

Інший приклад складності аналітико-синтетичної діяльності мозку мавп пов'язаний з перемиканням умовнорефлекторного сигналу. Якщо зробити із стукоту метронома умовне гальмо для ряду умовних харчових подразників (наприклад, для вентилятора, лампочки і т. п.), а потім перемкнути світло лампочки з харчовою на оборонну реакцію, то гальмівне значення метронома збережеться для вентилятора, але втратиться для лампочки, тобто умовне гальмо буде спеціалізованим. В цьому випадку яскраво виявляється цілісне сприйняття мавпою подразника у зв'язку зі всіма обставинами його дії. Собака з такою задачею не справляється.

Рухові навички і інтелект мавп. Дослідження формування рухових навиків у нижчих мавп в дослідах з «проблемною кліткою», яка закривалася різними механізмами, показало, що цей процес починався з хаотичних спроб, потім поступово вимикалися непотрібні і закріплювалися необхідні рухи. Мавпа використовувала свої вдалі спроби, і з кожним разом скорочувалася тривалість необхідної операції, яка приводила до отримання приманки. При виробленні рухової навички у мавпи кінестетичне сприйняття переважає над зоровим, оскільки вона не завжди могла за виглядом механізму визначити, відкритий він або закритий, і часто тільки в результаті рухових спроб приходила до успішного вирішення задачі (М. М. Ладигіна-Котс). Формування рухової навички засновано на виробленні кінестетично-зорових тимчасових зв'язків на базі попереднього досвіду.

Користування допоміжними предметами для нижчих мавп представляє значні труднощі, що полягають не стільки в технічному невмінні користуватися знаряддями, скільки в тому, що вони не вміють встановити опосередкований зв'язок між своїми рухами і приманкою шляхом включення якого-небудь додаткового предмету для досягнення мети (В. П. Протопопів).

Спеціальні досліди Л. А. Фирсова показали, що нижчі мавпи (павіани, капуцини, макаки-резуси, зелені мавпи і ін.) не можуть користуватися знаряддями (палицями) для діставання приманки. Правда, на думку Б. Бека (1973), павіани здатні навчитися загальному використовуванню знарядь без спеціального тренування. Шимпанзе до дворічного віку також не можуть користуватися знаряддями і лише на початку третього року життя вони застосовують природні предмети в потрібній ситуації (Л. А. Фірсов, 1977). На думку Д. ван Лавік-Гудолл (1973), використовування знарядь є природженою властивістю поведінки шимпанзе.

Орангутани досить успішно вирішують задачі на виготовлення і застосування знарядь і на обхідні шляхи. При зіткненні з певною проблемною ситуацією у орангутанів первинною є рухово-кінестетична її оцінка, а зорове сприйняття грає допоміжну роль. Успішне вирішення задач обумовлено інтенсивною дослідницькою активністю і значною зосередженістю і наполегливістю, нехарактерною для нижчих мавп (Ю. Летмате, 1977). Використовування антропоїдами різних предметів в лабораторних умовах багатоманітне і відрізняється великою тонкістю і складністю, воно нерозривно пов'язане з високорозвинутою орієнтовно-дослідницькою діяльністю, наслідуванням, величезними можливостями образної і умовнорефлекторної пам'яті, комунікабельністю і обширним діапазоном стадних відносин. Все це взаємозв'язано з анатомічною будовою руки (кисті), функцією органів чуття і, нарешті, самого мозку шимпанзе. У антропоїдів (горили, шимпанзе) встановлений посилений розвиток нижньотім’яної області кори, відповідальної за виконання конструктивних цілеспрямованих дій. У них ця область збільшується в 8 разів в порівнянні з нижчими мавпами (Ю. Р. Шевченко, 1971).

Шимпанзе, що досяг певного рівня морфологічного розвитку, здатний не тільки виділити із зовнішнього середовища випадкові предмети, але досить точно диференціює їх по потенційних якостях, частково підготовляє, при необхідності руйнує або, навпаки, сполучає з декількох частин в стійку конструкцію (Л. А. Фірсов, 1977). Він здатний узагальнити безліч предметів по певних підкласах, а їх властивості звести в класи, причому звичайно шимпанзе розділяють предмети на дві множини або клас: перші — це ті, що з ними можна намагатися досягти мети, і другі— якими досягти мети не можна (Л. А. Фірсов, 1977).

Тому навички утворюються у мавп швидше, ніж у інших тварин, і ці навички дуже пластичні, легко переносяться в інші умови. Одну і ту ж задачу шимпанзе може вирішити різними способами, тому при зміні задачі він зразу ж міняє і спосіб досягнення мети. Навички у мавп пов'язані з інтелектуальними діями, суть яких полягає в здатності уловлювати зв'язки і співвідношення між предметами.

Про наявність інтелекту у мавп може свідчити лише встановлення тваринами нових адаптивних зв'язків в новій для них ситуації. Зрозуміло, що інтелектуальне вирішення певної задачі спирається на використовування минулого досвіду, пластичності навички, що дає мавпі можливість наново перебудувати свою поведінку відповідно до нової ситуації. І лише у тому випадку, коли піддослідна тварина «здогадується» використовувати вживані раніше (в минулому досвіді) прийоми в новій комбінації, ми можемо стверджувати, що цей тип рішення заснований на новоутворених тимчасових зв'язках і є інтелектуальним рішенням. В рішеннях такого типу в більшій або меншій мірі бере участь процес узагальнення раніше отриманих знань.

Абстракція і узагальнення у мавп. Спеціальні експерименти В. П. Протопопова н його співробітників показали, що мавпам властиві певні процеси узагальнення і абстракції. Виявилося, що нжчі мавпи розрізняють елементи ситуації не тільки по абсолютних, але і по відносних ознаках, які виступають в предметах при їх зіставленні один з одним.

Здатність тварин розрізняти і узагальнювати відносини між предметами свідчить про їх здібність до абстракції, і цей процес є біологічною передумовою виникнення в процесі еволюції людини специфічно людського мислення, що є, за словами І. П. Павлова, «відволікання від дійсності».

В дослідах П. В. Бирюковича павіани і макаки-резуси правильно реагували на ознаку інтенсивності забарвлення предметів (темніше — світліше). В дослідах А. Е. Хильченко павіани-гамадрили відрізняли відношення величини квадратів (100 і 225 см2) при відстані між ними 5 см. Після того, як у мавп була вироблена навичка притягати ящик з меншим квадратом, ці фігури замінювалися кругами, потім трикутниками (площею 25...40 см2). Незалежно від зміни форми предмету мавпи продовжували вибирати ящик з меншою фігурою. Це свідчить про наявність елементарної абстракції у мавп. Проте у мавп відносна ознака не абстрагується повністю, як це відбувається завдяки слову у людини, а тільки виділяється в наочно представлених

конкретних об'єктах. Це «конкретна абстракція», коли помічена ознака лише відтіняється в предметі. Справжня абстракція виявляється в повному відволіканні ознаки від реального об'єкту, що можливе лише тоді, коли ця ознака буде позначена словом. Така справжня, повна абстракція можлива тільки у людини.

В дослідах на нижчих і вищих мавпах встановлено, що шимпанзе дещо гірше за макаку здатні перенести навичку, придбану у виборі по ознаці величини, в іншу ситуацію, де потрібен вибір по кількості (Л. А. Фірсов, 1974; Д. Рамбо і ін., 1973, 1974). Якщо шимпанзе навчений спочатку диференціювати великий трикутник від маленького, то він без додаткового тренування продовжує диференціювати будь-які зображення, де фігури розрізняються також по величині. Він продовжуватиме діяти таким же чином, якщо в наступному випробуванні йому буде запропонована задача з розрізненням множин. Нарешті, на підставі первинного вироблення розрізнення по величині антропоїди можуть формувати узагальнення до рівня «більше — менше взагалі» (Л. А. Фірсов, 1973, 1974, 1977). Іншими словами, у антропоїдів виникає такий ступінь обробки інформації, яка дозволяє їм відволікатися від конкретних ознак предметів для їх використовування в самому узагальненому вигляді у зв'язку з метою. Факти про наявність у мавп елементарної форми абстракції можуть бути придатні для побудови загальної теорії інтелекту, якщо під інтелектом розуміти максимальне використовування пластичних форм поведінки в нових умовах.