Фізіологічні основи емоційного стану. Особливості і значення позитивних емоцій

Емоції — одна з найважливіших сторін психічних процесів, яка характеризує переживання людиною дійсності, її відношення до навколишнього світу і до самої себе; це одна з форм віддзеркалення об'єктивної дійсності, при якій домінує активний суб'єктивний характер психічного процесу.

Емоційний стан характеризується яскраво вираженим суб'єктивним забарвленням і охоплює всі види відчуттів і переживань людини — від глибоко травмуючих страждань до високих форм радості і соціального відчуття життя (П. К. Анохін).

З розвитком мислення, розуму і вищих людських потреб на базі апарату емоцій формуються складніші відчуття, властиві тільки людині.

Відчуття — це одна з форм віддзеркалення дійсності, яка виражає суб'єктивне відношення людини до задоволення її потреб, до відповідності або невідповідності чого-небудь її уявленням (А. Н. Лук, 1977).

Більшість дослідників вважає, що терміном «емоція» позначають два різних, хоча і взаємозв'язаних між собою, процеси. Головним є виникаючий при емоції суб'єктивний стан — «емоційне переживання». Паралельно виникають зміни в соматичній і вісцелярній сферах, які позначаються як «емоційний вираз». Наявність одного лише емоційного виразу ще не свідчить про психічне переживання людини. Більшість людей здатна управляти своєю мімікою і пригнічувати соматичні і частково вегетативні прояви, пов'язані з емоційним станом.

При деяких патологічних станах у хворих з ураженнямими стовбура мозку може спостерігатися дисоціація емоційного переживання і емоційного виразу у вигляді так званих псевдоефектів: бурхливі мімічні і вегетативні реакції, властиві симптомам насильницького плачу і сміху, можуть протікати без відповідних суб'єктивних відчуттів.

Емоції властиві не тільки людині, але і вищим тваринам. У тварин про емоції судять по зовнішніх емоційних проявах, які генетично закріплені у кожного виду і визначаються позою, характерним скороченням м'язів, станом шерсті,

положенням хвоста, вух і т.п. Біологічне значення емоційно-виразних реакцій у тварин полягає у тому, що вони служать тонким індикатором емоційного стану, дистантним сигналом для інших особин даного виду, і, мабуть, зрозумілі багатьом тваринам інших видів.

«Емоційний вираз» закріпився в ході еволюції як одна з форм сигнальної діяльності. При виникненні емоцій у тварин емоційне переживання і емоційний вираз розвиваються паралельно, на основі біологічно закріплених нейрофізіологічних механізмів. Проте дисоціація емоційного переживання і емоційного виразу може спостерігатися і у тварин при ритуальних, демонстраційних реакціях люті і страху, переваги і підпорядкування, нападу і втікання.

На думку Ч. Дарвіна (1872), емоцію слід розглядати як відповідь організму на певну ситуацію. Тому велику частину емоційних реакцій нібито можна пояснити або тим, що вони корисні (вираз гніву, наприклад, лякає ворога), або просто тим, що вони є рудиментами рухів, які були доцільні на попередній стадії еволюції.

Існує певний оптимум мотивації, за межами якого виникає емоційна поведінка, тобто емоційні реакції зустрічаються лише тоді, коли мотивація стає дуже сильною. Таким чином, для виникнення пристосовної поведінки необхідна достатня мотивація. Проте, якщо мотивація дуже сильна, адаптація стає менш адекватною дійсності і тоді в поведінці з'являються ознаки емоцій. При дуже сильній мотивації адаптивна поведінка повністю порушується, заміщаючись емоційними реакціями. Так, наприклад, при дуже сильному страху у щурів не виробляється умовний рефлекс уникнення больової дії в човниковій камері.

На думку Ф. Хоуджа (1935), емоції виникають в той момент, коли вищі мозкові центри не можуть забезпечити адекватну реакцію на виниклу ситуацію або коли існують сумніви щодо можливості успішної відповіді. Емоції відображають відносини між сприйняттям і дією, вони пов'язані з певними потребами організму і механізмами контролю. На базі досвіду емоції виникають кожного разу тоді, коли вірогідність підкріплення дії вважається низкою. Тому П. В. Симонов (1970) вважає, що емоція є віддзеркаленням мозком сили потреби і вірогідності її задоволення в даний момент.

У яких же відділах мозку вищих ссавців і людини відбувається оцінка сили потреби? Якими структурами визначаються дефіцит, достатність або надмірність інформації, необхідної для організації пристосовної поведінки в даний момент?

Більшість емоційних реакцій пов'язана із збудженням структур ретикулярної формації, лімбічної системи і проміжного мозку, тобто емотивної системи. Вважається, що суб'єктивні компоненти емоцій формуються в так званому нюховому мозку (ріненцефалон).

Так, при подразненні ядер мигдалини у людини виникають стани страху, гніву, люті, рідше—задоволення. Стимуляція перегородки, як правило,

супроводжується переживанням ейфорії, насолоди, сексуального збудження, загального підйому настрою. При подразненні переднього і заднього відділів гіпоталамуса спостерігаються реакції тривоги і люті, а при стимуляції структур середнього відділу — реакції гніву і сексуального збудження. Цікаво, що при стимуляції гіпокампа не виникають емоційні реакції, а тільки деяка спутаність свідомості і страх у вигляді вторинної емоційної реакції суб'єкта на розлад сприйняття навколишнього світу (У. М. Смірнов, 1976).

Проте результати дослідів з прямим подразненням або руйнуванням структур мозку не дозволяють розглядати ту або іншу структуру як єдиний, локальний «центр» емоції страху, люті, задоволення і т.п. Показано, що навіть повна хірургічна ізоляція гіпоталамуса у кішок не приводить до зникнення захисних і харчових реакцій з характерним для них емоційним забарвленням (Р. Елісон, Дж. Флін, 1968; І. І. Вайнштейн, П. В. Симонов, 1979).

Одна з останніх гіпотез про локалізацію емоцій в мозку припускає, що гіпоталамус забезпечує стереотипні природжені форми поведінки, що супроводжуються емоціями, а розташовані вище структури лімбічної системи забезпечують формування мотивацій на основі відповідних потреб; у мигдалині — потреби самозбереження (голод, захист), в перегородці — продовження роду (сексуальне збудження) і т.п.

Вищий контроль над емоційною поведінкою у ссавців здійснюється на кірковому рівні. Декортиковані кішки і собаки не здатні до цілеспрямованої емоційно-пристосовної поведінки, а тимчасове холодове виключення кори у кішок приводить до повного припинення у них емоційних проявів: зникає агресивно-харчова реакція на мишу і захисно-агресивна реакція на вигляд собаки. Кортикальне управління процесами, що протікають в емоційній сфері людини, виявляється в навмисному зниженні або, навпаки, посиленні емоційного тонусу організму, в умінні довільно управляти своїми емоційними реакціями. Проте ефективність такого управління різна для міміко-соматичних і вегетативних компонентів емоційної поведінки і багато в чому залежить від індивідуальних особливостей людини.

У регуляції емоцій особливе значення надається лобовій і скроневій корі великих півкуль. Ураження лобових часток приводить до глибоких порушень емоційної сфери людини. При цьому спостерігаються переважно два синдроми: емоційна тупість або розгальмовування нижчих емоцій і ваблень. У обох випадках в першу чергу страждають емоції вищого типу, пов'язані з цілеспрямованою діяльністю, соціальними відносинами ітворчістю.

Крім того, лобові і скроневі ділянки кори мають відношення до виявлення дефіциту інформації, необхідної для організації цілеспрямованої поведінки. Можливо, саме в цих ділянках при інтеграції висхідної сигналізації про виникнення потреби і індивідуального досвіду, який зберігається в кортикальних структурах, виникають низхідні команди, що запускають діяльність емоційних центрів. Які ж елементи ситуації важливі для

виникнення емоції? Перш за все це новизна, незвичність і раптовість. Ситуації є новими, коли людина або тварина зовсім не підготовлені до зустрічі з ними і виникаюче при цьому збудження може вибухнути лише у вигляді емоційних реакцій. От чому чим молодша людина, тим більше емоції вона проявляє: адже з самого народження і до юнацького віку вона невпинно стикається з ситуаціями, на які у неї немає ще придбаної системи відповідей. Тварини ж відчувають менше емоцій, ніж люди, оскільки у них велике значення мають інстинктивні реакції, якими тварина реагує у багатьох випадках життя.

Виникнення емоцій може відбуватися іза умовнорефлекторним принципом, коли нейтральний стимул набуває емоціогеного значення завдяки своєму зв'язку з емоційною ситуацією. Поза сумнівом, саме встановленням таких умовних зв'язків пояснюється більшість тих часто дифузних тривожних емоційних реакцій, які спостерігаються у людини і причини яких неначе відсутні. Нейтральні по своєму характеру стимули набувають емоціогенності в результаті утворення умовних зв'язків, хоча людина цього і не помічає.

Існують як короткочасні, так і хронічні джерела емоцій. При повторенні стимуляції, що викликає зазвичай емоційні реакції, в ситуації, до якої неможлива адаптація, розвиваються реакції тривожності і навіть невротичні стани. Такі особисті або соціальні конфлікти, що не знаходять свого вирішення, приводять до стресових ситуацій.

Емоційний вираз відображається перш за все в змінах вегетативних функцій, коли виникають коливання опору шкіри, міняються частота серцевих скорочень, кров'яний тиск, амплітуда і ритм дихання, потовиділення, розлади травної системи і т.п.

Окрім вегетативних виникають також і соматичні зміни, зокрема гіпертонус, своєрідне «каменіння» людини в стані емоційного шоку або після нього, обумовлене контрактурою скелетних м'язів.

Особливості і значення позитивних емоцій. Якщо пояснити виникнення негативних емоцій можна на основі виникнення потреби (драйву), то з позитивними емоціями справа йде складніше. Довгий час панувала тенденція пов'язувати позитивні емоції з фактом задоволення потреби (теорія «редукції драйву»), оскільки ослаблення чи зникнення потреби служить «нагородою» для суб'єкта і може розглядатися як підкріплення. В цьому випадку виходить, що позитивні емоції є простим наслідком задоволення потреби.

Проте спостереження над поведінкою людини і тварин і спеціальні досліди (зокрема, по саморазненню мозку) показують, що позитивні емоції, навпаки, примушують організм діяти після того, як потреби, необхідні для самозбереження живої істоти, вже задоволені, тобто задоволення дає щось більше, ніж просте позбавлення від неприємного.

Тому поведінка живих істот спрямована на мінімізацію впливів, здатних викликати негативні емоції, і до максимізації позитивних емоційних станів, коли додається багато зусиль для активної підтримки потреби, що викликає

позитивну емоцію. Проте в реальних життєвих умовах повністю позбавитися негативних емоцій і довести до максимуму позитивні неможливо.

Тому згідно правилу «середнього рівня» організм в рівній мірі прагне відійти і від сильного мотиваційного збудження, і від зниження мотивації нижче певної межі.

Прагнення до збереження позитивних емоцій викликає активний пошук відповідних ситуацій. З цієї точки зору позитивні емоції мають дуже велике значення в організації дослідницької поведінки, процесі пізнання навколишньої дійсності. Без позитивних емоцій важко уявити собі ті форми освоєння дійсності, які не продиктовані безпосереднім утилітарним ефектом: гру, теоретичне пізнання, художню творчість і сприйняття витворів мистецтва.

Позитивні емоції можуть бути обумовлені і примітивними, егоїстичними, соціально непридатними потребами. У таких випадках ми, поза сумнівом, віддамо перевагу таким негативним емоціям, як тривога за долю близької людини, співчуття тим, хто потрапив в біду, обурення несправедливістю і т.п. Соціальну цінність емоції завжди визначає мотив, що викликав її.

Навчання людини теж більш продуктивне при наявності позитивного емоційного фону. Стан щонайвищої творчої працездатності людини — захоплення — завжди забарвлено в емоційно-позитивні тони. Надлишок прагматичної інформації, типовий для позитивних емоцій, надає діям людини ту свободу, яка налаштовує до імпровізації, до виявлення всіх своїх фізичних і розумових можливостей. У поведінці людини з'являються елементи творчості і артистизму, відбувається естетизація дій.

Позитивні емоції, пов'язані із задоволенням потреби пізнання, виконують виключно важливу роль в творчій діяльності ученого, в механізмах інтуїтивного мислення. Наукова інтуїція — це відчуття перспективи в розвитку проблеми, психологічне коріння інтуїції — в емоційній силі і забарвленні абстрактного мислення. Власне емоційне відношення до проблеми дозволяє ученому бачити те, мимо чого проходять інші, і знаходити там, де, здається, знайти нічого неможливо. У науковій творчості інтуїція або емоційно-підсвідомі процеси виконують величезну роль, хоча основна, попередня робота по накопиченню матеріалу і його критичній оцінці здійснюється цілком свідомо.

Творчі здібності властиві будь-якій людині, оскільки елементи творчості виявляються в рішенні повсякденних задач, їх можна спостерігати і в звичному розумовому процесі. Тому для дослідження механізмів творчості зовсім не обов'язково вивчати тільки геніїв.

Положення про задоволення творчої потреби як самостійного джерела позитивних емоцій має першочергове значення для виховання потреби в праці. Шлях до перетворення праці в органічну потребу кожного члена суспільства лежить не тільки через усвідомлення суспільної цінності і обов'язку трудитися, але і значною мірою через привнесення елементів творчості в будь-який вид трудової діяльності людини. Коли ми говоримо

про потребу в праці, то маємо на увазі не «вторинну» потребу, похідну від необхідності заробітку або суспільних обов'язків, а те безпосереднє ваблення до трудової діяльності, яке підтримується насолодою, що виникає в процесі самої роботи.