Практичне заняття № 1 3 страница

12. Якими властивостями володіє увага? Яким чином вони впливають на діяльність, що виконує працівник?

 

Бібліографічний список до теми

1; 2; 4; 5; 6; 10; 16; 22; 23

 

Змістовий модуль 2. Суть працездатності, втоми і монотонності, їх показники, динаміка, методи дослідження

Тема 7. Працездатність людини та закономірності її динаміки.

Тема 8. Виробнича втома і заходи запобігання перевтоми працівників

Мета: - сформувати знання щодо сутності працездатності людини, її динаміки, фаз і методики оцінювання, а також заходів підвищення працездатності;

- сформувати знання щодо сутності втоми та шляхів запобігання перевтомі працівників.

План вивчення теми

1. Суть і фактори працездатності.

2. Межа працездатності і функціональні стани організму людини в процесі праці.

3. Динаміка, методика оцінки і фази працездатності.

4. Заходи щодо підвищення працездатності працівників.

5. Сутність і механізм втоми, її показники і стадії.

6. Заходи запобігання перевтомі працівників на виробництві.

 

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Проблема працездатності відноситься до центральних у фізіології праці. Це і зумовило те, що існує багато визначень цієї категорії. В рамках першого питання необхідно розібратися в їх суті і аргументах щодо некоректності деяких, зокрема ототожнення працездатності з продуктивністю праці, розуміння її як максимального фізіологічного потенціалу людини.

Слід пам'ятати, що сучасні уявлення про працездатність грунтуються на теорії функціональних систем, згідно з якою будь-яка робота є завданням, що постає перед усіма функціональними одиницями організму. Тож здатність клітин, тканини і органів до дії і визначає працездатність. При цьому працездатність залежить від таких рушійних сил, як процес збудження на нейрофізіологічному рівні та енергія хімічних речовин на молекулярному рівні. Слід також пам'ятати, що індивідуальні відмінності в рівнях працездат­ності залежать від багатьох факторів і стосуються фізичного поте­нціалу, розумового розвитку та емоційної стійкості людини.

У процесі праці на працездатність значний вплив справляють трудові навантаження, умови виробничого середовища, мотива­ція тощо. В зв'язку з цим обґрунтовується таке поняття, як про­фесійна працездатність, під якою розуміють максимальну ефек­тивність діяльності людини при такому рівні функціональної мо­білізації, яка не викликає перенапруження організму.

При розгляді другого питання, особливу увагу слід звернути на те, що працездатність є фізіоло­гічною константою, тобто вона може змінюватися в певних межах, повертатися до вихідного рівня, підпорядковуючись механізму са­морегуляції. Це пояснюється тим, що клітини мозку в процесі праці можуть використовувати тільки певну кількість енергетичних речо­вин, яка є межею працездатності. В процесі праці рівень мобілізації працездатності може бути різним, що знаходить своє відображення у формуванні відповідних функціональних станів організму (нормального, граничного, патологічного). Характеристиками цих станів с рівень викорис­тання енергетичних речовин і ступінь загострення нейрофізіоло­гічного конфлікту між основною, побічною та відновлювальною функціональними системами (або відсутністю його). Необхідно ґрунтовно розібратися в суті функціональних систем, особливос­тях їх взаємодії, оскільки різні їх співвідношенню зумовлюють різ­ний рівень працездатності і фазність у її динаміці.

Для оцінки функціонального стану працівника використову­ють проби на ефект Сеченова. Сутність ефекту Сеченова полягає в тому, що при переході до другої діяльності збуджуються інші нервові клітини, а в тих, що раніше регулювали роботу, розвива­ється гальмування, яке забезпечує більш швидше, порівняно з па­сивним відпочинком, відновлення витрачених ресурсів. Позитив­ний ефект Сеченова, тобто покращення результатів при переході на іншу діяльність порівняно з тими показниками, які мали місце до виконання професійної роботи, характерний для нормального функціонального стану. Для граничного функціонального стану характерна відсутність позитивного ефекту Сеченова по більшості показників, а для патологічного — від'ємний ефект, що супрово­джується парадоксальними та ультрапарадоксальними реакціями.

Практичне значення має вивчення закономірностей динаміки працездатності працівників протягом робочого дня, доби, тижня, року. Ці закономірності включає в себе питання «Динаміка, методика оцінки і фази працездатності людини». Використовують три групи показників працездатності:

· виробничі — характеризують результати праці і викорис­тання робочого часу;

· фізіологічні — характеризують зрушення у фізіологічних системах та органах;

· психологічні — характеризують зміни у психічних функціях.

Обстеженню підлягають працівники різних професій, які ма­ють трудовий стаж не менше одного року, і тільки здорові. Вимі­рювання проводяться перед початком роботи, через ЗО хв,на 2-й, 3-й і 4-й годинах роботи, перед обідньою перервою та після неї, на 6-й, 7-й і 8-й годинах роботи. Цілком зрозуміло, що отримання такої великої кількості показників вимагає застосування системи певних методів і методик. Слід пам'ятати, що відмічені показники мають різні натураль­ні виміри і якісні характеристики. В одних випадках збільшення величини показника свідчить про підвищення працездатності, в інших - про зменшення. В зв'язку з цим є необхідна стандартизація показників.

Крім того, є необхідною побудова кривих працездатності. Кривою працездатності називають графік зміни виробничих і психофізіологічних показників протягом робочого дня, доби, тижня, року. Узагальнена крива працездатності людини протягом робочого дня дістала назву «класичної кривої» і характеризується чітко вираженими фазами. Зокрема, на протязі робочої зміни виділяються фази доробочого стану, впрацювання, стійкого стану і розвитку втоми.

Необхідно вміти пояснити особливості кожної фази, які проявляються у різних співвідношеннях функціональних систем, відмінностях у продуктивності праці та фізіологічній вартості одиниці продукції, напруженні психічних функцій працівника. Слід пам'ятати, що перехід від стійкого стану до втоми відбу­вається не раптово, а стадійно. Необхідно засвоїти ознаки кожної з цих трьох стадій та вміти зробити відповідні практичні висновки.

Знання певних закономірностей динаміки і фаз працездатності покладені в основу розробки практичних заходів щодо підтримання працездатності працівни­ків на оптимальному рівні. Студентам необхідно вивчити сутність заходів підвищення працездатності працівників у рамках четвертого питання теми. Зокрема треба намагатися впроваджувати такі заходи, які, при­скоривши процес впрацювання, збільшували тривалість фази стійкого стану, віддаляли фазу розвитку втоми, забезпечували висо­ку продуктивність праці за нормальних фізіологічних затрат.

Студентам необхідно засвоїти комплекс таких заходів, навчи­тися розробляти їх проект для конкретних виробничих умов та ви­значати приріст продуктивності праці за рахунок збільшення три­валості фази стійкого стану.

При вивченні питання «Сутність і механізм втоми, її показники і стадії» необхідно засвоїти, що проблема втоми належить до найскладніших у фізіології і психо­логії праці, і вивчення її триває й досі. Слід звернути увагу на те, що всі визначення втоми як катего­рії акцентують увагу на таких її сторонах, як зниження працезда­тності під впливом виконуваної роботи та тимчасовий, зворотний характер цього зниження. Сучасні уявлення про втому базуються на центрально-нервовій концепції, основоположником якої є М. І. Сеченов. Згідно з цією концепцією в механізмі втоми головна роль належить не периферійним, а центральним процесам. У зв'язку з цим слід особливо детально розібратися в аргу­ментах на користь коркової теорії втоми. Другим важливим моментом, на якому необхідно зосередити увагу при вивченні, є причини першочергових зрушень в корко­вих центрах, в зв'язку з чим останні і розглядаються як первинна ланка механізму розвитку втоми. Сам механізм цих зрушень зумовлюється затратами ресур­сів і розвитком гальмування, нерівномірним зниженням лабільності різних елементів нервових центрів, що викликає дискоординацію робочих функцій. Гальмування, яке виникає у відповідь на витрачання енергетичних ресурсів у нервових клі­тинах, за біологічним значенням є охоронним, а за приро­дою — безумовним.

Приступаючи до вивчення діагностики втоми, слід виходити з того положення, що втома є одним з етапів у динаміці працездатності, а тому характеризується об'єктивними показни­ками і суб'єктивним відчуттям стомлення. Необхідно засвоїти систему цих показників і пам'ятати, що відчуття стомлення не завжди корелює зі втомою, оскільки залежить від особистісних характеристик працівника. Щодо об'єктивних показників втоми, то вони багатогранні і різнонаправлені, а функціональні зрушен­ня не є прямолінійними відносно навантаження. Тому в залежно­сті від рівня м'язових і нервових навантажень досліджуються ті фізіологічні системи, які є ключовими, і обов'язково зрушення в нервовій системі та психічній сфері.

Слід також засвоїти відмінності між розумовою і фізичною втомою, пам'ятаючи про те, що в обох випадках первинною лан­кою є кора головного мозку.

При вивченні останнього питання теми слід пам'ятати, що при розробці конкретних заходів по бороть­бі з втомою працівників на виробництві метою є не ліквідація цього фізіологічного явища, а віддалення розвитку втоми у часі, недопущення глибоких її стадій і перевтоми, а також прискорен­ня відновлення сил і працездатності працівників.

Важливо також звернути увагу на ефективність окремих захо­дів, спрямованих на запобігання втомі. Особливо це стосується засобів екстреного підвищення працездатності, які не завжди стимулюють відновлювальні процеси, а призводять до збільшен­ня функціональних затрат.

 

Завдання до самостійної роботи

1. Складіть глосарій основних термінів та понять.

2. Визначте основні шляхи підвищення працездатності та основні шляхи зменшення втомлюваності працівника на робочому місці (наведіть відповідні приклади).

 

Питання для самоконтролю

1. Чим обумовлена межа працездатності?

2. Чим характеризується:

Þ нормальний функціональний стан працівника;

Þ пограничний функціональний стан працівника;

Þ патологічний функціональний стан працівника?

3. Які функціональні стани активізуються в процесі праці та в яких співвідношеннях вони знаходяться?

4. Яким чином змінюється працездатність на протязі робочого дня?

5. Дайте характеристику основним фазам динаміки працездатності. Чим вони обумовлені?

6. Які заходи необхідно спрямовувати на поліпшення та підтримку рівня працездатності працівників на виробництві?

7. У чому виявляються особливості розвитку втоми при різних видах праці?

8. Скільки існує ступенів втоми, які їх ознаки?

9. Чим відрізняється втома від перевтоми?

10. Яким чином проявляється:

Þ фізична втома;

Þ розумова втома?

11. Які заходи необхідно використовувати для запобігання перевтоми працівників на виробництві?

 

 

Бібліографічний список до теми

1; 2; 5; 8; 11; 21; 23

Тема 9. Психофізіологічна суть монотонності та способи підвищення змістовності праці.

Тема 10. Психофізіологічні особливості та принципи організації операторської праці.

Тема 11. Виробниче середовище та його вплив на організм і працездатність людини

Мета: - сформувати знання щодо психофізіологічної суті і критеріїв монотонності праці та основних заходів підвищення змістовності праці;

- вивчити сутність і основні особливості операторської праці;

- сформувати знання щодо сутності виробничого середовища та його впливу на організм людини.

 

План вивчення теми

1. Вплив науково-технічного прогресу на структуру і зміст трудової діяльності

2. Психофізіологічна суть і критерії монотонності праці.

3. Основні заходи по запобіганню монотонності і підвищенню змістовності праці.

4. Суть, види і особливості операторської праці.

5. Психофізіологічні принципи організації роботи оператора.

6. Сутність виробничого середовища та його особливості.

7. Вплив виробничого середовища на організм та працездатність людини.

 

Методичні рекомендації до самостійної роботи

При вивченні першого питання студентам необхідно засвоїти, що з розвитком науково-технічного прогресу змінюються зміст і структура трудової діяльності, а це, в свою чергу, призводить до посилення нервово-емоційних напружень, розвитку несприятливих психічних станів у працівників, переважання статичних навантажень, гіподинамії тощо. Новітні технології (комп'ютеризація, автоматизація, інформатизація виробництва) ще більше загострюють цю проблему. В зв'язку з цим практичного значення набуває розробка заходів щодо оптимізації умов праці та підвищення її змістовності.

В сучасних умовах значного поширення набули монотонні роботи. Приступаючи до вивчення другого питання, необхід­но розібратися в причинах існування монотонних робіт. Основними причинами є поопераційний поділ праці, характерний для потоково-конвеєрного, масового і крупносерійного виробництв, розвиток напівавтоматизованого виробництва і впровадження автоматизованих систем керування, а також значне поширення простої одноманітної ручної роботи в багатьох галузях економіки. Слід детально розібратися в перевагах і недоліках потоково-конвеєрного способу виробництва та наслідках монотонності.

Під час вивчення проблеми монотонності необхідно розібратися в суті цього поняття з боку психологічного, економічного та фізіологічного підходів. Слід пам'ятати, що монотонність — це особливий психічний стан, який виникає у людини як реакція на одноманітну роботу. Ознаками монотонних робіт є малоелементний склад, незначна тривалість виконання однотипних трудових операцій і дій та висока частота їх повторювання за одиницю часу.

На монотонність роботи вказують три групи ознак

- психологічні — швидка поява суб'єктивного відчуття стом­лення, сонливості, апатії, нудьги;

- фізіологічні — зниження частоти пульсу і дихання, знижен­ня споживання кисню, зниження м'язового тонусу;

- виробничі — періодичні коливання середньої тривалості виконання операцій, нерівномірність виробітку та його зменшення.

Необхідно засвоїти, що для оцінки ступеня монотонності використовуються відповідні критерії, які характеризують трудовий процес. Слід зазначити, що запропоновані критерії монотонності відбивають певні об'єктивні особливості монотонної роботи. Однак в конкретних виробничих умовах ці показники, взяті ізольовано, можуть і не характеризувати або ха­рактеризувати недостатньо фактичний рівень монотонності.

При вивченні третього питання слід відзначити, що об'єктивний аналіз структури трудових процесів і операцій, оцінка ступеня їх монотонності, виявлення критичних особливостей необхідні для проектування раціональних трудових процесів і підвищення змістовності праці, її збагачення.

Обгрунтування системи заходів, спрямованих на зниження монотонності і урізноманітнення процесу праці, базується на принципі розширення поля коркової активності у працівника. З цією метою проектування трудового процесу і операцій здійс­нюється за принципом логічної завершеності та структурної цілі­сності. Важливими принципами також є забезпечення достатньо­го енергетичного рівня роботи, укрупнення і чергування опера­цій, суміщення трудових функцій.

Приступаючи до вивчення питання «Суть, види і особливості операторської праці» необ­хідно пам'ятати, що поява операторських професій є результа­том розвитку науково-технічного прогресу, зокрема створен­ня автоматизованих систем управління на основі впроваджен­ня електронно-обчислювальної, комп'ютерної техніки. Ство­рення різних типів людино-машинних систем призвело до змін у структурі і характері трудової діяльності, зумовило її особ­ливості. Необхідно розібратися в типах систем «лю­дина — машина» і чітко усвідомити, що основною ланкою в них є людина. Водночас, розподіл функцій між людиною і ма­шиною ґрунтується на врахуванні переваг і недоліків кожної з цих ланок.

Слід пам'ятати, що операторська праця як специфічний вид професійної діяльності має такі етапи:

- сприймання інформації щодо об'єктів керування та навколишнього середовища;

- оцінювання і переробка інформації;

- прийняття рішення про необхідні дії на основі проведеного аналізу та оцінки інформації;

- реалізація прийнятого рішення шляхом відповідних дій або видачі відповідних розпоряджень.

Водночас, незважаючи на загальні риси діяльності оператора, виділяють п'ять видів операторської праці. Необхідно розібрати­ся в особливостях цих видів робіт і вміти навести приклади таких робіт.

Особливу увагу необхідно приділити вивченню властивостей і станів оператора, від яких залежить ефективність функціону­вання системи «людина — машина». Основною властивістю оператора вважається надійність, тобто здатність виконувати задані функції своєчасно і з необхідною точністю. З ускладнен­ням діяльності надійність роботи зменшується. Тому в роботі оператора велике значення мають саморегуляція, тобто психо­фізіологічне налаштування на роботу в певних умовах, прогно­зування можливих порушень, а також самоконтроль — конт­роль власних дій по ходу роботи. За допомогою самоконтролю забезпечується запобігання помилкам або своєчасне виявлення допущених помилок. Для самоконтролю оператор повинен мати резерв часу.

Фактична оцінка надійності оператора проводиться за показниками безпомилковості, готовності, своєчасності, відновлювальності (виправлення допущених помилок).

Вивчаючи принципи організації праці оператора, необхідно особливу увагу звернути на організацію робочого місця, на якому є сенсорне і моторне поля. Сенсорне поле представлене засобами відображення інформації про стан керованого об'єкта, а моторне — органами керування, які є об'єктом маніпулювання з метою включення, переключення, настроювання апаратури, кодування і передачі інформації.

Необхідно детально розібратися у функціях і типах засобів відображення інформації, принципах їх компонування на щитах і приладних панелях та способах оптимізації інформаційних пото­ків відповідно до важливості сигналів. Аналогічного підходу ви­магає компонування органів керування залежно від їх призначення і характеру використання. При організації сенсорного поля визначальними факторами є кут зору і пропуск­на здатність оператора щодо сприйняття і переробки інформації, а при організації моторного поля — зона досягання (мінімальна, оптимальна, максимальна), від якої залежать точність і швидкість трудових рухів.

Розміщення засобів відображення інформації і органів керування на робочому місці оператора здійснюється за принци­пами функціональності, важливості, черговості і частоти використання.

Крім того, необхідно приділити особливу увагу вивченню виробничого середовища, визначити його вплив не тільки на організм людини в цілому, на роботу його нервової, серцево-судинної, дихальної систем, а і вплив середовища робітника на його працездатність.

 

Завдання до самостійної роботи

1. Складіть глосарій основних термінів та понять.

2. Наведіть приклади соціально-економічних наслідків монотонності праці.

3. Дайте оцінку виробничого середовища оператора на конкретному прикладі та обґрунтуйте шляхи його оптимізації.

 

Питання для самоконтролю

1. У чому виявляються негативні наслідки новітніх технологій?

2. Що є основною причиною монотонності потоково-конвеєрних робіт? Виберіть правильні відповіді:

а) надмірний поопераційний поділ праці;

б) переважання в корі гальмівних процесів;

в) заданий темп роботи;

г) локалізація нервових навантажень у небагатьох центрах;

д) незацікавленість і байдужість у роботі.

3. Поясність фізіологічний механізм виникнення сонливості у працівників при виконанні монотонної роботи.

4. Чому монотонність є специфічним явищем, а не різновидом втоми?

5. До яких економічних та соціально-психологічних наслідків призводять такі психічні стани працівників, як психічне перенасичення, зниження психічної активності, нудьга, сонливість?

6. Чому при однаковому елементному складі операцій (робіт) останні можуть відрізнятися за ступенем монотонності? Які фактори при цьому впливають на монотонність?

7. За якими показниками проводять психофізіологічний аналіз тру­дових операцій?

8. Чому операторська праця є складною і нервово-напруженою?

9. Які фактори впливають на складність окремих етапів у діяльності оператора?

10. Які психофізіологічні характеристики є домінуючими в діяльно­сті операторів: технолога, спостерігача, дослідника, маніпулятора, керівника?

11. Чому надійність оператора є найважливішою його властивістю? Подумайте, які психічні якості можуть її підвищити?

12. Охарактеризуйте трудові рухи і дії оператора та шляхи їх раціоналізації на основі планування та організації моторного поля на робочому місці.

13. Охарактеризуйте особливості поняття «виробниче середовище».

14. Який вплив має виробниче середовище на організм та працездатність людини?

 

Бібліографічний список до теми

1; 5; 13; 14; 20; 23

Змістовий модуль 3. Теоретичні та прикладні аспекти важкості та інтенсивності праці; методи проектування раціональних режимів праці і відпочинку; психофізіологічні та організаційні основи профорієнтації, профвідбору та виробничого навчання в ринкових умовах

Тема 12. Важкість праці і методи її оцінювання

Мета: - сформувати знання щодо важкості праці та її факторів, вивчити методику інтегральної бальної оцінки важкості праці;

- визначити взаємозв’язок важкості та інтенсивності праці.

 

План вивчення теми

1. Сутність і фактори важкості праці.

2. Інтегральний критерій важкості праці.

3. Методика інтегральної бальної оцінки важкості праці.

4. Взаємозв’язок інтенсивності і важкості праці.

 

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Приступаючи до вивчення питання «Сутність і фактори важкості праці», необхідно виходити з того, що проблема важкості праці має не тільки теоретичне, а й велике практичне значення. Саме фізіологічно обґрунтована оцінка важкості різних видів праці використовується:

- для оптимізації трудових навантажень і нормування праці різних категорій працівників;

- організації оплати праці, зокрема встановлення пільг і ком­пенсацій працівникам на важких і особливо важких роботах;

- розробки режимів праці і відпочинку;

- обґрунтування і реалізації заходів щодо покращення умов, скорочення і ліквідації важкої ручної праці.

Вивчення проблеми важкості праці ґрунтується на методологічному положенні. Незважаючи на різні комбінації факторів трудового процесу та виробничого середовища в конкретних умовах, ступінь сукупного їх впливу на працездатність і здоров'я людини, її життєдіяльність і відтворення робочої сили характеризує важкість праці. Виходячи з цього, інтегральним критерієм важкості праці є функціональний стан організму працівника (нормальний, граничний і патологічний), який формується при всіх видах діяльності. Тому для вивчення другого питання необхідно розібратися в суті цих станів і методах їх оцінки на основі дослідження динаміки показників фізіологічних функцій в кінці роботи порівняно з доробочим періодом.

Практичне значення має засвоєння методики оцінки важкості праці в конкретних умовах виробництва. Це так звана методика інтегральної бальної оцінки на основі використання Карти умов праці на робочому місці. У Карті міститься детальний перелік санітарно-гігієнічних елементів виробничого середовища та факторів трудового процесу, фактичні значення яких встановлюються шляхом безпосередніх вимірювань і спостережень за допомогою відповідної апаратури та розрахунків. Порівняння фактичних показників з даними таблиці критеріїв є основою для присвоєння кожному з них відповідного бала (від 1 до 6). На основі відповідних формул і розрахунків встановлюється категорія важкості праці. Першій категорії важ­кості відповідає інтегральний показник до 18 балів; другій — від 19 до 33; третій — від 34 до 45; четвертій — від 46 до 53; пятій — від 54 до 59; шостій — від 59,1 до 60 балів.

При використанні показників важкості праці на практиці необхідно виходити з того, що в окремих випадках можна підвищувати важкість на одну категорію, якщо на працівника одночасно діють два або більше несприятливих елементи з оцінкою 4; 5 і 6 балів протягом більш як 90 % часу робочої зміни. Зниження важкості на одну категорію дозволяється за умови, коли на робочому місці всі елементи, крім одного, сприятливі, а дія цього несприя­тливого елемента триває менше 80 % часу робочої зміни. Разом з тим, для жінок та молоді віком від 14 до 17 років Міністерство охорони здоров'я України наказами № 241 і 256 встановило гра­ничні норми підіймання і перенесення важких речей.

Останнє питання теми присвячене вивченню взаємозв’язку інтенсивності і важкості праці. Складність цієї проблеми зумовлюється тим, що інтенсивність праці, з одного боку, розглядається як соціально-економічна категорія, нерозривно пов'язана з ефектив­ністю використання робочої сили. З другого боку, інтенсивність розглядається як напруження психофізіологічних функцій органі­зму працівника і вимірюється кількістю затраченої енергії. Тому необхідно розібратися в методології підходу до з'ясування суті інтенсивності праці. А вона полягає в тому, що інтенсивність праці слід пов'язувати лише з тими затратами енергії, які безпо­середньо втілюються в результатах праці. Значить, найбільша ін­тенсивність праці має місце на фазі стійкого стану. При цьому за­трати енергії на одиницю продукції найменші. Але не всі витрати енергії працівника пов'язані з корисним ефектом. Саме останнє і характеризує відмінність між важкістю і інтенсивністю праці, тобто важкість визначається всіма затратами енергії працівника (продуктивними і непродуктивними), а інтенсивність — тільки продуктивними. Оскільки найважливішими факторами інтенсивності праці є темп роботи і час зайнятості працівника активною роботою протягом зміни, то практичне значення має визначення коефіцієнта інтенсивності праці, який впливає на фактичну важкість праці, збільшуючи її категорію.

 

Завдання до самостійної роботи

1. Складіть глосарій основних термінів і понять теми..

2. Визначте основні позитивні та негативні особливості методики оцінки важкості праці та напрями її вдосконалення.

 

Питання для самоконтролю

1. Які фактори впливають на важкість праці?

2. Які існують категорії важкості праці? В чому полягає їх суть?

3. В чому полягає сутність інтегральної бальної оцінки важкості праці?

4. Чим зумовлена необхідність розробки єдиної методики оцінки важкості праці?

5. Які переваги має методика інтегральної бальної оцінки важкості праці перед методикою визначення функціонального стану працівника?

6. У чому полягає основна відмінність між поняттями «інтенсив­ність праці» і «важкість праці»?

7. В якій залежності знаходяться інтенсивність і важкість праці?

8. Які заходи необхідно впроваджувати на підприємствах для зменшення важкості праці

 

Бібліографічний список до теми

1; 2; 3; 5; 10; 11; 21; 23

Тема 13. Фізіологічні основи проектування раціональних режимів праці і відпочинку

Мета: - сформувати знання щодофізіологічних закономірностей проектування раціональних режимів праці та відпочинку;

- сформувати знання відносно шляхів раціоналізації та оцінки ефективності режимів праці та відпочинку.

План вивчення теми

1. Суть, критерії та фізіологічні закономірності проектування режимів праці та відпочинку.

2. Методи встановлення регламентованих перерв на відпочинок.

3. Шляхи раціоналізації та оцінка ефективності внутрішньо змінних режимів праці та відпочинку.

4. Раціоналізація тижневих та річних режимів праці та відпочинку.

 

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Приступаючи до вивчення першого питання, слід виходити з того, що режим праці і відпочинку розглядається як механізм управління функціональним станом працівників та умова високопродуктивної праці. Це означає, що він регламентує загальну тривалість роботи і відпочинку протя­гом робочої зміни, доби, тижня, місяця, року; частоту і трива­лість періодів трудової активності і перерв під час цієї активнос­ті, їх співвідношення і чергування. В зв'язку з цим необхідно розібратися, які фактори визначають характеристики внутрішньозмінних, тижневих і річних режимів праці і відпочинку.

Щодо раціонального режиму праці і відпочинку, то він пови­нен відповідати таким вимогам: